Рішення

від 04.10.2017 по справі 910/15087/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2017Справа №910/15087/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДАКОТА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН ФРЕЙД"

про стягнення 13 471,41 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача: Зудінов О.С. - представник за довіреністю № 1 від 19.05.17

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 04.10.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДАКОТА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН ФРЕЙД" про стягнення 13 471,41 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 16.02.2015 року між сторонами було укладено договір поставки товару № Т 33/15, на підставі якого позивачем було поставлено товар на загальну суму 11 980,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 926 від 22.03.2017. Проте, за твердження позивача, відповідач в порушення умов договору не здійснив оплату за поставлений товар, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 11 980,00 грн. Крім того, за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач просить суд стягнути 3 % річних у розмірі 128,38 грн., інфляційні втрати у розмірі 287,52 грн., а також пеню у розмірі 1 075,51 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2017 порушено провадження у справі № 910/15087/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 04.10.2017.

25.09.2017 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшли документи позивача на виконання вимог ухвали суду, що були долучені до матеріалів справи.

У судове засідання, призначене на 04.10.2017, з'явився представник позивача, який надав усні пояснення по суті спору та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про поважні причини неявки суд не повідомив, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка даного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

16 лютого 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДАКОТА" (надалі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН ФРЕЙД" (надалі - покупець, відповідач) був укладений договір на поставку товару № Т33/15 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати (поставити) покупцеві автомобільні товари, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар (п.1.1. договору).

Згідно п. 1.2. договору найменування, одиниця виміру та загальна кількість товару, що є предметом поставки за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються у видатковій накладній. Після підтвердження та підписання сторонами цієї накладної вона має силу специфікації.

Кількість, ціна та загальна вартість партії товару, що поставляється покупцю, вказується в рахунках-фактурах, видаткових накладних до цього договору (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.3. договору підставою для оплати за поставлену партію товару є рахунок-фактура, якщо інше не обумовлено додатковою угодою до цього договору, з обов'язковим посиланням в платіжному дорученні на номер договору або рахунка-фактури, на підставі якого проводить оплата.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити кожну партію поставленого товару протягом 14 календарних днів з моменту відвантаження партії товару згідно п. 4.4. на поточний рахунок продавця.

За умовами п. 5.3. договору товар вважається прийнятим з моменту підписання видаткової накладної представником покупця. У випадку доставки товару у пункт призначений покупцем, покупець зобов'язаний передати кур'єром або надіслати поштою підписану видаткову накладну та оригінал довіреності на отримання товару.

Відповідно до п. 12.1. договору цей договір набуває чинності з моменту підписання договору та діє до 31.12.2015, а якщо за 15 днів до закінчення терміну договору сторони не висловлять бажання розірвати договір то він вважається пролонгованим ще на 1 рік.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов вказаного договору, згідно видаткової накладної № 926 від 22.03.2017 та довіреності № 3 від 21.03.2017 позивачем було передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 11 980,00 грн.

За доводами позивача спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що відповідач всупереч умовам договору належним чином не виконав свої зобов'язання щодо розрахунку за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 11 980,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що у відповідності до умов договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 11 980,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи видатковою накладною №926 від 22.03.2017. В порушення умов договору, а саме п. 3.2. договору, відповідач не здійснив оплату за поставлений товар, внаслідок чого станом на день вирішення спору у відповідача існує заборгованість перед позивачем у розмірі 11 980,00 грн., на спростування вказаних обставин відповідачем не надано суду будь-яких документів.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором поставки № Т33/15 від 16.02.2015 у розмірі 11 980,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до умов договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 11 980,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 128,38 грн. нарахованих за період прострочення з 06.04.2017 по 16.08.2017 та інфляційних втрат у розмірі 287,52 грн. за період прострочення з 07.04.17 по 31.07.2017, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір інфляційних втрат та 3 % річних становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України , суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявлена позивачем, а саме 128,38 грн. - 3 % річних та 287,52 грн. - інфляційні втрати.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 075,51 грн. пені, що нарахована відповідно до п.10.2. договору за загальний період з 06.04.2017 по 16.08.2017.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 10.2. договору передбачено, що за затримку платежів у відповідності до розділу 3 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за весь час прострочення оплати від загальної суми заборгованості.

Здійснивши перерахунок пені, що обрахована позивачем за загальний період з 06.04.2017 по 16.08.2017, суд встановив, що її розмір становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України , суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі 1 075,51 грн., що заявлена позивачем.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони. Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання за договором оренди виконав своєчасно та в повному обсязі, відповідно до їх умов.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання своїх зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН ФРЕЙД" (03083, м. Київ, вул. Червонопрапорна, буд. 46, ідентифікаційний код 36482551) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДАКОТА" (03186, м. Київ, вул. Мартиросяна, буд. 16/14, ідентифікаційний код 36509625) 11 980 (одинадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят) грн. 00 коп. - основного боргу, 128 (сто двадцять вісім) грн. 38 коп. - 3% річних, 287 (двісті вісімдесят сім) грн. 52 коп. - інфляційних втрат, 1 075 (одну тисячу сімдесят п'ять) грн. 51 коп. - пені та 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. - судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.10.2017

Суддя Пукшин Л.Г.