Рішення

від 05.10.2017 по справі 910/12201/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2017Справа № 910/12201/17

Суддя Плотницька Н. Б., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Грос-Арт" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Адвенчерс лімітед" простягнення 259 152 грн 41 коп. Представники: від позивача:Ощепкова В.І. - представник за довіреністю; від відповідача:Каленюк А.А. - представник за довіреністю,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.07.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Грос-Арт" з вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвенчерс лімітед" про стягнення 259 152 грн 41 коп. заборгованості та штрафних санкцій за договором про надання поворотної фінансової допомоги № ПФД 06/1-2016 від 07.06.2016, втому числі: 191 000 грн 00 коп. основного боргу, 4 265 грн 35 коп. 3 % річних, 24 339 грн 98 коп. інфляційних втрат та 39 547 грн 08 коп. пені.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору про надання поворотної фінансової допомоги № ПФД 06/1-2016 від 07.06.2016 не виконав взяті на себе зобов'язання з повернення позивачу поворотної фінансової допомоги (позики), у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 191 000 грн 00 коп., крім того, у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 4 265 грн 35 коп. 3 % річних, 24 339 грн 98 коп. інфляційних втрат та 39 547 грн 08 коп. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2017 порушено провадження у справі № 910/12201/17, розгляд справи призначений на 04.09.2017.

25.07.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 розгляд справи відкладено на 05.10.2017, у зв'язку з неявкою представника позивача та невиконанням сторонами вимог ухвали суду.

05.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заява про уточнення позовних вимог та заява про ознайомлення з матеріалами справи.

05.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

26.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

В судове засідання 05.10.2017 з'явились представники сторін, надали документи на виконання вимог ухвали суду та надали пояснення по суті спору.

Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимог з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суду стягнути з відповідача 167 000 грн 00 коп. основного боргу, 4 877 грн 00 коп. 3 % річних, 31 316 грн 70 коп. інфляційних втрат та 44 169 грн 00 коп. пені.

З урахуванням рекомендацій, викладених у пункті 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 Господарським процесуальним кодексом, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об'єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

Подана позивачем заява про уточнення позовних вимог розцінюється судом як заява про зменшення розміру позовних вимог щодо стягнення основного боргу, та про збільшення позовних вимог щодо стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Таким чином, суд приймає зменшення позовних вимог та розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача 167 000 грн 00 коп. основного боргу, 4 877 грн 00 коп. 3 % річних, 31 316 грн 70 коп. інфляційних втрат та 44 169 грн 00 коп. пені.

Також, розглянувши подану позивачем заяву про забезпечення позову, суд відмовив в її задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Разом з тим, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення. При цьому в заяві про вжиття заходів забезпечення позову має міститись мотивований висновок про те, як невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За таких обставин, проаналізувавши вищезазначену заяву суд визнав заяву позивача про забезпечення позову такою, що не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не обґрунтовано належним чином те, що невжиття заходів до забезпечення первісного позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Представники відповідача надав пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та просить суд відмовити позивачу в задоволені позову.

У судовому засіданні 05.10.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

07.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грос-Арт" (позикодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адвенчерс лімітед" (позичальник за договором) укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № ПФД 06/1-2016 (далі - договір), відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до пункту 2.1. договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в межах суми 191 000 грн 00 коп. без ПДВ.

У відповідності до пункту 2.3. договору поворотна фінансова допомога надається в повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника з рахунку позикодавця.

Згідно з пунктом 2.4. договору кошти, залучені від замовника як поворотна фінансова допомога, повертаються у строк до 90 днів від дати отримання коштів на поточний рахунок позичальника.

Відповідно до пункту 2.6. договору повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позикодавця в установи банку.

Пунктами 5.1., 5.2. договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором та строк повернення позики, установлений у пункті 2.4. цього договору, не може бути продовжений.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором позики.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 3 статті 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Судом встановлено, що на виконання умов договору про надання поворотної фінансової допомоги № ПФД 06/1-2016 від 07.06.2016 позивачем було перераховано відповідачу кошти у розмірі 191 000 грн 00 коп., що підтверджується наявною у матеріалах справи, належним чином засвідченою копію платіжного доручення № 70 від 15.06.2016 та листа № 039 від 15.06.2016.

Як встановлено судом відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення наданих позивачем коштів за договором № ПФД 06/1-2016 про надання поворотної фінансової допомоги від 07.06.2016, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 191 000 грн 00 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів повернення позивачу коштів (поворотної фінансової допомоги) на суму 191 000 грн 00 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з повернення коштів за договором поворотної фінансової допомоги № ПФД 06/1-2016 від 07.06.2016 та факту наявності заборгованості у розмірі 191 000 грн 00 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача поворотної фінансової допомоги у розмірі 191 000 грн 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Твердження відповідача викладені у відзиві на позовну заяву не приймаються судом уваги, оскільки не стосуються предмету доказування у даній справі. Крім того, відповідачем не надано доказів укладання між сторонами договору поставки № 06-1//12016 від 07.06.2016.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 4 877 грн 00 коп. 3 % річних, 31 316 грн 70 коп. інфляційних втрат та 44 169 грн 00 коп. пені, нарахованих за загальний період прострочення з 14.09.2016 по 04.09.2017.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно пунктом 3.2. договору у випадку несвоєчасного повернення поворотної фінансової допомоги позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до умов пункту 3.2. договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд встановив, що доданий до позовної заяви арифметичний розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання є неправильним, оскільки в порушення норм статті 232 Господарського кодексу України період нарахування пені виходить за межі шестимісячного строку.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом враховані рекомендації, викладену у пункті 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо того, що до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Суд наводить власний розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань відповідно норм статті частини 6 статті 232 Господарського кодексу України:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 180000.00 14.09.2016 - 15.09.2016 2 15.5000 % 0.085 %* 304.92 180000.00 16.09.2016 - 20.09.2016 5 15.0000 % 0.082 %* 737.70 175000.00 21.09.2016 - 18.10.2016 28 15.0000 % 0.082 %* 4016.39 170000.00 19.10.2016 - 27.10.2016 9 15.0000 % 0.082 %* 1254.10 170000.00 28.10.2016 - 08.12.2016 42 14.0000 % 0.077 %* 5462.30 170000.00 09.12.2016 - 22.01.2017 45 14.0000 % 0.077 %* 5852.46 169000.00 23.01.2017 - 26.01.2017 4 14.0000 % 0.077 %* 518.58 169000.00 27.01.2017 - 01.03.2017 34 14.0000 % 0.077 %* 4407.89 169000.00 02.03.2017 - 13.03.2017 12 14.0000 % 0.077 %* 1555.73 Всього: 24 110.07 З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором поворотної фінансової допомоги № ПФД 06/1-2016 від 07.06.2016, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 24 110 грн 07 коп. за розрахунком суду, а вимоги про стягнення 4 877 грн 00 коп. 3 % річних, 31 316 грн 70 коп. інфляційних втрат, підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Відповідно до частини 1 статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Представником позивача також заявлено вимоги про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 13 065 грн 00 коп.

Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7, стосовно того,що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, відшкодовуються втрати, які були здійснені стороною за отримання послуг лише адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

В якості доказів понесення витрат на оплату послуг адвоката по даній справі на суму 13 065 грн 00 коп., позивач надав договір про надання правової допомоги № 45/17 від 09.06.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грос-Арт" та адвокатським об'єднанням "ВЗ та Партнери", в особі керуючого партнера Ощепкової Валентини Ігорівни, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії 4952/10 від 26.07.2012 та платіжне доручення № 5627 від 29.06.2017.

Отже, враховуючи наявність договору про надання правової допомоги № 45/17 від 09.06.2017 та вищезазначених документів, участь адвоката Ощепкової Валентини Ігорівни в судовому засіданні, надання пояснень по суті спору, що підтверджує факт виконання адвокатом Ощепкова В.І. зобов'язань, передбачених договором про надання правової допомоги, витрати позивача на оплату послуг адвоката підлягають покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 12 005 грн 54 коп., що співрозмірно ціні позову та складності справи.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Kеруючись ст. 43, ст. 44, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвенчерс Лімітед" (03083, місто Київ, проспект Науки, будинок 63, ідентифікаційний код 36060551) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грос-Арт" (03083, місто Київ, вулиця Червонопрапорна, будинок 34, ідентифікаційний код 32957777) заборгованість у розмірі 167 000 (сто шістдесят сім тисяч) грн 00 коп., пеню у розмірі 24 110 (двадцять чотири тисячі сто десять) грн 07 коп., 3 % річних у розмірі 4 877 (чотири тисячі вісімсот сімдесят сім) грн 35 коп., інфляційні втрати у розмірі 31 316 (тридцять одна тисяча триста шістнадцять) грн 70 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 409 (три тисячі чотириста дев'ять) грн 56 коп. та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 12 005 (дванадцять тисяч п'ять) грн 54 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 11.10.2017

Суддя Н.Б. Плотницька