Рішення

від 03.10.2017 по справі 914/1717/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2017р. Справа № 914/1717/17

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Сало О.А.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Радар-Сервіс , с.Сокільники, Пустомитівський район, Львівська область,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю МАС-ВАД , м.Стрий, Львівська область,

про: стягнення боргу.

ціна позову: 9544,32 грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 11.09.2017р. №301); ОСОБА_2 - представник (довіреність від 11.09.2017р. №303);

Відповідача: не з'явився.

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Радар-Сервіс до Товариства з обмеженою відповідальністю МАС-ВАД про стягнення 9175,43 грн. суми основного боргу, 84,46 грн. трьох відсотків річних та 284,43 грн. інфляційних втрат. Ціна позову 9544,32 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 21.08.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 12.09.2017р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалі від 12.09.2017р. у справі, зокрема, у зв'язку із неявкою повноважного представника Відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду у справі, зокрема, щодо подання відзиву на позовну заяву. В судовому засіданні 03.10.2017р. оголошувалась перерва в межах робочого дня до 16:50 год. 03.10.2017р., про що представники Позивача належним чином повідомлялись в судовому засіданні під розписку.

Представникам Позивача оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах суду по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмове повідомлення про відкладення розгляду справи та про оголошення перерви в судовому засіданні) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представники Позивача в судове засідання з'явились, подали письмові пояснення (вх. №33573/17), у яких зазначають, що нарахування трьох відсотків річних за порушення Відповідачем порядку та строку оплати виконаних Позивачем робіт здійснено Позивачем за період з 25.04.2017р. по 17.08.2017р., позовні вимоги підтримали повністю, в судовому засіданні надали усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві.

Відповідач повноважного представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвал Господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалі про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 -3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судових засіданнях впродовж розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Крім того суд зазначає, що в силу вимог ст.69 ГПК України, враховуючи дату подання позовної заяви (14.08.2017р.), відсутність клопотання про продовження строку розгляду справи та строки пересилання поштової кореспонденції, в суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши і дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст, зафіксований в одному або декількох документах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Частиною другою статті 184 ГК України передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення може відбуватись у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього кодексу.

Приписами частини першої статті 181 ГК України передбачено, що укладення господарських договорів допускається у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, підписаний повноважними представниками та скріплений печатками юридичних осіб Позивача і Відповідача у справі ОСОБА_3 виконаних робіт від 21.04.2017р. №ЗА-0001751 на суму 9175,43 грн., а також Довіреність на отримання товарно-грошових цінностей від 21.04.2017р. №0000000022 свідчать про укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю Радар-Сервіс (надалі - Позивач, Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю МАС-ВАД (надалі - Відповідач, Замовник) договору підряду у спрощений спосіб в порядку статті 184 ГК України (надалі - Договір), за яким Позивач зобов'язувався власними силами та засобами виконати роботи, а Відповідач - прийняти і оплатити їх, а також про наявність між Сторонами у справі зобов'язальних відносин на підставі укладеного у спрощений спосіб договору підряду, зобов'язання по виконанню якого в частині оплати виконаних робіт були порушені Відповідачем, що і стало підставою для звернення Позивача до суду за захистом своїх прав.

ОСОБА_4 ОСОБА_5 на отримання товарно-грошових цінностей та підписання повноважним представником Відповідача від імені Відповідача ОСОБА_6 виконаних робіт від 21.04.2017р. №ЗА0001751, звернення Відповідачем виконаних робіт на свою користь, відсутність будь-яких заперечень як щодо факту виконання робіт, так і щодо їх кількісних та якісних характеристик свідчать про схвалення та прийняття Відповідачем виконання робіт за вищевказаним ОСОБА_3 виконаних робіт, а відтак - виникнення зобов'язання з їх оплати.

При цьому суд зазначає, що підписання ОСОБА_3 виконаних робіт від 21.04.2017р. №ЗА-0001751, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , і який відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за виконані і прийняті роботи (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Так, Позивачем згідно ОСОБА_3 виконаних робіт від 21.04.2017р. №ЗА-0001751 виконано, а Відповідачем прийнято роботи на суму 9175,43 грн. Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань із оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт не виконано внаслідок чого утворився борг з оплати виконаних за ОСОБА_3 виконаних робіт від 21.04.2017р. №ЗА-0001751 в розмірі 9175,43 грн.

В подальшому, Позивачем виставлено Відповідачу рахунок-фактуру від 21.04.2017р. №ЗН-0001916 на суму 9175,43 грн.

Належних, достатніх та допустимих доказів повної чи часткової оплати виконаних згідно вказаного ОСОБА_3 робіт станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

З метою досудового врегулювання спору Позивач звертався до Відповідача ОСОБА_7 від 17.07.2017р. вих. №252 про сплату боргу, який виник у зв'язку із порушенням Відповідачем порядку та строку оплати виконаних робіт. Відповідачем вказану ОСОБА_7 отримано 22.07.2017р., що підтверджується копією Рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №8113000710723, проте, залишено без відповіді та реагування.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 9175,43 грн. суми боргу з оплати виконаних робіт.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У ч.1 ст.509 ЦК України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі видачу Відповідачем ОСОБА_5 на отримання товарно-грошових цінностей та підписання повноважним представником Відповідача від імені Відповідача ОСОБА_6 виконаних робіт від 21.04.2017р. №ЗА0001751, звернення Відповідачем виконаних робіт на свою користь, відсутність будь-яких заперечень як щодо факту виконання робіт, так і щодо їх кількісних та якісних характеристик, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 9175,43 грн. суми основного боргу за виконані роботи є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

При цьому суд зазначає, що, враховуючи дату отримання претензії Відповідачем; беручи до уваги вимоги визначені ст.530 ГПК України; враховуючи безготівковий характер розрахунків між Сторонами, суд зазначає, що днем виникнення боргу є 01.08.2017р .

Щодо стягнення 84,46 грн. 3% річних та 284,43 грн. інфляційних втрат.

Позивач (із врахуванням поданого 03.10.2017р. за хв. №33573/17 письмового пояснення) просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 84,46 грн. трьох відсотків річних та 284,43 грн. інфляційних втрат за період з 25.04.2017р. по 17.08.2017р.

Згідно п.1 ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р.

Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано приписів статті 530 ЦК України щодо моменту виникнення обов'язку оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт. Відтак, сума трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати виконаних робіт становить 12,82 грн., вимоги щодо стягнення інфляційних втрат за даний період (з 01.08.2017р. по 17.08.2017р. (з моменту виникнення боргу по день проведення розрахунку)) до задоволення не підлягають.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 84,46 грн. трьох відсотків річних є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 12,82 грн. трьох відсотків річних. Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 284,43 грн. інфляційних втрат, то в їх задоволенні слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до вимог ст.4 -7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

03.10.2017р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 09.10.2017р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1540,56 грн. судового збору. В решті судові витрати у справі залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 4 -5 , 4 -7 , 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 181, 184, 193, 216 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 6, 11, 15, 16, 202, 205, 207, 509, 525, 526, 527, 530, 599, 610, 611, 612, 625, 626, 627, 837 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю МАС-ВАД (82400, Львівська область, Стрийський район, м.Стрий, вул.Галицька, буд.4; ідентифікаційний код 38374247) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Радар-Сервіс (81130, Львівська область, Пустомитівський район, с.Сокільники, вул.Стрийська, буд.14; ідентифікаційний код 30204123) 9175,43 грн. суми основного боргу, 12,82 грн. трьох відсотків річних та 1540,31 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.