Постанова

від 09.10.2017 по справі 819/645/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2017 рокуЛьвів№ 876/7455/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Шинкар Т.І.,

суддів Пліша М.А.,

ОСОБА_1,

секретаря судового засідання Чигер І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Перемога на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року у справі №819/645/17 за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного сільськогосподарського підприємства Перемога про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

20.04.2017 Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) звернулось в суд з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства Перемога (далі - Підприємство), просило стягнути з відповідача на користь позивача адміністративно-господарські санкції в розмірі 27687,50 грн., а також пеню 22,16 грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.06.2017 позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Підприємство подало апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.06.2017 та ухвалити нове рішення. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що форми звітності №3-ПН Підприємством подавались, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

В судовому засіданні 18.09.2017 представник Підприємства апеляційну скаргу підтримав. В судове засідання 09.10.2017 особи, які беруть участь у справі, не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про місце та час розгляду справи, що відповідно до ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протягом 2016 року не подавав до Лановецького районного центру зайнятості форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) . Таким чином, неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, неподання форми звітності № 3-ПН державній службі зайнятості за спірний період та невиконання нормативу працевлаштування інвалідів є, на переконання суду першої інстанції, порушенням норм матеріального права та свідчить про невжиття відповідачем усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення і є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Суд апеляційної інстанції з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, 23.02.2017 Приватне сільськогосподарське підприємство Перемога подало в Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт форми №10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу Підприємства складала 48 осіб, кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 2 осіб, середньорічна заробітна плата штатного працівника становила 27 691 гривень (а.с.8).

Оскільки, Підприємством самостійно не сплачено адміністративно-господарських санкцій за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом, у розмірі 27687,50 грн., Фонд нарахував пеню у сумі 22,16 грн. та звернувся із позовом до суду про стягнення зазначених сум.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення судову першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.14 Закону України Про зайнятість населення інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , належать до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.

Згідно з ч.1 ст.17 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991 №875-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №875-XII) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону №875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною 3 ст.18 Закону №875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним (ч.5 ст.19 Закону №875-XII).

Отже, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно шукати інвалідів на створені робочі місця. Останнє покладається на органи працевлаштування, які взаємодіючи між собою та з роботодавцем забезпечують надання інформаційно-консультаційних послуг щодо працевлаштування інвалідів та здійснюють таке працевлаштування. Водночас, суб'єкти господарювання зобов'язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України Про зайнятість населення роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, який набрав чинності з 12.07.2013, затверджено форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок її подання.

Згідно з вимогою пункту 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 даного Порядку визначено, що у пункті 3 вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (відповідно до статті 14 Закону України Про зайнятість населення ), і за необхідності зазначаються категорії таких громадян.

Таким чином, законодавець зобов'язує підприємства надавати державній службі зайнятості відповідну звітність щодо наявності вакантних місць, створених для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, для організації працевлаштування інвалідів. Звіт за формою 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , є актом інформування органів працевлаштування про створені робочі місця і водночас запитом про направлення на підприємство осіб з обмеженими фізичними можливостями для працевлаштування.

Згідно з ч.3 ст.18-1 Закону №875-XII державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Так, з матеріалів справи вбачається, що протягом 2016 року Підприємство подавало звітність форми №3-ПН (інформація про попит на робочу силу), де вказувались характеристика вакансії (професія, характер роботи, режим роботи, умови праці) та основні вимоги до рівня освіти кандидата на вакансію (а.с.13-22).

Своєчасність надання Підприємством інформації про наявні вакантні робочі місця (звітність форми №3-ПН) територіальному органу центру зайнятості позивачем не спростована.

Окрім того, як вбачається з листа Лановецького районного центру зайнятості від 22.03.2017 №02/247 у 2016 році ПСП Перемога подавало до районного центру зайнятості звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій для осіб з числа інвалідів. У 2016 році в районний центр зайнятості за сприянням у працевлаштуванні не звертались особи з інвалідністю, що проживають в місцевості, де функціонує приватне сільськогосподарське підприємство Перемога , направлення на роботу на дане підприємство особам з інвалідністю не видавались.

Зазначена інформація відображена також у листі Лановецького районного центру зайнятості від 15.06.2017 №03/517, в якому окрім того зазначено, що Лановецьким районним центром зайнятості направлялись листи на інші суміжні райони із повідомленням про можливість працевлаштування осіб з інвалідністю на дану вакансію.

Вказане підтверджує виконання відповідачем законодавчо встановленого обов'язку виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів. При цьому позивачем не надано доказів того, що органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів направляли інвалідів для працевлаштування, а відповідач відмовив у цьому. Не надано також доказів безпосереднього звернення інвалідів на Підприємство з метою працевлаштування і відмови з боку відповідача в такому працевлаштуванні.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до положень ст.20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Разом із тим, відповідно до положень статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. При цьому застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

Враховуючи те, що обов'язок Підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, а також і те, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, своєчасно надано інформацію про наявні вакантні робочі місця територіальному органу центру зайнятості, своєчасно надано звіт до відділення Фонду, а тому на Підприємство не може бути покладена відповідальність за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись на вакантну посаду.

Вказана правова позиція висловлена у постановах Верховним судом України у постановах від 09.07.2013 (справа №21-200а13), від 16.04.2013 (справа №21-81а13), 02.04.2013 (справа №21-95а13), від 28.05.2013 (справа №21-386а12), від 28.01.2014 (справа №21-476а13), що в силу частини першої статті 244-2 КАС України є обов'язковим для всіх судів України.

Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач у 2016 році здійснив всі передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та вжив заходів щодо інформування про наявну можливість працевлаштування інвалідів на Підприємстві, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа Руїз Торіха проти Іспанії (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст.202 КАС України підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Керуючись статтями 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Перемога задовольнити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року у справі №819/645/17 - скасувати та прийняти нову, якою в задоволені позовних вимог Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного сільськогосподарського підприємства Перемога про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.

Постанови набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_2 судді ОСОБА_3 ОСОБА_1 Повний текст Постанови складено 10.10.2017