Рішення

від 11.10.2017 по справі 922/3032/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2017 р.Справа № 922/3032/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

при секретарі судового засідання Сінченко І.В.

розглянувши справу

за позовом Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтекс-М", м. Харків про стягнення 7 075,19 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 23.05.2017;

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Харківське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтекс-М" грошових коштів в сумі 7 075,19 грн., з яких: основний борг в сумі 3 695,80 грн., інфляційні втрати в сумі 3 060,44 грн. та 3% річних в сумі 318,95 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається, зокрема на те, що він здійснив перерахування коштів відповідачу за договором поставки б/н від 11.06.2013 на загальну суму 86 095,00 грн., проте відповідач поставив товар позивачу лише на суму 82 399,20 грн., у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати в розмірі 3 695,80 грн., а також позивачем заявлено вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 3 060,44 грн. та 3% річних в сумі 318,95 грн. згідно ст. 625 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 вересня 2017 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 26 вересня 2017 року о 10:00 годині. Цією ж ухвалою суду витребувано у сторін додаткові докази.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 вересня 2017 року розгляд справи відкладено на 11 жовтня 2017 р. об 11:30 год.

Представник позивача 11 жовтня 2017 р. надав письмові пояснення (вх. №33363), які судом долучено до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 11.10.2017 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити позов, з підстав вказаних у позовній заяві.

Відповідач в призначене судове засідання не з`явився, а також свого повноважного представника не направив, відзив на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав.

Копія ухвали господарського суду Харківської області від 12 вересня 2017 року про порушення провадження у справі надіслана 12 вересня 2017 року та копія ухвали господарського суду Харківської області від 26 вересня 2017 року про відкладення розгляду справи на 11 жовтня 2017 року надіслана 27 вересня 2017 року на адресу відповідача: 61082, м. Харків, пр. Московський, 144, яка зазначена позивачем у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, проте не були повернуті підприємством зв'язку.

Відповідно до п.п.1) п.1 Розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України 28.11.2013 р. N 958 нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Згідно п.2 Розділу ІІ Нормативів при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

У п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам України надано роз'яснення, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

11.06.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтекс-М" (надалі - Постачальник) та Харківським казенним експериментального протезно-ортопедичним підприємством (надалі - Покупець) було укладено договір поставки товару (надалі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується у порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити і передати у власність Покупцю дерев'яні комплектувальні вироби для засобів малої механізації: СВ-1 (далі за текстом-товар), а Покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах Даного Договору (п.1.1. Договору).

Відповідно до п.1.2. Договору асортимент та найменування товарів, що підлягають поставці, визначаються накладною на кожну партію поставки товару, якщо інше не визначене домовленістю Сторін.

Згідно з п.1.3. Договору сторони визнають, що видаткова накладна, підписана Сторонами є узгодженням асортименту товару, її кількості та ціни, прирівнюється до специфікації і є невід'ємним додатком до Договору.

Відповідно до п.2.1. Договору сума договору складається з суми вартості партій товару, поставлених Постачальником на протязі строку дії цього договору.

Згідно з п.2.2. Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються протягом 10 днів з моменту поставки товару на підставі рахунку-фактури.

Відповідно до п.4.1. Договору поставка товару за цим Договором здійснюється у відповідності до заявок Покупця, здійснених усно, письмово, в тому числі засобами електронного та факсимільного зв'язку, в узгоджені терміни.

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до "30" грудня 2015 року (п.8.5. Договору).

Якщо жодна із Сторін не заявить за один місяць до дати закінчення строку дії даного Договору про бажання припинити його дію, цей Договір вважається автоматично пролонгованим до 31 грудня 2016 року (п.8.6. Договору).

Отже, у п.8.6. Договору сторони передбачили умови продовження строку дії договору лише на наступний рік - 2016 рік.

За таких обставин, та приймаючи до уваги те, що умовами Договору сторонами передбачена можливість автоматичного продовження строку дії договору лише на 2016 рік, суд вважає, що дію цього договору припинено з 01.01.2017 рік.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 15.07.2013 платіжним дорученням №747 перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 30000,00 грн., 20.08.2013 позивач платіжним дорученням №899 перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 44011,00 грн. та 17.10.2013 позивач платіжним дорученням №330 перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 12084,00 грн. (арк.18-20).

Отже, позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти за товар на загальну суму 86095,00 грн.

Проте, відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 82399,20 грн., що підтверджується видатковою накладною №П-7/311 від 31.07.2013 на суму 4070,88 грн., видатковою накладною №П-8/201 від 20.08.2013 на суму 16283,52 грн., видатковою накладною №П-9/61 від 06.09.2013 на суму 9252,00 грн., видатковою накладною №П-920 від 30.09.2013 на суму 16653,60 грн., видатковою накладною №П-402 від 17.10.2013 на суму 12084,00 грн., видатковою накладною №П-10/28 від 28.10.2013 на суму 9252,00 грн. та видатковою накладною №П-404 від 04.04.2014 на суму 14803,20 грн. (арк.21-27).

Таким чином, відповідачем не було здійснено поставку товару на суму 3695,80 грн.

25.07.2017 позивач направив на адресу відповідача вимогу за вих. № 17/887 від 25.07.2017 про повернення суми попередньої оплати (арк.12-16).

Проте, відповідачем не було повернуто суму попередньої оплати в розмірі 3695,80 грн.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з нормами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, згідно ст. 531 Цивільного кодексу України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Ч. 1 ст. 538 Цивільного кодексу України визначено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.1, ч.4 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, що на спірні правовідносини поширюють свою дію норми ст. 1212 Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

З аналізу вищезазначеної норми вбачається, що зобов'язання із набуття, збереженням майна без достатньої правової підстави виникають у разі "осідання" матеріальних благ у майновій сфері особи, якій вони не належать, та їх основною метою є забезпечення переміщення таких благ до особи, яка має відповідні права на них.

У результаті безпідставного набуття або збереження виникають відносні правовідносини між боржником (набувачем) та кредитором (потерпілим), спрямовані на забезпечення переходу матеріальних благ із майнової сфери однієї особи до майнової сфери іншої особи.

Отже, сутність зобов'язання із набуття, збереженням майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи-набувача частини її майна, що набуте поза межами правої підстави, у випадку, якщо правова підстава переходу відпала згодом або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

У зобов'язанні із набуття, збереженням майна без достатньої правової підстави поведінка набувача спрямована на збільшення свого майна за рахунок майна іншої особи. При цьому безпідставне збагачення часто є наслідком дій самого потерпілого.

У даному випадку безпідставне збагачення набувача - ТОВ "Промтекс-М" є наслідком дій самого потерпілого - Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що норми ст. 1212 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на спірні правовідносини та враховуючи вищевказані обставини, припинення дії вказаного Договору, у зв'язку з чим у відповідача відпала правова підстава для збереження коштів, перерахованих позивачем в якості оплати за поставку товару по вказаному Договору, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення 3695,80 грн. правомірна та обґрунтована, а тому підлягає задоволенню повністю.

Стосовно заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 3060,44 грн. - інфляційних втрат та 318,95 грн. - 3% річних, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Крім того, у п. 6.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Також, у п. 6.2, п. 6.3 цієї Постанови роз'яснено, що підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання. Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Договором поставки товару від 11.06.2013 сторонами не було передбачено розміру процентів за користування чужими коштами.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними, оскільки за умовами вказаного договору поставки зобов'язання відповідача не є грошовими.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 835,78 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 611, 612, 631, 663, 665, 693, 1212 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 47-49, 54, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково в сумі 3695,80 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтекс-М" (61082, м. Харків, пр. Московський, 144, ідентифікаційний код 38384517) на користь Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (61017, м. Харків, вул. Велика Панасівська, 112, ідентифікаційний код 03187743) грошові кошти в сумі 3695,80 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 835,78 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Врешті частині позову в сумі 3379,39 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 17.10.2017 р.

Суддя ОСОБА_2