Рішення

від 10.10.2017 по справі 522/9053/17

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/9053/17

Провадження № 2/522/7454/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - судді Кравчук Т.С.,

при секретарі - Антонецькому С.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 обласної ОСОБА_3, ОСОБА_4 фонду підтримки підприємництва про звільнення з посади генерального директора, -

ВСТАНОВИВ:

18.05.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 обласної ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фонду підтримки підприємництва про звільнення з посади генерального директора, яким просить суд визнати трудові відносини між ним, позивачем, та державною неприбутковою організацією Регіональний фонд підтримки підприємництва в Одеській області (далі по тексту - Фонд), припиненими із моменту чинності рішенням суду по даній справі; визнати його, позивача, звільненим з посади генерального директора Регіонального фонду підтримки підприємництва в Одеській області на підставі ст.38 КЗпП України (з ініціативи працівника) з дати набрання рішенням суду по даній справі.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що рішенням ОСОБА_3 ради державної неприбуткової організації Регіональний фонд підтримки підприємництва в Одеській області (далі по тексту - ОСОБА_3 рада) від 22 травня 2007 року (протокол №2) його було призначено на посаду генерального директора, а 21 квітня 2017 року він звернувся до ОСОБА_3 із заявою про звільнення за власним бажанням у порядку ст.38 КЗпП України, проте його заява про звільнення ігнорована, що є порушенням його, позивача, трудових прав. Позивач стверджує, що відповідно до Положення про ОСОБА_3 раду Регіонального фонду підтримки підприємництва в Одеській області, затвердженого рішення зборів засновників, якими є ОСОБА_2 обласна ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фонд підтримки підприємництва, а саме п.3.11. до виключної компетенції ОСОБА_3 ради належить призначення та звільнення генерального директора Фонду, а формуванням складу ОСОБА_3 ради є виключним правом засновників.

Усудовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав наведених в позові та наданих в суді письмових і усних поясненнях.

Представник відповідача ОСОБА_2 обласної ОСОБА_3 позов не визнав, надавши суду письмові заперечення проти позову, пояснив, що звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Фонду можливо лише в порядку, зазначеному в п.3.11. Положення про ОСОБА_3 раду Регіонального фонду підтримки підприємництва в Одеській області, а саме на засіданні ОСОБА_3 ради та прийняття нею відповідного рішення, й на даний час вирішується питання щодо організації зборів ОСОБА_3 ради Фонду. В той же час розпорядженням ОСОБА_2 обласної ради від 27.01.2017 року за №26/2017-ОР було створено робочу групу з аналізу діяльності Регіонального фонду підтримки підприємництва в Одеській області, якій було доручено здійснити перевірку фінансово-господарської діяльності, ефективності використання коштів міжнародної технічної допомоги та управління кредитним профілем регіонального фонду, а тому, на думку відповідача, позивач не може бути звільнений до прийняття відповідного рішення ОСОБА_3 ради Фонду.

Відповідач ОСОБА_4 фонд підтримки підприємництва звернувся до суду із заявою про розгляд позову за відсутності його представника.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено , що ОСОБА_1 був призначений на посаду генерального директора Регіонального фонду підтримки підприємництва в Одеській області, що підтверджується протоколом №2 засідання ОСОБА_3 ради Регіонального фонду підтримки підприємництва в Одеській області від 22.05.2007 року.

Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 позивач прийнятий на посаду генерального директора Фонду з 01.06.2007 року на підставі наказу №1/07 від 01.06.2001 року.

З матеріалів справи вбачається, що Регіональний фонд підтримки підприємництва в Одеській області зареєстрований ОСОБА_2 обласною державною адміністрацією реєстр.№200/А-99 від 10.03.1999 року; його засновниками є ОСОБА_2 обласна ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фонд підтримки підприємництва. Згідно п.7.3.4. Статуту Регіонального фонду підтримки підприємництва в Одеській області в новій редакції, затвердженого загальними зборами засновників 14.08.2007 року (протокол №3), зареєстрованого 06.11.2007 року, номер запису 15561050002029731, призначення на посаду та звільнення з посади генерального директора Фонду відноситься до компетенції ОСОБА_3 ради Фонду, яка діє на колегіальній основі (п.7.3.1.) і до складу якої входять представники засновників Фонду (п.7.3.2.).

Відповідно до положень ч.1 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вільно обирає, або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Як встановлено судом, що не заперечується представником відповідача ОСОБА_2 обласної ОСОБА_3, 21.04 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 ради Фонду із заявою про його звільнення з посади генерального директора Фонду за власним бажанням з 12.05.2017 року.

Статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

У постанові від 31.10.2012 року (справа №6-120цс12) Верховний Суд України виклав правовий висновок про те, що за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Таким чином роботодавець або уповноважений ним орган зобов'язаний розірвати трудові відносини в певний строк, зазначений у заяві, і видати наказ, у якому причини й дата звільнення мають бути чітко сформульовані.

Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз'яснено, що працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч. 4 ст. 24 КЗпП).

В матеріалах справи відсутні докази про відкликання ОСОБА_1 заяви про звільнення, як і відсутній наказ про звільнення позивача за ч.1 ст. 38 КЗпП України, що унеможливлює останнього вільно обирати працю, знайти нове місце роботи, тому позивач в своєму позові просить звільнити його на підставі статті 38 КЗпП України, що регулює розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, тобто за власним бажанням, та вказує, що він наполягає на звільненні. Крім того, відповідачами після отримання позовної заяви та в процесі розгляду справи до цього часу жодних дій щодо звільнення позивача із займаної посади здійснено не було.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 6 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказами є будь які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 57-58 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст.213 ЦПК України).

У позові ОСОБА_1 просить суд визнати трудові відносини між ним та Фондом припиненими із моменту чинності рішенням суду по даній справі та визнати його звільненим з посади генерального директора Фонду на підставі ст.38 КЗпП України (з ініціативи працівника) з дати набрання рішенням суду по даній справі.

Враховуючи вищезазначені обставини та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про законність, обґрунтованість та правомірність позовних вимог ОСОБА_1, які по суті, стосуються визнання права позивача на розірвання трудового договору за власним бажанням. При цьому суд вважає, що позовна вимога визнати трудові відносини між ним та Фондом припиненими є фактичним повторенням позовної вимоги визнати його звільненим з посади генерального директора Фонду на підставі ст.38 КЗпП України (з ініціативи працівника) оскільки, аналіз норм трудового законодавства України дає підстави для висновку, що у даному конкретному випадку поняття термінів припинення трудових відносин і визнання його звільненим є тотожними поняттю розірвання трудового договору .

Крім того, як зазначалося вище розірвання трудових відносин здійснюється в певний строк, зазначений у заяві, а тому суд вважає, що трудовий договір підлягає розірванню з 12.05.2017 року, а не з моменту чинності рішенням суду по даній справі, як просить позивач, з причин чого суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.38КЗпП України, ст.ст. 10, 58, 60, 209, 212, 213, 214, 215, ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 обласної ОСОБА_3, ОСОБА_4 фонду підтримки підприємництва про звільнення з посади генерального директора - задовольнити частково.

Визнати трудовий договір, укладений 01 червня 2007 року між ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та Регіональним фондом підтримки підприємництва в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи 25430598), розірваним на підставі ст.38 КЗпП України з 12 травня 2017 року.

В решті частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м.Одеси. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя 10.10.2017