Рішення

від 10.10.2017 по справі 910/14135/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2017Справа №910/14135/17 За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до Приватного підприємства "КАНЦ-ЛІДЕР"

про стягнення 426 808,20 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Сірік І.А. (довіреність)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного підприємства "КАНЦ-ЛІДЕР" (відповідач) 426808,20 грн. заборгованості за кредитним договором про відкриття траншевої відновлювальної кредитної лінії № 13-4 від 19.09.2013 з яких: 173 906,16 грн. - проценти за користування кредитом, 193 654,84 грн. - сума інфляції за несвоєчасну сплату кредиту, 35 235,77 грн. - сума інфляції за несвоєчасну сплату процентів, 18 795,24 грн. - 3 % річних по кредиту, 5 216,19 грн. - 3 % по процентах.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про відкриття траншевої відновлювальної кредитної лінії № 13-4 від 19.09.2013, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2014 у справі № 910/20795/14, у зв'язку з чим відповідача утворилась заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом. Крім того, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати та 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міст Києва від 22.08.2017 порушено провадження у справі № 910/14135/17 та призначено її до розгляду на 19.09.2017.

В судове засідання 19.09.2017 з'явився представник позивача, надав суду пояснення щодо обставин справи та надав суду документи для долучення до матеріалів справи і довідку про відсутність аналогічного спору.

Представник відповідача в судове засідання 19.09.2017 не з'явився, витребуваних судом відзиву на позовну заяву і документів не подав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 розгляд справи відкладено на 10.10.2017 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

06.10.2017 від позивача надійшли додаткові письмові пояснення щодо процентної ставки за кредитним договором та щодо періодів нарахування процентів та інфляційних втрат у справі № 910/20795/14.

Представник позивача в судовому засіданні 10.10.2017 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 10.10.2017 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав.

У відповідності до п. п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи були надіслані на юридичну адресу відповідача (вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань). Ухвала про порушення провадження у справі була повернута на адресу суду поштовим відділенням зв'язку.

Отже, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Оскільки, відповідач не скористався належним йому процесуальними правами, зокрема на подання відзиву на позовну заяву та будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, відповідачем суду не надано, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Водночас, судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Приймаючи до уваги те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 10.10.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19.09.2013 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - кредитор, банк) та Приватним підприємством "Канц-Лідер" (далі - позичальник) укладено кредитний договір про відкриття траншевої відновлювальної кредитної лінії № 13-4 (далі - договір), відповідно до умов п. 2.1 якого банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії з встановленням ліміту кредитної лінії у розмірі 300 000,00 грн. Кредитування відбувається шляхом надання позичальнику кредитних коштів в межах лімітів окремих траншів, загальна сума яких не може перевищувати ліміту кредитної лінії. Встановлення розміру кожного траншу відбувається після підписання позичальником договору про надання траншу в межах встановленого ліміту кредитування, в якому зазначається, крім іншого, строк користування траншем, процентна ставка. Договори про надання траншу в межах встановленого ліміту кредитування є невід'ємними частинами цього договору.

Згідно з п. 2.4 договору, строк дії ліміту кредитної лінії по 29.08.2014 включно. При цьому, строк кредитування встановлений в межах кожного окремого траншу не може перевищувати 1 місяць і повинен закінчуватися не пізніше дати, вказаної в цьому пункті.

Відповідно до п. 3.1 договору, позичальник повинен сплачувати банку проценти, розмір яких встановлюється договором про надання траншу, в межах встановленого ліміту кредитування. Процентна ставка по кожному траншу є фіксованою. Нарахування банком процентів здійснюється починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником у валюті, в якій позичальнику було надано кредит, щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулось нарахування процентів.

Пунктом 5.2. цього договору сторонами погоджено, що позичальник у випадку прострочення ним виконання зобов'язання по поверненню банку сум кредиту та/або процентів та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом зобов'язаний сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу.

17.01.2014 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банк) та Приватним підприємством "Канц-Лідер" (позичальник) укладено договір № 20-0096/2-1 про надання траншу в межах встановленого ліміту кредитування за кредитним договором про відкриття траншевої відновлювальної кредитної лінії № 13-4 від 19.09.2013, відповідно до п.1 якого банк надав позичальнику в межах ліміту кредитної лінії невідновлювальний транш в розмірі 300 000,00 гривень.

Відповідно до п. 2 договору, проценти за користування кредитом нараховуються банком та сплачуються позичальником у розмірі 18 % річних.

Згідно з п. 3 договору, у випадку порушення позичальником строку погашення заборгованості по кредиту, наданому в межах траншу, у встановлені строки, починаючи з дня, коли позичальник повинен був погасити кредит чи відповідну його частину, розмір процентів, що нараховуються на прострочений до сплати кредит встановлюється у розмірі, що на 3 (три) процентних пункти перевищує розмір поточної процентної ставки.

Кінцевий термін повернення кредиту, наданого в межах цього траншу - 14 лютого 2014 року (п. 4 договору).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2014 у справі № 910/20795/14 звернуто стягнення на предмети застави згідно договору застави №12-5 від 19.09.2013 року, а саме: - Присадочно-свердлильний центр з числовим програмним управлінням "BUSELLATO", модель BW5/210, серійний номер В-11497, 2009 року випуску; - Форматно-розкрійний станок "ALTENDORF", модель WA8, серійний номер 10-11-61- 037, 2010 року випуску; - Форматно-розкрійний станок "CASOLIN", модель D-10, серійний номер 17983, 2009 року випуску; - Калібрувально-шліфувальний станок "SAC", модель ND 1/1100, серійний номер 12178, 2009 року випуску; 4-х сторонній верстат "STETON", модель FAST 5S, серійний номер 49179321, 2009 року випуску, які належать Приватному підприємству "Канц-Лідер" (04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, 23, ідентифікаційний код 36834348) шляхом продажу предмета застави на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, пров. Шевченка, 12, ідентифікаційний код 00039002) в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором про відкриття траншевої відновлювальної кредитної лінії №13-4 від 19 вересня 2013 року в розмірі 401 891,17 грн., з яких: 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп. - заборгованість за основною сумою кредиту, 38 145 (тридцять вісім тисяч сто сорок п'ять) грн. 21 коп.- заборгованість за процентами, 29 868 (двадцять дев'ять тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн. 49 коп. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту, 418 (чотириста вісімнадцять) грн. 28 коп. - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, 33 000 (тридцять три тисячі) грн. 00 коп. - сума збитків, завданих інфляцією за порушення строку повернення кредиту, 459 (чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 19 коп. - сума збитків, завданих інфляцією за порушення строку повернення процентів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем рішення у справі №910/20795/14, заборгованість не погашено, суму кредиту не повернуто.

Посилаючись на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором № 13-4 від 19.09.2013, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2014 у справі № 910/20795/14, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 173906,16 грн. процентів за користування кредитом, 193654,84 грн. інфляції за несвоєчасну сплату кредиту, 35235,77 грн. інфляції за несвоєчасну сплату процентів, 18 795,24 грн. 3 % річних по кредиту, 5 216,19 грн. 3 % по процентах.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу положень ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Отже, факти встановлені рішенням суду у справі № 910/20795/14, повторного доведення не потребують.

Так, судом у справі № 910/20795/14 встановлено, що позивачем, відповідно до меморіального ордеру №166045 від 17.01.2014 було перераховано для видачі відповідачу 300 000,00 грн., а відповідач свої зобов'язання по оплаті основної суми кредиту, процентів за користування кредитом в строк, передбачений договором № 20-0096/2-1 від 17.01.2014 про надання траншу в межах встановленого ліміту кредитування, тобто до 14.02.2014, не виконав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем суми кредиту у розмірі 300 000,00 грн., як і не містять доказів виконання рішення суду у справі 910/20795/14.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Оскільки матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за кредитним договором в частині своєчасного повернення кредитних коштів, то позивачем правомірно здійснено нарахування процентів за користування кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Розрахунок заборгованості по нарахованим процентам сумі 173906,16 грн. за період з 30.08.2014 по 02.07.2017 є арифметично вірним та здійснений у відповідності до умов кредитного договору.

Відповідачем не було надано суду жодних допустимих та належних доказів в підтвердження відсутності заборгованості за кредитним договором та власного розрахунку заборгованості не наведено.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення 173906,16 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Крім того, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє божника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

В пункті 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 20 грудня 2010 року у справі №3-57гс10, від 4 липня 2011 року у справі №3-65гс11, від 12 вересня 2011 року у справі №3-73гс11, від 24 жовтня 2011 року у справі №3-89гс11, від 14 листопада 2011 року у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 року у справі №3-142гс11, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2012 року у справі №3-142гс11.

Оскільки матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем кредиту у сумі 300 000,00 грн., то нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат на вказану суму за період з 30.08.2014 по 02.07.2017 є правомірним.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму неповернутого кредиту, суд встановив, що вони є арифметично вірними, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 193 654,84 грн. інфляційних втрат та 18 795,24 грн. 3% за простроченим кредитом.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3%, нараховані за прострочення відповідачем сплати процентів за користування кредитом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки, суд встановив, що останні є невірними, оскільки позивач визначає дату прострочення виконання зобов'язання з кожного 1 числа місяця.

Однак, відповідно до п. 3.1 договору, сторони встановлюють, що зобов'язання позичальника по сплаті нарахованих процентів не вважаються простроченими до 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулось нарахування процентів (кінцева дата сплати процентів).

Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року (п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань).

Таким чином, вірною датою початку прострочення виконання зобов'язань зі сплати процентів є 5 число місяця, наступного за місяцем, в якому відбулось нарахування процентів.

Однак, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, нараховані за прострочення відповідачем сплати процентів за користування кредитом, суд встановив, що їх розмір є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Однак, враховуючи те, що позивачем у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України не заявлялось клопотань про можливість суду виходити за межі позовних вимог, то стягненню з відповідача підлягають 35 235,77 грн. інфляційних втрат за несвоєчасну сплату процентів та 5 216,19 грн. 3 % за прострочення сплати процентів.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" повністю.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "КАНЦ-ЛІДЕР" (04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, буд. 23, код 36834348) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (0101, м. Київ, пров. Шевченка, буд. 12, код 00039002) 173 906,16 грн. процентів за користування кредитом, 193 654,84 грн. інфляційних втрат за несвоєчасну сплату кредиту, 35235,77 грн. інфляційних втрат за несвоєчасну сплату процентів, 18795,24 грн. 3% річних за несвоєчасну сплату кредиту, 5216,19 грн. 3% річних за несвоєчасну сплату процентів та 6402,12 грн. витрат зі сплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 17.10.2017.

Суддя С.О. Турчин