Постанова

від 10.10.2017 по справі 907/403/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2017 р. Справа № 907/403/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т.Б.

судді Бойко С.М.

ОСОБА_1

при секретарі Борщ І.О.

за участю представників сторін:

від позивача (скаржника) : ОСОБА_2 (пред-к за довіреністю)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» від 24.07.2017 року

на рішення господарського суду Закарпатської області від 10.07.2017р. (головуючий суддя Ушак І.Г.)

у справі № 907/403/17

за позовом приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго", с.Оноківці Ужгородського району

до Ужгородської міської ради, м. Ужгород

за участю Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

про визнання договорів оренди землі укладеними з урахування протоколів розбіжностей

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Закарпатської області від 10.07.2017р. у справі № 907/403/17 у позові приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго", с.Оноківці Ужгородського району до Ужгородської міської ради про визнання договорів оренди землі укладеними з урахування протоколів розбіжностей - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договори оренди землі №№ 1932, 1933 є укладеними з урахуванням складених позивачем протоколів розбіжностей у силу приписів закону, оскільки такі розбіжності не були передані відповідачем до суду, а отже вважаються прийнятими останнім. При цьому, дії відповідача по непереданню протоколів розбіжностей на розгляд суду не можуть вважатися протиправними як стверджує позивач, обґрунтовуючи позов, оскільки ці дії відповідача як сторони, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договорів оренди землі №№ 1932, 1933, укладення яких є обов'язковим для сторін на підставі закону, узгоджуються з приписами ч.ч. 5-7 ст. 181 ГКУ. Позивачем не доведено також наявності його порушених прав у зв'язку з непереданням відповідачем протоколів розбіжностей до суду. Посилання позивача на те, що такі дії відповідача позбавили можливості позивача здійснити реєстрацію права оренди на землю, не доведені ніякими доказами у справі, як і не доведено, власне, факту звернення позивача до відповідних органів з питанням здійснення реєстрації права оренди на землю та факту відмови у здійсненні такої реєстрації.

В апеляційній скарзі позивач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким позов зад волити, мотивуючи це тим, що суд першої інстанції неправильно застосував ч.7 ст. 181 ГПК України без урахування її системного взаємозв'язку з іншими нормами права. Зокрема, скаржник вважає, що укладення спірних договорів оренди є обов'язковим на підставі закону.

В судове засідання не з'явилися представники відповідача та третьої особи без самостійних вимог на предмет позову, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Апеляційний господарський суд, враховуючи те, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, що участь представників сторін в судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторін, встановлені процесуальні строки розгляду апеляційної скарги та відсутність інших процесуальних перешкод, вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні у відсутності представників відповідачів та третіх осіб без самостійних вимог на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представника скаржника, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а рішення господарського суду першої інстанції - скасувати з наступних підстав.

Встановлено, що Публічному акціонерному товариству «Закарпаттяобленерго» (позивачеві у даній справі з урахуванням зміни його найменування на Приватне акціонерне товариство «Закарпаттяобленерго» ) згідно підп.1.38, 1.40 п. 1 рішення Ужгородської міської ради від 29.11.16 № 478 «Про затвердження та відмову у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд, об'єктів передачі електричної та теплової енергії відповідно площею 0,0010 га по вул. Баконія-Підгірна (кадастровий номер 2110100000:05:001:0083) та площею 0,0020 га по вул. Олександра Блистіва (вул. Краснодонців) (кадастровий номер 2110100000:64:001:0037) строком на 1 рік - до 29.11.2017р.;

13.12.16 Департамент міського господарства Ужгородської міської ради (далі -Департамент) (третя особа у справі без самостійних вимог на предмет спору), діючи від імені Ужгородської міської ради та на підставі наведеного вище рішення Ужгородської міської ради листом за № 24.01-10/3300 - надіслав позивачеві пропозицію по укладенню договорів оренди землі, долучивши в додатку проекти таких договорів (договору оренди землі № 1932 від 29.11.2016 щодо оренди земельної ділянки по вул. Олександра Блистіва (вул. Краснодонців) б/н, кадастровий номер 2110100000:64:001:0037 та договору оренди землі № 1933 від 29.11.2016 щодо оренди земельної ділянки по вул. Баконія-Підгірна, кадастровий номер 2110100000:05:001:0083 (далі - договори №№ 1932, 1933).

30.12.16 року позивач листом за № 116-25/8186 повідомив відповідача про підписання договорів №№ 1932, 1933 з протоколами розбіжностей, долучивши в додатку по одному примірнику підписаних договорів та по два протоколів розбіжностей до зазначених договорів. Цим же листом позивач повідомив відповідача про надання згоди на врегулювання таких розбіжностей в судовому порядку. У матеріалах справи наявні належні докази надіслання проекту договору з розбіжностями Ужгородській міській раді (опис вкладення (договори оренди та протоколи розбіжностей) та фіскальний поштовий чек, а.с. 67, Т.1), а також доказ відстеження пересилання поштових відправлень, ас.74 Т.1, з якого вбачається, що відправлення не вручене під час доставки і повернуто за зворотною адресою).

31.01.17 позивач листом за № 116-25/647 повідомив Департамент про надіслання Ужгородській міській раді підписаних договорів №№ 1932, 1933 з протоколами розбіжностей, зазначивши положення ч.7 ст. 181 ГК України, а також просив повернути підписані примірники протоколів розбіжностей до договорів оренди, враховуючи що пропозиції Товариства вважаються прийнятими.

- 3.02.17 позивач, у зв'язку з поверненням без вручення адресату - відповідачу у справі - зазначеного вище відправлення, супровідним листом за № 116-25/745 повторно надіслав відповідачеві власного листа за № 116-25/8186 та в додатку до нього по одному примірнику підписаних договорів та по два протоколи розбіжностей до зазначених договорів;

- 9.02.17 Департамент листом на адресу позивача повідомив про відхилення пропозицій останнього наведених у протоколах розбіжностей та про передачу до управління правового забезпечення матеріалів для вирішення питання у судовому порядку, мотивуючи це тим, що існує затверджена типова форма договору оренди землі і у Департаменту відсутня можливість врахування відповідних заперечень Товариства.

Разом з тим, ні Ужгородська міська рада, на адресу якої позивачем надіслано у встановленому порядку підписані з протоколами розбіжностей договори оренди землі №№ 1932, 1933, що доведено матеріалами справи, ні Департамент, який від імені Ужгородської міської ради надіслав пропозицію по укладенню договорів оренди та відхилив пропозиції? наведені у протоколах розбіжностей, не передали у двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими.

21.04.2017 позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

Предмет позову - вимога про визнання договору оренди землі № 1932 від 29.11.2016 року між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради від імені якої діє департамент міського господарства Ужгородської міської ради та Публічним акціонерним товариством Закарпаттяобленерго укладеним з урахуванням протоколу розбіжностей від 30.12.2016 року у наведеній позивачем редакції;

- вимога про визнання договору оренди землі № 1933 від 29.11.2016 року між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, від імені якої діє департамент міського господарства Ужгородської міської ради, та Публічним акціонерним товариством Закарпаттяобленерго укладеним, з урахуванням протоколу розбіжностей від 30.12.2016 року у наведеній позивачем редакції.

Підстава позову, зазначена позивачем, - ч.7 ст. 181 ГК України.

Згідно ч.7 ст. 181 ГК України якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Позивач зазначає, що непередання відповідачем на розгляд суду отриманих від позивача протоколів розбіжностей до договорів оренди землі № № 1932, 1933 означає прийняття відповідачем пропозицій позивача.

Суд, вирішуючи даний спір по суті, виходить з того, що спірні відносини сторін виникли щодо земель, що є комунальною власністю, передача яких в оренду відповідно до приписів ст. 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України «Про оренду землі» , здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування згідно з його повноваженнями, шляхом, зокрема, укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами Господарського кодексу України встановлено загальний порядок укладення господарських договорів (ст. 181 ГКУ), відповідно до якого господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. (ч.7 ст. 181 ГПК).

Згідно ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Згідно ст. 14 Закону України Про оренду землі Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 6 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно ст. 17 Закону України Про оренду землі об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 184 ГК України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Згідно ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Згідно Протоколів Розбіжностей до договорів оренди, зокрема, до п.40 Договору оренди позивач вважає, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами, а право оренди землі настає з моменту державної реєстрації речового права.

Згідно ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Як встановлено, 13.12.2016 Департамент міського господарства Ужгородської міської ради направив позивачу як майбутній стороні договору пропозицію про укладення договорів оренди землі з долученням проектів договорів. Надалі, 30.12.2016 року позивач повернув підписані договори з протоколами розбіжностей, тобто не прийнявши запропоновану пропозицію безумовно. 9.02.17 Департамент листом на адресу позивача повідомив про відхилення пропозицій останнього наведених у протоколах розбіжностей та про передачу до управління правового забезпечення матеріалів для вирішення питання у судовому порядку. Однак такий спір після 20-денного строку не було передано для вирішення у судовому порядку Департаментом.

Постановою Верховного Суду України від 25.09.2012р. у справі №19/074-11 визначено, що спір, який виник у зв'язку з непідписанням міською радою проекту договору оренди земельної ділянки за умови існування позитивного рішення цієї ради про надання ділянки в оренду, є переддоговірним та таким, що може бути предметом розгляду суду згідно із ч.1 ст.187 ГК України.

У даній Постанові Верховного суду України зазначено про, те що сільська рада звернулася до господарського суду з позовом до районного споживчого товариства про визнання укладеним договору оренди землі. У зазначеній справі Верховний суд України прийшов до висновку, що за таких обставин між сторонами виникли переддоговірні відносини, оскільки відповідач звернувся до позивача із заявою про передачу в оренду спірної земельної ділянки, а Радою на сесії прийнято відповідне рішення, яке повинно бути покладено в основу договору оренди земельної ділянки, який є типовим відповідно до постанови Кабінету Міністрів України. Відтак, згідно ч. 1 ст. 187 ГК України переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду, якщо спір виник при укладенні господарських договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом.

Верховний суд керувався при цьому ч.3 ст. 179 (Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування) та ч.1 ст. 181 ГК України.

З вищезазначеного рішення Верховного суду України вбачається, що укладення договору оренди землі на підставі рішення міської ради є обов'язковим для сторін.

Зважаючи на те, що в силу закону сторона несе ризики, передбачені законом, які пов'язані з непереданням спору про врегулювання розбіжностей до суду, то пропозиції позивача (з розбіжностями) вважаються в даному випадку прийнятими, що у свою чергу, рівнозначне укладенню договору в силу ст. 63 ЦК України та ст. 180 ГК України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою про підписання таких договорів, однак відповідачем не вчинено дій на підписання договорів, Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що такі договори вважаються укладеними у зв'язку з погодженням їх умов в силу положень закону.

Згідно ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, з обставин справи вбачається, що відповідач відмовляється від укладення та підписання договорів оренди земельної ділянки на прийнятих ним в силу закону умовах.

Способи захисту порушених прав передбачені ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Верховний Суд України у Постанові від 21.05.2012 (справа № 6-20цс11) зауважив, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням стст.55, 124 Конституції та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Основного Закону та конвенції мають найвищу юридичну силу (стст.8, 9 Конституції), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і в спосіб, який не передбачений законом, зокрема ст.16 ЦК, але є ефективним.

Зважаючи на наведене, апеляційний суд вважає, що позивач за існуючих обставини обрав належний спосіб захисту, оскільки такі способи захисту як зобовязання укласти договір чи зобов'язання підписати договір не є належними та не можуть бути виконані.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що договори оренди землі №№ 1932, 1933 є укладеними з урахуванням складених позивачем протоколів розбіжностей у силу приписів закону, оскільки такі розбіжності не були передані відповідачем до суду, а отже вважаються прийнятими останнім.

Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до висновку, що дії відповідача по непереданню протоколів розбіжностей на розгляд суду не можуть вважатися протиправними, як про це стверджує позивач, обґрунтовуючи позов. Однак, протиправною є бездіяльність відповідача по неукладенню договорів оренди з позивачем при наявності позитивного рішення міської ради укласти такі з позивачем і при наявності імперативної вказівки закону, що пропозиції вважаються прийнятими за умови не передання протоколів розбіжностей до суду.

У подальшому відповідач не позбавлений можливостей захистити своє право щодо включення в договори оренди умов, які, як зазначає відповідач, не відповідають умовам типових договорів, - у судовому порядку, в тому числі.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що права позивача на укладення спірних договорів оренди є порушеними відповідачем, а відтак, вимоги позивача про визнання договорів оренди землі № 1932 від 29.11.2016 року, № 1933 від 29.11.2016 року між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради від імені якої діє департамент міського господарства Ужгородської міської ради та Публічним акціонерним товариством Закарпаттяобленерго укладеними з урахуванням протоколу розбіжностей від 30.12.2016 року у наведеній позивачем редакції є підставними та обґрунтованими.

Апеляційний суд вважає, що у даному випадку спір не стосується врегулювання розбіжностей, а предметом позову є визнання договорів оренди укладеними з урахуванням протоколу розбіжностей.

Апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте без урахування всіх обставин справи, без врахування положень процесуального законодавства, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.105 ГПК України при скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст. 49 ГПК України.

Апеляційний суд зазначає, що позовна заява позивача містить дві вимоги немайнового характеру щодо визнання укладеними двох договорів оренди, а відтак, судовий збір за подання позову в даному випадку становить 3200,0 грн. (сплачено позивачем) та 3520,0 грн. за подання апеляційної скарги, проте скаржником сплачено лише 1760,0 грн. за подання апеляційної скарги. Враховуючи скасування оскаржуваного рішення суду про відмову в позові та прийняття нового рішення про задоволення позову, та обставини справи, апеляційний суд вважає, що у даному випадку судові витрати слід поділити порівну між сторонами. А відтак, з Ужгородської міської ради слід стягнути 1600,0 грн. на користь позивача та 1760,0 грн. - в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» від 24.07.2017 року - задоволити.

2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 10.07.2017р. у справі №907/403/17 про відмову в позові - скасувати. Прийняти нове рішення. Позов задоволити.

3. Визнати договір оренди землі № 1932 від 29.11.2016 року між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, від імені якої діє Департамент міського господарства Ужгородської міської ради та Публічним акціонерним товариством Закарпаттяобленерго укладеним з урахуванням протоколу розбіжностей від 30.12.2016 року.

4. Визнати договір оренди землі № 1933 від 29.11.2016 року між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, від імені якої діє Департамент міського господарства Ужгородської міської ради та Публічним акціонерним товариством Закарпаттяобленерго укладеним з урахуванням протоколу розбіжностей від 30.12.2016 року.

5. Стягнути з Ужгородської міської ради, м.Ужгород, ідентифікаційний код - 33868924, на користь Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго", с.Оноківці Ужгородського району, ідентифікаційний код 00131529, - 1600,0 грн. судового збору.

6. Стягнути з Ужгородської міської ради, м.Ужгород, ідентифікаційний код - 33868924 - 1760,0 грн. судового збору в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів УДКСУ у Личаківському районі м.Львова; код отримувача (код за ЄДРПОУ) -38007620; банк отримувача ГУДКСУ у Львівській області; Код банку отримувача (МФО) 825014; Рахунок отримувача - 31216206782006; Код класифікації доходів бюджету - 22030101)).

7. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

9. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 11.10.2017 р.

Головуючий суддя Бонк Т.Б.

Судді Бойко С.М.

ОСОБА_1