Рішення

від 12.10.2017 по справі 910/14297/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2017Справа №910/14297/17

За позовом Публічного акціонерного товариства Кременчуцький сталеливарний завод

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛТІМ

про стягнення 212 179, 12 грн.

Суддя Щербаков С.О.

Представники:

від позивача: Гнатенко С.І.;

від відповідача: Іщук Є.Л.;

вільний слухач: ОСОБА_3

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Кременчуцький сталеливарний завод (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛТІМ (далі -відповідач) про стягнення 234 891, 08 грн., у тому числі: попередньої оплати у розмірі 189 840, 00 грн., неустойка у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого товару у сумі 20 035, 68 грн., штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару - 15 758, 40 грн., 20 % річних у сумі 9 257, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки товару № 0013-СН від 11.01.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21.09.2017 за участю представників сторін.

У судовому засіданні 21.09.2017 представник позивача надав документи на виконання вимог ухвали суду від 28.08.2017.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивачем у повному обсязі була оплачена тільки перша частина технічних засобів (згідно рахунку № 2 від 17.01.2017), по другій частині була здійснена тільки попередня оплата у розмірі 70 % (згідно рахунку № 5 від 02.02.2017), при цьому відповідач зазначає, що листом 04.04.2017 № 0404 позивач був попереджений про готовність Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛТІМ відвантажити замовлені покупцем технічні засоби.

Також, у судовому засіданні 21.09.2017 оголошено перерву до 12.10.2017.

27.09.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду представник позивача подав уточнення позовних вимог, в якому просить суд стягнути з відповідача попередню оплату за договором № 0013-СН від 11.01.2017 у сумі 107 520, 00 грн. по специфікації № 1, попередню оплату за договором № 0013-СН від 11.01.2017 у сумі 82 320, 00 грн. по специфікації № 2, неустойка у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого товару у сумі 9 569, 28 грн., штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару - 7 526, 40 грн., 20 % річних у сумі 5 243, 44 грн. нараховані на суму попередньої оплати у розмірі 107 520, 00 грн. Крім того, позивач просив суд повернути Публічному акціонерному товариству Кременчуцький сталеливарний завод надлишково сплачену суму судового збору у розмірі 341, 01 грн.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав подану заяву про уточнення позовних вимог та надав документи на підтвердження направлення на адресу відповідача договору та додаткової угоди до договору.

Розглянувши подане позивачем клопотання про уточнення позовних вимог, суд відзначає наступне.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Господарським процесуальним кодексом, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову (п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Враховуючи наведене, суд розцінює подане клопотання про уточнення позовних вимог, як клопотання про зменшення розміру позовних вимог, відповідно визнає таким, що відповідає вимогам ст. 22 ГПК України у зв'язку з чим приймає його до розгляду.

За таких обставин, суд розглядає справу, виходячи з нової ціни позову, а саме 212 179, 12 грн., яка складається з: попередньої оплати за договором № 0013-СН від 11.01.2017 у сумі 107 520, 00 грн. по специфікації № 1, попередньої оплати за договором № 0013-СН від 11.01.2017 у сумі 82 320, 00 грн. по специфікації № 2, неустойки у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого товару у сумі 9 569, 28 грн., штрафу у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару - 7 526, 40 грн., 20 % річних у сумі 5 243, 44 грн. нараховані на суму попередньої оплати у розмірі 107 520, 00 грн.

Представник відповідача визнав позовні вимоги у розмірі стягнення попередньої оплати за договором № 0013-СН від 11.01.2017 у сумі 107 520, 00 грн. по специфікації № 1 та заперечив проти задоволення решти позовних вимог.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 12.10.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

11.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЕЛТІМ (далі - постачальник) та Публічним акціонерним товариством Кременчуцький сталеливарний завод (далі - покупець) укладено договір поставки товару № 0013-СН, умовами якого передбачено, що в порядку та на умовах, визначених даним договором, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до п. 1.2 договору, найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються специфікацією, що є додатком до цього договору. За згодою сторін специфікація викладена російською мовою.

Специфікацією № 1 визначено: найменування продукції - Выключатель автоматический типа АВ2М20СВ-55-43-УХЛЗ 1500А, 500В, выдвижной, с ручным электроприводом, код УКТ ЗЕД 8536209000, у кількості - 1 шт., всього, 89 600, 00 грн., ПДВ 20% 17 920, 00 грн, разом - 107 520, 00 грн.

Згідно п. 1.4. договору, загальна ціна товару за цим договором становить: 107 520, 00 грн., у тому числі ПДВ - 17 920, 00 грн.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що поставка товару за цим договором здійснюється у такі строки: 35 робочих днів після надходження попередньої оплати за товар: в такому порядку: 70 % передоплата, 30 % оплата після повідомлення про готовність товару до відгрузки. Ймовірна дострокова поставка по даній специфікації.

Датою поставки товару вважається дата, зазначена представником покупця на відповідних товаросупроводжувальних документах, наданих постачальником, про приймання продукції (п. 2.4. договору).

Згідно п 6.1. договору, розрахунки за товар здійснюються на умовах: 70 % попередньої оплати, що складає 75 264, 00 грн., в тому числі ПДВ, 30 % в сумі 32 256, 00 грн., в тому числі ПДВ, після повідомлення про готовність товару до відгрузки.

Відповідно до п. 8.1. договору, місцем поставки товару постачальником за цим договором є: м. Київ, вул. Новобазарська, 2-6, офіс 409 (склад поставщика).

Умовами п. 10.2. договору визначено, що постачальник за цим договором несе наступну відповідальність:

- за несвоєчасну поставку сплачує покупцю неустойку у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого, недопоставленого товару за кожний календарний день прострочення;

- за прострочення в поставці понад 30 календарних днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару.

Згідно п. 10.5. договору, у разі порушення строків постачання товару постачальник сплачує на користь покупця 20 % річних за весь час користування чужими коштами нарахованими на суму попередньої оплати і обчислених з дня, коли товар мав бути переданий покупцю до дня фактичної передачі товару чи повернення суми попередньої оплати.

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 13.1. цього договору та закінчується 31.12.2017, а в частині розрахунків до повного їх виконання (п. 13.2. договору).

Додатковою угодою № 2 від 26.01.2017 до договору № 0013-СН від 11.01.2017 сторони вирішили доповнити п. 1.2. розділу 1 договору специфікацією № 2 та викласти в наступній редакції:

Специфікація № 2: найменування продукції - Вимикач автоматичний типу АВ2М4СВ-55-41-УХЛЗ 400 А, 500В висувний,, с ручным электроприводом, код УКТ ЗЕД 8536209000, у кількості - 2 шт., всього, 98 000, 00 грн., ПДВ 20% 19 600, 00 грн, разом - 117 600, 00 грн.

Змінено п. 1.4. розділу 1 наступною редакцією: Загальна сума договору складає: 225 120, 00 грн., у тому числі ПДВ .

Строк поставки товару по даній додатковій угоді: на протязі 35-ти робочих днів після надходження попередньої оплати за товар: в такому порядку: 70 % передоплата, 30 % оплати після повідомлення про готовність товару до відгрузки.

Умови оплати по даній додатковій угоді: Розрахунки за товар здійснюються на умовах: 70 % попередньої оплати, що складає 82 320 грн., в тому числі ПДВ, 30 % в сумі 35 280, 00 грн., в тому числі ПДВ, після повідомлення про готовність товару до відгрузки

Умови поставки по даній додатковій угоді: ЕХW, м. Київ, вул. Новобазарська, 2/6, офіс 409 (склад постачальника).

Судом встановлено, позивачем на виконання умов договору, відповідно до п. 2.1. договору з урахуванням додаткової угоди в якості попередньої оплати, було перераховано на користь відповідача 107 520, 00 грн. по специфікації № 1 та 82 320, 00 грн. по специфікації № 2 за договором № 0013-СН від 11.01.2017 з урахуванням додаткової угоди № 1 від 26.01.2017, що підтверджується платіжними дорученнями № 3432 від 19.01.2017 на суму 75 264, 00 грн, № 4498 від 09.02.2017 на суму 82 320, 00 грн. та № 5529 від 23.03.2017 на суму 32 256, 00 грн. (наявні у матеріалах справи).

Проте, відповідач не провів поставки сплаченого товару у строки, визначені п. 2.1. договору, станом на 14.08.2017 товар на адресу Публічного акціонерного товариства Кременчуцький сталеливарний завод не поставлений.

Позивачем на адресу відповідача направлявся лист № 40-21/121 від 17.07.2017, в якому позивач у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині поставки товару, повідомив останнього про розірвання договору поставки товару № 0013-СН від 11.01.2017 та вимагав повернути на протязі 2-х днів з моменту отримання даного лист попередню оплату у розмірі 189 840, 00 грн., що підтверджується описом вкладення у цінний лист.

Відповідач на зазначений вище лист відповіді не надав, грошові кошти не повернув.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем оплаченого товару поставлено не було, а тому останній зобов'язаний повернути перераховані йому кошти у розмірі 107 520, 00 грн. по специфікації № 1 та у сумі 82 320, 00 грн. по специфікації № 2 за договором № 0013-СН від 11.01.2017, що відповідач в свою чергу не зробив.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого товару у сумі 9 569, 28 грн. за період з 18.05.2017 по 14.08.2017 нараховану на суму попередньої оплати у розмірі 107 520, 00 грн., штрафу у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару - 7 526, 40 грн. від суми попередньої оплати - 107 520, 00 грн., 20 % річних у сумі 5 243, 44 грн. за період з 18.05.2017 по 14.08.2017 нараховані на суму попередньої оплати у розмірі 107 520, 00 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 0013-СН від 11.01.2017, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він і є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов договору з урахуванням додаткової угоди перерахував відповідачеві 107 520, 00 грн. по специфікації № 1 та 82 320, 00 грн. по специфікації № 2, в якості попередньої оплати на поставку товару, що підтверджується платіжними дорученнями № 3432 від 19.01.2017 на суму 75 264, 00 грн, № 4498 від 09.02.2017 на суму 82 320, 00 грн. та № 5529 від 23.03.2017 на суму 32 256, 00 грн. (наявні у матеріалах справи).

Судом встановлено, що відповідач оплаченого позивачем товару не поставив, доказів зворотного суду не надав.

При цьому, враховуючи встановлені п. 2.1. договору строки поставки товару та сплату позивачем авансу, відповідач був зобов'язаний поставити товар протягом 35 робочих днів після надходження попередньої оплати.

Матеріалами справи також підтверджується, що відповідач у вказані строки товар позивачеві не поставив, доказів належного виконання умов договору суду не надав.

При цьому, суд не приймає до уваги доданий відповідачем до відзиву на позовну заяву лист № 0404 від 04.04.2017, відповідно до якого визначений договором № 0013-СН від 11.01.2017 товар, готовий до відвантаження позивачу, оскільки відсутні докази направлення (надсилання/вручення) на адресу позивача даного листа.

Частиною 2 статті 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Так, судом було встановлено вище, що позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення передоплачених коштів у загальному розмірі 189 840, 00 грн., однак відповідач такого обов'язку не виконав.

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення перерахованих позивачем коштів у сумі 189 840, 00 грн. в якості передоплати.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 189 840, 00 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого товару у сумі 9 569, 28 грн. за період з 18.05.2017 по 14.08.2017 нараховану на суму попередньої оплати у розмірі 107 520, 00 грн., штрафу у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару - 7 526, 40 грн. нарахованого на суму попередньої оплати у розмірі 107 520, 00 грн., 20 % річних у сумі 5 243, 44 грн. за період з 18.05.2017 по 14.08.2017 нараховані на суму попередньої оплати у розмірі 107 520, 00 грн.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Так, відповідно до п. 10.2. договору, постачальник за цим договором несе наступну відповідальність: за несвоєчасну поставку сплачує покупцю неустойку у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого, недопоставленого товару за кожний календарний день прострочення; за прострочення в поставці понад 30 календарних днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару.

Виходячи з системного аналізу вказаних вище норм, суд приходить до висновку, що сторонами в укладеному договорі було погоджено пеню, так як остання визначається у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 27.09.2005 у справі № 35/475-04.

Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та штрафу і встановив, що у розрахунку пені допущені помилки у визначенні розміру нарахування пені, при цьому сума штрафу нарахована вірно.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені у розмірі 9 545, 25 грн. (розрахунок здійснений у правовому порталі України Ліга Закон), яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання за період з 18.05.2017 по 14.09.2017 нарахована на суму попередньої оплату у розмірі 107 520, 00 грн., а також сума штрафу у розмірі 7 526, 40 грн. - 7 % від вартості непоставленого товару, нарахованого на суму попередньої оплати у розмірі 107 520, 00 грн., а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 243, 44 грн. - 20 % річних за період з 18.05.2017 по 14.08.2017 нараховані на суму попередньої оплати у розмірі 107 520, 00 грн.

Згідно ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до 6.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань № 14 від 17.12.2013, підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

При цьому, пунктом 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань встановлено, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України).

Згідно п. 10.5. договору, у разі порушення строків постачання товару постачальник сплачує на користь покупця 20 % річних за весь час користування чужими коштами нарахованими на суму попередньої оплати і обчислених з дня, коли товар мав бути переданий покупцю до дня фактичної передачі товару чи повернення суми попередньої оплати.

За розрахунком суду визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 230, 27 грн. - 20 % річних за весь час користування чужими коштами за період з 18.05.2017 по 14.08.2017, нараховані на суму попередньої оплати у розмірі 107 520, 00 грн., а тому вимога в цій частині також підлягає задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, у заяві про уточнення позовних вимог, які суд розцінив як заяву про зменшення розміру позовних вимог, позивач просив повернути частину зайво сплаченого судового збору в розмірі переплаченої суми, а саме 341, 01 грн.

Так, відповідно до ст. 7 Закону України Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Разом з тим, суд відзначає, що позивачеп першочергово було заявлено до стягнення з відповідача заборгованість у загальному розмірі 234 891, 08 грн., судовий збір (1,5 відсотка ціни позову) становив 3 523, 37 грн., в подальшому позивачем зменшено розмір позовних вимог до 212 179, 12 грн., судовий збір складає 3 182, 69 грн., тож 3 523, 37 грн. - 3 182, 69 грн. становить 340, 68 грн.

Таким чином, враховуючи викладене, приймаючи до увагу заяву позивача, суд вважає за необхідне повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства Кременчуцький сталеливарний завод надмірно сплачений судовий збір у розмірі 340, 68 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Кременчуцький сталеливарний завод задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛТІМ (04074, м. Київ, вул. Новозабарська, буд. 2/6, офіс 409, ідентифікаційний код - 36566898) на користь Публічного акціонерного товариства Кременчуцький сталеливарний завод (39621, Полтавська обл, м. Кременчук, вул. Івана Приходька, буд. 141, ідентифікаційний код - 05756783) 189 840 (сто вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот сорок) грн. 00 коп. - передоплати, 9 545 (дев'ять тисяч п'ятсот сорок п'ять) грн. 25 коп. - пені, 5 230 (п'ять тисяч двісті тридцять) грн. 27 коп. - 20 % річних, 7 526 (сім тисяч п'ятсот двадцять шість) грн. 40 коп. - штрафу та 3 182 (три тисячі сто вісімдесят дві) грн. 12 коп. - судового збору.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства Кременчуцький сталеливарний завод (39621, Полтавська обл, м. Кременчук, вул. Івана Приходька, буд. 141, ідентифікаційний код - 05756783) судовий збір у розмірі 340 (триста сорок) грн. 68 коп.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 17.10.2017

Суддя Щербаков С.О.