Ухвала

від 11.10.2017 по справі 820/7339/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" жовтня 2017 р. м. Київ К/800/19617/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю КАЙРОС БУК

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року

у справі №820/7339/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КАЙРОС БУК

до Чернівецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області,

Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про зобов'язання вчинити певні дії та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю КАЙРОС БУК (далі - Товариство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Чернівецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області (далі - Інспекція), Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, в якому просило:

- скасувати податкові повідомлення-рішення Інспекції від 12 листопада 2014 року № 0004582201, від 25 березня 2015 року № 0000752205, № 0000762205;

- зобов'язати відповідачів відновити суми податкового кредиту та зобов'язань Товариства в електронній базі даних Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України Податковий блок , інформаційної бази результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ Аудит , а також до картки особового рахунку, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах від 29 жовтня 2014 року № 2127/24-12-22-01/39245299 та від 12 березня 2015 року № 299/24-12-22-05/39245299.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року апеляційні скарги відповідачів задоволено частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року скасовано в частині зобов'язання відповідачів відновити суми податкового кредиту та зобов'язань Товариства в електронній базі даних Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України Податковий блок , інформаційної бази результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ Аудит , а також до картки особового рахунку, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах від 29 жовтня 2014 року № 2127/24-12-22-01/39245299 та від 12 березня 2015 року № 299/24-12-22-05/39245299. В цій частині прийнято нову постанову, якою в позові відмовлено. Постанову суду першої інстанції скасовано в частині стягнення на користь позивача судового збору у розмірі 73,08 грн. солідарно за рахунок відповідачів. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2016 року касаційну скаргу Інспекції задоволено частково, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано у частині вирішених позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26 січня 2017 року адміністративний позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Інспекції від 12 листопада 2014 року № 0004582201, від 25 березня 2015 року № 0000752205, № 0000762205.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року апеляційну скаргу Інспекції задоволено: постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 січня 2017 року по справі № 820/7339/15 скасовано; прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні адміністративного позову Товариства.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши судове рішення, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірок позивача Інспекцією складено акти від 29 жовтня 2014 року № 2127/24-12-22-01/39245299 та від 12 березня 2015 року № 299/24-12-22-05/39245299, згідно з якими Товариством порушено вимоги пунктів 192.1 статті 192, 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1, 201.2, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено:

- заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 4 504 716,00 грн., в тому числі за серпень 2014 року на суму 4 504 719,00 грн.

- заниження податку на додану вартість (р. Декларації 25) всього в 37 354 494,0 грн., в тому числі за серпень 2014 року на суму 196 213, 00 грн., за вересень року на суму 9 603 451, 00 грн., за жовтень 2014 року на суму 555 769, 00 грн. за листопад 2014 на суму 8 266 434, 00 грн., за грудень 2014 року на суму 18 732 627, 00 грн., завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.24 Декларації) за грудень 2014 року всього в сумі 2 895 975,00 грн., завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (рядок 19 Декларації) за грудень 2014 року всього в сумі 11 671,00 грн.

На підставі названих актів перевірки Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 12 листопада 2014 року №0004582201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 5 636 898, 75 грн., в тому числі: за основним платежем 4 504 719,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1 126 179,75 грн.;

- від 23 травня 2015 року №0000752205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 56 031 741,00 грн., в тому числі: за основним платежем 37 354 494,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 18 677 247,00 грн.;

- від 23 травня 2015 року №0000752205, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 2 907 646,00 грн.

Підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень стали висновки Інспекції про те, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами операцій із ТОВ Нафтова Компанія Партнер , ТОВ Антарес , ТОВ Азонтес , ТОВ Тановер , ТОВ Донмас оскільки такі операції, на думку Інспекції, фактично не здійснювались.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та його контрагентами укладено договори поставки нафтопродуктів до резервуарів, що належать ПАТ Дніпронафтопродукт . На підтвердження фактичної поставки товарів, як свідчать матеріали справи, позивачем під час судового процесу надано копії актів приймання-передачі нафтопродуктів, податкових накладних, сертифікатів відповідності, актів прийому-передачі товарів на зберігання ТОВ Дніпронафтопродукт , докази використання у власній господарській діяльності придбаних нафтопродуктів (зокрема копії журналів обліку надходження нафтопродуктів, документи щодо оренди автозаправних станцій), доказів транспортування нафтопродуктів до автозаправних станцій (копії договорів, актів виконаних робіт, товарно-транспортних накладних).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень, дійшов висновку про правомірність відображення позивачем в податковому обліку наслідків господарських операцій із контрагентами з огляду на підтвердження матеріалами справи реального здійснення таких операцій.

Суд апеляційної інстанції не погодився із позицією суду першої інстанції та виходив із того, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджується, оскільки:

- позивачем не надано до перевірки первинні документи, які б засвідчили факт поставки товарів;

- позивачем під час судового процесу не надано документи, які б засвідчили факти поставки товарів: актів прийому-передачі товару (згідно з вимогами порядку приймання нафтопродуктів форми 5-НП і 14-НП, які складаються з комісією з трьох осіб, а не за підписом лише керівників підприємств договору);

Вищий адміністративний суд України вважає висновки суду апеляційної інстанції передчасними та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак таке судове рішення не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною четвертою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини першої статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Разом з тим, наведених вимог суд апеляційної інстанції не дотримався.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарської операції пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції наведеному уваги не надав та, здійснюючи оцінку наслідкам відображення позивачем в податковому обліку вартості товарів (робіт, послуг), належним чином не перевірив реальності господарських операцій та не з'ясував чи призвели ці операції до реальних змін майнового стану позивача.

Суд апеляційної інстанції вказував про те, що операції між позивачем та його контрагентом не є реальними, адже позивачем під час судового процесу не надано актів приймання-передачі паливно-мастильних матеріалів за формою 5-НП, складення якого передбачене Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 року за № 805/15496 (далі - Інструкція), а також актів за формою 14-НП.

Разом з тим, роблячи такі висновки, суд апеляційної уваги залишив поза увагою ту обставину, що відповідно до положень Інструкції та самого змісту додатків до Інструкції акт приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою № 5-НП складається у разі надходження нафти залізничним транспортом, а тому без наявності інформації про те, що нафту позивач транспортував залізничним транспортом безпідставною є вимога щодо складання та надання документів за такою формою.

Щодо необхідності оформлення позивачем при виконанні спірних операцій документа за формою № 14-НП, то суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що обов'язок складення такого документа Інструкцією не передбачений і припинився у суб'єктів, що здійснювали приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів, проведення обліково-розрахункових операцій з моменту втрати чинності Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затверджена наказом Держнафтогазпрому, Міністерства економіки, Міністерства транспорту, Держстандарту, Держкомстату України від 02квітня 1998 року № 81/38/101/235/122, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 1999 року за № 685/3978. Вказаний нормативно-правовий акт втратив чинність згідно зі спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, Державного комітету статистики України від 17 липня 2008 року № 382/291/891/235/244, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 року за № 804/15495.

Обґрунтовуючи позицію щодо допущення позивачем порушень під час формування даних податкового обліку суд апеляційної інстанції послався також на відсутність повного переліку первинних документів, які б підтвердили фактичну поставку товарів позивачу, під час перевірки.

Втім норми податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки.

Не дає підстави для такого висновку і пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, на який послався суд апеляційної інстанції, відповідно до якого у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Адже наведена норма Кодексу лише визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів .

Обов'язок суду оцінити відповідні докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України є однією з гарантій установлення об'єктивної істини у справі та прийняття правильного рішення у відповідності з вимогами статті 159 наведеного кодексу.

А відтак, суд апеляційної інстанції повинен був надати оцінку всім наданим позивачем під час судового процесу первинним документам та доказам, та з урахуванням дослідженого зробити висновки щодо реальності або нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України Про судовий збір враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Приймаючи до уваги те, що сплату судового збору ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 липня 2017 року відстрочено до ухвалення судового рішення по суті, несплачена сума судового збору підлягає стягненню.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю КАЙРОС БУК задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КАЙРОС БУК (код за ЄДРПОУ 39245299) судовий збір в сумі 5 846, 40 (п'ять тисяч вісімсот сорок шість гривень сорок копійок) до спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач УДКСУ у Печерському районі, рахунок отримувача 31210255700007, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, код банку отримувача 820019, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код класифікації доходу бюджету 22030105 Судовий збір (Вищий адміністративний суд України, 075) .

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова І.В. Приходько