Рішення

від 03.10.2017 по справі 914/1677/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2017р. Справа № 914/1677/17

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Сало О.А.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Арда-Трединг , м.Дніпро,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ІНСОМНІЯ , м.Львів,

про: стягнення заборгованості,

ціна позову: 49044,75 грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 30.12.2016р. №12);

Відповідача: не з'явився.

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Арда-Трединг до Товариства з обмеженою відповідальністю ІНСОМНІЯ про стягнення 43647,48 грн. суми основного боргу, 1294,41 грн. трьох відсотків річних та 4102,86 грн. інфляційних втрат. Ціна позову 49044,75 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 17.08.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 12.09.2017р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалі від 12.09.2017р. у справі, зокрема, у зв'язку із неявкою повноважних представників Сторін та невиконанням ними вимог ухвали суду у справі.

Представнику Позивача оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах суду по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмове повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві.

Відповідач повноважного представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвал Господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалі про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 -3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судових засіданнях впродовж розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Крім того суд зазначає, що в силу вимог ст.69 ГПК України, враховуючи дату подання позовної заяви (14.08.2017р.), відсутність клопотання про продовження строку розгляду справи та строки пересилання поштової кореспонденції, в суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши і дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

08.06.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Арда-Трединг (надалі - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ІНСОМНІЯ (надалі - Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки №2002-ЛЬВ (надалі - Договір) із Протоколом розбіжностей б/д б/н, відповідно до якого (п.п. 2.1. та 2.2.) Постачальник зобов'язувався передавати у власність Покупця, а Покупець приймати і оплачувати на умовах і в порядку, визначених Договором, товар в асортименті, кількості та цінами, вказаними у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною Договору. Поставка товару здійснюється на склад Покупця транспортом та за кошт Постачальника на умовах DDP (Інкотермс 2000).

Пунктом 2.3. Договору встановлено, що право власності на товар, а також ризик випадкового знищення чи пошкодження (псування) товару переходить від Постачальника до Покупця з моменту фактичної передачі товару, що засвідчується підписанням повноваженим представниками Сторін накладної.

Згідно пункту 4.1. Договору ціни на товар вказуються у накладних на товар, які є невід'ємною частиною Договору. Оплата здійснюється в національній валюті України виключно у формі безготівкових розрахунків. У разі порушення Покупцем цього правила, у тому числі у випадку передачі готівкових коштів будь-якими способами для оплати Постачальнику, Постачальник не несе відповідальності за можливі збитки Покупця від втрати (розкрадання) цих коштів.

Відповідно до пункту 4.2. Договору Покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого Постачальником товару не пізніше 30 днів з дати її поставки.

Підписання Покупцем товарної (товарно-транспортної) накладної свідчить про те, що Покупець згоден із ціною на товар, вказаною в накладній, перевірив кількість, асортимент, тару поставленої партії товару та погоджується на прийняття всього товару як належно поставленого згідно Договору з дотриманням строків його постачання (пункт 5.8. Договору).

Згідно пункту 6.1. Договору у разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Пунктом 6.6. Договору встановлено, що у випадку порушення Покупцем строків, визначених пунктом 4.2. Договору, Покупець оплачує Постачальнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від простроченої суми за кожен день прострочення. Сторони домовились про те, що нарахування неустойки за порушення Покупцем строків, вказаних у пункті 4.2. Договору нараховується і сплачується за весь період невиконання або неналежного виконання Покупцем своїх зобов'язань. Нарахування неустойки припиняється в день повного розрахунку за поставлений товар.

Відповідно до пункту 6.8. Договору у випадку, якщо Покупець прострочив оплату товару, проданого на умовах відстрочення платежу, на прострочену суму нараховується тридцять п'ять відсотків річних від останнього дня строку, коли товар мав бути оплачений та протягом десяти календарних днів після останнього для, тобто до моменту, коли починає діяти інша процентна ставка, визначена в пункті 6.9. Договору.

Пунктом 6.9. Договору встановлено, що у випадку, якщо Покупець прострочив оплату товару, проданого на умовах відстрочки платежу, більше, ніж на десять календарних днів від останнього дня строку, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати на прострочену суму нараховується 350 відсотків річних.

Пунктом 8.1. Договору Сторонами погоджено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 28.02.2017р.,якщо жодна Сторона не повідомить іншу за один місяць до дати закінчення строку дії Договору про бажання розірвати Договір, Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах за умови підписання Сторонами додаткової угоди, що є невід'ємною частиною Договору.

Розділом 9 Договору встановлено, що спори, які виникають з Договору або пов'язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між Сторонами. Якщо відповідний спір неможливо врегулювати шляхом переговорів, він вирішується у судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного в Україні законодавства.

Вказаний Договір та Протокол розбіжностей підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Позивач зазначає, що на виконання умов укладеного між Сторонами Договору на підставі ОСОБА_2 накладних від 24.06.2016р. №5424 на суму 722,16 грн., від 16.06.2016р. №3569 на суму 58567,86 грн. та від 22.06.2016р. №4578 на суму 738,24 грн. поставив та передав Покупцю товар за Договором на загальну суму 60028,26 грн.

Окрім того, Накладною на повернення від 20.09.2016р. №79508 Відповідач повернув, а Позивач прийняв товар за Договором на суму 16380,78 грн.

Відповідач взятих на себе договірних зобов'язань із оплати поставленого за Договором товару у встановлені Договором порядку та строки належним чином не виконав, внаслідок чого утворився борг в розмірі 43647,48 грн.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 43647,48 грн. суми основного боргу за поставлений за Договором товар.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У ч.1 ст.509 ЦК України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому суд зазначає, що підписання Покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , і відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, станом на час розгляду справи по суті Позивачем належними, достатніми та допустимими доказами підтверджено факт поставки Позивачем та прийняття Відповідачем товару за Договором згідно видаткових накладних від 24.06.2016р. №5424 на суму 722,16 грн., від 16.06.2016р. №3569 на суму 58567,86 грн.; всього на загальну суму 59290,02 грн., оскільки лише вказані ОСОБА_2 накладні містять підписи та відтиски печатки Покупця, як підтвердження погодження поставки та прийняття товару за договором від Постачальника в порядку, встановленому пунктом 5.8. Договору.

В той же час, суд критично оцінює доводи Позивача, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог про стягнення Відповідача на користь Позивача 738,24 грн. суми основного боргу з оплати поставленого за Договором товару згідно ОСОБА_2 накладної від 22.06.2016р. №4578, оскільки вказана ОСОБА_2 накладна не містить підпису уповноваженої на прийняття товару особи та відтиску печатки Відповідача, а відтак, не відповідає вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та не може підтверджувати факт поставки партії товару за Договором, не є належним доказом в розумінні ст.ст.32-34, 36 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доведеність позовних вимог в частині стягнення 42909,24 грн. боргу за поставлений товар, відсутність заперечень Відповідача як проти самого факту поставки товару, так і щодо його її якісних і кількісних показників, підписання Відповідачем ОСОБА_2 накладних від 24.06.2016р. №5424 на суму 722,16 грн., від 16.06.2016р. №3569 на суму 58567,86 грн., беручи до уваги факт повернення накладною від 20.09.2016р. №79508 Відповідачем товару на суму 16380,78 грн., суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 43647,48 грн. суми основного боргу за поставлений за Договором товар є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення в розмірі 42909,24 грн., в решті позову в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю те необґрунтованістю.

Щодо стягнення 1294,41 грн. 3% річних та 4102,86 грн. інфляційних втрат.

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 1294,41 грн. трьох відсотків річних та 4102,86 грн. інфляційних втрат за період з 19.07.2016р. по 14.07.2017р. включно.

Відповідно до пункту 6.8. Договору у випадку, якщо Покупець прострочив оплату товару, проданого на умовах відстрочення платежу, на прострочену суму нараховується тридцять п'ять відсотків річних від останнього дня строку, коли товар мав бути оплачений та протягом десяти календарних днів після останнього для, тобто до моменту, коли починає діяти інша процентна ставка, визначена в пункті 6.9. Договору.

Пунктом 6.9. Договору встановлено, що у випадку, якщо Покупець прострочив оплату товару, проданого на умовах відстрочки платежу, більше, ніж на десять календарних днів від останнього дня строку, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати на прострочену суму нараховується 350 відсотків річних.

Згідно п.1 ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р.

Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано приписів статті 254 ЦК України щодо закінчення строку оплати поставленого за Договором товару. Крім того, Позивачем помилково враховується борг за накладною від 22.06.2016р. №4578 на суму 738,24 грн. Також, Позивачем допущено арифметичні помилки як при проведенні розрахунку загалом, так і при обрахунку вихідних даних. Відтак, сума трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого за Договором товару за заявлений Позивачем період становить 1355,75 грн., інфляційних втрат - 6888,40 грн.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 1294,41 грн. трьох відсотків річних та 4102,86 грн. інфляційних втрат є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог. При цьому суд зазначає, що, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Щодо стягнення 6462,32 грн. пені.

Позивач у своїй позовній заяві лише вказує на те, що сума неустойки у формі пені за порушення Відповідачем порядку та строку здійснення оплати товару за Договором складає 6462,32 грн. Окрім того, Позивачем до позовної заяви долучено розрахунок пені на вказану суму та включено суму пені до ціни позову.

Проте, у позовній заяві Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 43647,48 грн. суми основного боргу, 1294,41 грн. трьох відсотків річних та 4102,86 грн. інфляційних втрат. Позовної вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 6462,32грн. суми пені Позивачем у позовній заяві не заявлено .

З підстав наведеного в суду відсутні правові підстави для вирішення питання щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 6462,32 грн. пені за порушення порядку та строку здійснення оплати поставленого за Договором товару. Наведене не позбавляє Позивача права звернення до суду із відповідним позовом в майбутньому.

Відповідно до вимог ст.4 -7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

03.10.2017р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 09.10.2017р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1575,92 грн. судового збору. В решті судові витрати у справі залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4 -5 , 4 -7 , 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.6, 11, 509, 525, 526, 527, 530, 549, 610, 625, 626, 627, 629, 631, 655, 712 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІНСОМНІЯ (79044, Львівська область, м.Львів, вул.ген.ЧупринкиАДРЕСА_1; ідентифікаційний код 40279483) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Арда-Трейдинг (49083, Дніпропетровська область, м.Дніпро, вул.Собінова, буд.1; ідентифікаційний код 37029549) 42909,24 грн. суми основного боргу, 1294,41 грн. трьох відсотків річних, 4102,86 грн. інфляційних втрат та 1575,92 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.