Рішення

від 12.03.2010 по справі 01/318

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" березня 2010 р. Справа №01/318

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого судді Чевгуза О.В., секретаря судового засідання Швидкої О.В., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 -представник за довіреністю,

від відповідача: ОСОБА_2 -представник за довіреністю,

у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Черкаської області розглянувши справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго -лізинг плюс» , м. Львів

до комунального підприємства «Теплогазрембудсервіс» , м. Золотоноша, Черкаська область

про стягнення 30034, 55 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго -лізинг плюс» до суду подано позовну заяву про стягнення з комунального підприємства «Теплогазрембудсервіс» пені за невиконання зобов'язань по страхуванню майна в розмірі 30034,55 грн.

Представник позивача позовні вимоги у судовому засіданні підтримав у повному обсязі та просить задовольнити з мотивів та підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову не заперечує та визнає борг в повному обсязі.

До початку судового засідання від представника позивача надійшла заява №18 від 02 березня 2010 року про забезпечення позову, в якій просить заборонити відповідачу користуватись предметом лізингу.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 11 березня 2010 року.

Після перерви представники сторін в судове засідання не з'явились.

Суд, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши доводи представників сторін, вважає за необхідне позов задовольнити повністю, виходячи з наступного.

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго -лізинг плюс» (позивач) та комунальним підприємством «Теплогазрембудсервіс» (відповідач) 03 листопада 2008 року було укладено договір фінансового лізингу №3 (далі -Договір). Загальна сума даного Договору складає 600691,07 грн. в тому числі: авансовий платіж від вартості предмету лізинг - 200000,00 грн., загальної вартості платежів - 400691,07. Вартість предмету лізингу складає 465213,60 грн.

Відповідно до п.6.1. умов Договору , позивач придбав і передав у володіння та користування, а відповідач (27 листопада 2008 р.) прийняв предмет лізингу згідно специфікації №1 Додатку №1 до Договору. Це підтверджується довіреністю ЯНУ №715771 від 27 листопада 2008 р., актом приймання -передачі від 27 листопада 2008 року та видатковою накладною № РН - 0000001 від 27 листопада 2008 року на загальну суму 465213,60 грн.

У відповідності до п. 6.4. Договору предмет лізингу був поставлений позивачем у м. Золотоноша.

Згідно п. 13.2.10 відповідач повинен був застрахувати предмет лізингу в порядку визначеним Договором та чинним законодавством України. Відповідно до п. 9.2. Договору відповідач повинен застрахувати предмет лізингу протягом перших двох кварталів 2009 року. Відповідно до п.9.5 відповідач повинен передати копію страхового поліса позивачу.

Відповідачу було надіслано Претензію №6 від 28 січня 2010 року, з вимогою надати відповідні документи, що підтверджують виконання п. 13.2.10 та п. 9.2. Договору. Відповідачем у визначені чинним законодавством терміни не було надано витребувану позивачем документацію, яка підтверджує виконання вищезазначених умов.

Відповідач взяті на себе договірні зобов'язання порушив, у зв'язку з чим, відповідно до п.14.1.3., під дію якого попадає невиконання відповідачем вищезазначеного зобов'язання по страхуванню майна, останній сплачує Позивачу пеню у розмірі 5(п'ять) % від загальної вартості договору та складає 30034,55 грн., яку останній просить стягнути у примусовому порядку.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені главою 22 Господарського кодексу України (далі -ГК України). Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 14.1.3. сторони встановили, що у випадку будь-яких порушень зобов'язань лізингоодержувача, передбачених в договорі, останній сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі 5 % від загальної вартості Договору

На підставі вищевказаного, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 30034,55 грн. обґрунтованими, доведеними наявними в матеріалах справи доказами, а відповідно таким, що підлягають до задоволення.

Під час розгляду справи керівник позивача направив до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу користуватись предметом лізингу.

Представник позивача в судовому засіданні заяву підтримав, мотивуючи її тим, що відповідачем не застраховано предмет лізингу, тому той може бути пошкоджений або знищений.

Представник відповідача проти заяви заперечив, мотивуючи тим, що предмет лізингу використовується для опалення школи та дитячого садку і заборона його використання потягне зупинення роботи відповідача.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Як зазначено у пункті першому інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. N 01-8/2776 Про деякі питання практики забезпечення позову у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У разі вжиття заходів до забезпечення позову з ініціативи господарського суду відповідні дії мають бути мотивовані з урахуванням, зокрема, припису пункту 3 частини другої статті 86 ГПК України та наведеного в підпункті 1.1 пункту 1 цього листа.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

В даному випадку суд не вбачає зв'язку між запропонованим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, оскільки позовні вимоги стосуються лише стягнення суми пені з відповідача за порушення умов договору.

Отже, приймаючи до уваги, що заборона використання відповідачем предмету лізингу фактично зупинить діяльність підприємства, внаслідок зупинення роботи відповідача будуть порушені права за охоронювані законом інтереси осіб, які не є учасниками даного судового процесу, заборона використовувати предмет лізингу не відповідає вимогам, на забезпечення яких він може бути вжитий, тому суд не вбачає за можливе визнати адекватним запропонований позивачем захід забезпечення позову у вигляді заборони використання відповідачем предмету лізингу.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача необхідно також стягнути 300 грн. 35 коп. витрат на оплату державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з комунального підприємства «Теплогазрембудсервіс» , вул.. Шевченка, 156, м. Золотоноша, Черкаська область, р/р 26008153945400 в АКІБ «Укрсиббанк» м. Харків, МФО 351005, код 34118557 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго - лізинг плюс» , вул.. Ак. Лазаренка, 5-А, м. Львів, р/р 26008600036941 в Львівській філії АКБ «Укрсоцбанку» , МФО 325019, код 35549269, 30034 грн. 55 коп. пені за невиконання зобов'язань по страхуванню майна, державне мито в сумі 300 грн. 35 коп. та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом заборони використання предмету лізингу відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.

Суддя О.В.Чевгуз