Рішення

від 05.10.2017 по справі 914/1513/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2017р. Справа № 914/1513/17

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В. за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1 підприємства «Стептранс» , м. Хмельницький

до відповідача ОСОБА_1 підприємства «Вікторі А» , м. Львів

про стягнення боргу у розмірі 145 867,49 грн.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2-адвокат, договір про надання правової допомоги від 02.08.2017 року

від відповідача: не з"явився

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов ПП «Стептранс» до відповідача ПП «Вікторі А» про стягнення заборгованості в розмірі 87 858,15 грн.

Ухвалою суду від 21.07.2017 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 03.08.2017 року. Рух справи відображено в ухвалах суду.

Представник позивача в судове засідання з'явився, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи виконав частково, позовні вимоги підтримує та просить позов задоволити.

Відповідач вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 21.07.2017 року, про відкладення розгляду не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчить повернутий на адресу суду поштовий конверт, який було відправлено на адресу: м.Львів, вул. професора Буйка,14, з поштовою відміткою за закінченням терміну зберігання , а явка останнього була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

Пунктом 3.9.1. Постанови Пленуму ВГС України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 19.09.2017 року за №1003033882, місцезнаходженням юридичної особи - ПП Вікторі А вказано адресу: 79034, АДРЕСА_1. На вказану адресу направлено ухвали суду, а також позивачем під час розгляду справи в суді відправлено на вказану адресу позовну заяву та заяву про збільшення позовних вимог, докази чого долучено до матеріалів справи.

Однак, відповідачем відзив на позов не подано, явку повноважного представника не забезпечено.

Враховуючи зазначене, суд прийшов до висновку, що неявка належним чином повідомленого відповідача про час, дату та місце судового розгляду не перешкоджає вирішенню спору, оскільки, дослідивши наявні матеріали справи, суд визнав їх достатніми для того, щоб розглянути спір за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.09.2015 року між ОСОБА_1 підприємством Стептранс (надалі - позивач) та ОСОБА_1 підприємством Вікторі А (надалі - відповідач) укладено договір поставки №84 (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору, покупець планує закупити нафтопродукти, в подальшому товар у відповідності з умовами визначеними цим договором.

За даним договором та згідно видаткової накладної №765 від 24.09.2015 року та товарно-транспортної накладної №765 від 24.09.2015 року позивач здійснив поставку товару в кількості 6600 л. на загальну суму 96690,00 грн., а відповідач оплатив поставлений товар у сумі 21 060,00 грн.

Отже, неоплаченою залишилась заборгованість в розмірі 75630,00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 814,32 грн., пеню в розмірі 7090,57 грн., інфляційні втрати в розмірі 4323,26 грн., які нараховані за період з 10.03.2017 року по 18.07.2017 року.

08.09.2017 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача основний борг в розмірі 75 630,00 грн., а також інфляційні втрати - 17 553,83 грн., пеню - 48 388,29 грн., 3% річних - 4 295,37 грн., нараховані за період з 24.09.2015 року по 14.08.2017 року. Позивачем доплачено суму судового збору в розмірі 588,02 грн.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно п.3.10. Постанови Пленуму ВГС України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

На час розгляду справи відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не подав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як підтверджується матеріалами справи, 18.09.2015 року позивач та відповідач уклали договір поставки №84, у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.

Згідно ч.1 ст.265 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.1.1 договору, покупець планує закупити нафтопродукти, в подальшому товар у відповідності з умовами визначеними цим договором.

Згідно п.1.2 договору, постачальник зобов язується передати товар у власність покупця, а покупець зобов язується прийняти та оплатити його.

Відповідно до п.3.4 договору, право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару та підписання уповноваженою особою покупця відповідних документів, які засвідчують прийом-передачу товару (видаткової накладної або товарно-транспортної накладної, або акту прийому-передачі товару) в пункті поставки.

Згідно п.3.8 договору, товар вважається переданим покупцю, коли уповноважений представник покупця надасть представнику постачальника своє доручення на отримання товару та зробить підпис на видатковій накладній постачальника.

Відповідно до п.4.1 договору, покупець зобов язується оплатити товар шляхом перерахування безготівкових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, який зазначений в ч.10 цього договору. Пунктом 4.2 договору визначено, що поставка товару здійснюється з попередньою оплатою.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору підтверджується видатковою накладною №765 від 24.09.2015 року та товарно-транспортною накладною №765 від 24.09.2015 року, згідно яких постачальником передано покупцю нафтопродукти (дизпаливо) в кількості 6600 л. на суму 96 690,00 грн.

Судом встановлено, що дані накладні відповідачем оплачені частково, в розмірі 21 060,00, отже, борг складає 75 630,00 грн. на момент звернення з позовом.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-яких зауважень зі сторони відповідача у видаткових накладних не зазначено. Відтак, відповідач, підписуючи накладні, погодився із об'ємом та вартістю поставленого товару.

Доказів погашення вказаної заборгованості станом на час розгляду справи по суті сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

При цьому суд зазначає, що підписання покупцем накладних, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч.1 ст.692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст.632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 4 295,37 грн., пеню в розмірі 48 388,29 грн., інфляційні втрати в розмірі 17 553,83 грн.

Так, згідно п.5.3 договору у випадку порушення покупцем строку оплати зазначених в п.4.3 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості товару за кожен день прострочення.

Відповідно до п.5.6 договору, сплата винною стороною штрафних санкцій не звільняє її від виконання зобов язань за договором в натурі.

Згідно п.5.7 договору, відповідно до ст.259 ЦК України, сторони позовну давність про стягнення неустойки (штраф, пеня) збільшують до трьох років.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, пеня - це санкція, що триває у часі та розраховується за кожен день невиконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як роз яснено у п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Як вбачається з поданого розрахунку, позивачем нараховано пеню в розмірі 48 388,29 грн. на заборгованість 75 630,00 грн. за період з 24.09.2015 року по 14.08.2017 року.

Враховуючи норми чинного законодавства, судом здійснено перерахунок пені на суму заборгованості 75 630,00 грн. за період 6 місяців, а саме з 24.09.2015 року по 24.03.2016 року, розмір якої становить - 16 690,96 грн. (розрахунок додається).

Також, згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних в розмірі 4 295,37 грн. та інфляційних втрат в розмірі 17 553,83 грн., нараховані позивачем згідно системи Ліга.Закон, суд дійшов до висновку про правильність їх нарахування.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача загальна сума заборгованості 129 176,53 грн .

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, не подав доказів погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ПП Стептранс до відповідача ПП Вікторі А про стягнення заборгованості в розмірі 129 176,53 грн. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, оскільки спір виник з його вини.

Крім того, представником позивача долучено до матеріалів справи додаткову угоду, згідно якої сторони визначили, що розмір гонорару (оплати за надання правової допомоги/здійснення представництва) становить 8 700,00 грн. Як доказ сплати позивачем вказаного гонорару, до справи долучено платіжне доручення від 11.08.2017 року №634 на суму 8 700,00 грн.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить, зокрема, оплата послуг адвоката.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (ст.26 Закону).

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (пп. 6.3 п. 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до вимог частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі судових витрат тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Пунктом 6.5 вищезазначеної постанови пленуму роз'яснено, що вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

У якості доказів надання послуг правової допомоги позивачем надано договір про надання правової допомоги, додаткову угоду, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 403 від 19.07.2007 року, платіжне доручення про сплату 8 700,00 грн. витрат на правову допомогу. Крім того, судом через мережу Інтернет перевірено дійсність свідоцтва адвоката ОСОБА_2, яка здійснювала представництво інтересів позивача.

Як роз'яснено у пп. 6.5 п. 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в п. 95 рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015 року, п.п. 34-36 рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009 року, п. 88 рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Врахувавши вказане та надані позивачем докази, а також те, що справа про стягнення заборгованості не є складною і що адвокатом не надано доказів того, які саме види робіт і скільки часу ним було витрачено на здійснення дій в межах розгляду вказаної справи, враховуючи, що адвокат, проживаючий в ІНФОРМАЦІЯ_1, тричі забезпечував явку в судові засідання, хоч, не подав доказів понесених витрат, у зв язку з відрядженням, зважаючи на співрозмірність ціни позову та обсягу наданих адвокатом послуг та те, що позов було задоволено частково, суд дійшов висновку про обмеження розміру відшкодування позивачу витрат на оплату послуг на правову допомогу та стягнення з відповідача на користь позивача 7 699,50 грн. вказаних судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись вимогами ст.ст. 11 ЦК України, ст. ст. 174, 193 ГК України, ст.ст. 28, 33, 34, 44, 48, 49, 82-84 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1 .Позовні вимоги задоволити частково.

2 .Стягнути з ОСОБА_1 підприємства Вікторі А (79034, АДРЕСА_2; код ЄДРПОУ 38243400) на користь ОСОБА_1 підприємства Стептранс (29000, АДРЕСА_3; код ЄДРПОУ 36397901) - 129 176,53 грн. заборгованості, з яких: 75 630,00 грн. основного боргу, 4 295,37 грн. - 3% річних, 16 690,96 грн. - пені, 17 553,83 грн. - інфляційних втрат, а також 1 936,38 грн. судового збору та 7 699,50 грн. - відшкодування витрат на оплату послуг на правову допомогу.

3 . В задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено та підписано 09.10.2017 р.

Суддя Горецька З. В.