Рішення

від 19.09.2017 по справі 183/2440/17

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/2440/17

№ 2/183/2034/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

19 вересня 2017 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Парфьонова Д.О., за участі: секретаря судового засідання Соловйової Т.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа - Приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,

встановив:

позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, право власності на земельну ділянку площею 5,110 гектарів, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1223282000:01:014:0017, розташовану на території Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, померлого 20 липня 2016 року, яка належала йому на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП № 114927, виданого Новомосковською районною державною адміністрацією 01 жовтня 2002 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 23565.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 липня 2016 року помер ОСОБА_3. За життя, ОСОБА_3, отримавши сертифікат на земельну частку (пай) в розмірі 5,63 га (умовних), заповів його ОСОБА_1 В передбачений законом термін позивач звернувся до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_2 з заявою про прийняття спадщини та в наступному подав заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Постановою нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії позивачу відмовлено у видачі свідоцтва в зв'язку з тим, що нотаріусу надано заповіт від імені ОСОБА_3, в якому предметом заповіту є земельний пай згідно сертифіката на право на земельну частку(пай) розміром 5,63 га та державний акт, що стверджує право власності на земельну ділянку площею 5,110 га. Нотаріусом зазначено, що враховуючи той факт, що предметом заповіту було інше майно, видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, на заявлену земельну ділянку, неможливо. Зазначає, що будучи єдиним спадкоємцем за заповітом ОСОБА_3, позивач навіть і не здогадувався, що можуть виникнути труднощі з оформленням спадщини. Як ОСОБА_3, так і позивач, оформляючи восени 2002 року державний акт на земельну ділянку на підставі сертифікату не думав, що його право на спадщину буде підтверджуватись заповітом, зареєстрованим раніше, адже ним заповідалась одна і та ж земельна ділянки, бо державний акт видано замість сертифікату на право на земельну частку (пай). Отримати спадщину за законом у нотаріуса позивач теж не може, оскільки ОСОБА_3 не є родичем позивача, тому документи, які б підтверджували родинний зв'язок між позивачем та померлим відсутні.

Позивач, його представник до суду не з'явилися, представник позивача згідно з заявою, наданою суду просила розглянути справу за її відсутності, наполягала на задоволенні позову.

Відповідач до суду не з'явився, підстав неявки не повідомив. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Третя особа у судове засідання не з'явилась, надавши суду заяву про розгляд справи у її відсутність, не заперечила проти задоволення позову.

Згідно з ч.1 ст.224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв'язку з тим, що сторони в судове засідання не з'явилися, на підставі ст.197 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося.

З урахуванням зазначених положень закону та думки позивача суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги з огляду на наступні обставини.

Судом встановлено, що 28 січня 2002 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений секретарем Голубівської сільської ради та зареєстрований в реєстрі за № 30 за яким заповів земельний пай, згідно сертифіката на право на земельну частку (пай), що розташований на землях КСП Видвиженець , розміром 5,63 в умовних кадастрових га, (ДП № 0250252) ОСОБА_1

01 жовтня 2002 року ОСОБА_3 на підставі розпорядження голови Новомосковської районної державної адміністрації № 944 від 30 вересня 2002 року отримав у приватну власність земельну ділянку, площею 5,110 га, розташовану на території Голубівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пай № 14-17) про що Новомосковською районною державною адміністрацією 01 жовтня 2002 року видано Державний акт серії ІІІ-ДП № 114927, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 23565.

Як свідчить відповідь Відділу у Новомосковському районі ГУ ДГК у Дніпропетровській області від 08 вересня 2017 року № 390/0-0.23-387/140-17, державний акт серії ІІІ-ДП № 114927 оформлений на підставі сертифікату про право на земельну частку (пай) серії ДП № 0250252 від 30 травня 1997 року.

20 липня 2016 року ОСОБА_3 помер /а.с.7/.

У відповідності до спадкової справи, позивач 21 грудня 2016 року звернувся до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_2 з заявою про прийняття спадщини за законом та 07 березня 2017 року подав заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Постановою нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07 березня 2017 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва в зв'язку з тим, що нотаріусу надано заповіт від імені ОСОБА_3, в якому предметом заповіту є земельний пай згідно сертифіката на право на земельну частку(пай) розміром 5,63 га та державний акт, що стверджує право власності на земельну ділянку площею 5,110 га. Нотаріусом зазначено, що враховуючи той факт, що предметом заповіту було інше майно, видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на заявлену земельну ділянку неможливо.

Аналізуючи правовідносини, що виникли, суд виходить з наступного.

Станом на день складання ОСОБА_3 заповіту, діяв ЦК УРСР, стаття 534 якого визначала, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Крім того, згідно Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) право на земельну частку (пай) мають громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, що свідчить про те, що заповідаючи сертифікат на право на земельну частку (пай) та державний акт, який в подальшому буде виготовлений, спадкодавець заповідав позивачу всі права на земельну ділянку.

Згідно з п.2 Указу Президента Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 08 серпня 1995 року право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства тощо, згідно списку, прикладеного до державного акту на право колективної власності на землю. Членам колективних сільськогосподарських підприємств видавалися сертифікати на право на земельну частку (пай), на підставі яких, в наступному видавалися Державні акти на право приватної власності на землю.

На підставі абз. 2 п. 1 розділу X Перехідні положення ЗК України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року Про приватизацію земельних ділянок (втратив чинність на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року № 139-V) є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (пункт 1 розділу X доповнено абз. 2 згідно із Законом від 16 вересня 2008 року № 509-VI).

Отже, якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року Про приватизацію земельних ділянок , до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (ч. 3 ст. 116 ЗК).

Згідно із п. 17 Перехідних положень Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Таким чином, сертифікат про право на земельну частку (пай) підтверджує право члена колективного сільськогосподарського підприємства на отримання земельної частки (паю) та в разі виділення в натурі земельної частки (паю) на місцевості, сертифікат втрачає чинність, а власнику видається Державний акт на право власності на земельну ділянку.

У відповідності до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, зазначені в заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

У відповідності до ст.ст.1233, 1235, 1236 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Ст.1268 ЦК України передбачає, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Ч.1 ст.1269 ЦК України визначає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

В зв'язку з наведеним, враховуючи підтвердження матеріалами справи факту належності померлому за життя права на пай, складання заповіту на ім`я позивача, яким заповідано право на пай, реалізація спадкодавцем права на пай, шляхом отримання у власність земельної ділянки на підставі сертифікату про право, враховуючи те, що позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом на вказане спадкове майно, відсутність інших спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, враховуючи своєчасність прийняття спадщини позивачем, відмову нотаріуса, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 213-215, 224-226 ЦПК України, суд -

вирішив:

позовні вимоги ОСОБА_1 до Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа - Приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, право власності на земельну ділянку площею 5,110 гектарів, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1223282000:01:014:0017, розташовану на території Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, померлого 20 липня 2016 року, яка належала йому на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП № 114927, виданого Новомосковською районною державною адміністрацією 01 жовтня 2002 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 23565.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя Д.О. Парфьонов