Рішення

від 03.10.2017 по справі 910/12936/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2017Справа №910/12936/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Кормо-Транс-Логістик

до Дочірнього підприємства АТЛ Україна

про стягнення 23 000,00 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Куліков К.А. - за довіреністю № 13/07/17 від 13.07.2017 року,

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю Кормо-Транс-Логістик звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Дочірнього підприємства АТЛ Україна про стягнення 23000,00 грн. за надані транспортні послуги та витребування в ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві декларації з ПДВ ДП АТЛ Україна за перший квартал 2017 року з додатком № 5.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов підписаного сторонами Договору - заявки 187 від 23.02.2017 року за маршрутом з СП Дороховське Рузський район Московська область (Росія) до м. Київ (Україна), в частині повної та своєчасної плати за надані послуги, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість у вищезазначеному розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/12936/17 та призначено її розгляд на 12.09.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2017 року розгляд справи відкладався на 03.10.2017 року.

В судові засідання 12.09.2017 року та 03.10.2017 року з'явився уповноважений представник позивача, уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 12.09.2017 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103042393642.

Копія ухвали суду від 12.09.2017 року, яка направлялись відповідачу на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві, а саме: 01113, м. Київ, бульв. Лесі Українки, 34, що відповідає місцезнаходженню відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, на час проведення судового засідання 03.10.2017 року повернулась на адресу Господарського суду міста Києва не врученою адресату із відміткою неправильно зазначена адреса .

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова № 18) за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

12.09.2017 року через канцелярію суду від позивача надійшов супровідний лист № 617 від 08.09.2017 року, який разом з доданими до нього документами судом долучений до матеріалів справи.

03.10.2017 року через канцелярію суду від позивача надійшов супровідний лист № 624 від 03.10.2017 року, який разом з доданими до нього документами судом долучений до матеріалів справи.

В судовому засіданні 03.10.2017 року представником позивача подано клопотання про часткову відмову від позовних вимог від 03.10.2017 року, в якому представник відповідача відмовляється від частини позовних вимог, а саме щодо витребування в ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві декларації з ПДВ ДП АТЛ Україна за перший квартал 2017 року з додатком № 5.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/675 від 14.08.07 р. приписи частини четвертої статті 22 ГПК України, передбачаючи право позивача, зокрема, на відмову від позову, не виключає можливості часткової відмови. Однак вона можлива лише у випадку, якщо позивачем заявлено дві чи більше вимог, і позивач відмовляється не від усіх цих вимог. У разі такої відмови та її прийняття судом провадження зі справи підлягає припиненню на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК України у частині тих вимог, стосовно яких заявлено відмову, а решта вимог розглядається судом у загальному порядку. Якщо ж позовна заява містить тільки одну вимогу, то відмова позивача від її частини має розглядатися як зменшення розміру позовної вимоги.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

За приписами п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Судом встановлено, що клопотання б/н від 03.10.2017 року про відмову від позову в частині витребування у ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві декларації з ПДВ ДП АТЛ Україна за перший квартал 2017 року з додатком № 5, підписана представником позивача - Куліковим К.А.

Керуючись приписами Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18 суд перевірив, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Відповідно до ч. 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене та пояснення представника позивача, суд приймає відмову позивача від позову в частині витребування у ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві декларації з ПДВ ДП АТЛ Україна за перший квартал 2017 року з додатком № 5, в зв'язку з чим провадження у справі в цій частині підлягає припиненню згідно п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України та спір розглядається щодо решти позовних вимог.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час проведення судового засідання 03.10.2017 року позивачем суду не надано.

У відповідності до п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 12.09.2017 року та 03.10.2017 року до суду не надходило.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Провадження у справі порушено ухвалою від 07.08.2017 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

За таких обставин, суд доходить висновку, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, в зв'язку з чим вважає за можливе здійснити розгляд справи без участі представника ДП АТЛ Україна за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

В судових засіданнях12.09.2017 року та 03.10.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав з урахуванням клопотання про відмову від частини позовних вимог та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 03.10.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

При цьому, в силу ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Як визначено ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України для правочинів (за змістом ч.2 ст. 202 ЦК України договір між двома особами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 23 лютого 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Кормо-Транс-Логістик (перевізник, позивач у справі) та Дочірнім підприємством АТЛ Україна (експедитор, відповідач у справі) підписано Договір - заявку № 187 (далі - Договір - заявка), копія якого міститься в матеріалах справи, в якому зазначено умови перевезення вантажу (телевізори вагою 123 тон, 86 куб.м) за маршрутом: СП Дороховське, Рузський район, Московська область (Росія) - м. Київ (Україна), дата та місце завантаження - 28.02.2017 року, СП Дороховське, Рузський район, Московська область (Росія), та вивантаження - м. Київ (Україна), транспортний засіб Сканія НОМЕР_1/НОМЕР_2, водій ОСОБА_2, ставка за перевезення 23000,00 грн.

Умовами вказаного Договору - заявки визначені умови оплати: 14 банківських днів з моменту отримання оригіналів рахунку та СМR (ТТН), договору - заявки, акту виконаних робіт (ДП АТЛ Україна виступає як експедитор) тощо. Строк оплати обчислюється з моменту отримання останнього вірно оформленого документу.

При цьому вказана транспортна заявка в подальшому була погоджена позивачем та відповідачем, про що свідчать підписи представників перевізника та експедитора та відбитки печаток сторін на вказаному примірнику Договору - заявки. Тобто вказаний Договір - заявка свідчить про узгодження між сторонами умов перевезення та прийняття заявки до виконання позивачем.

Докази того, що сторони узгодили інший порядок та строк оплати наданих за Договором - заявкою послуг міжнародного перевезення в матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору - заявки № 187 від 23.02.2017 року позивачем було здійснено перевезення вантажу за маршрутом СП Дороховське Рузський район Московська область (Росія) - м. Київ (Україна), автомобілем Сканія НОМЕР_3/НОМЕР_2, на підтвердження чого позивачем надана копія міжнародної товарно-транспортної накладної СМR № 305774 від 01.03.2017 року.

Вантаж згідно умов Договору був прийнятий до перевезення 01.03.2017 (Росія) та доставлений вантажоодержувачу ТОВ Інвестком м. Київ (Україна) 04.03.2017 року, яким прийнятий без зауважень, що підтверджується відміткою вантажоодержувача в графі 24 СМR. При цьому вантаж пройшов повний митний контроль 03.03.2017 року, що підтверджується відповідними відмітками митниці на CMR.

Факт надання позивачем послуг з організації перевезення за вказаним Договором - заявкою № 187 від 23.02.2017 року та CMR № 305774 від 01.03.2017 року відповідачем не заперечувався.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг з міжнародного перевезення вантажу, обумовлених Договором - заявкою в зазначених обсягах та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.

Окрім того, на підтвердження факту надання послуг перевезення позивачем згідно умов Договору - заявки за вищевказаним маршрутом позивачем надано підписаний виконавцем (перевізником) акт надання послуг № 289 від 04.03.2017 року (з посиланням на Договір - заявку № 187 від 23.02.2017 року) на суму 23000,00 грн. без ПДВ.

В подальшому позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 345 від 28.04.2017 року, разом з відповідними CMR № 305774 від 01.03.2017 року, актом надання послуг № 289 від 04.03.2017 року, Договором - заявкою, що підтверджується наданою позивачем копією опису вкладення в цінний лист від 04.05.2017 року та фіскального чеку від 04.05.2017 року, та отримані одержувачем (відповідачем).

Проте, вказана претензія залишена позивачем без відповіді та задоволення, грошові кошти за надані позивачем послуги перевезення сплачені не були.

За твердженням позивача, відповідач своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг у строки та порядку, визначені умовами Договором - заявкою, належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором - заявкою в розмірі 23000,00 грн.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості наданих позивачем послуг міжнародного перевезення відповідно до умов Договору - заявки, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 23000,00 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд зазначає, що предметом даного спору є позовні вимоги перевізника до експедитора за Договором - заявкою № 187 від 23.02.2017 року про стягнення оплати за надані послуги міжнародного перевезення, надані позивачем.

Судом встановлено за результатом аналізу правовідносин, які виникли між сторонами, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Так, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Згідно ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність .

Так, відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, в тому числі, може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Суд зазначає, що згідно ст. 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Отже, виходячи зі змісту Конвенції, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості відправника (експедитора) у відносинах з перевізником, яким фактично здійснювалось перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 р.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як зазначалось судом вище, на підтвердження факту здійснення перевезення вантажу згідно Договору - заявки № 187 від 23.02.2017 року, позивачем надана CMR № 305774 від 01.03.2017 року.

Таким чином враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови Договору - заявки, надана позивачем міжнародна товарно - транспортна накладна є належним та допустимим доказом надання перевізником послуг з міжнародного перевезення вантажу, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаній CMR, дають суду підстави стверджувати про виконання перевізником обов'язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу.

При цьому, як вбачається із наявної у матеріалах справи копії CMR, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з організації міжнародних перевезень з боку вантажоотримувач та відповідача як відправника відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено на адресу відповідача, зокрема, Акт надання послуг № 289 від 04.03.2017 року, який містив посилання на дані Договору - заявки, маршруту та транспортного засобу.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавши відповідачу послуги з міжнародного перевезення вантажу згідно умов Договору - заявки, а відповідач в порушення умов Договору - заявки в обумовлений строк не оплатив надані послуги та має перед позивачем заборгованість з оплати останніх в сумі 23000,00 грн.

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору - заявки № 187 від 23.02.2017 року та/або його окремих положень суду не надано.

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 23000,00 грн. боргу за послуги міжнародного перевезення вантажу позивачем нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник з вини відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 22, 32, 33, 49, 75, 78, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82 - 85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Прийняти відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кормо-Транс-Логістик" від позовних вимог у справі №910/23217/16 (за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кормо-Транс-Логістик" до Дочірнього підприємства АТЛ Україна ) в частині витребування у ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві декларації з ПДВ ДП АТЛ Україна за перший квартал 2017 року з додатком № 5, в зв'язку з чим припинити провадження у справі в цій частині.

2. Позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з Дочірнього товариства АТЛ Україна (бульв. Лесі Українки, 34, м. Київ, 01113; код ЄДРПОУ 32248838) на користь відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кормо-Транс-Логістик" (вул. Італійська, 35, м. Маріуполь, Донецька область, 87515 (поштова адреса: вул. Сапожнікова, 14, м. Запоріжжя, 69123; код ЄДРПОУ 37380270) 23 000 (двадцять три тисячі) грн. 00 коп. - основного боргу, 1600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М.Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 11.10.2017 року.