Рішення

від 09.10.2017 по справі 916/2009/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2017 р.Справа № 916/2009/17

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №2б/н від 27.07.2017р.;

Від відповідача: не з'явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства „Іміджком» до товариства з обмеженою відповідальністю „Вест сервис» про стягнення 73 109,12 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Іміджком» (далі по тексту - ПП „Іміджком» ) звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Вест сервис» (далі по тексту - ТОВ „Вест сервис» ) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 73 109,12 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 60 135,00 грн., трьох відсотків річних у розмірі 158,15 грн., штрафу у розмірі 12 027,00 грн. та пені у розмірі 788,97 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе за договором поставки №16/06/17 від 16.06.2017р. зобов'язань в частині поставки товару.

Представник відповідача в судові засідання по даній справі не з'явився та про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про проведення судових засідань, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Оскільки ТОВ „Вест сервис» не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно зі ст. 75 ГПК України.

30.08.2017р. ПП „Іміджком» звернулось до господарського суду із клопотанням (вх. №2-2-4545/17) про забезпечення позову, відповідно до якого позивач просив господарський суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову. За переконанням позивача, необхідність вжиття заходів до забезпечення позову пов'язується із скрутним матеріальним становищем відповідача, а також побоюваннями щодо можливого відчуження належного йому майна. Розглянувши клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 66, 67 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Приписами ч. ч. 1-4 ст. 67 ГПК України встановлено, що позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала. Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено.

Згідно з абзацом 3 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26 грудня 2011 року N 16 у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Враховуючи встановлений ст. ст. 66, 67 ГПК України обов'язок заявника довести господарському суду обставини на підтвердження неможливості або утрудненості виконання рішення господарського суду у випадку невжиття судом заходів до забезпечення позову, який ПП „Іміджком» виконано не було, господарським судом було відмовлено ПП „Іміджком» у задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

16.06.2017р. між ПП „Іміджком» (Покупець) та ТОВ „Вест сервис» (Постачальник) було укладено договір поставки №16/06/17, відповідно до положень п. п. 1,2 якого Постачальником були прийняті на себе зобов'язання із поставки продукції Покупцеві у порядку, передбаченому умовами цього договору, а Покупцем - зобов'язання із приймання та оплати товару по номенклатурі та кількості, вказаній у специфікації, у порядку, передбаченому умовами цього договору.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 2.1 договору поставки №16/06/17 від 16.06.2017р. поставка товару здійснюється на умовах DAP - склад Покупця, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цветаєва, буд. 18. Умови постачання кожної окремої партії можуть бути змінені згідно з домовленістю сторін та вказані у специфікаціях, укладених до кожної окремої поставки.

Згідно з п. п. 4.1, 5.1 договору поставки №16/06/17 від 16.06.2017р. ціна товару, що постачається за цим договором, погоджується сторонами у специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього договору. Оплата партії товару, що постачається по цьому договору, здійснюється покупцем згідно з умовами оплати, які обговорювалися сторонами в специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього договору. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на рахунок Продавця.

Положеннями п. п. 6.1, 6.4, 6.5 договору поставки №16/06/17 від 16.06.2017р. передбачено, що поставка партій товару здійснюється Постачальником у термін, зазначений у Специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього договору. Покупець не менше ніж за 24 год. до запланованої дати поставки за допомогою факсу направляє Постачальнику повідомлення, яким підтверджує дату відвантаження товару. З партією товару, що постачається, Постачальник надає оригінал товарно-транспортної накладної. Протягом 10 календарних днів після поставки, Постачальник надсилає поштою оригінали наступних документів: оригінал рахунку; оригінали видаткової накладної; оригінал податкової накладної.

Відповідно до п. п. 8.1, 8.2 договору поставки №16/06/17 від 16.06.2017р. Постачальник зобов'язаний поставити Покупцю товар на умовах даного договору; не розголошувати інформацію, визнану сторонами комерційною або конфіденційною; виконувати інші зобов'язання, що передбачені цим договором. Покупець зобов'язаний прийняти поставлений товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або право відмови від договору; оплачувати товар згідно з умовами, визначеними договором; виконувати інші зобов'язання, що передбачені цим договором та законодавством.

Згідно з п. 8.4 договору поставки №16/06/17 від 16.06.2017р. Покупець має право відмовитись від цього договору у разі неналежного виконання Постачальником зобов'язань щодо поставки товару більш ніж на 15 календарних днів, на кожну окрему партію товару, визначену у специфікаціях. При цьому, будь-яка отримана Постачальником сума передоплати повинна бути повернута Покупцеві протягом 3-х робочих днів з моменту відправлення Покупцем письмового повідомлення.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.06.2017р. між сторонами по справі було підписано специфікацію №1 до договору поставки №16/06/17 від 16.06.2017р., відповідно до умов якої сторонами було погоджено асортимент, кількість, ціну товару і загальну вартість партії товару. Строком поставки відповідно до специфікації №1 є один робочий день з моменту внесення Покупцем 100% передплати. Покупець зобов'язаний оплатити товар у повному обсязі протягом 5 календарних днів з моменту виставлення Постачальником рахунка на оплату.

16.06.2017р. ТОВ „Вест сервис» було виставлено ПП „Іміджком» рахунок на оплату №81 на загальну суму 60 135,00 грн., який був оплачений позивачем 16.06.2017р., що підтверджується платіжним дорученням №1822 на суму 60 135,00 грн.

Неналежне виконання з боку відповідача зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору поставки №16/06/17 від 16.06.2017р., в частині поставки товару ПП „Іміджком» , стало підставою для звернення останнього до ТОВ „Вест сервис» із претензією №14/07 від 14.07.2017р. про необхідність повернення грошових коштів у розмірі 60 135,00 грн. на розрахунковий рахунок позивача. Крім того, листом №26 від 10.07.2017р. позивач також повідомив відповідача про необхідність повернення грошових коштів у розмірі 60 135,00 грн.

Оскільки відповідачем не було задоволено вимоги ПП „Іміджком» щодо повернення суми передплати у розмірі 60 135,00 грн., останній звернувся до господарського суду із позовною заявою про стягнення із відповідача заборгованості, яка виникла у ТОВ „Вест сервис» , у зв'язку з неналежним виконанням умов договору поставки №16/06/17 від 16.06.2017р.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи вимог, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом

За приписами статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

В силу положень ч. ч. 1-2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати .

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження поставки відповідачем позивачеві товару, вказаного у специфікації №1 до договору поставки №16/06/17 від 16.06.2017р., який відповідно до умов специфікації та з урахуванням факту перерахування позивачем на користь відповідача передоплати за товар у повному обсязі 16.06.2017р., повинен бути поставлений відповідачем не пізніше 19.06.2017р. включно, господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь ПП „Іміджком» грошових коштів у розмірі 60 135,00 грн., що має наслідком задоволення позовних вимог позивача у названій частині.

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання , на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З посиланням на положення ст. 625 ЦК України позивачем було нараховано відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 158,15 грн. через порушення останнім власних зобов'язань у спірних правовідносинах.

Положеннями п. п. 1.1, 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (з наступними змінами і доповненнями) визначено, що грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Підсумовуючи вище викладене, господарський суд зазначає, що положеннями ЦК України передбачено право кредитора у випадку порушення боржником грошового зобов'язання вимагати від останнього сплати трьох відсотків річних та індексу інфляції від простроченої суми, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне встановити у діях відповідача ознаки порушення грошового зобов'язання за договором поставки №16/06/17 від 16.06.2017р.

Положеннями п. 21 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2015 р. N 01-06/1837/15 „Про доповнення інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2011 N 01-06/249 „Про постанови ВСУ, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» передбачено, зокрема, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не для виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення коштів, отриманих як попередня оплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Наведений вище висновок підтверджується практикою Верховного Суду України, яким при винесенні постанови від 15.03.2013р. по справі №5011-42/13539-2012 (3-30гс13) було вказано, що застосування судами частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача суми індексу інфляції та трьох процентів річних, розрахованих на суму попередньої оплати, є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку природного газу, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України.

З огляду на вище викладене, господарський суд доходить висновку, що наслідком порушення зобов'язання постачальником, на виконання якого покупцем було сплачено суму попередньої оплати, є обов'язок боржника (постачальника) повернути суму попередньої оплати, який за своєю суттю не є грошовим зобов'язанням, а, отже, відсутні підстави для нарахування 3 % річних на суму попередньої оплати. Викладене, має наслідком відмову у задоволенні позовних вимог ПП „Іміджком» в частині стягнення із ТОВ „Вест сервис» 3 % річних у розмірі 158,15 грн.

Відповідно до умов п. 9.3 договору поставки №16/06/17 від 16.06.2017р. за порушення термінів постачання, передбачених сторонами у специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього договору, Постачальник зобов'язаний сплатити Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення від суми непоставленого товару за кожний день прострочення, але не більше 20 % від суми товару. Окрім того, у разі якщо терміни Поставки порушено більш, ніж на 30 календарних днів, Постачальник сплачує Покупцю штраф у розмірі 20 % від вартості товару.

З посиланням на умови договору поставки №16/06/17 від 16.06.2017р. та приписи чинного законодавства України, позивачем було нараховано ТОВ „Вест сервис» до сплати пеню за порушення строків постачання товару у розмірі 788,97 грн. та штраф у розмірі 12 027,00 грн.

Відповідно до ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін . Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року N 14 пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Підсумовуючи вище наведені положення чинного законодавства, якими сторонам договору надано право на стягнення пені за порушення саме грошових зобов'язань, а також приймаючи до уваги висновки господарського суду щодо не грошової природи обов'язку відповідача повернути суму попередньої оплати у розмірі 60 135,00 грн., господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ПП „Іміджком» в частині стягнення із ТОВ „Вест сервис» пені у розмірі 788,97 грн.

Позовні вимоги ПП „Іміджком» в частині стягнення із ТОВ „Вест сервис» штрафу у розмірі 12 027,00 грн. господарський суд вважає законними та обґрунтованими, з огляду на встановлення умовами договору поставки №16/06/17 від 16.06.2017р., укладеного між сторонами по справі, права Покупця вимагати сплати штрафу, який може бути стягнутий за порушення як грошового, так і не грошового зобов'язання, у зв'язку з простроченням ТОВ „Вест сервис» поставки товару більш ніж на 30 календарних днів. Викладене свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ПП „Іміджком» в частині стягнення із ТОВ „Вест сервис» штрафу у розмірі 12 027,00 грн.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Разом з тим, ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності часткового задоволення заявлених позовних вимог шляхом присудження до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Вест сервис» на користь приватного підприємства „Іміджком» суми основного боргу у розмірі 60 135,00 грн. та штрафу у розмірі 12 027,00 грн. відповідно ст. ст. 11, 524, 525, 526, 546, 549, 610-612, 615, 625, 626, 662, 664, 693, 712 Цивільного кодексу, ст. ст. 175, 193 Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". В задоволенні решти позову необхідно відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Вест сервис» /65012, м. Одесса, вул. Лейтенанта Шмідта,19, ідентифікаційний код 39087911/ на користь приватного підприємства „Іміджком» /65015, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 31772440/ суму основного боргу у розмірі 60 135,00 грн. /шістдесят тисяч сто тридцять п'ять грн. 00 коп./, штраф у розмірі 12 027,00 грн. /дванадцять тисяч двадцять сім грн. 00 коп./, судовий збір розмірі 1 579,27 грн. /одна тисяча п'ятсот сімдесят дев'ять грн. 27 коп./. Наказ видати.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 17 жовтня 2017 р.

Суддя С.П. Желєзна