Рішення

від 04.10.2017 по справі 910/12160/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2017Справа №910/12160/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ІНТГЕНІО

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГО-СТАР ЛТД

про розірвання договору та стягнення 63 999,45 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Небельський Р.О. - представник за довіреністю б/н від 03.10.17

від відповідача не з'явився

В судовому засіданні 04.10.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ІНТГЕНІО звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГО-СТАР ЛТД про розірвання договору та стягнення 63999,45 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 17.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТГЕНІО" (надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО-СТАР ЛТД" (надалі - відповідач) було укладено договір № ЕС-201016/2, на підставі якого позивач зобов'язався здійснити попередню оплату вартості обладнання, а відповідач зобов'язався здійснити поставку електротехнічного обладнання. За доводами позивача, останній здійснити попередню оплату вартості обладнання на рахунок відповідача, проте відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за Договором щодо поставки товару, а тому у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 47 413,91 грн. У зв'язку із простроченням відповідачем виконання зобов'язання за Договором, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 10 575,54 грн. та 6 010 грн. упущеної вигоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 порушено провадження у справі № 910/12160/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 13.09.2017.

12.09.2017 через відділ діловодства суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду спору на 15 днів.

Ухвалою суду від 13.09.2017 продовжено строк розгляду спору у справі № 910/12160/17 на 15 днів та відкладено розгляд справи на 04.10.2017.

03.10.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про долучення документів на виконання вимог ухвали суду.

У судове засідання, призначене на 04.10.2017 з'явився представник позивача, надав пояснення по суті спору, вимоги підтримав та просив суд задовольнити у повному обсязі.

Відповідач вдруге, не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0222512733860.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка даного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України .

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України ).

За змістом приписів статей 205 та 206 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, однак, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.10.2016 між Товариством з омеженою відповідальністю ІНТГЕНІО (надалі - замовник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГО-СТАР ЛТД (надалі - постачальник/відповідач) було укладено договір № ЕС-201016/12 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник в строки та на умовах - постачає та передає у власність замовника електротехнічне обладнання (далі - обладнання) та зобов'язався виконати всі роботи у відповідності з цим договором, за найменуванням, у кількості, комплектності, асортименті - у відповідності з додатком № 1, який є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно із Специфікацією обладнання, затвердженої сторонами 20.10.2016, (додаток №1 до договору) відповідач зобов'язався поставити позивачу дизельну електростанцію ESTAR F55 SA у шумозахисному виконанні у кількості 1 шт., вартістю 228 000,00 грн та причіп під генератор (Титан-1500), одновісний, гальмівний у кількості 1 шт., вартістю 42 990,00 грн., загальна вартість обладнання складає 270 990,00 грн.

У п. 3.2. договору сторони визначили порядок оплати, а саме: не пізніше трьох банківських днів з дати підписання сторонами цього договору замовник сплачує постачальнику у вигляді попередньої оплати (аванс) суму у розмірі 81 297,00 грн шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника (п. 3.2.1.). Решту за обладнання у розмірі 189 693,00 грн замовник сплачує постачальнику шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше трьох банківських днів з дати повідомлення постачальником про готовність до відвантаження обладнання (п. 3.2.2.).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем виставлено позивачу рахунок-фактуру № 181016/1 від 18.10.2016 на суму 270 990,00 грн.

За доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи, останнім оплачено, виставлений відповідачем, рахунок у повному обсязі, згідно з платіжними дорученнями від 18.10.2016 № 43 на суму 81 297,00 грн. (в порядку п. 3.2.1. договору) та від 01.11.2016 № 44 на суму 189 693,00 грн (в порядку п. 3.2.2. договору та з урахуванням листа відповідача № 2410-1 від 24.10.2016).

Згідно з п. 4.1. договору строк доставки обладнання на місце експлуатації за адресою м. Тернопіль, вул.. Рєпіна, 11 становить не більше тридцяти робочих днів з дня авансу, при умові остаточного розрахунку.

Датою виконання договору вважається дата підписання сторонами акту прийому-передачі (видаткової накладної) зданого в експлуатацію обладнання (п. 4.3. договору).

За твердженням позивача, відповідачем в порушення умов договору так і не було виконано зобов'язання щодо поставки причепа під генератор, вартістю 42 990,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України , ст. 173 Господарського кодексу України , в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дослідивши надані позивачем документи, господарський суд вважає, що вони свідчать про вчинення позивачем та відповідачем правочину, який за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що на підставі договору та виставленого відповідачем рахунку № 181016/1 від 18.10.2016 на суму 270 990,00 грн., позивач здійснив попередню оплату товару на загальну суму 270 990,00 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжними дорученнями від 18.10.2016 № 43 на суму 81 297,00 грн. та від 01.11.2016 № 44 на суму 189 693,00 грн.

За доводами позивача, відповідачем в порушення умов договору так і не було виконано зобов'язання щодо поставки причепа під генератор, вартістю 42 990,00 грн.

Згідно ст. 663 Цивільного кодексу України , продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦК України .

На підставі ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України , якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Враховуючи той факт, що відповідач здійснив лише часткову поставку товару і отриману від позивача попередню оплату в сумі 42 990,00 грн не повернув, суд вважає, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача грошової суми у розмірі 42 990,00 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 665 ЦК України передбачено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору.

Стаття 611 ЦК України визначає можливі наслідки порушення зобов'язання, метою яких є захист інтересів постраждалої сторони. До них, зокрема належать: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від нього (ст. 615 ЦК України ) або розірвання договору (ст. 651 ЦК України ), зміна умов зобов'язань (ст. 651 ЦК України ), сплата неустойки (ст. 624 ЦК України ), відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 623 ЦК України ).

Відповідно до ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язань однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

За загальним правилом сторона, яка відмовляється від зобов'язання, повинна сповістити про це другу сторону.

З умов договору від 17.10.2016 № ЕС-201016/12 у п. 10.4. визначено, що договір може бути розірваний (припинений) за ініціативою однією із сторін з обов'язковим попереднім письмовим повідомленням про розірвання іншої сторони не пізніше, ніж за 15 днів до планової дати розірвання (припинення).

Відповідно до п. 10.3 даний договір набуває чинності з моменту здійснення покупцем попередньої оплати і діє до 21.12.2016 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взяти на себе зобов'язань.

Частиною 1 ст. 206 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених ст. 188 Кодексу - сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором, і у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Передбачене статтею 188 Господарського кодексу України надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує та може звернутися за захистом свого порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору (аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 19.09.2011 N 22/110).

З огляду на зазначене вимога позивача про розірвання договору є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача 10 575,54 грн - штраф, 3 484,24 грн - інфляційних втрат, 939,67 грн - 3 % річних та 6 10,00 грн - упущеної вигоди.

Стосовно вимог позивача про стягнення штрафу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України , боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором та законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У п. 8.1. договору сторони визначили, що у випадку порушення строку поставки, постачальник сплачує замовнику кошти у розмірі 0,1% від вартості обладнання за кожен день затримки.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем порушено строки поставки товару, у зв'язку з чим, у позивача виникло паво нарахувати штраф у розмір 0,1 відсотків від вартості обладнання за кожен день затримки, яка за розрахунком позивача складає 10 575,54 грн.

Судом перевірено розрахунок позивача, та встановлено, що позивачем невірно визначено період прострочення, так з урахуванням п. 4.1. договору, строк доставки становить не більше тридцяти робочих днів з дня авансу. Оскільки, авансовий платіж проведений позивачем 18.10.2016 р., то відповідно кінцевий термін поставки обладнання (30 робочих днів) припадає на 29.11.2016 року включно, а відтак прострочення має місце з 30.11.2016 р.

За розрахунком суду штраф, який підлягає стягненню з відповідача за невиконання умов договору складає 10 059,66 грн., а саме:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір пені за кожний день простроченняСума пені за період прострочення 42990 30.11.2016 - 21.07.2017 234 0.1 % 10059.66

Відповідно в іншій частині штрафу у розмірі 515,88 грн слід відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України ), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

В даному спорі є вимога позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат нарахованих на передплату, а обов'язок щодо повернення коштів, отриманих як попередня оплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України .

Відтак, з урахуванням позиції Пленуму Вищого господарського суду України, викладеної у постанові № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань вимоги про стягнення 3% річних у сумі 939,67 грн та інфляційних втрат у розмірі 3 484,24 грн є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення упущеної вигоди у розмірі 6 010,00 грн., суд зазначає наступне.

Так, позивач зазначає, що 20.10.2016 року між позивачем та ТОВ Протекшн-Груп було укладено договір № 1/2-016, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання поставити ТОВ Протекшн-Груп причіп під генератор (Титан-1500), одновісний, гальмівний у кількості 1 шт.

У п. 3.1. договору № 1/2016 від 20.10.2016 сторони визначили ціну договору 47 000,00 грн. Також вартість обладнання у розмірі 47 000,00 грн сторонами погоджено специфікацією (додаток № 1 до договору № 1/2016 від 20.10.2016).

Позивач зазначив, що оскільки, відповідачем так і не було поставлено причіп під генератор (Титан-1500), одновісний, гальмівний, що свою чергу призвело до не виконання умов договору № 1/2016 від 20.10.2016 з боку позивача. У зв'язку з чим, ТОВ Протекшн-Груп звернувся до позивача з повідомленням від 22.12.2016 № 14/16 про відмову від договору. А відтак, позивач поніс упущену вигоду у розмірі 6 010,00 грн, як різниці між ціною обладнання, яку позивач зобов'язався поставити за договором № 1/2016 від 20.10.2016 та вартістю яка оплачена позивачем за договором ЕС-201016/12 від 17.10.2016

У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються : вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення з боку відповідача, наявність та розмір упущеної вигоди, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і завданою шкодою покладено на позивача.

Суд зазначає, що позивачем було надано суду належні та допустимі докази на підтвердження факту наявності порушення з боку відповідача, наявності та розміру упущеної вигоди (різниця між ціною обладнання, яку позивач зобов'язався продати за договором № 1/2016 від 20.10.2016 та вартість яка оплачена за договором ЕС-201016/12 від 17.10.2016) а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і завданою шкодою, тому вимога позивача про стягнення збитків у формі неодержаних доходів (упущеної вигоди) підлягають задоволенню частково у розмірі 4 010,00 грн (47 000,00 грн - 42 990,00 грн). В іншій частині вимог слід відмовити за недоведеністю.

Відповідно до ст. ст. 33 , 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України , в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України , судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він свої зобов'язання щодо поставки обладнання в строк встановлений договором або повернення грошових коштів за не поставку такого товару виконав своєчасно та в повному обсязі. Проте, відповідачем не було надано доказів виконання своїх зобов'язань, як і доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України , витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33 , 43 , 49 , 75 , 82-85 Господарського процесуального кодексу України , Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати договір № ЕС-201016/2 від 10.10.2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ІНТГЕНІО (46000, м. Тернопіль, вул. Піскова, буд. 3; ідентифікаційний код 40158550) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГО-СТАР ЛТД (02225, м. Київ, вул.. Теодора Драйзера, буд. 21А, оф. 206; ідентифікаційний код 39379728).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГО-СТАР ЛТД (02225, м. Київ, вул.. Теодора Драйзера, буд. 21А, оф. 206; ідентифікаційний код 39379728) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ІНТГЕНІО (46000, м. Тернопіль, вул. Піскова, буд. 3; ідентифікаційний код 40158550) грошові кошти у розмірі 42 990 (сорок дві тисячі дев'ятсот дев'яносто) грн 00 коп., штраф у розмірі 10 059 (десять тисяч п'ятдесят дев'ять) грн 66 коп., збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 4 010 (чотири тисячі десять) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 026 (три тисячі двадцять шість) грн 50 коп.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.10.2017.

Суддя Пукшин Л.Г.