Ухвала

від 20.09.2017 по справі 810/185/14-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2017 року м. Київ К/800/30122/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (ОДПІ)

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.02.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014

у справі № 810/185/14-а Київського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Євростар

до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03.02.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Вишгородської ОДПІ від 04.07.2013 № 0002172205 та № 0002182205.

У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов`язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 20.06.2013 № 634/2200. Згідно з цими висновками позивачем порушені норми пункту 138.2 ст. 138, пункту 198.1 ст. 198, пункту 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (ПК): завищено витрати на загальну суму 1305785,00 грн. у податковому обліку за І квартал, І-ІІ квартал 2012 року та податковий кредит на 261157,08 грн. у податковому обліку за січень, лютий, березень, квітень, травень 2012 року за наслідками нікчемного правочину з поставки від ТОВ ТВК Меркурій товарів (послуг), у результаті чого занижено податок на прибуток на 274215,00 грн. у податковому обліку за І квартал, І-ІІ квартал 2012 року та ПДВ у розмірі 261157,00 грн. у податковому обліку за січень, лютий, березень, квітень, травень 2012 року.

За наслідками перевірки ОДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 04.07.2013: № 0002172205 - про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 261157,00 грн. за основним платежем та 65289,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0002182205 - про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 274215,00 грн. за основним платежем та 68554,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ТОВ ТВК Меркурій товарів (меблева фурнітура, будівельні матеріали тощо) та транспортних послуг від імені цього постачальника на адресу позивача виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит у податковому обліку з податку на прибуток та з ПДВ за вищевказані податкові періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (в редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу4 крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом а пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум витрат та податкового кредиту, ОДПІ посилається на нікчемність правочинів із поставки позивачу ТОВ ТВК Меркурій товарів та послуг з огляду на відсутність цього постачальника за своїм місцезнаходженням, про що свідчить акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 30.10.2012 № 1051/22-911/35572015 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ ТВК Меркурій щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами покупцями та постачальниками за період з 01.01.2012 по 31.05.2012.

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки доказів, приєднаних до справи, а саме: завірених належним чином копій видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних на перевезення товару, із врахуванням доказів подальшої реалізації придбаного товару - за відсутності з боку ОДПІ доказів, які б беззаперечно спростовували достовірність наданих позивачем документів щодо операцій з поставки від ТОВ ТВК Меркурій товарів та послуг, - зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку ДПІ на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України, правомірності зменшення у податковому обліку позивача витрат та сум податкового кредиту. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

Доводи, наведені ОДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220 , 220-1 , 223 , 224 , 230 , 231 Кодексу адміністративного судочинства України , Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.02.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді: підписО.А. Веденяпін підписВ.П. Юрченко