Постанова

від 03.10.2017 по справі 910/11097/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2017 р. Справа№ 910/11097/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Котовий А.Ф. (директор згідно наказу №01/07-к від 01.07.2007 р.)

від відповідача - Григорів В.Б. (довіреність №16 від 24.07.2017 р.)

розглянувши апеляційну скаргу Малого приватного підприємства Легіон і Ко

на рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2017 р.

у справі №910/11097/17 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Малого приватного підприємства Легіон і Ко

до Товариства з обмеженою відповідальністю Систем Фарма

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство Легіон і Ко звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Систем Фарма про стягнення заборгованості по орендній платі за грудень 2016 року та січень 2017 р. у розмірі 34000,00 грн, неустойки за січень 2017 року в розмірі 17000,00 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 08.08.2017 р. в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивачем було подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин та невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скаги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

14.01.2016 п. між МПП Легіон і Ко (орендодавець) та ТОВ Систем Фарма (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення.

Відповідно до п.1.1. вказаного договору оренди, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування на правах оренди нежитлове приміщення для розміщення аптечного закладу площею 128 кв.м., що знаходиться за адресою: 04074, м. Київ, вул. Попова, 12, літера А відповідно до Акта приймання-передачі приміщення.

Тобто, за вищевказаним договором оренди приміщення передаються в оренду для їх використання у господарській діяльності орендаря - з метою розміщення аптечного закладу.

Строк оренди за цим договором - з 01 лютого 2016 року до 31 січня 2018 року (п.10.1 договору).

Відповідно до умов вище вказаного договору оренди, орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти у тимчасове користування об'єкт оренди - приміщення, яке визначене у п. 1.1. цього договору по Акту приймання-передачі приміщень, за плату та на обумовлений строк для здійснення своєї господарської діяльності (п.2.1 договору).

Згідно п. 3.1. договору сторони домовились, що розмір орендної плати за користування приміщенням, яка підлягає сплаті орендарем за один місяць, складає 17000,00грн. без ПДВ. Перший платіж за оренду орендар здійснює протягом 2-х банківських днів з моменту підписання договору, за перший та останній місяці оренди, що становить 34000,00 грн.

Відповідно до п. 9.13. договору, при розірванні договору достроково по ініціативі орендаря кошти за останній місяць (17000,00 грн.) не повертаються і в рахунок оренди за будь-який місяць року не зараховуються.

Вступ орендаря в строкове платне користування на правах оренди приміщення настає одночасно з підписанням сторонами договору та Акта приймання-передачі (п. 2.1). Орендна плата за цим договором починає нараховуватися з дати підписання Акта приймання- передачі об'єкта оренди від орендодавця до орендаря для фактичного використання приміщення за цільовим призначенням. Орендна плата сплачується орендарем щомісячно на поточний рахунок орендодавця не пізніше перших п'яти календарних днів місяця (п. 3.2.)

01.02.2016 р. орендодавцем було передано, а орендарем прийнято орендоване майно відповідно до умов цього договору, про що складено відповідний Акт прийому-передачі приміщення в оренду.

За користування нежитловим приміщенням, згідно договору оренди, відповідач сплатив орендну плату за:

Лютий 2016 р. - 17000,00 грн.;

Березень 2016 р. - 17000,00 грн.;

Квітень 2016 р. - 17000,00 грн.;

Травень 2016 р. - 17 000,00 грн.;

Червень 2016 р. - 17 000,00 грн.;

Липень 2016 р. - 17000,00 грн.;

Серпень 2016 р. - 17000,00 грн.;

Вересень 2016 р. - 17000,00 грн.;

Жовтень 2016 р. - 17000,00 грн.;

Листопад 2016 р. - 17000,00 грн.,

що підтверджується довідкою МПП Легіон і Ко за підписами директора та головного бухгалтера.

03.10.2016 р. орендар звернувся до орендодавця з пропозицією про дострокове розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 14.01.2016 р., посилаючись на п.10.11. договору.

16.11.2016 р. між МПП Легіон і Ко та ТОВ Систем Фарма було укладено додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення від 14.01.2016 р.

Згідно п. 1. вказаної додаткової угоди сторони домовились про розірвання договору оренди з 31.12.2016 р.

Орендар зобов'язався 31.12.2016 р. звільнити орендоване приміщення, скласти і підписати з орендодавцем Акт приймання-передачі приміщення.

Однак, як стверджує позивач, в зазначений в п. 1. додаткової угоди строк, відповідач відмовився звільнити орендоване приміщення та з 01.12.2016 р. орендну плату за користування приміщенням не сплачує. А лише 27.01.2017 відповідач підписав Акт прийому-передачі нежитлового приміщення.

Всупереч умовам Договору оренди та Додаткової угоди до нього, відповідач не тільки протиправно користувався приміщенням протягом січня 2017 року, він також не сплачував орендну плату за користування нежитловим приміщенням за грудень 2016 року та січень 2017 року.

Таким чином, на думку позивача, відповідач має заборгованість перед ним по орендній платі за два місяці: 17000,00 грн. за грудень 2016 року та 17000,00 грн. за січень 2017 року.

Щодо заборгованості відповідача по орендій платі за грудень 2016 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до умов додаткової угоди до договору оренди, встановлено, що станом на 31.12.2016 р. сторони підтверджують, що між ними немає неврегульованих спорів з приводу його виконання, а також будь-яких невиконаних зобов'язань, в т.ч. по оплаті наданих послуг (а.с.22).

Виходячи з вищезазначеного, станом на 31.12.2016 р. у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем по оплаті орендованого майна, а відтак колегія суддів погоджується в цій частині з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача 17000,00 грн. орендної плати за грудень 2016 року є необґрунтованою, суперечить умовам укладеної між сторонами додаткової угоди та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягненя з відповідача 17000,00 грн. орендної плати за січень 2017 року, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено вище, незважаючи на те, що договір оренди було розірвано з 31.12.2016 р., Акт прийому-передачі нежитлового приміщення було підписано сторонами лише 27.01.2017 р.

За загальним правилом, Акт приймання-передачі орендованого приміщення є свідченням припинення користування орендованим майном та підставою для припинення орендних платежів.

Відповідно до п. 2.4 договору, приміщення вважається повернутим орендодавцеві з момента підписання сторона Акта.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користуванням майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором ( ч. 5 ст. 762 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна , з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 17000,00 грн. орендної плати за січень 2017 року є обгрутованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Щодо вимоги позивача про стягненя з відповідача 17000,00 грн. неустойки, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

З огляду на те, що з 31.12.2016 р. по 27.01.2017 р. орендоване приміщення не було передано позивачу за Актом приймання-передачі, як передбачено умовами договору та додаткової угоди, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача 17000,00 грн. неустойки за користування орендованим приміщенням в січні 2017 року. Відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, заслуговують на увагу, а тому остання підлягає частковому задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення підлягає скасуванню.

За змістом ст. 49 ГПК України, судовий збір відшкодовується стороні на користь якої відбулось рішення.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 4 ч. 1 ст. 103, п. 2 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства Легіон і Ко задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2017 р. у справі № 910/11097/17 змінити та викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Систем Фарма (юридична адреса: 01103, м. Київ, б-р. Дружби Народів, 28-А, кв. 53, поштова адреса:01030, м. Київ, вул. Рейтерська, 13-б, код ЄДРПОУ 34478682) на користь Малого приватного підприємства Легіон і Ко (04074, м. Київ, вул. Попова, 12, ІПН 21572261) 17000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп. заборгованості з орендної плати за січень 2017 року, 17000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп. неустойки, 1600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. судового збору за подання позовної заяви та 1760 (одну тисячу сімсот шістдесят) грн. 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2017 р. у справі № 910/11097/17 - залишити без змін.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №910/11097/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець