Рішення

від 09.10.2017 по справі 914/1607/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2017р.                                                             Справа № 914/1607/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮСТ», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Промремсервіс-Групп», м. Львів

про стягнення 36 901, 78 грн.

Суддя Н.Мороз

При секретарі М.Бурак

Представники:

Від позивача: н/з

Від відповідача: н/з

Суть спору:

Позовну заяву подано товариством з обмеженою відповідальністю «ЮСТ», м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю «Промремсервіс-Групп», м. Львів про стягнення 36 901, 78 грн.

Ухвалою господарського суду від 04.08.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 05.09.2017р.

Для всебічного, повного та об'єктивного вирішення спору, з'ясування всіх обставин справи, 05.09.2017р. та 19.09.2017р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду та продовжено строк вирішення спору.

В судове засідання 03.10.2017р. представник позивача не з'явився, вимоги ухвали суду від 19.09.2017р. виконав, зокрема надіслав суду для огляду оригінал видаткової накладної №836 від 29.07.2016р. Крім того, надіслав заяву про уточнення та збільшення позовних вимог від 25.09.2017р., згідно якої просить суд стягнути з відповідача 28 491, 16 грн. – основного боргу, 4 098, 02 грн. – пені, 3 617, 14 грн. інфляційних нарахувань та 976, 49 грн. – 3% річних, а також судові витрати – 1 600, 00 грн. – судового збору та 8 500, 00 грн. – витрат на правову допомогу.

Відповідач явки повноважного представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Вимог ухвал суду від 04.08.2017р., 05.09.2017р. та 19.09.2017р. не виконав, відзиву на позов не подав.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, товариство з обмеженою відповідальністю «Промремсервіс-групп» знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Навроцького, будинок 4, куди і скеровувались ухвали господарського суду від 04.08.2017р., 05.09.2017р. та 19.09.2017р. рекомендованими листами з повідомленням про вручення, котрі повернуті: один – з відміткою про вручення, а інший повернутий у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Згідно приписів п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу, а тому суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутністю товариства з обмеженою відповідальністю «Промремсервіс-Групп» чи його представника та за відсутності його відзиву на позов, в порядку ст.75 ГПК України, за наявними у справі доказами.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, створивши у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов”язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов”язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов”язку. Однією з підстав виникнення зобов”язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

23.02.2016р. між товариством з обмеженою відповідальністю «ЮСТ» (позивач, за договором – постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Промремсервіс-групп» (відповідач, за договором – покупець) укладено договір поставки №26-П.

Відповідно до умов п.1.1 договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві засоби організації безпеки дорожнього руху, а покупець – прийняти та оплатити його на умовах цього договору.

Сторонами досягнуто домовленості, що покупець здійснює оплату в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті на поточний рахунок продавця у розмірі 50% від загальної суми рахунку – передоплата, залишкові 50% – протягом 5 календарних днів після отримання партії товару на склад покупця (п.2.1).

Рахунок-фактура виставляється постачальником по заявці покупця на купівлю відповідної кількості товару. Заявка на товар подається покупцем в письмовому вигляді за підписом керівника покупця на адресу постачальника (поштою, факсом, телефонограмою (п. 2.2).

На виконання умов договору, позивач за заявкою відповідача в телефонограмі здійснив останньому поставку товару згідно умов рахунку №1028 від 19.07.2016р. на суму 28 491, 16 грн. (в матеріалах справи), про що сторонами підписана видаткова накладна №836 від 29.07.2016р. на суму 28 491, 16 грн. (в матеріалах справи).

Однак, в порушення умов договору, товариством з обмеженою відповідальністю «Промремсервіс-Групп» отриманий товар не оплачено.

Згідно гарантійного листа №22/07-1 від 22.07.2016р. відповідач зобов'язався погасити заборгованість за поставлений товар згідно рахунку №1028 від 19.07.2016р. у строк до 02.08.2016р. (в матеріалах справи).

Проте, в порушення умов договору, взяті на себе зобов'язання щодо оплати за засоби організації безпеки дорожнього руху, товариством з обмеженою відповідальністю «Промремсервіс-Групп» не виконано, за поставлений позивачем товар протягом передбаченого договором та гарантійним листом строку не сплачено, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 28 491, 16 грн.

З метою досудового врегулювання спору, 20.02.2017р. позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію №02/20-02 (в матеріалах справи) про сплату заборгованості за договором, однак зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Внаслідок неналежного виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Промремсервіс-Групп» взятих на себе зобов'язань щодо оплати за поставлений товар, позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 28 491, 16 грн. за поставлену продукцію згідно договору поставки №26-П від 23.02.2016р.

Позивач надсилав на адресу відповідача лист зі складеним ним актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2016р. по 11.08.2017р., яким встановлено заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 28 491, 16 грн. Направлення акту підтверджується описом вкладення у цінний лист з печаткою пошти та фіскальним чеком №1422 від 15.08.2017р. (в матеріалах справи). Проте, такий лист залишений відповідачем без відповіді.

Відповідно до ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За умовами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до приписів ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, позивач взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару виконав повністю, проте, відповідач,в порушення умов договору, належним чином взяті на себе зобов'язання не виконав, за поставлений товар не оплатив, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на день розгляду справи не погашена, становить 28 491, 16 грн. та підлягає стягненню. Доказів зворотнього суду не надано.

Як передбачено ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Згідно ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

Відповідно до п. 5.2 договору поставки №26-П від 23.02.2016р., за порушення покупцем строків оплати товару згідно п.2.1 договору, покупцю нараховується пеня за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов'язання.

Відтак, на підставі п. 5.1 договору, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань по оплаті товару, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню у розмірі 4 098, 02 грн., за період з 04.08.2016р. по 04.02.2017р., згідно заяви про уточнення та збільшення позовних вимог від 25.09.2017р.

Відповідно до ч.2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, сплата трьох процентів річних від простроченої суми не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

На підставі вищенаведеного, позивачем за прострочення виконання зобов'язання нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 976, 49 грн. та інфляційні втрати на суму 3 617, 14 грн., відповідно до розрахунку, поданого в заяві про уточнення та збільшення позовних вимог від 25.09.2017р. (в матеріалах справи).

Суд звертає увагу відповідача на приписи ч.1 ст.96 ЦК України згідно якої, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а також ст. 525 ЦК України та ст. 193 ГК України якими встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з невиконанням своїх зобов'язань по оплаті за поставлений товар, підтверджена матеріалами справи та становить 28 491, 16 грн. – основного боргу, 4 098, 02 грн. – пені, 976, 49 грн. – 3 % річних та 3 617, 14 грн. – інфляційних нарахувань. Доказів зворотнього суду не надано.

Також при прийнятті рішення судом розглянуто вимоги про стягнення 8 500, 00 грн. витрат на послуги адвоката, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат в сумі 8 500, 00 грн. на оплату послуг адвоката, який представляв інтереси позивача в суді при розгляді даної справи. Зокрема, судом оцінено договір про надання правової допомоги №АП-081/1 від 20.02.2017р., додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №АП-081/1 від 20.02.2017р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3457, акт №1 від 12.09.2017р. приймання-передачі надання правової допомоги за договором про надання правової допомоги №АП-081/1 від 20.02.2017р. на суму 8 500, 00 грн., платіжне доручення №3684 від 14.09.2017р. про передоплату винагороди у розмірі 8 500, 00 грн. згідно договору про надання правової допомоги №АП-081/1 від 20.02.2017р. (в матеріалах справи).

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на оплату послуг адвоката є правомірними.

Однак, при розподілі витрат на оплату послуг адвоката суд звертає увагу на п.6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказано, що вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Згідно ч.3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 р. № 01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" наголошується на тому, що при визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду України від 03.02.2004 р. № 04/079 зі справи № 36/207 також наголошується на необхідності обґрунтування у розгляді справи витрат на оплату адвоката.

Враховуючи викладене вище в сукупності, ціну позову а також те, що адвокат брав участь лише в одному судовому засіданні, суд дійшов висновку про обмеження розміру суми, яка підлягає сплаті за послуги адвоката до 3 500, 00 грн. з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи.

Як передбачено ч.5 ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи норми ст. 49 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що витрати на оплату послуг адвоката підлягають до стягнення з відповідача частково у розмірі 3 500, 00 грн.

Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4-3 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання, відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення повністю, згідно заяви про уточнення та збільшення позовних вимог від 25.09.2017р.

З огляду на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на останнього.

Керуючись ст.ст. 11, 96, 509, 525, 526, 530, 549, 551, 599, 612, 625, 629, 692 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 218, 265 ГК України, ст.ст.43, 32, 33, 38, 44, 49, 82, 84, 116, 117 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Промремсервіс-групп», м. Львів, вул. Навроцького, 4 (код ЄДРПОУ 37425489) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЮСТ», м. Київ, вул. Трублаїні, 2 (код ЄДРПОУ 30439872) – 28 491, 16 грн. – основного боргу, 4 098, 02 грн. – пені, 3 617, 14 грн. інфляційних нарахувань, 976, 49 грн. – 3% річних, 1 600, 00 грн. – судового збору та 3 500, 00 грн. – витрат на оплату послуг адвоката.

3. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Рішення складено 13.10.2017р.

          Суддя                               Мороз Н.В.