Рішення

від 12.10.2017 по справі 910/13000/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2017Справа №910/13000/17

За позовом Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Плюс"

про стягнення 203 811, 94 грн.

Суддя Щербаков С.О.

Представники:

від позивача: Сидоренко Т.М.;

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Інститут надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Плюс" (далі -відповідач) про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію у розмірі 203 811, 94грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №30 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію від 01.02.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2017 порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 31.08.2017 за участю представників сторін.

28.08.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 07.08.2017.

Розгляд справи відкладався в порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 21.09.2017.

15.09.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 07.08.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено та призначено судове засідання на 12.10.2017.

09.10.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач тричі повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, у судове засідання своїх представників не направив, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ).

В силу положень ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Плюс" є: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 14, офіс 409.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 07.08.2017, від 31.08.2017 та від 21.09.2017 судом направлено на зазначену у витязі адресу відповідача, до суду повернулися конверти з ухвалами суду від 07.08.2017, від 31.08.2017 та від 21.09.2017 з відмітками: організація не розшукана , за даною адресою не знаходиться , інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення .

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 12.10.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.08.2005 між Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс Плюс" (далі - орендар) укладено договір оренди № 80 нерухомого майна, що належить до державної власності та знаходиться на балансі Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України, умовами якого передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування нерухоме майно (кімната 406, поверх 4, корпус 1), що розміщено за адресою: вул. Автозаводська, 2, площею 35, 7 кв.м., вартість якого визначена згідно з актом оцінки від 31.03.2005 і становить за експертною оцінкою за станом на 31.03.2005, 84 840, 00 грн.

Відповідно до п. 6.1 договору, цей договір діє з 01.08.2005 до 31.12.2005 включно.

Згідно норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

На виконання умов договору № 80 від 01.08.2005 Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс Плюс" (далі - орендар) складено та підписано акт приймання-передачі в орендне користування приміщень, що є додатком № 1 до договору, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв 01.08.2005 майно площею 35, 7 кв.м., вартість якого визначена згідно з актом оцінки від 31.03.2005 і становить за експертною оцінкою станом на 31.03.2005, 84 840, 00 грн.

01.02.2012 між Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України (далі - сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс Плюс" (далі - сторона-2) укладено договір № 30 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію, відповідно до п. 1.1. якого, сторона-1 є споживачем електроенергії на підставі укладеного договору з АЕК Київенерго для забезпечення статутної діяльності інституту, розташованого за адресою: 04074, м. Київ, вул Автозаводська, 2, сторона-2 підприємство. В порядку та на умовах цього договору сторона-2 зобов'язується компенсувати стороні-1 витрати на оплату спожитої електроенергії, що буде використана стороною-2 в процесі оренди приміщень.

Відповідно до п. 1.2. договору, предметом цього договору не є постачання чи продаж електроенергії, або надання послуг будь-якою з сторін договору іншій стороні. Компенсації за цим договором підлягають фактичні витрати за спожиту електроенергію, згідно показників лічильника, з урахуванням витрат на силових трансформаторах та кабельних лініях, по діючим тарифам АЕК Київенерго .

Розрахунок витрат на оплату спожитої електроенергії ґрунтується на основі обліку обсягу використаної електроенергії здійснюється ДП Інженерно-виробничим центром НТАК АЛКОН (п. 2.1. договору).

Згідно п. 2.2. договору, компенсації підлягають витрати сторони-1 на оплату спожитої електроенергії, що фактично було використано, з врахуванням втрат електроенергії на трансформаторах електроживлення і кабельних мережах, також втрат електроенергії на трансформаторах електроживлення і кабельних мережах, також частки витрат електроенергії на холосту роботу трансформаторів, що живлять його мережі, а також враховуються питомі витрати електроенергії на освітлення території, охорону і охоронну сигналізацію, згідно діючих тарифів АЕК Київенерго .

Пунктом 2.3. договору передбачено, що кожного місяця сторона-1 виставляє сторонгі-2 рахунок, в якому зазначена сума компенсації стороні-1 на оплату електроенергії, розрахована відповідно до п.2.1., п. 2.2. цього договору.

Умовами п. 3.1. договору встановлено, що сторона-2 відшкодовує стороні-1 витрати за фактично використану електроенергію, що зазначена у рахунку, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2012, а у фінансовій частині до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Договір вважається подовженим на календарний рік, якщо сторони не вжили дій до його розірвання. Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України сторони прийшли до згоди, що умови застосування цього договору поширюються з 01.01.2012 (п.п. 7.1. та 7.2. договору).

30.12.2013 між Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України (далі - сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс Плюс" (далі - сторона-2) укладено додаткову угоду № 1 до договору № 30 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію від 01.02.2012, якою сторони вирішили п. 7.1. договору викласти в наступній редакції: 7.1. Даний договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2014, а у фінансовій частині до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Договір вважається подовженим на календарний рік, якщо сторони не вжили дій до його розірвання .

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2016 між Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс Плюс" (далі - орендар) укладено договір № 19 Про внесення змін: зменшення та повернення орендованої площі, що належить до державної власності та знаходиться на балансі Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України, до договору оренди № 80 від 01.08.2005 , відповідно до якого у зв'язку із звертанням орендаря (лист від 30.12.2015 № 30/12-15) та погодженням з орендодавцем сторони домовилися про поетапне повернення ТОВ "Сервіс Плюс" всіх раніше орендованих ним приміщень на наступним графіком, зокрема 01.03.2016 відповідач зобов'язаний повернути майно (кімната 406, поверх 4, корпус 1), що розміщено за адресою: вул. Автозаводська, 2, площею 35, 7 кв.м., що передавалася в оренду згідно договору оренди № 802 від 01.08.2005.

Відповідно до п. 5 договору № 19 про внесення змін, з 01.03.2016 договір оренди № 80 від 01.08.2005 припиняє дію.

Тож, відповідно до акту № 2 повернення приміщень, що є додатком № 1 до договору № 19 про внесення змін до договору оренди № 80 від 01.08.2005, з 01.02.2016 у Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Плюс" залишається в оренді нерухоме майно (кімната 406, поверх 4, корпус 1), площею 35, 7 кв.м. що розміщено в Інституті надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України, за адресою: вул. Автозаводська, 2.

З матеріалів справи вбачається, що у період з жовтня 2015 по лютий 2016 (включно) Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс Плюс" було спожито електроенергію на загальну суму 248 100, 69 грн., що підтверджується актами про використану електричну енергію від 31.10.2015, від 30.11.2015 (2 шт.), від 31.12.2015 (2 шт.), від 31.01.2016, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств, а також виставленими на оплату рахунками-фактури № 2122-15 від 31.10.2015 на суму 9 595, 85 грн., № 2263-15 від 30.11.2015 на суму 31 156, 40 грн., № 2262-15 від 30.11.2015 на суму 12 394, 25 грн., № 2646-15 від 31.12.2015 на суму 54 750, 00 грн., № 2647-15 від 31.12.2015 на суму 12 905, 87 грн., № 53-16 від 31.01.2016 на суму 70 161, 90 грн., № 54-16 від 31.01.2016 на суму 10 981, 34 грн., № 290-16 від 29.02.2016 на суму 40 628, 66 грн. та № 290 (1)-16 від 29.02.2016 на суму 5 526, 42 грн.

Як зазначає позивач, станом на 01.07.2017 відповідач в порушення умов договору № 30 від 01.02.2012 витрати за спожиту електроенергію компенсував частково у розмірі 44 288, 75 грн., що підтверджується банківськими виписками (копії у матеріалах справи), внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 203 811, 94 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо компенсації витрат за спожиту електроенергію, зокрема, погашення заборгованості у розмірі 203 811, 94 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до п. 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв. Згідно п. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Так, Інститут надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України є споживачем електроенергії на підставі укладеного договору з АЕК Київенерго для забезпечення статутної діяльності інституту, розташованого за адресою: 04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 2.

Як встановлено судом вище, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Плюс" орендувало нерухоме майно (кімната 406, поверх 4, корпус 1), що розміщено за адресою: вул. Автозаводська, 2, площею 35, 7 кв.м. на підставі договору оренди № 80 нерухомого майна від 01.08.2005 укладеного з Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України та відповідно споживало комунальні послуги, зокрема електричну енергію, що підтверджується рахунками-фактури та актами про використану електричну енергію за період з жовтня 2015 року по лютий 2016 року (включно).

Відповідно до укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс Плюс" та Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України договору № 30 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію від 01.02.2012, відповідач зобов'язався компенсувати позивачу витрати на оплату спожитої електроенергії, що буде використана відповідачем в процесі оренди приміщень.

Пунктом 2.1. договору, сторони передбачили, що розрахунок витрат на оплату спожитої електроенергії ґрунтується на основі обліку обсягу використаної електроенергії здійснюється ДП Інженерно-виробничим центром НТАК АЛКОН .

В той же час, як встановлено судом, 01.01.2016 між Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс Плюс" (далі - орендар) укладено договір № 19 про внесення змін до договору оренди № 80 від 01.08.2005, відповідно до якого сторони домовилися про поетапне повернення ТОВ "Сервіс Плюс" всіх раніше орендованих ним приміщень за наступним графіком, зокрема 01.03.2016 відповідач зобов'язаний повернути майно (кімната 406, поверх 4, корпус 1), що розміщено за адресою: вул. Автозаводська, 2, площею 35, 7 кв.м., що передавалася в оренду згідно договору оренди № 802 від 01.08.2005.

Так, відповідно до п. 2.2. договору № 30 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію від 01.02.2012, компенсації підлягають витрати сторони-1 на оплату спожитої електроенергії, що фактично було використано, з врахуванням втрат електроенергії на трансформаторах електроживлення і кабельних мережах, також втрат електроенергії на трансформаторах електроживлення і кабельних мережах, також частки витрат електроенергії на холосту роботу трансформаторів, що живлять його мережі, а також враховуються питомі витрати електроенергії на освітлення території, охорону і охоронну сигналізацію, згідно діючих тарифів АЕК Київенерго .

Таким чином, враховуючи те що відповідач користувався орендованим майно по 01.03.2016 включно, приймаючи до уваги те, що компенсації підлягають витрати на оплату спожитої електроенергії, що фактично було використано, з врахуванням втрат електроенергії, суд приходить до висновку про обгрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача витрат за спожиту електроенергію у лютому 2016 року включно.

Оскільки відповідач користувався комунальними послугами, споживав електричну енергію у кімнаті 406, поверх 4, корпус 1 (Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України), що розміщена за адресою: вул. Автозаводська, 2, площею 35, 7 кв.м., які надавалися в повному обсязі Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України, як орендодавцем даного майна на підставі укладеного останнім договору з АЕК Київенерго , заяви про відмову від користування послугами відповідач не подавав, скарг щодо обсягу та якості наданих послуг від відповідача не надходило, то, відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України, він зобов'язаний відшкодувати вартість отриманих послуг, що і є предметом позовної заяви, а тому вимоги позивача про відшкодування її вартості є правомірними.

Суд відзначає, що відповідні рахунки-фактури на оплату № 2122-15 від 31.10.2015 на суму 9 595, 85 грн., № 2263-15 від 30.11.2015 на суму 31 156, 40 грн., № 2262-15 від 30.11.2015 на суму 12 394, 25 грн., № 2646-15 від 31.12.2015 на суму 54 750, 00 грн., № 2647-15 від 31.12.2015 на суму 12 905, 87 грн., № 53-16 від 31.01.2016 на суму 70 161, 90 грн., № 54-16 від 31.01.2016 на суму 10 981, 34 грн., № 290-16 від 29.02.2016 на суму 40 628, 66 грн. та № 290 (1)-16 від 29.02.2016 на суму 5 526, 42 грн. надавались відповідачу, що підтверджується списком орендарів за період з жовтня 2015 по лютий 2016 (включно), відповідно до якого в графі електроенергія - отримано , міститься дата та підпис представника відповідача.

Пунктом 3.1. договору № 30 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію від 01.02.2012 встановлено, що відповідач відшкодовує позивачу витрати за фактично використану електроенергію, що зазначена у рахунку, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, відповідно до п. 3.1. договору, відповідач зобов'язаний відшкодовувати позивачу витрати за фактично використану електроенергію не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем, тобто починаючи з 16 числа кожного місяця, наступного за звітним відбувається прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо компенсації витрат за спожиту електроенергію та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 30 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію від 01.02.2012 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 203 811, 94 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Плюс" (03040, м. Київ, вул. Васильківська. Буд. 14, офіс 409, ідентифікаційний код - 32766573) на користь Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України (04074, м. Київ. вул. Автозаводська, буд. 2, ідентифікаційний код - 05417377) 203 811 (двісті три тисячі вісімсот одинадцять) грн. 94 коп. - заборгованості та 3 057 (три тисячі п'ятдесят сім) грн. 18 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 17.10.2017

Суддя Щербаков С.О.