Ухвала

від 04.10.2017 по справі 820/2324/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2017 року м. Київ К/800/24196/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г. Горбатюка С.А. Мороз Л.Л.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року

у справі № 820/2324/16

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронно-юридичне агентство

"Кратос"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И Л А:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронно-юридичне агентство "Кратос" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 17842,80 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року, в задоволенні адміністративного позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Охоронно-юридичне агентство "Кратос" направило на адресу Вищого адміністративного суду України письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року - без змін.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні з врахуванням повноважень суду, встановлених частиною 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до поданого відповідачем Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою №10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства у 2015 році становила 25 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" становить 1 особа.

Враховуючи, що 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів, залишились не зайнятими, на думку позивача, відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, виходячи з середньорічної заробітної плати штатного працівника 17842,80 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем були вчинені всі передбачені законодавством заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, в зв'язку з чим, заявлена сума адміністративно-господарських санкцій є необґрунтованою.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Закон України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991 № 875-XII (Закон № 875-XII) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

За приписами частини першої статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Діючим законодавством встановлюється обов'язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів.

При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена законодавством, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно частиною 3 статті 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частинами першою-третьою статті 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні встановлено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України від 05 липня 2012 року №5067-VІ Про зайнятість населення роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

Згідно Порядку подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем щомісяця протягом 2015 року подавалися до центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН.

Листом №ХМЦЗ-03-4394-26/16 від 05.04.2016 року Харківський міський центр зайнятості повідомив директору Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Лещенко Н.О., що ТОВ "Охоронно-юридичне агентство "Кратос" протягом 2015 року надавало інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН. Протягом 2015 року до ТОВ "Охоронно-юридичне агентство "Кратос" не працевлаштовано жодної особи з обмеженими фізичними можливостями за направленням Харківського міського центру зайнятості. Відмов у працевлаштуванні особам з обмеженими фізичними можливостями за результатами направлень Харківського міського центру зайнятості не було.

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, він не може бути притягнений до відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцезнаходженням підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 16 квітня 2013 року у справі № 21-81а13.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Судами першої та апеляційної інстанцій правозастосування відбулось із дотримання норм діючого законодавства та з повним, достовірним, неупередженим та об'єктивним з'ясуванням обставин справи.

Згідно частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, вони ґрунтуються на вимогах норм матеріального та процесуального законодавства, підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року у справі №820/2324/16 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і може переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановлених статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді