Рішення

від 03.10.2017 по справі 917/1450/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2017р. Справа № 917/1450/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Геотехконсалтинг", майдан Незалежності, 20, м. Полтава, 36003, код ЄДРПОУ 34873935

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКС КРС", вул. Старо-Троїцька, 1 оф.8, м.Лубни, 37500, код ЄДРПОУ 38459477

про стягнення 250 000,00 грн.

Суддя Паламарчук В.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, посвідчення адвоката №471 від 27.06.2006р.

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №01/02-10 від 02.10.2017р.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні 03.10.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Судом повідомлено, що повне рішення буде складено потягом п'яти днів з дня проголошення вступної і резолютивної частини рішення

Суть спору: розглядається заява про стягнення 250 000,00грн. заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 22.08.2016р.

Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що відповідач не виконав вимог вказаного договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 22.08.2016р.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 10000,00грн. витрат на послуги адвоката.

Позивачем подано заяву №30/08-2 від 30.08.2017р. про забезпечення позову, в якій позивач просить суду накласти арешт на грошові кошти, які обліковується на рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "СКС КРС" та інших рахунках, відкритих Товариством з обмеженою відповідальністю "СКС КРС" в банківських установах, у межах розміру суми позовних вимог та судових витрат.

Відповідач у відзиві на позов (вхід. №11900 від 26.09.2017р) проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем не було дотримано порядок досудового врегулювання спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив.

22.08.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Геотехконсалтинг" (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СКС КРС" (позичальник) укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги №1

Відповідно до п. 1.1. договору позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п.1.2 договору, поворотна фінансова допомога - сума грошових коштів в національній валюті України, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до Даного договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсації як плати за користування такими коштами.

Відповідно до п.2.1. договору, поворотна фінансова допомога надається в сумі 250000 без ПДВ в національній валюті України.

Згідно п.3.1 договору, поворотна фінансова допомогу підлягає поверненню до 22.08.2017 року. Повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок позикодавця в установі банку (п.3.2 договору).

На виконання умов даного договору, позивачем 22.08.2016 року надано відповідачу поворотну фінансову допомогу в сумі 250000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1104 від 22.08.2016р.

10.08.2017 року за вих. №34 позивач звернувся до відповідача з листом, яким нагадував про закінчення терміну повернення поворотної фінансової допомоги

Згідно даних позивача, відповідач свої договірні зобов'язання щодо повернення наданої позивачем поворотної фінансової допомоги не виконав.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд приходить до висновку про задоволення позову, враховуючи наступне.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи правовідносини між сторонами виникли на підставі договору № 1 від 22.08.2016р. про надання поворотної фінансової допомоги, який за своєю правовою природою являється договором позики.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

У відповідності до ч.2 ст. 1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вказують матеріали справи та не заперечується відповідачем, позивачем в рамках укладеного між сторонами договору надано відповідачу позику в загальному розмірі 250000,00 грн., що вказує на належне виконання зобов'язань з боку позивача.

Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що заборгованість за договором, яку просить позивач стягнути з відповідача є заборгованість по поверненню поворотної фінансової допомоги, яка становить 250000,00грн.

Нормою ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

За таких обставин, вимога про стягнення з відповідача неповернутої поворотної фінансової допомоги в розмірі 25000,00грн. є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо посилання відповідача на те, що позивачем не було дотримано порядок досудового врегулювання спору, суд зазначає наступне

Положення частини 2 ст.124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист (рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі №1-2/2002).

Розглянувши заяву позивача №30/08-2 від 30.08.2017р. про забезпечення позову, суд не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України позов, зокрема, забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмету спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Вказані роз'яснення викладені в постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011 № 16.

За змістом п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпеченню позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Суд відхиляє посилання позивача на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим подальше виконання рішення суду.

Відповідно до заяви про забезпечення позову позивачем не підтверджена наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову, а саме, не надано до суду доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання.

Отже, з урахуванням викладеного, наведених мотивів для вжиття заходів до забезпечення позову та наявних у матеріалах справи доказів, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача 10000,00 грн. витрат на послуги адвоката. В обґрунтування вимог про стягнення витрат на послуги адвоката позивач надав суду договір №50 від 28.08.2017р. про надання правової допомоги укладений між позивачем та адвокатом ОСОБА_1, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на ОСОБА_1 №471, ордер №037091 про надання правової допомоги, копію квитанції №30/ПО від 19.09.2017 року про оплату послуг на 10000,00грн., копію Акту прийому-передачі виконаних послуг №1 від 19.09.2017 року.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України № 7 від 21.02.2013р., витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до п. 6.5 згаданої вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. N 7, вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи рівень складності справи та ціну позову, суд вважає заявлені до стягнення позивачем адвокатські витрати завищеними та не обґрунтованими, тому обмежує розмір адвокатських витрат до 5000,00 грн.

У відповідності до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СКС КРС" (вул. Старо-Троїцька, 1, оф. 8, м. Лубни, 37500, код ЄДРПОУ 38459477, інші відомості: відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Геотехконсалтинг" (майдан Незалежності, 20, м. Полтава, 36003, код ЄДРПОУ 34873935, інші відомості: відсутні) поворотної фінансової допомоги у розмірі 250000,00 грн., 3750,00 грн. - судового збору, 5000,00 грн. - витрат на послуги адвоката. Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. Заява позивача №30/08-2 від 30.08.2017р. про забезпечення позову - не підлягає задоволенню.

4. Копію рішення направити сторонам.

Повний текст рішення складено та підписано 09.10.2017року.

Суддя Паламарчук В.В.