Рішення

від 09.10.2017 по справі 910/10548/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2017Справа № 910/10548/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Лук'янчук Д.Ю., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Галафарм

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фарм Експерт

про стягнення 1 087 495,72 грн.

за участю представників:

від позивача: Ворошилов Є.О. - представник за довіреністю б/н від 26.04.2017 р.

від відповідача: Лисенко В.В. - директор

Черниш М. О. - представник за довіреністю № 8 від 09.10.2017 р.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Галафарм (далі - ТОВ Галафарм , позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фарм Експерт (далі - ТОВ Фарм Експерт , відповідач) про стягнення 1 087 495,72 грн.

У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки № 58-31 від 12.09.2016 р. в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.

У позові ТОВ Галафарм просить суд стягнути з відповідача основну заборгованість у сумі 352 360,55 грн., пеню у сумі 58 092,43 грн., збитки (розмір яких попередньо погоджений між сторонами - 15%) в сумі 52 854,09 грн. та проценти в сумі 624 188,65 грн., а всього - 1 087 495,72 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували, подали клопотання про визнання п. 5.4 договору поставки № 58-31 від 12.09.2016 р. недійсним, а також заявили усне клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наступного.

Судом встановлено, що 12.09.2016 р. між ТОВ Галафарм (постачальник) та ТОВ Фарм Експерт (покупець) був укладений договір поставки № 58-31 (далі - договір), згідно з умовами якого постачальник зобов'язується постачати покупцю лікарські засобі, вироби медичного призначення та інші товари лікувального, косметичного та медичного призначення (далі - товар), згідно замовлень покупця на умовах та у строки, встановлені цим договором, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати поставлений товар на умовах, передбачених даним договором (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору оплата за поставлений постачальником товар здійснюється покупцем після отримання товару. Покупець зобов'язаний у повному обсязі оплатити кожну партію поставленого товару в строк, що визначається у відповідній видатковій накладній постачальника. У разі, якщо у видатковій накладній постачальника термін оплати поставленої партії товару не вказаний, покупець зобов'язаний повністю оплатити товар в строк 30 календарних днів з моменту його прийняття.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що за невчасну або неповну оплату отриманого товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штрафні санкції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати поставленого товару, до моменту остаточного розрахунку. В разі порушення покупцем терміну повної оплати товару більше ніж на 10 календарних днів, він зобов'язаний виплатити постачальнику, окрім пені збитки в розмірі 15% від загальної вартості товару з простроченою оплатою.

У разі прострочення покупцем повної оплати товару, отриманого від постачальника, більше ніж на 15 календарних днів, покупець сплачує постачальнику 300% річних за користування грошовими коштами, за весь період прострочення (п. 5.4 договору).

Судом також встановлено, що на виконання умов договору позивач протягом періоду з 12.09.2016 р. по 25.04.2017 р. передав відповідачу товар загальною вартістю 495 260,55 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару не виконав та поставлений позивачем товар оплатив частково, а саме - в сумі 142 900,00 грн. Таким чином, на момент подання даного позову (26.06.2017 р.) у відповідача виникла заборгованість за договором поставки № 58-31 від 12.09.2016 р. в розмірі 352 360,55 грн.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, після звернення позивача із даним позовом до суду, відповідач сплатив частину основної заборгованості в розмірі 5 500,00 грн., відтак, розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар на момент розгляду та вирішення даного спору становить 346 860,55 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач доказів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в повному обсязі або спростовували доводи останнього, суду не надав.

Поряд із цим, суд зазначає, що згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо предмет спору відсутній.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи, зокрема, у випадку, сплати суми боргу (п. 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що провадження у даній справі в частині стягнення основного боргу в сумі 5 500,00 грн. підлягає припиненню, а стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 346 860,55 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у сумі 58 092,43 грн., а також збитки за прострочення грошового зобов'язання, розмір яких попередньо погоджений між сторонами (15%) в сумі 52 854,09 грн. та проценти в розмірі 300% за користування грошовим коштами, що становлять 624 188,65 грн.

Статтею ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).

На підставі наведених правових норм, а також зважаючи на зміст п. 5.2 договору, суд дійшов висновку, що штрафна санкція, передбачена вказаним пунктом договору, а саме - збитки в розмірі 15% від загальної вартості товару з простроченою оплатою, за своєю правовою природою є штрафом за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова Пленуму ВГСУ № 14) та правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах вiд 06.06.2012 р. у справi № 6-49цс12, вiд 30.10.2013 р. у справi № 6-59цс13, застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання не передбачено законом, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, при тому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. У останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Отже, враховуючи допущене відповідачем порушення зобов'язання, у позивача в силу п. 5.2 договору та наведених положень закону виникло право вимагати від відповідача сплати неустойки, а саме - пені та штрафу за порушення грошового зобов'язання.

Крім того, частиною 3 ст. 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з ч. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вже зазначалось у п. 5.4 договору сторони домовились, що розмір процентів за користування грошовими коштами становить 300%. Вказана умова договору була волевиявленням сторін, що не суперечить приписам ст. ст. 627, 628 та 638 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, частиною 1 ст. 627 ЦК України закріплено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Однак під час укладення договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Також, свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але тоді такий договір не повинен суперечити законодавству. Принцип свободи договору полягає і в можливості особи вільно обирати контрагента.

У судовому засіданні встановлено, що договір поставки № 58-31 від 12.09.2016 р. був укладений сторонами за взаємної згоди і за відсутності законодавчих заборон на укладення таких угод, а зміст вказаного договору був визначений на власний розсуд сторін та не суперечив вимогам чинного законодавства України. З указаних підстав суд відхиляє клопотання відповідача про визнання недійсним п. 5.4 договору поставки № 58-31 від 12.09.2016 р.

Крім того, необхідно зазначити, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією (п. 2.7 Постанови Пленуму ВГСУ № 14).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд встановив, що він відповідає вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного сторонами договору. Отже, за висновком суду з відповідача на користь ТОВ Галафарм підлягає стягненню штраф в сумі 52 854,09 грн.

Щодо стягнення пені та процентів суд зазначає, що в силу приписів ст. 33 ГПК України на позивача покладається обов'язок довести обґрунтованість заявлених до стягнення сум. Також згідно з п. 5 ч. 2 ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Водночас, з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому, суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контр розрахунок, зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем (п. 1.12 Постанови Пленуму ВГСУ № 14).

Позивач в порушення наведених вимог закону не надав суду обґрунтованого детального розрахунку пені та процентів із зазначенням періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання відповідачем грошового зобов'язання, відтак, суд вважає необгрунтованими заявлені до стягнення суми пені та 300 % річних.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи (п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. Про судове рішення у цивільній справі ).

За таких обставин суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені та процентів за користування чужими грошовими коштами, а даний позов підлягає задоволенню частково.

Згідно зі ст. 49 ГПК України у разі часткового задоволення позовних вимог судові витрати за позовом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. cт. 32 - 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Припинити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Галафарм до Товариства з обмеженою відповідальністю Фарм Експерт про стягнення 1 087 495,72 грн. в частині стягнення основного боргу в сумі 5 500,00 грн.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Галафарм до Товариства з обмеженою відповідальністю Фарм Експерт про стягнення 1 087 495,72 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фарм Експерт (02192, м. Київ, вул. Олександра Бойченка, будинок 9-А ідентифікаційний код 38992141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Галафарм (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, будинок 6, ідентифікаційний код 30886474) основну заборгованість у сумі 346 860 (триста сорок шість тисяч вісімсот шістдесят) грн. 55 коп., штраф у сумі 52 854 (п'ятдесят дві тисячі вісімсот п'ятдесят чотири) грн. 09 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 5 995 (п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 72 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 9 жовтня 2017 року.

Повний текст рішення підписаний 18 жовтня 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.