Ухвала

від 11.10.2017 по справі 583/1442/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №583/1442/17 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 22-ц/788/1528/17 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 5

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Кононенко О. Ю.,

суддів - Хвостика С. Г. , Собини О. І.

з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 серпня 2017 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Охтирської міської ради Сумської області, треті особи: Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області, ОСОБА_4, про визнання права власності на самочинну прибудову до житлового будинку,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 серпня 2017 року відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

При цьому зазначає, що вона є власником земельної ділянки, на якій розташована самочинна прибудова, а тому на підставі ч. 5 ст. 376 ЦК України суд може визнати за нею право власності на зазначене нерухоме майно. Крім того зазначає, що питання щодо самочинно збудованої прибудови уже розглядалося Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області. Вважає, що звіт про проведення технічного обстеження прибудови до житлового будинку літ. а11 є належним доказом на підтвердження будівництва об'єкта з додержанням архітектурних, будівельних та санітарних норм та правил.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_3 її представника адвоката ОСОБА_5, третьої особи ОСОБА_4, які підтримали доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 жовтня 2004 року, є власником житлового будинку загальною площею 68,7 кв.м, житловою 47,6 кв.м. Житловий будинок складався з таких приміщень: веранда, загальною площею 12,7 кв.м, кухня - 8,4 кв.м, житлова - 7,5 кв.м, житлова - 12,3 кв.м, житлова - 16,4 кв.м, житлова - 11,4 кв.м, а всього загальною площею 68,7 кв.м, та побутовими спорудами: літня кухня - гараж з прибудовами - Б, б, б1, б2, погріб - п г, огорожа - 1-2, за адресою: м. Охтирка, вул. Фебенко, 29.

Право власності на вказане майно зареєстровано за ОСОБА_3, згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 06 жовтня 2004 року, виданим Охтирською міською державною нотаріальною конторою, Комунальним підприємством Охтирське міське бюро технічної інвентаризації за реєстраційним номером 7566749 (а.с. 5).

Рішеннями Охтирської міської ради від 19 січня 2005 року № 12 та від 16 березня 2005 року № 75, надано ОСОБА_3 дозволи на будівництво житлового будинку та господарських приміщень (а.с. 63-64).

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 0,0925 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер: 5910200000:05:011:0068, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 759079, виданого 01 листопада 2012 року (а.с. 12).

З матеріалів інвентаризаційної справи за адресою: м. Охтирка, вул. Фебенко, 29 вбачається, що 15 червня 2006 року проведено інвентаризацію поточних змін, відповідно до яких житловий будинок А1ж (1965 року забудови) складає загальну площу 89,7 кв.м, прибудова а (2005 року забудови) площею 42,4 кв.м, прибудова а11 (2006 року забудови) площею 21 кв.м та здійснено інше будівництво надвірних споруд за вказаною адресою.

Станом на 06 серпня 2012 року в ході проведення інвентаризації встановлено, що до вказаного житлового будинку здійснено добудову, його загальна площа становить 203 кв.м, житлова площа - 47,6 кв.м, з яких прибудова а11 складає 49,9 кв.м.

Матеріали інвентаризаційної справи не містять дозвільних документів, які передбачені діючим законодавством, після закінчення будівництва.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки узаконення самочинно зведеної прибудови до житлового будинку не відноситься до повноважень суду і суд не може перебирати на себе повноваження органу, до компетенції якого віднесено вирішення питань про надання дозволів на будівництво, реконструкцію, переобладнання житлових приміщень та введення їх в експлуатацію. Крім того, позивачем не доведено порушення її прав та законних інтересів відповідачем, тобто відсутній предмет позову, а Охтирська міська рада є неналежним відповідачем у справі.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України, самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у ч. 1 ст. 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.

Водночас згідно із ч. 3 ст. 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 ЦК України).

З контексту ч. ч. 3 та 4 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Аналіз норм ч. 3 ст. 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

При цьому слід ураховувати положення ч. 1 ст. 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості.

Такий правовий висновок Верховний Суд України висловив у постанові від 02 грудня 2015 року № 6-1328цс15.

Отже, виходячи з вищезазначених норм закону, єдиною підставою для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості на підставі рішення суду, є здійснення самочинного будівництва на земельній ділянці, яка не була відведена для будівництва.

У п. п. 9, 12, 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) від 30 березня 2012 року № 6 роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону України Про основи містобудування спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо відповідно до положень статей 186, 381 ЦК є приналежністю головної речі (будинку). У зв'язку із цим положення частини п'ятої статті 376 ЦК не є підставою для визнання за власником такого житлового будинку самостійного права власності на самочинно побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди, що були зведені після набуття ним права власності на будинок чи садибу. Прийняття в експлуатацію таких об'єктів нерухомості має здійснюватися відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у спосіб, визначений Порядком прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 квітня 2015 року № 79, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 травня 2015 року за № 547/26992.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, на земельній ділянці, яка належить їй на праві власності та надана їй для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, здійснила самочинне будівництво прибудови до житлового будинку, яка позначена в технічному паспорті літ. а11 , загальною площею 49,9 кв.м.

ОСОБА_3, не заперечувала, що у неї відсутній дозвіл на будівництво прибудови, а також нею не замовлявся проект на будівництво прибудови до житлового будинку по вул. Фебенка, 29 у м. Охтирка.

Крім того, позивачем не надано доказів, що будівництво прибудови здійснювалося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм.

Звіт про проведення технічного обстеження прибудови до житлового будинку літ. а11 по вул. Фебенка, 29 м.Охтирка, Сумської області від 15 травня 2017 року, виконаний директором ТОВ ЛЮКО-С ОСОБА_6, на який як належний доказ посилається ОСОБА_3, не підтверджує будівництво вказаної прибудови з додержанням архітектурних, будівельних та санітарних норм та правил.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 зверталася до компетентного державного органу, а саме до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Сумській області про прийняття самочинної прибудови до експлуатації.

За встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини справи, надав належну оцінку зібраним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання права власності на збудовану ОСОБА_3 прибудову, оскільки питання щодо прийняття в експлуатацію вказаного об'єкту нерухомості повинно вирішуватися компетентним державним органом, який не є стороною у справі, яка переглядається.

Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що звернення її до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області підтверджується постановою про адміністративне правопорушення від 07 лютого 2017 року, не заслуговують на увагу, оскільки вказаною постановою на позивача накладено штраф у розмірі 850 грн., так як нею побудовано у 2009 році прибудову до житлового будинку без документа, який надавав право на виконання будівельних робіт, без проектної документації, чим порушено вимоги Закону України Про архітектурну діяльність та Закону України Про основи містобудування .

Крім того ОСОБА_3, звертаючись з позовом до Охтирської міської ради, не надала суду доказів порушення її прав та законних інтересів цим відповідачем.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_3 обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки особа, яка здійснила самочинне будівництво повинна дотриматися всіх передбачених законом вимог для належного його оформлення. Суд не може перебирати на себе повноваження органів до компетенції яких віднесено вирішення питань про надання дозволів на будівництво, реконструкцію, переобладнання житлових приміщень та введення їх в експлуатацію.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Таким чином, підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке б могло бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 серпня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набрала законної сили з моменту її проголошення і з цього дня на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді -