Рішення

від 02.10.2017 по справі 922/2818/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2017 р.Справа № 922/2818/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологічний центр захисту металів від корозії", м. Львів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків про стягнення грошових коштів в розмірі 24623,60 грн. за участю представників сторін:

не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Технологічний центр захисту металів від корозії", м. Львів, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків, про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 1-16 від 01.02.2016р., укладеного між сторонами даного спору, в розмірі 24623,60 грн., з яких: 21979,98 грн. - заборгованість з орендної плати, 907,20 грн. - пеня, 1736,42 грн. - інфляційні втрати. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 23.08.2017р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.09.2017р. об 11:45 год.

Ухвалою господарського суду від 11.09.2017р. розгляд справи відкладено на 02.10.2017р. о 10:45.

У судове засідання 02.10.2017р. позивач не з'явився, через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника (вх. № 31187).

Враховуючи наявність в матеріалах справи всіх необхідних документів для прийняття об'єктивного та законного рішення, беручи до уваги диспозитивність права сторони на участь у судовому засіданні, суд вважає за можливе, задовольнити клопотання позивача про проведення судового засідання без участі його представника.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав, заборгованість не спростував. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином за адресою зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на дату розгляду справи, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про порушення провадження у справі, яка направлялась на адресу відповідача. Як свідчать матеріали справи, ухвала суду повернулась на адресу суду з відміткою пошти "за не запитом".

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд вважає, що відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, 01 лютого 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технологічний центр захисту металів від корозії" (позивач, орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення №1-16 (далі - договір), відповідно до умов якого (п.1.1), орендодавець надає, а орендар приймає в оренду нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: Львівська область, Миколаївський район, АДРЕСА_2. В оренду надається частина приміщення площею 600 (шістсот) метрів квадратних. Загальна площа приміщення 2162,8 кв.м.

Передача орендарю приміщення оформлюється підписанням сторонами акта прийому-передачі (п. 3.1 договору).

Факт передачі майна відповідачу в оренду підтверджується актом приймання-передачі від 01.02.2016р.

Сторони домовилися, що орендна плата за приміщення складатиме 1260,00 грн. за один календарний місяць (п. 4.1 договору).

Згідно з п. 4.2 договору, орендна плата сплачується орендодавцю щомісячно не пізніше 7 числа поточного місяця.

В п. 2.3 договору закріплено, що орендодавець має право на отримання орендної плати та компенсацій за комунальні послуги і спожиту електроенергію.

Відповідно до п. 3.4 договору, приміщення, передане в користування орендарю, повертається орендодавцю не пізніше 15 днів після закінчення терміну дії договору (або у випадку його дострокового розірвання) за актом прийому - передачі.

Згідно з п. 9.1 договору, він діє з 08.02.2016р. по 01.05.2016р.

Додатковою угодою від 01.05.2016р., термін дії спірного договору було продовжено до 31.12.2016р.

Позивач у позові зазначає, що незважаючи на закінчення строку спірного договору оренди відповідач продовжував користуватися орендованим майном до 01.02.2017р. Крім того, останній вносив орендну плату та відшкодування комунальних послуг і спожиту електроенергію несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, яка станом на лютий 2017 року, становить 21979,98 грн., з яких: 5040,00 грн. - заборгованість з орендної плати, 16939,38 грн. - вартість спожитої електроенергії.

15.05.2017р. позивач направив на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості, яка була залишена останнім без відповіді.

На підтвердження існування заборгованості з орендної плати, позивач надав рахунки-фактури, рахунки на оплату електроенергії, банківські виписки, розрахунок суми боргу за договором та акт звіряння.

Таким чином судом встановлено, що у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість з орендної плати у розмірі 21979,98 грн., яка залишається не погашеною, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Отже, на підставі ст. 764 ЦК України, враховуючи відсутність заперечень позивача протягом одного місяця, спірний договір вважається судом поновленим на строк, який був раніше встановлений зазначеним договором.

Відповідно до пункту 1 статті 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 1 статті 286 ГК України встановлено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно зі ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1 ст. 32 ГПК України).

При цьому за умовами ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором оренди приміщення №1-16 від 01.02.2016р., в частині повноти та своєчасності внесення орендної плати та компенсації за спожиту електроенергію.

Враховуючи вищевказані обставини, приписи закону і те, що суму заборгованості відповідачем не спростовано і не погашено, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за договором в розмірі 5040,00 грн. та компенсації за спожиту електроенергію в сумі 16939,38 грн. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розглядаючи позовну вимогу про стягнення 907,20 грн. пені, суд виходить з наступного.

За змістом ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) за яким передбачено правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч.1 та ч.3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п.6.2 договору, у випадку несвоєчасного виконання п. 4.2, орендар сплачує пеню у розмірі 0,1% за кожний день прострочення.

В той же час, відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз`яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом встановлено, що розмір пені, передбачений п.6.2 спірного договору, перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Таким чином, суд здійснивши перерахунок пені за допомогою системи "Ліга Закон", не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого мало місце невиконання такого зобов'язання, встановив, що розмір пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 673,84 грн.

Розглядаючи позовну вимогу про стягнення інфляційних втрат, суд виходить з наступного.

Згідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд встановив, що розмір інфляційних втрат річних підлягає задоволенню в повному обсязі в розмірі 1736,42 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологічний центр захисту металів від корозії" підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 ГПК України та покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 1584,83 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 69, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61091, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологічний центр захисту металів від корозії" (79013, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, буд. 11а/20, код ЄДРПОУ 20795645) заборгованість з орендної плати в сумі 21979,98 грн., 673,84 грн. пені, інфляційні втрати в сумі 1736,42 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1584,83 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 06.10.2017 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа №922/2818/17