Рішення

від 17.10.2017 по справі 910/1576/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2017Справа №910/1576/16 За позовом Публічного акціонерного товариства Банк національний кредит в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства Банк національний кредит

до Товариства з обмеженою відповідальністю ВВМ 2014

про зобов'язання вчинити дії.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство Банк національний кредит (далі - ПАТ Банк національний кредит ) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення ліквідації ПАТ Банк національний кредит звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю ВВМ 2014 (далі - ТОВ ВВМ 2014 ) про зобов'язання повернути грошові кошти у сумі 299 293,15 грн., одержані відповідачем за договором про внесення змін від 30 квітня 2015 року (далі - договір про внесення змін від 30 квітня 2015 року) до договору про депозитний вклад від 26 червня 2014 року № DU1243/2014-1 (далі - депозитний договір № DU1243/2014-1).

Позовні вимоги мотивовано тим, що зазначену суму процентів було необґрунтовано виплачено ПАТ Банк національний кредит відповідачеві на підставі договору про внесення змін від 30 квітня 2015 року, який є нікчемним відповідно до положень частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI), оскільки призвів до зменшення активів банку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 березня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 6 червня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вищий господарський суд України постановою від 7 лютого 2017 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 червня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 28 березня 2016 року.

Постановою Верховного Суду України від 16.08.2017 заяву ПАТ Банк національний кредит в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ Банк національний кредит задоволено частково, постанову Вищого господарського суду України від 7 лютого 2017 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 червня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 28 березня 2016 року у справі № 910/1576/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами автоматичного розподілу справ між суддями, справу № 910/1576/16 передано для розгляду судді Грєховій О.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 справа № 910/1576/16 була прийнята до свого провадження суддею Грєховою О.А., розгляд справи призначено на 25.09.2017.

18.09.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано письмові пояснення.

Представник позивача у судове засідання 25.09.2017 з'явився.

Представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 06.09.2017 не виконав.

Враховуючи неявку представника відповідача в судове засідання, а також у зв'язку з невиконанням відповідачем вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 06.09.2017, розгляд справи було відкладено на 17.10.2017.

06.10.2017 представником позивача через відділ діловодства суду подано клопотання про вихід господарського суду за межі позовних вимог.

Представник позивача у судове засідання 17.10.2017 не з'явився, проте через відділ діловодства суду подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача. При цьому, останній підтримав позов та пояснення подані в ході розгляду справи.

Представник відповідача у судове засідання 17.10.2017 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим поверненням ухвали суду від 06.09.2017 №0103043634660 з причиною повернення організація вибула.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 17.10.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

26.06.2014 між Публічним акціонерним товариством Банк Національний кредит (далі - позивач, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВВМ 2014 (далі - відповідач, вкладник) було укладено Договір про депозитний вклад "Стандартний" від 26.06.2014 № DU1243/2014-1 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) (далі - Договір), відповідно до якого вкладник передає, а Банк приймає на депозитний рахунок № НОМЕР_2 грошові кошти в сумі 1 700 000 грн. в національній валюті, на умовах Договору (п. 2.1 Договору).

Пунктом 2.2 Договору визначено, що депозит розміщується на строк з 26.06.2014 по 27.06.2015 включно.

Відповідно до п. 2.3 Договору банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22 % річних.

Пунктом 3.7 Договору було передбачено наступне:

"3.7. Вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику.

Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання дії договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику № НОМЕР_1 в Банку.

У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку."

27.06.2014 між сторонами було укладено Договір про внесення змін №1 до Договору, яким викладено у новій редакції пункти 2.1.1, 2.1.2, 2.6, 3.7, 4.3.5, 4.4.1 Договору та доповнено Договір підпунктом 4.2.9.

Зокрема, пункт 3.7 Договору викладено в наступній редакції:

"3.7. Вкладник має право після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1284/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014, звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це Банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику.

Після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1284/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014 Банк повертає суму депозиту та нарахованих відсотків протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника № НОМЕР_3, відкритий у Банку."

Також, 27.06.2014 сторонами було укладено Договір застави майнових прав №04-1284/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку), відповідно до якого заставодавець (ТОВ ВВМ 2014" у якості забезпечення виконання всіх зобов'язань позичальника (ТОВ "Факторинг Фінанс") відповідно до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №49Ю/2010/05-81/2-1 від 30.08.2010, передає заставодержателю (ПАТ "Банк Національний кредит") в заставу майнові права на отримання грошових коштів в сумі 1 700 000 грн., включаючи сам вклад в сумі 1700 000 грн., та нараховані проценти в розмірі 22% річних на нього, згідно з Договором про депозитний вклад "Стандартний" від 26.06.2014 № DU1243/2014-1 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів), строком дії до 26 червня 2015е року (включно).

25.07.2014 між сторонами було укладено Договір про внесення змін №2 до Договору про депозитний вклад, у якому виклали у новій редакції пункти 2.2, 2.3 та 2.6 Договору, зокрема:

- 2.2. Депозит розміщується на строк з 26 червня 2014 року по 31 липня 2015 року;

- 2.3. Банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування Депозитом у розмірі 23% річних;

- 2.6. 31 липня 2015 року Банк перераховує загальну суму депозиту на рахунок вкладника № НОМЕР_3, відкритий в ПАТ "Банк Національний кредит", код банку 320702, але в будь-якому разі після припинення дії Договору застави майнових прав № 04-1286/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку від 27.06.2014 р.

30.04.2015 між сторонами було укладено Договір про внесення змін до Договору, відповідно до п. 1.1 якого сторони вирішили викласти абзац третій п. 3.7 Договору в наступній редакції:

"У випадку розірвання цього Договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 23 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку".

Також, 30.04.2015 сторонами було укладено Договір про розірвання Договору застави майнових прав №04-1284/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014, яким погодили розірвати зазначений Договір застави.

Відповідно до виписки по особовому рахунку за період з 26.06.2014 по 30.04.2015 відповідач 27.06.2014 перерахував на депозитний рахунок 1 700 000,00 грн., а 30.04.2015 позивач виплатив відповідачу 1 700 000,00 грн. з депозитного рахунку. Також у вказаний період позивачем здійснювалась виплата відповідачу процентів за Договором.

На підставі Постанови правління Національного банку України від 05.06.2015 № 358 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.06.2015 № 114 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Банк Національний кредит", згідно з яким з 08.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Банк Національний кредит".

Правлінням національного банку України від 28.08.2015 прийнято постанову № 563 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит". На виконання вказаної постанови рішенням виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.08.2015 № 159 розпочато процедуру ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит".

Як позивач у позовній заяві, в процесі проведення перевірки Договору про внесення змін від 30.04.2015 до депозитного договору від 26.06.2014, банком виявлено, що вказаний договір нікчемним з підстав, визначених пунктом 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки у зв'язку з незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 299 293,15 грн.

28.09.2015 та 17.11.2015 позивачем було направлено відповідачу листи "Про встановлення факту нікчемності правочину", у яких банк вказав на обставини, встановлені вищезазначеною перевіркою, та просив протягом 3 днів повернути грошові кошти у розмірі 299 293,15 грн. Відповідач вказані листи відповідач залишив без реагування.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою до ТОВ ВВМ 2014 повернути грошові кошти у розмірі 299 293,15 грн. (різниця між сумою фактично виплачених процентів та сумою процентів, яка підлягала виплаті за зниженою ставкою), одержані, як вказує позивач, за укладеним між сторонами спору Договором від 30.04.2015 про внесення змін до Договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 березня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 6 червня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вищий господарський суд України постановою від 7 лютого 2017 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 червня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 28 березня 2016 року.

Постановою Верховного Суду України від 16.08.2017 заяву ПАТ Банк національний кредит в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ Банк національний кредит задоволено частково, постанову Вищого господарського суду України від 7 лютого 2017 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 червня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 28 березня 2016 року у справі № 910/1576/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Верховний Суд України, скасовуючи судові акти попередніх судових інстанцій та скеровуючи справу на новий розгляд, у своїй постанові, зазначив:

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом статті 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У справі, яка розглядається, спірні правовідносини виникли із договору строкового банківського вкладу, тобто охоплюються правовим регулюванням глави 71 ЦК.

Так, відповідно до частин 1, 3 статті 1058 ЦК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з частиною 1 статті 1060 ЦК договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Частиною 1 статті 1061 ЦК передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

При цьому частини 3 та 4 зазначеної норми містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади.

У ЦК немає положень щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу.

Разом із тим чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майнових інтересів інших вкладників такого банку.

Так, відповідно до частини 2 статті 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI).

Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів (частина 4 статті 38 Закону № 4452-VI).

Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, спрямовані на встановлення нікчемності правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що внесення змін до договору про депозитний вклад, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковому поверненні суми депозиту на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог.

Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI містить ознаки нікчемності правочину, а тому підлягають застосуванню наслідки, передбачені статтею 216 ЦК.

Всупереч наведеному у справі, яка розглядається, суд не надав належної правової оцінки положенням депозитного договору № DU1243/2014-1 та не спростував доводів позивача про нікчемність положень договорів про внесення змін до нього від 25 липня 2014 року та від 30 квітня 2015 року, які були укладені протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, у контексті відповідності їх умов вимогам Закону № 4452-VI.

Неправильне застосування судом норм матеріального права призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, а тому всі постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню .

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 05.06.2015 р. № 358 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства Банк Національний кредит до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 05.06.2015 р. № 114 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ Банк Національний кредит , згідно з яким з 08.06.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ Банк Національний кредит , код ЄДРПОУ 20057663, МФО 320702, місцезнаходження: м. Київ, вул. Тургенєвська,52/58, 04053. Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ Банк Національний кредит призначено начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку ОСОБА_2. Тимчасову адміністрацію в ПАТ Банк Національний кредит запроваджено строком на 3 місяці з 08.06.2015 р. по 07.09.2015 р. включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 126 від 03.07.2015 р. від виконання обов'язків уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію у ПАТ Банк Національний кредит (код ЄДРПОУ 20057663, МФО 320702, місцезнаходження: м. Київ, вул. Тургенєвська,52/58, 04053) відсторонено ОСОБА_2. Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ Банк Національний кредит призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків департаменту запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 2 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Як встановлено ч. 2 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Як встановлено судом, відповідно до постанови Правління НБУ від 28 серпня 2015 р. № 563 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства Банк Національний кредит виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 28 серпня 2015 р. № 159 Про початок процедури ліквідації ПАТ Банк Національний кредит та делегування повноважень ліквідатора банку . Згідно з даним рішенням з 31 серпня 2015 р. розпочато процедуру ліквідації ПАТ Банк Національний кредит та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ Банк Національний кредит , визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Паламарчуку Віталію Віталійовичу строком на 1 рік з 31 серпня 2015 року до 31 серпня 2016 року включно.

Надалі, виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 18 серпня 2016 р. № 1554 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ Банк Національний кредит на два роки до 31 серпня 2018 року включно. Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ Банк Національний кредит провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Паламарчука Віталія Віталійовича на два роки до 31 серпня 2018 року включно.

Як зазначає позивач, Договір від 30.04.2015 про внесення змін до Договору є нікчемним, оскільки банк відмовився від власних майнових вимог у зв'язку з тим, що на підставі такого договору вкладникові підлягають до виплати у разі дострокового розірвання договору проценти за звичайною ставкою, тоді-як до внесення змін до договору банківського вкладу застосуванню у разі дострокового розірвання договору банківського вкладу підлягала знижена відсоткова ставка - 2%.

Згідно з приписами ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до пункту 2.1 Договору вкладник передає, а Банк приймає на депозитний рахунок № НОМЕР_2 грошові кошти в сумі 1.700.000,00 грн. в національній валюті, на умовах Договору

Пунктами 2.2 та 2.3 Договору визначено, що депозит розміщується на строк з 26.06.2014 по 27.06.2015 включно. Банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22 % річних.

За змістом пункту 3.7 Договору, вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику.

Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання дії договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику № НОМЕР_1 в банку.

У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

В подальшому, 27.06.2014 між сторонами було укладено Договір про внесення змін №1 до Договору, яким зокрема, пункт 3.7 Договору викладено в наступній редакції:

"3.7. Вкладник має право після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1284/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014, звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це Банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику.

Після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1284/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014 Банк повертає суму депозиту та нарахованих відсотків протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника № НОМЕР_3, відкритий у Банку."

Надалі, 30.04.2015 між сторонами укладено Договір про внесення змін до Договору, відповідно до п. 1.1 якого сторони вирішили викласти абзац третій п. 3.7 Договору в наступній редакції:

"У випадку розірвання цього Договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 23 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку".

Відповідно до Виписки по особовому рахунку за період з 26.06.2014 по 30.04.2015 відповідач 27.06.2014 перерахував на депозитний рахунок 1 700 000,00 грн., а 30.04.2015 позивач виплатив відповідачу 1 700 000,00 грн. з депозитного рахунку. Також у вказаний період позивачем здійснювалась виплата відповідачу процентів за Договором.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 16.08.2017, якою дану справу направлено на новий розгляд, частиною 1 ст. 1061 Цивільного кодексу України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. При цьому частини 3 та 4 вказаної норми містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади. Водночас у Цивільному кодексу України відсутні положення щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу. Разом із тим чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майнових інтересів інших вкладників такого банку.

Так, відповідно до частини 2 статті 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI).

Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів (частина 4 статті 38 Закону № 4452-VI).

Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.

За змістом статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Аналіз норм Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб дає підстави для висновку про те, що Договір від 30.04.2015 про внесення змін до Договору спрямований на відмову банку від власних майнових вимог, оскільки незастосування банком перерахунку нарахованих відсотків за заниженою відсотковою ставкою у разі дострокового розірвання договору банківського вкладу з ініціативи вкладника має наслідком створення обов'язку з необґрунтованої виплати відповідачу грошових коштів - процентів за вкладом у звичайному розмірі (у такому розмірі, якби грошові кошти були вкладом у банку протягом всього терміну дії договору), а тому суд доходить висновку, що у зв'язку зі зміною договору щодо виплати процентів на банківський вкладу банк фактично відмовився від належного йому на праві власності майна - грошових коштів.

За змістом ст. 13 Цивільного кодексу України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Так, оскільки у Цивільному кодексу України відсутні положення щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу, така відмова банку від власного майна порушує загальні засади добросовісності, справедливості, розумності та балансу інтересів сторін цивільних правовідносин, є такою, що суперечить власним майновим інтересам банку, у зв'язку з чим, враховуючи особливість діяльності банків з залучення коштів інших осіб та необхідність захисту інтересів вкладників, застосуванню підлягають норми ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , що покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

При цьому, виходячи з мети Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , суд вважає, що викладені у п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб обставини, що є підставами для віднесення правочину до нікчемного, слід тлумачити не лише в контексті відмови банку від права вимоги до іншої особи, але і в контексті відмови від інших майнових прав банку, як-от права власності на грошові кошти в контексті порушення цим майнових інтересів самого банку та, відповідно, вкладників банку.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що позивачем правомірно віднесено правочин - Договір від 30.04.2015 про внесення змін до Договору до нікчемних на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб як такий, що мав наслідком відмову банку від власних майнових вимог.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 Цивільного кодексу України).

За змістом частини третьої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення.

Згідно із частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

Як встановлено судом, Листами від 28 вересня 2015 року № 09/15-64 та від 17 листопада 2015 року № 04-08/2096 уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ Банк національний кредит повідомила ТОВ ВВМ 2014 про нікчемність договору про внесення змін від 30 квітня 2015 року на підставі статті 38 Закону № 4452-VІ і просила повернути банку кошти, сплачені на виконання нікчемного правочину, у сумі 299 293,15 грн (різниця між процентами за ставкою при поверненні вкладу в кінці строку депозиту за період із 26 червня 2014 року по 30 квітня 2015 року та сумою процентів за ставкою при достроковому розірванні депозитного договору (28 504,11 грн.).

З огляду на наведене, за нікчемним правочином - Договором від 30.04.2015 про внесення змін до Договору - кожна сторона повинна повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Як встановлено вже судом, 30.04.2015 Публічним акціонерним товариством Банк Національний кредит було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 1 700 000 грн., а також нараховані проценти у розмірі 327 797,26 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача, що долучена до позову.

Так, розмір процентів, перерахованих позивачем на користь відповідача 30.04.2015 за наслідками дострокового розірвання Договору, було визначено з урахуванням умов п. 3.7. такого договору в редакції договору від 30.04.2015 про внесення змін до нього, тобто у розмірі 23% за період знаходження коштів на депозитному рахунку.

При цьому, у зв'язку з нікчемністю Договору від 30.04.2015 про внесення змін до Договору, на користь позивача підлягає поверненню сума сплачених процентів, за вирахуванням передбаченого п. 3.7. договору розміру процентів за розірвання депозитного договору з ініціативи вкладника - 2% річних за період знаходження коштів на депозитному рахунку, що складає 28 504,11 грн., оскільки така сума коштів підлягала сплаті за наслідками дострокового повернення банківського вкладу з ініціативи вкладника в силу п. 3.7. договору.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відтак, сума коштів, що підлягає поверненню за наслідками виконання нікчемного правочину - Договору від 30.04.2015 про внесення змін до Договору, складає 299 293,15 грн.

При цьому, заявляючи вимоги про зобов'язання відповідача повернути позивачеві грошові кошти у розмірі 299 293,15 грн., отримані за Договором від 30.04.2015 про внесення змін до Договору, позивачем фактично не визначено, у якій формі повинно відбуватись повернення коштів.

Водночас, оскільки вимоги позивача про зобов'язання повернути грошові кошти фактично зводяться до стягнення грошових коштів у відповідній сумі, суд доходить висновку, що позов Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВМ 2014" про зобов'язання вчинити дії підлягає задоволенню у шляхом стягнення з відповідача 299 293,15 грн.

При цьому, 06.10.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про вихід суду за межі позовних вимог, згідно з яким на підставі ст. 83 Господарського процесуального кодексу України просив вийти за межі позовних вимог, стягнути з відповідача суму у розмірі 299 293,15 грн. та судові витрати по справі.

Розцінюючи вказану заяву, суд доходить висновку, що вказана заява за своїм змістом не є заявою про вихід за межі позовних вимог, оскільки зміст позовних вимог, які позивач просить задовольнити у вказаній заяві, фактично не виходить за межі заявлених вимог та лише деталізується (уточнюється) форма виконання.

Згідно з п. 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26 грудня 2011 року № 18 під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Заява позивача, подана 06.10.2017 не може бути розцінена судом як заява про зміну предмету позову, оскільки фактично у вказаній заяві мова йде про повернення тієї ж суми коштів, що зазначена у позові, а повернення коштів зводиться до стягнення такої суми. Так, позивач фактично просить застосувати спосіб захисту - присудження до виконання обов'язку, встановленого законом, в натурі - повернути грошові кошти у зв'язку із застосуванням реституції.

Відтак, оскільки повернення грошових коштів особі (чи то у договірних зобов'язаннях, чи у позадоговірних), тобто досягнення такого правового стану, за якого грошові кошти є сплаченими/повернутими належній особі, відбувається шляхом стягнення таких коштів з боржника, суд вважає за необхідне застосувати належний спосіб захисту порушених прав, тобто, по суті, належну форму вчинення дій з повернення грошових коштів у даній справі саме шляхом їх стягнення з відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, витрати позивача по сплаті судового збору за подання позову у даній справі покладаються на відповідача.

При цьому, відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВВМ 2014 (04053, м.Київ, провулок Бехтерівський, будинок 4, Літера А, Н/П № 19; ідентифікаційний код: 39254387) на користь Публічного акціонерного товариства Банк Національний кредит (04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 52/58; ідентифікаційний код: 20057663) грошові кошти у розмірі 299 293 (двісті дев'яносто дев'ять тисяч двісті дев'яносто три) грн. 15 коп., судовий збір за подання позову у розмірі 4 489 (чотири тисяч чотириста вісімдесят дев'ять) грн. 40 коп., судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 4 938 (чотири тисячі дев'ятсот тридцять вісім) грн. 34 коп., судовий збір за розгляд касаційної скарги у розмірі 5 387 (п'ять тисяч триста вісімдесят сім) грн. 28 коп. та судовий збір за розгляд заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України у розмірі 5 836 (п'ять тисяч вісімсот тридцять шість) грн. 22 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 19.10.2017.

Суддя О.А. Грєхова