Ухвала

від 04.10.2017 по справі 200/15186/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-сс/774/1212/17 Справа № 200/15186/17 Слідчий суддя - ОСОБА_1 Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія: ст. КПК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

представника скаржника-адвоката ОСОБА_7

представника потерпілої-адвоката ОСОБА_8

слідчого ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника скаржника ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2017 року про арешт майна,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2017 року клопотання слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_9 , погоджене з прокурором відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6 , про арешт майна по кримінальному провадженню № 12017040000001061 було задоволено та накладено арешт на нерухоме майно, а саме: будинок АДРЕСА_1 ; будинок АДРЕСА_1 ; будинок АДРЕСА_1 ; земельна ділянка кадастровий № 1223285500:04:001:0300; земельна ділянка кадастровий № 1223285500:04:001:0301; земельна ділянка кадастровий № 1223285500:04:001:0302; земельна ділянка кадастровий № 1223285500:04:001:0303; земельна ділянка кадастровий № 1223285500:04:001:0304; земельна ділянка кадастровий № 1223285500:04:001:0305, шляхом накладення заборони на користування та розпорядження ним.

Обґрунтовуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що воно підлягає задоволенню з метою забезпечення кримінального провадження тазбереження речових доказів, з метою запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 порушує питання про скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2017 року про арешт майна та постановлення нової ухвали про відмову в задоволенні клопотання слідчого в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги своєї апеляційної скарги, апелянт зазначає, що рішення слідчого судді є необґрунтованим та незаконним, арешт був накладений з порушенням вимог процесуального закону. Так, слідчим суддею не було досліджено та не було вказано в ухвалі, в чому саме полягає можливість використання нерухомого майна як доказу в кримінальному провадженні, та які саме обставини підтверджує таке майно; не доведено з посиланням на відповідні докази існування обгрунтованої підозри у вчиненні злочину, не досліджено, які саме особи підозрюються у вчиненні злочину і в чому саме полягають злочинні дії цих осіб, та яким чином належне апелянту, який є добросовісним набувачем, майно пов`язане із злочинними діями осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. Звертає увагу, що він, ОСОБА_10 , є власником вищенаведеного майна, яке було придбано у громадянина України ОСОБА_11 , який, в свою чергу придбав нерухоме майно на аукціоні, що проводився Товарною біржею «Запорізький торгівельний майданчик» 27.10.2016 року. Це підтверджується витягами від 16.09.2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 97528058, № 97526458, № 97526702, № 97527103, № 97527651, № 97528322, № 96525402, № 97525043, № 97524848 та відповідними договорами купівлі-продажу, що посвідчені нотаріально. Також вказує на те, що слідчий суддя розглянув клопотання слідчого за його відсутності, ухвала суду йому не надсилалася, про накладення арешту на майно він дізнався 18.09.2017 року, а отримав копію судового рішення апелянт лише 20.09.2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового провадження, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч.1 ст.170 КПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» № 1019-VIII від 18 лютого 2016 року, який набрав чинності 28 лютого 2016 року (тут та далі - Закону) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно в тому числі є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Разом з тим, за правилами вказаної норми кримінального процесуального закону, а саме частин 3, 5, та 6, арешт на майно може бути накладено в разі відповідності такого майна критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, в разі наявності підстав вважати, що суд може застосувати до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної особи, юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, в разі, якщо фізична чи юридична особа в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову або неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1)існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;

2)потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;

3)може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

Як вбачається з витягу з кримінального провадження № 12017040000001061, розслідуване кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 190 КК України, відомості про яке були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.09.2017 року на підставі заяви громадянки ОСОБА_12 , полягає у тому, що у 2016 році невстановлені особи, діючі умисно, шахрайським способом, а також шляхом підробки офіційних документів, паспортних даних ОСОБА_12 заволоділи неналежним їм нерухомим майном, а саме: будинками АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 та земельними ділянками на яких вони розташовані, а саме: земельна ділянка кадастровий № 1223285500:04:001:0301, земельна ділянка кадастровий № 1223285500:04:001:0300, земельна ділянка кадастровий № 1223285500:04:001:0302, земельна ділянка кадастровий № 1223285500:04:001:0303, земельна ділянка кадастровий № 1223285500:04:001:0305, земельна ділянка кадастровий № 1223285500:04:001:0304. Після чого зазначене нерухоме майно було внесено в статутний фонд фіктивного суб`єкта підприємницької діяльності ТОВ «РЕНЕСАНС РОЯЛТІ V» (код ЄДРПОУ 39292144) та розпродано, чим спричинили майнову шкоду потерпілій у особливо великому розмірі.

У випадку, що розглядається, під час розслідування даного кримінального правопорушення, у слідчого цілком обгрунтовано виникла версія про те, що дане нерухоме майно є матеріальним об`єктом , набутим кримінально протиправним шляхом.

Постановою слідчого від 04 вересня 2017 року вищезазначене майно було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12017040000001061.

Це дає достатні підстави для припущення, що відбувся факт вчинення шахрайських дій, передбачених кримінальним законом, що є достатньо обґрунтованим для проведення кримінального розслідування та вжиття відповідних забезпечувальних заходів і запобігання ризикам у вигляді настання суспільно небезпечних наслідків в результаті реалізації (відчуження) цього майна третім особам, що призведе до завдання потерпілій ще більш негативних наслідків, а також на даний час є безпосередньо об`єктом вчинення кримінального правопорушення і має доказове значення під час досудового розслідування. Дану позицію слідства підтримав суд першої інстанції під час розгляду клопотання про арешт вищевказаного майно та своїм рішенням задовольнив його, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 р. у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З урахуванням наведеного, щодо майна, на яке рішенням слідчого судді було накладено арешт, є підстави обґрунтовано вважати, що воно відповідає вимогам ст. 98 КПК України щодо речового доказу, достатніх для вжиття на цьому етапі досудового розслідування заходів забезпечення кримінального провадження, а отже арешт на це майно був накладений з дотриманням вимог закону, і доводи апеляційної скарги такого висновку колегії суддів не спростовують.

Так, арешт на майно, що є речовим доказом у кримінальному провадженні, за правилами ч. 3 ст. 170 КПК України може бути накладений незалежно від суб`єкту, що є його власником, процесуального статусу останнього, розміру шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, можливості застосування спеціальної конфіскації або конфіскації майна як виду покарання.

Таким чином, з огляду на викладене, арешт на вищезазначене майно був накладений з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги щодо недостатнього встановлення самого факту вчинення кримінального правопорушення для накладення арешту на майно, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не спростовують вищезазначеного висновку колегії суддів.

Що стосується апеляційних вимог в частині того, що ані апелянт, ані попередній власник майна в даному кримінальному провадженні не мають статусу підозрюваних чи обвинувачених, та вони жодним чином не мають відношення до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, колегія суддів вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки з практики Європейського суду з прав людини, зокрема з його рішення від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», випливає, що для вирішення питання про обмеження прав та свобод особи на етапі досудового розслідування обставини, що викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред`явлення обвинувачення.

Відносно ж посилань апелянта на недостатню обґрунтованість ухвали слідчого судді про арешт майна, колегія суддів вважає їх такими, що є його особистою суб`єктивною оцінкою та не обґрунтовують необхідності скасування вірного по суті судового рішення.

З огляду на вищенаведене, підстав для задоволення апеляційної скарги на даному етапі досудового розслідування не вбачається. У випадку, якщо у подальшому наявність зв`язку між арештованим майном та розслідуваним кримінальним правопорушенням у межах досудового розслідування буде спростована, або стороною обвинувачення у строки, розумні у сенсі ст. 28 КПК України, не будуть вжиті належні заходи для перевірки відповідних обставин, апелянт не позбавлений права ініціювати в порядку ст. 174 КПК України питання про скасування накладеного арешту.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника скаржника ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2017 року про арешт майна залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3