Ухвала

від 04.10.2017 по справі 317/2568/14-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора Запорізького району Запорізької області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Запорізькій області до Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_3, реєстраційної служби Запорізького районного управління юстиції Запорізької області, треті особи: обслуговуючий садівничий кооператив Козацька садиба , державна інспекція сільського господарства в Запорізькій області, товариство з обмеженою відповідальністю Стихія , про визнання частково незаконним та скасування розпорядження Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування запису про державну реєстрацію державного акта, витребування та повернення земельної ділянки, за касаційною скаргою заступника прокурора Запорізької області на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 9 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 31 серпня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року прокурор Запорізького району Запорізької області звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Запорізькій області з позовом до Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області (далі - Запорізька РДА), ОСОБА_3, реєстраційної служби Запорізького районного управління юстиції Запорізької області про визнання частково незаконним та скасування розпорядження Запорізької РДА, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування запису про державну реєстрацію державного акта, витребування та повернення земельної ділянки, посилаючись на незаконність передачі розпорядженням Запорізької РДА земельної ділянки площею 0,0866 га у власність ОСОБА_3, оскільки остання не була землекористувачем вказаної земельної ділянки, проект землеустрою та технічна документація щодо відведення спірної земельної ділянки не розроблялися та не затверджувалися, цільове призначення не визначалося, що було встановлено за результатами проведення прокурорської перевірки й зазначено в акті від 17 квітня 2014 року.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області

від 9 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 16 листопада 2015 року рішення Запорізького районного суду Запорізької області

від 9 лютого 2015 року скасовано, позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Запорізької РДА від 9 лютого 2007 року № 2/12 Про безоплатну передачу громадянам - членам обслуговуючого садівничого кооперативу Козацька садиба (далі - ОСК Козацька садиба ) у власність земельних ділянок для ведення садівництва в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0866 га, за рахунок земель ОСК Козацька садиба , розташованої за межами населених пунктів Долинської сільської ради.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданий 5 квітня 2007 року на ім'я

ОСОБА_3

Зобов'язано ОСОБА_3 повернути на користь Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Запорізькій області земельну ділянку НОМЕР_2 площею 0,0866 га, що розташована на території Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, за межами населених пунктів, ОСК Козацька садиба .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 16 листопада 2015 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 31 серпня

2016 року рішення Запорізького районного суду Запорізької області

від 9 лютого 2015 року залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі заступник прокурора Запорізької області просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заявлених прокурором вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що зі змісту позовної заяви та наданих позивачем доказів не вбачається наявність факту порушення або оспорювання прав держави в особі Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Запорізькій області або інших осіб, а тому заявлені вимоги визнав безпідставними.

Розглядаючи справу, суди дійшли висновку, що під час передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки та видачі їй державного акта на право власності на землю були дотримані вимоги чинного на той час законодавства, а тому доводи прокурора про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку визнав недоведеними.

Проте погодитись із таким висновком судів першої й апеляційної інстанцій не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що розпорядженням голови Запорізької РДА

від 3 березня 2006 року № 14/33 затверджено проект відведення земельної ділянки загальною площею 4,8969 га (сіножаті) в оренду громадянам -членам ОСК Козацька садиба , для ведення садівництва, розташованої на землях запасу Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, за межами населеного пункту, на 49 років.

На підставі вказаного розпорядження 6 квітня 2006 року між Запорізькою РДА та ОСК Козацька садиба було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, згідно з п. 14 якого земельна ділянка передається в оренду для ведення садівництва.

Розпорядженням голови Запорізької РДА від 6 грудня 2006 року

№ 14/486 внесено зміни до розпорядження від 3 березня 2006 року № 14/33 в частині визначення площі земельної ділянки, а саме: зменшено розмір ділянки з 4,8969 га до 4,7263 га. На виконання вказаного розпорядження внесено відповідні зміни до договору оренди земельної ділянки, зокрема визначено розмір переданої в оренду земельної ділянки (сіножаті) -

4,7263 га.

Розпорядженням голови Запорізької РДА від 9 лютого 2007 року

№ 2/12 передано безоплатно у власність 42 громадянам земельні ділянки загальною площею 3,6541 га, за рахунок земель ОСК Козацька садиба , що розташовані за межами населених пунктів Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

У додатку до вказаного розпорядження зазначено, що у власність ОСОБА_3 передано земельну ділянку площею 0,0866 га, для ведення садівництва.

ОСОБА_3 на підставі вказаного розпорядження 5 квітня

2007 року отримано державний акт на право власності на спірну земельну ділянку НОМЕР_1.

Тобто судами встановлено, що вказаним вище розпорядженням

від 9 лютого 2007 року не вирішувалось питання про передачу відповідачу земельної ділянки, та що відповідногорішення Запорізькою РДА про передачу земельної ділянки ОСОБА_3 і видачу державного акта на її ім 'я не приймалося.

ОСОБА_3 не надано суду доказів про те, що саме вона була землекористувачем спірної земельної ділянки, що розроблявся проект землеустрою та технічна документація щодо відведення відповідної спірної земельної ділянки та про те, що саме вона зверталась до Запорізької РДА із заявою про передачу земельної ділянки у власність.

Частиною першою ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Отже, указаним положенням визначено правові підстави набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності. Такими підставами є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до частин першої, другої, шостої, сьомої, дев'ятої цієї статті (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення

садівництва, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно із ч. 1 ст. 126 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

За змістом ст . 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи викладене, а також те, що рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, яке б установлювало право власності на земельну ділянку за відповідачем у справі, яка розглядається , відсутнє, видача державного акта на право власності на земельну ділянку без визначеної законом (ч . 1 ст. 116 ЗК України) підстави є неправомірною, а державний акт, виданий із порушеннями вимог ст . ст. 116, 118 ЗК України, - недійсним.

Проте суди першої та апеляційної інстанцій у порушення вимог ст. ст. 212 -214, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули, не визначилися з тим, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не перевірили доводів позивача та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

Крім того, заперечуючи проти позову, представник ОСОБА_3, ОСОБА_4, заявляла клопотання про застосування позовної давності до вимог, заявлених прокурором у червні 2014 року, щодо скасування

прийнятого більше 7 років тому розпорядження Запорізької РДА

від 9 лютого 2007 року № 2/12 у частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,0866 га, який вважала пропущеним

(т. 1, а. с. 160 - 162).

Розглянувши справу та встановивши факт порушення права, суд згідно з вимогами ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК Українизастосовує позовну давність за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналась або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положення ст. 268 ЦК України передбачає винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема,

у п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України за своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави і її органів як суб'єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюється на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист прав державної власності, порушеного незаконними правовими актами органів державної влади.

На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, яка в силу

ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

За таких обставин, коли суди не визначились із характером спірних правовідносин і застосували до спірних правовідносин положення законодавства, які застосуванню не підлягають, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК Українипідлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Виходячи з наведеного, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги із скасуванням судових рішень та направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області задовольнити частково.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 9 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 31 серпня

2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: В.І. Журавель

О.В. Закропивний

С.Ф. Хопта

С.П. Штелик