Постанова

від 04.10.2017 по справі 922/210/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2017 року Справа № 922/210/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Корсака В.А. суддів Данилової М.В., Ходаківської І.П. розглянувши касаційну скаргу Харківської міської ради на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 у справі № 922/210/15 Господарського суду Харківської області за позовомХарківської міської ради доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 проповернення майна та стягнення коштів

в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивачаМех Д.В. - відповідачаОСОБА_6, ОСОБА_7

В С Т А Н О В И В :

У січні 2015 року Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якій просила суд зобов'язати відповідача повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі позивача безпідставно набуте майно, а саме: земельну ділянку площею 0,3440 га по АДРЕСА_1, та стягнути з відповідача на користь позивача доходи, отримані від безпідставно набутого майна, в розмірі 297 840,09 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.03.2015 (суддя Буракова А.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 (головуючий суддя - Слободін М.М., судді: Гончар Т.В., Гребенюк Н.В.), в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.11.2015 (головуючий суддя - Божок В.С., судді: Костенко Т.Ф., Сибіга О.М.), постанову суду апеляційної інстанції від 03.06.2015 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 09.11.2016 у даній справі скасовано постанову Вищого господарського суду України від 04.11.2015, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 та рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2015. Справу передано на розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові акти попередніх інстанцій Верховний суд України звернув увагу на те, що при перегляді у касаційному порядку судових рішень і перевіряючи застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, не враховано, що відповідно до положень статей 2, 43, 54 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи за позовами суб'єктів господарської діяльності, фізичних осіб, які такими не є, державних та інших органів, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону) позову.

При цьому господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Окрім того, Верховний Суд України вказав на те, що судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин статтю 22 Цивільного кодексу України.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Харківської області від 18.01.2017 (суддя Прохорова С.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь Харківської міської ради 297 840,09 грн. збитків у вигляді доходів, отриманих від безпідставно набутого майна. В решті позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 (головуючий суддя - Терещенко О.І., судді: Сіверін В.І., Россолов В.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано в частині задоволення позову та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін. Здійснено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Харківська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням апеляційним господарським судом приписів статей 1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України та статті 156 Земельного кодексу України.

У зв'язку з відпусткою судді Данилової М.В., здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів та сформовано колегію суддів для розгляду даної справи у наступному складі: головуючий - Корсак В.А., судді - Ходаківська І.П., Яценко О.В. (протокол від 07.08.2017).

У зв'язку з відпусткою суддів Ходаківської І.П., Яценко О.В., здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів та сформовано колегію суддів для розгляду даної справи у наступному складі: головуючий - Корсак В.А., судді - Сибіга О.М., Данилова М.В. (протокол від 05.09.2017).

У зв'язку з ухвалою про самовідвід судді Сибіги О.М., здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів та сформовано колегію суддів для розгляду даної справи у наступному складі: головуючий - Корсак В.А., судді - Данилова М.В., Ходаківська І.П. (протокол від 11.09.2017).

28.08.2017 ФОП ОСОБА_4 подано відзив на касаційну скаргу, який залучено до матеріалів справи та враховано судом.

25.09.2017 ФОП ОСОБА_4 подано додаткові пояснення до відзиву на касаційну скаргу, які залучено до матеріалів справи та враховано судом.

04.10.2017 Харківською міською радою подано письмові пояснення, які залучено до матеріалів справи та враховано судом.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що фізична особа-підприємець ОСОБА_4 є власником нежитлових будівель літ. "Д-1" площею 38,4 кв. м. та літ. "Г-1" площею 1128,9 кв.м. по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17.08.2009 №2462.

Рішенням 10 сесії 6 скликання Харківської міської ради №430/11 від 28.09.2011 "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" (пункт 32 Додатку 2 до рішення), ФОП ОСОБА_4 надано в оренду строком до 01.09.2016 земельну ділянку загальною площею 0,3440 га по АДРЕСА_1 у Комінтернівському районі м. Харкова за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого призначення в межах, які визначені актом встановлення меж земельної ділянки на місцевості, реєстраційний №435/08 від 14.03.2008 (кадастровий номер НОМЕР_1) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель. Цим же рішенням ФОП ОСОБА_4 зобов'язано розробити та узгодити у встановленому порядку технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 в м. Харкові в натурі (на місцевості).

На підставі вказаного рішення відповідач у 2011 році замовив у Товариства з обмеженою відповідальністю "Барвінок ЗЕМ" розробку проекту землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 в місті Харкові, виготовлення якої закінчено в 2013 році, у зв'язку з чим 18.11.2013 за №2906/7 було отримано витяг №264/13мг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки та встановлено, що відповідач з 02.09.2009 використовує земельну ділянку площею 0,3440 га по АДРЕСА_1 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "Д-1" (адміністративна будівля) та літ. "Г-1" (виробнича та складська будівля) без оформлення документів на право власності або право користування земельною ділянкою та без державної реєстрації цих прав, про що свідчить акт обстеження земельної ділянки Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради від 20.08.2014 (том 1, а.с. 14-15).

Місцевим господарським судом також встановлено, що відповідно до листа Основянської ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 15.09.2014 ФОП ОСОБА_4 не є платником плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (том 1, а.с. 22).

У зв'язку із зазначеним Харківською міською радою здійснено розрахунок доходу, одержаного від безпідставно набутого майна (земельної ділянки) територіальної громади м. Харкова у вигляді орендної плати за землю за період з 01.12.2011 по 31.12.2013 та за період з 01.01.2014 по 30.11.2014 (том 1, а.с. 20, 21).

Предметом спору у справі, що розглядається, є вимоги Харківської міської ради про повернення в натурі територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набутого майна - земельної ділянки площею 0,3440 га, розташованої по АДРЕСА_1, та стягнення з відповідача суми 297 840,09 грн., яку позивач обґрунтовує як несплачену відповідачем орендну плату за використання земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід від здачі спірної земельної ділянки в оренду саме відповідачеві, чим позивачеві завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю, які за визначенням, наведеним у статті 22 Цивільного кодексу України і статті 225 Господарського кодексу України, є збитками у виді упущеної вигоди.

Задовольняючи за результатами нового розгляду справи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача доходів, отриманих від безпідставно набутого майна - земельної ділянки та відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання останнього повернути в натурі Харківській міській раді вказану земельну ділянку, місцевий господарський суд виходив з того, що, вирішуючи даний спір, необхідно брати до уваги загальні положення статті 22 та глави 82 Цивільного кодексу України, незважаючи на обґрунтування позивачем своїх вимог приписами статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України. При цьому місцевим господарським судом встановлено в діях відповідача наявність всіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення. Зокрема, відповідач в порушення вимог Земельного кодексу України та рішення Харківської міської ради від 28.09.2011 № 430/11, у визначений вказаним рішенням строк, договір оренди земельної ділянки не оформив. Відсутність доказів перешкоджання з боку позивача або будь-яких інших осіб в укладенні договору оренди на спірну земельну ділянку свідчить про наявність вини у неукладені зазначеного договору саме з боку відповідача. Не укладання договору оренди та не внесення відповідачем орендної плати за використання спірної земельної ділянки призвело до завдання позивачу збитків у вигляді не отриманого доходу у розмірі плати за користування вказаною земельною ділянкою. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, завданими позивачу, полягає у протиправній бездіяльності відповідача в частині невиконання вимог рішення Харківської міської ради від 28.09.2011 № 430/11 щодо укладання останнім договору оренди земельної ділянки та, як наслідок, не внесення відповідачем орендної плати за землю. При цьому, суд дійшов висновку, що розмір збитків у вигляді не отриманого доходу у розмірі плати за користування спірною земельною, заявлений позивачем, є обґрунтованим, оскільки розрахунок здійснено з урахуванням загальної площі земельної ділянки, що фактично зайнята відповідачем, та розміру орендної плати, визначеного відповідно до Положення про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 № 41/08. Разом з тим, хоча право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю, що належить відповідачу на праві власності, належним чином не оформлено, але недотримання порядку оформлення права на вказану земельну ділянку не може бути підставою для обмеження права відповідача, як власника нерухомого майна, на користування зазначеним майном та, як наслідок, земельною ділянкою на якій воно розташовано, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Зобов'язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі позивачу є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції в частині задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що відшкодування шкоди прямо пропорційно залежить від вини позивача, зокрема від вчинення ним заходів, спрямованих на уникнення збитків, шляхом спонукання суб'єкта оформити право землекористування. Так, маючи дійсний намір укласти договір оренди спірної земельної ділянки, Харківська міська рада в особі своїх повноважних органів повинна була діяти відповідно до Порядку оформлення договорів оренди землі у місті Харкові та вчинити дії, спрямовані на зменшення (уникнення) збитків. Проте, доказів того, що примірники договору оренди землі було виготовлено та доказів направлення повідомлень про необхідність з'явитися до Управління земельних відносин для погодження істотних умов договору оренди землі на адресу ФОП ОСОБА_4 позивачем не надано. Також, на думку апеляційного господарського суду, позивачем не було обґрунтовано розмір заподіяних йому збитків у вигляді неотриманих доходів, оскільки в матеріалах справи відсутні докази дотримання останнім передбаченого чинним законодавством порядку визначення розміру збитків заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства (доказів створення комісії з визначення збитків, повідомлення відповідача про засідання комісії та затвердження акту розміру збитків).

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 297 840,09 грн. з огляду на наступне.

Згідно з частинами 1-3 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, норма статті 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільний кодекс України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Тобто, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під вказане вище визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відновлення порушених прав ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов'язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.

Крім того, за приписами пункту 4 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала б отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначені також статтею 22 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 224, статтею 225 Господарського кодексу України, за змістом яких упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, як норми статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, так і статті 1212 Цивільного кодексу України унормовують відшкодування шкоди, зокрема, у вигляді неодержаних потерпілою особою доходів, що завдана як внаслідок неправомірних дій/бездіяльності, так і внаслідок безпідставного збагачення іншої особи за рахунок безпідставного збереження нею коштів, які належать (мають бути сплачені) цій потерпілій особі.

При цьому, правову кваліфікацію матеріально-правової природи вимоги про стягнення коштів має дати саме суд, виходячи з обставин справи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

З огляду на викладене, для визначення розміру безпідставно збереженої орендної плати, яку просив стягнути позивач, необхідним є встановлення її розміру, шляхом множення площі земельної ділянки, визначеної з урахуванням рішення Харківської міської ради від 28.09.2011 № 430/11 про надання зазначеної ділянки в оренду відповідачу, фактичне користування якою встановлено актом в ході обстеження 20.08.2014, та розміру нормативної грошової оцінки займаної земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що розрахунок розміру доходу, одержаного відповідачем за користування від безпідставно набутого майна (земельної ділянки) територіальної громади м. Харкова здійснено позивачем на підставі нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки (визначеної шляхом множення площі вказаної ділянки та нормативної грошової оцінки одного квадратного метра землі) з урахуванням ставки річної орендної плати у період з 01.12.2011 по 31.12.2013 та за період з 01.01.2014 по 30.11.2014. В той же час, відповідач не спростував вказаний розрахунок розміру доходу та не надав контрозрахунок іншого розміру орендної плати.

При цьому колегія суддів зазначає, що Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, враховуючи вищевикладене, а також те, що його положення, зокрема пункт 3, не передбачають відшкодування грошових коштів безпідставно збережених у зв'язку з користуванням спірною земельною ділянкою без належного оформлення.

З урахуванням зазначеного, висновки господарського суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заявлених позивачем 297 840,09 грн. збитків у вигляді доходів, отриманих від безпідставно набутого майна за спірний період є законними і обґрунтованими.

Стосовно вимог позивача про повернення відповідачем в натурі безпідставно набутого майна - земельної ділянки площею 0,3440 га по АДРЕСА_1, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено господарськими судами, на вказаній земельній ділянці знаходяться нежитлові будівлі літ. "Д-1" загальною площею 38,4 кв. м. та літ. "Г-1" загальною площею 1128,9 кв.м., які належать відповідачу на праві власності, що виникло на підставі договору купівлі-продажу №2462 від 17.08.2009, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Десятніченко І.В.

При цьому з витягу додатку 2 до рішення Харківської міської ради від 28.09.2011 року № 430/11 вбачається, що земельну ділянку загальною площею 0,3440 га по АДРЕСА_1 надано відповідачу в оренду саме для експлуатації та обслуговування вищевказаних нежитлових будівель.

Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно зі статтею 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, відповідач набув право власності на вищезазначене нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, отже, останній має законодавчо визначене право на земельну ділянку, на якій розташована його будівля, а відтак суди правомірно відмовили в задоволенні позовних вимог про повернення безпідставно набутого майна - земельну ділянку площею 0,3440 га, яка розташована по АДРЕСА_1, у м. Харкові.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

При цьому частиною 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

З викладеного вбачається, що нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою на якій воно знаходиться і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлового приміщення, яке належить відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. При цьому право користування земельною ділянкою виникає одночасно з реєстрацією права власності на нерухомість, яка на ній знаходиться.

Таким чином, хоча право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю, що належить відповідачу на праві власності, належним чином не оформлене, однак неоформлення права на вказану земельну ділянку не може бути підставою для обмеження права відповідача, як власника нерухомого майна на користування зазначеним майном та відповідно, земельною ділянкою на якій вони розташовані, оскільки, як зазначалося вище, користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Зазначені обставини виключають можливість звільнення спірної земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право людини на доступ до правосуддя, а у статті 13 вказаної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, а саме - особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Таким чином, розглядаючи дану справу, суд апеляційної інстанції, виходячи з встановлених місцевим господарським судом дійсних обставин справи, припустився неправильного застосування норм матеріального права, що мало своїм наслідком неправильне вирішення ним спору по суті в частині стягнення грошових коштів.

При цьому встановлення місцевим господарським судом наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 297 840,09 грн. з інших мотивів не вплинуло на правильність висновків в цілому, що узгоджується з позицією пункту 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" від 17.05.2011 № 7 (із змінами і доповненнями).

Згідно зі статтею 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційна скарга Харківської міської ради підлягає частковому задоволенню, а постанова Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 у даній справі - скасуванню в частині відмови у стягненні 297 840,09 грн., з залишенням в цій частині в силі рішення Господарського суду Харківської області від 18.01.2017.

В силу приписів статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статями 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 у справі №922/210/15 скасувати в частині відмови у стягненні грошових коштів.

Рішення Господарського суду Харківської області від 18.01.2017 у справі №922/210/15 залишити в силі.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2) на користь Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) 1461 грн. 60 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Харківської області видати наказ на виконання даної постанови.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

І. П. Ходаківська