Рішення

від 10.10.2017 по справі 914/1864/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2017р. Справа № 914/1864/17

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Сало О.А.

за позовом: Заступника керівника Золочівської місцевої прокуратури Львівської області, м.Миколаїв, Львівська обл.,

до відповідача: Колодрубівської сільської ради Миколаївського району Львівської області, с.Колодруби, Миколаївський р.-н, Львівська обл.,

про: визнання недійсним рішення Колодрубівської сільської ради Миколаївського району №232 від 09.03.2017р. щодо включення об'єкта у приватизацію,

ціна позову: 380800,00 грн.

Представники:

Прокурор: Пиць Н.В. - прокурор,

Від Відповідача: не з'явився;

Суть спору:

Заступник керівника Золочівської місцевої прокуратури Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом до Колодрубівської сільської ради Миколаївського району Львівської області про визнання недійсним рішення Колодрубівської сільської ради Миколаївського району №232 від 09.03.2017р. щодо включення об'єкта у приватизацію. Ціна позову 380800,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 14.09.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 10.10.2017р.

Прокурору оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалі Господарського суду Львівської області у даній справі, яку скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Прокурор в судове засідання з'явився, 06.10.2017р. подав письмові пояснення (вх. №33835/17), у яких повідомляє про відсутність обставин, передбачених пунктом 2 ч.1 ст.62 ГПК України, в судовому засіданні позов підтримав, надав усні пояснення, аналогічні до викладених у позовній заяві та письмових поясненнях.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, 21.09.2017р. подав письмове пояснення (вх. №32092/17), у якому визнає позовні вимоги Прокурора та просить суд проводити судові засідання без участі повноважного представника Відповідача за наявними у справі доказами.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 ГПК України, господарський суд створює Сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі, на обов'язковість виконання якої вказувалось в ухвалах про відкладення розгляду справи, окрім подання відзиву на позовну заяву, Сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4 -3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши і дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення Прокурора, суд встановив наступне.

Рішенням тринадцятої позачергової сесії сьомого скликання Колодрубівської сільської ради Миколаївського району Львівської області від 09.03.2017р. №232 Про розгляд заяви ОСОБА_1 представника релігійної громади УПЦ КП с.Колодруби Миколаївського району Львівської області Про включення до переліку об'єктів приватизації частини нежитлового приміщення дитячого садка площею 136 м.кв. та земельної ділянки площею 0,1764 га. в с.Колодруби вул.І.Франка, 5 вирішено включити в перелік об'єктів приватизації шляхом викупу частину нежитлового будівлі дитячого садка площею 136 м.кв. в с.Колодруби по вул.І.Франка, 5, яка знаходиться в позичці (безкоштовному користуванні) релігійної громади УПЦ КП с.Колодруби (ідентифікаційний код 22361324).

Пунктом 2 вказаного Рішення зобов'язано сільського голову укласти договір з суб'єктом оціночної діяльності на проведення незалежної експертної оцінки вищевказаної нежитлової будівлі.

Розпорядженням голови Колодрубівської сільської ради Миколаївського району від 10.03.2017р. №6 зупинено дію рішення сесії цієї ж ради від 09.03.2017 №232 та вирішено повторно розглянути рішення про включення в перелік об'єктів приватизації шляхом викупу частини нежитлової будівлі площею 136 м.кв. дитячого садка в с.Колодруби по вул.І.Франка, 5 із відповідними зауваженнями сільського голови.

14.03.2017р. рішенням позачергової сесії Колодрубівської сільської ради Миколаївського району №251 вирішено розпорядження голови Колодрубівської сільської ради від 10.03.2017р. №6 Про зупинення дії рішення від 09.03.2017р. №232 позачергової сесії сьомого скликання взяти до відома, а проект рішення від 14.03.2017р. разом із зауваженнями сільського голови відхилити.

Пунктом 2 вказаного рішення передбачено, що попереднє рішення Колодрубівської сільської ради від 09.03.2017р. №232 Про включення в перелік приватизації шляхом викупу частини нежитлової будівлі площею 136 м.кв. дитячого садка в с.Колодруби по вул. І.Франка, 5 слід вважати дійсним та таким, що набрало чинності.

Прокурор у поданій позовній заяві зазначає, що Колодрубівською сільською радою Миколаївського району Львівської області при прийнятті рішення 09.03.2017р. №232 Про включення до переліку об'єктів приватизації частини нежитлового приміщення дитячого садка площею, 136 м.кв в с.Колодруби по вул.І.Франка, 5 , не враховано вимоги ч.2 ст.5, ч.1 ст.5 -1 Закону України Про приватизацію державного майна , ч. 1 ст. 2 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , п.5 ст.63 Закону України Про освіту , ст.9, ч.5, ч.6 ст. 16, ст.33, ст.38 Закону України Про дошкільну освіту , якими заборонена приватизація об'єктів освіти, що фінансуються з бюджету та підрозділів, технологічно пов'язаних з навчальним та науковим процесом, а також оскаржуване рішення суб'єктом владним повноважень прийнято у спосіб, що суперечить вимогам Законів України, не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); без розсудливо тощо, а тому вказане рішення в силу приписів вищевикладених правових норм є незаконним та підлягає визнанню недійсним.

З підстав наведеного Прокурор просить суд визнати недійсним рішення тринадцятої позачергової сесії сьомого скликання Колодрубівської сільської ради Миколаївського району Львівської області від 09.03.2017р. №232 Про розгляд заяви ОСОБА_1 представника релігійної громади УПЦ КП с.Колодруби Миколаївського району Львівської області Про включення до переліку об'єктів приватизації частини нежитлового приміщення дитячого садка площею 136 м.кв. та земельної ділянки площею 0,1764 га. в с.Колодруби вул.І.Франка, 5 .

21.09.2017р. Відповідачем подано до суду письмове пояснення (вх. №32092/17), у якому визнає позовні вимоги Прокурора та просить суд проводити судові засідання без участі повноважного представника Відповідача за наявними у справі доказами.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналогічний припис міститься у ч.3 ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Згідно з вимогами ч.4 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Частиною 10 ст. 59 вищевказаного Закону передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Стаття 327 Цивільного кодексу України передбачає, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Згідно вимог п. 20 ч.1 ст.43 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються в установленому законом порядку питання щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Вимогами ст. 19 Закону України Про охорону дитинства передбачено, що держава гарантує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надання державних стипендій та пільг учням і студентам цих закладів у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 14 та ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України Про освіту місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування.

Навчальні заклади створюються органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, у тому числі релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку, громадянами відповідно до потреби громадян у мові, навчання, соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів. Навчальний заклад набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб. Навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Приписами ч.ч.5, 6 ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Відповідно до ст. 1, ч. 4 ст.3 Закону України Про приватизацію державного майна приватизація державного майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки. Відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Приписами ч. 2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. До таких належать об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Відповідно вимог до ч.1 ст.2 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) об'єктами малої приватизації є об'єкти соціально-культурного призначення, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані, крім тих, що не підлягають приватизації (група Ж).

Згідно з вимогами ч.1 ст.5 -1 Закону України Про приватизацію державного майна до групи Ж відносять об'єкти соціально-культурного призначення, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані, крім тих, що не підлягають приватизації. До таких об'єктів належать об'єкти освіти, охорони здоров'я, культури, фізичної культури та спорту, туризму, мистецтва і преси, телебачення, радіомовлення, видавничої справи; санаторно-курортні заклади, будинки і табори відпочинку, профілакторії; інші об'єкти, призначені для задоволення соціальних та культурних потреб громадян незалежно від вартості майна; об'єкти соціально-культурного призначення, що не включені до статутного капіталу господарських товариств, перебувають на балансі підприємств, якщо такі об'єкти не включено до складу майна, що передається у комунальну власність.

Частиною 2 ст. 18 Закону України Про освіту визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 63 Закону України Про освіту регламентовано, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно абзацу 3 ч. 1 ст. 14 Закону України Про освіту місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України Про дошкільну освіту вивільнені приміщення ліквідованих державних та комунальних дошкільних навчальних закладів використовуються виключно для роботи з дітьми. Майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно із зазначеною метою.

Частиною 6 статті 16 Закону України Про дошкільну освіту передбачено, що дошкільні навчальні заклади передаються центральними органами державної влади або власником з державної до комунальної власності на безоплатній основі.

Відповідно до статті 32 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до сфери повноважень органів місцевого самоврядування, серед іншого, відноситься управління закладами освіти, сприяння діяльності дошкільних та позашкільних навчально-виховних закладів, забезпечення у межах наданих повноважень доступності і безоплатності освіти.

При цьому статтею 53 Конституції України встановлено, що кожен має право на освіту і держава забезпечує доступність і безоплатність, зокрема, дошкільної освіти.

Відповідно до статті 9 Закону України Про дошкільну освіту , здобуття освіти гарантується.

Статтею 29 Закону України Про освіту визначено, що структура освіти включає також і дошкільну освіту.

Дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім'ї, дошкільних навчальних закладах у взаємодії з сім'єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання (ст. 33 Закону України Про освіту ).

Матеріально-технічна база дошкільного навчального закладу включає будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, інвентар, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інше. Майно дошкільного навчального закладу належить йому на правах, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.1 ст.38 Закону України Про дошкільну освіту ).

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", загальнодержавне значення мають і не підлягають приватизації - об'єкти освіти.

Окрім цього, суд зазначає, що факт невикористання дитячим садком спірного приміщення для навчального процесу у даному випадку не має жодного значення, оскільки чинним законодавством встановлено заборону використання цього приміщення з іншою метою. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 06 серпня 2014 року у справі №906/79/14.

Приписами частини 5 статті 78 ГПК України встановлено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази того, що визнання позову Відповідачем суперечить законодавству або порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб

В судовому засіданні 10.10.2017 року судом роз'яснено Прокурору правові наслідки визнання позову, передбачені статтею 78 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі визнання Відповідачем позову а також доведеність Прокурором належними, достатніми та допустимими доказами позовних вимог суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги Прокурора про визнання недійсним рішення тринадцятої позачергової сесії сьомого скликання Колодрубівської сільської ради Миколаївського району Львівської області від 09.03.2017р. №232 Про розгляд заяви ОСОБА_1 представника релігійної громади УПЦ КП с.Колодруби Миколаївського району Львівської області Про включення до переліку об'єктів приватизації частини нежитлового приміщення дитячого садка площею 136 м.кв. та земельної ділянки площею 0,1764 га. в с.Колодруби вул.І.Франка, 5 є підставними та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Щодо звернення до господарського суду із позовом Заступника керівника Золочівської місцевої прокуратури Львівської області суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог Закону України Про прокуратуру , з 15 грудня 2015 року утворено Золочівську місцеву прокуратуру Львівської області, територіальна юрисдикція якої поширюється на Золочівський, Миколаївський, Перемишлянський райони та місто Новий Розділ Львівської області.

Згідно статті 21 Конституції України представництво інтересів громадянина або держави в суді покладено на органи прокуратури України.

Згідно з ст.131 -1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. З Закону України Про прокуратуру , діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частин 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Приписами ч.2 ст.2 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі №1-1/99 з урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено Заступником керівника Золочівської місцевої прокуратури Львівської області в межах наданих йому законодавством повноважень з метою захисту комунальної власності у порядку, встановленому Законом України Про місцеве самоврядування в Україні , Законом України Про освіту , Законом України Про дошкільну освіту , Законом України Про охорону дитинства , Законом України Про приватизацію державного майна а тому суд вважає, що Прокурором доведено підставність звернення до господарського суду з відповідним позовом.

Відповідно до вимог ст.4 -7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

10.10.2017р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 12.10.2017р.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Прокурором за подання позовної заяви до суду згідно Платіжного доручення від 05.09.2017р. №1750 на суму сплачено судовий збір в розмірі 5712,00 грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

Відповідно до ч.2 ст.44 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України Про судовий збір .

Згідно ч.1; п.п.2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір (у чинній станом на момент подання позовної заяви до суду редакції) за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2017 рік установлено у 2017 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу: в розрахунку на місяць у розмірі 1600 гривень.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України (із змінами та доповненнями), що до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Подання до господарського суду таких заяв оплачується судовим збором згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Прокурором при поданні позовної заяви до суду заявлено одну вимогу немайнового характеру - про визнання недійсним рішення тринадцятої позачергової сесії сьомого скликання Колодрубівської сільської ради Миколаївського району Львівської області від 09.03.2017р. №232 Про розгляд заяви ОСОБА_1 представника релігійної громади УПЦ КП с.Колодруби Миколаївського району Львівської області Про включення до переліку об'єктів приватизації частини нежитлового приміщення дитячого садка площею 136 м.кв. та земельної ділянки площею 0,1764 га. в с.Колодруби вул.І.Франка, 5 . Відтак, сума судового збору за подання позовної заяви до суду повинна становити 1600,00 грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно ч.2 ст.7 Закону України Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Враховуючи неподання передбаченого Законом клопотання суд зазначає про відсутність правових підстав для вирішення питання щодо повернення суми зайво сплаченого судового збору. Проте, наведене не позбавляє Прокурора права звернення до суду з відповідним клопотанням.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Прокурора 1600,00 грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 4 -3 , 4 -7 , 22, 29, 33, 34, 38, 43, 49, 75, 82-87, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 6, 11, 15, 16 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати недійсним рішення тринадцятої позачергової сесії сьомого скликання Колодрубівської сільської ради Миколаївського району Львівської області від 09.03.2017р. №232 Про розгляд заяви ОСОБА_1 представника релігійної громади УПЦ КП с.Колодруби Миколаївського району Львівської області Про включення до переліку об'єктів приватизації частини нежитлового приміщення дитячого садка площею 136 м.кв. та земельної ділянки площею 0,1764 га. в с.Колодруби вул.І.Франка, 5 .

3. Стягнути з Колодрубівської сільської ради Миколаївського району Львівської області (81624, Львівська область, Миколаївський район, с.Колодруби, вул.І.Франка, буд.11; ідентифікаційний код 34659503) на користь Прокуратури Львівської області (79005, Львівська область, м.Львів, пр.Шевченка, буд.17/19; ідентифікаційний код 02910031) 1600,00 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.