Постанова

від 16.04.2007 по справі 14/22-376

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/22-376

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2007 р.Справа № 14/22-376

 12:30 год.

 м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Руденка О.В.             

при секретарі судового засідання  Єднаку О.М.

Розглянув справу

за позовом  Приватного малого підприємства "Вербена" вул. Дубенська, 98, м. Кременець, Тернопільська область           

до  Кременецької міжрайонної державної податкової інспекції вул. У. Самчука, 6, м. Кременець, Тернопільська область            

про  визнання нечинним та скасування акта перевірки №19/23-0/14049783., податкових повідомлень-рішень від 03.07.2006 року №0000202300/0, №0000251700/0, №0000192300/0, №0000212300/0.

За участю представників сторін:

позивача: Денисюк С.М., довіреність б/н від 18.01.2007 р., Макосій І.В., паспорт.

відповідача: Мельник Г.С. - завідувач юридичного сектору Кременецької МДПІ, довіреність №12/10 від 09.01.2007 р., Довганюк С.З. - ГДПРІ відділу контрольно - перевірчої роботи Кременецької МДПІ, довіреність № 2061 від 06.03.2007 р.

Суть справи:

Приватне мале підприємство „Вербена” звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до Кременецької міжрайонної державної податкової інспекції про визнання нечинним та скасування акта перевірки №19/23-0/14049783, податкових повідомлень-рішень від 03.07.2006 року №0000202300/0, №0000251700/0, №0000192300/0, №0000212300/0.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що спірні акти ненормативного характеру прийняті з порушенням законодавства з питань оподаткування, а відтак підлягають скасуванню в судовому порядку. Дане твердження мотивоване тим, що викладені в акті перевірки та оспорюваних податкових повідомленнях - рішеннях висновки не відповідають приписам Закону України “Про оподаткування доходів фізичних осіб” та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та інших нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини.

У запереченнях на позов та згідно з поясненням повноважних представників, відповідач позовні вимоги відхилив повністю, посилаючись на їхню безпідставність, зазначивши при цьому, що оскаржувані правові акти індивідуальної дії винесені контролюючим органом в межах повноважень та у відповідності до чинного законодавства, з врахуванням фактичних обставин та досліджених в процесі перевірки документів.

Учасникам судового процесу роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки згідно  ст.ст. 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України.

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:

За результатами проведеної виїзної планової перевірки Приватного малого підприємства "Вербена" (і.к. 14049783) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, посадовими особами контролюючого органу 29.06.2006р. складено акт за №19/23-0/14049783. Період діяльності платника податків, що охоплений перевіркою: з 01.04.2005 р. по 31.03.2006 р.

За наслідками дослідження документів позивача, податковим органом зроблені, поряд з іншими, висновки про порушення підприємством вимог Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. №334/94-ВР,  в зв'язку з чим платником податку занижено податок на прибуток за І кв. 2006р. на суму 316 грн.; вимог Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. (надалі - Закон), внаслідок чого сума дотацій спрямовуються до бюджету за квітень-жовтень 2005р. в сумі 28163 грн.; вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003р. №889-IV, а саме неутримано податку з доходів фізичних осіб в сумі 389,74 грн.; вимог Декрету КМ України "Про місцеві податки та збори" №56-93 від 20.05.1993р., а саме не нараховано комунального податку за IV квартал 2005 року в сумі 3,40 грн. та за І кв. 2006 року в сумі 5,10 грн.    

Зважаючи на наведені обставини, 03.07.2006р. контролюючим органом відповідно до підпункту 4.2.2 статті 4, пп. 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон №2181) позивачу, згідно з податковим повідомленням-рішенням №0000192300/0 визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 486 грн. (в т.ч. 316 грн. за основним платежем, 170 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); згідно з податковим повідомленням-рішенням №0000212300/0 визначено податкове зобов'язання по комунальному податку в розмірі 178,5 грн. (в т.ч. 8,5 грн. за основним платежем, 170 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); згідно з податковим повідомленням-рішенням №0000251700/0 визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 1169,22 грн. (в т.ч. 389,74 грн. за основним платежем, 779,48 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); згідно з податковим повідомленням-рішенням №0000212300/0 визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 42244,5 грн. (в т.ч. 28163 грн. за основним платежем, 14081,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Наведені правові акти індивідуальної дії, та акт перевірки оспорені платником податків у судовому порядку.  

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

1. Як вбачається із заявлених вимог, позивач просить суд, крім скасування правових актів індивідуальної дії визнати нечинним і акт перевірки державної податкової інспекції  від 29.06.2006р. за №19/23-0/14049783.

Ст. 12 ГПК України передбачає, що господарським судам підвідомчі спори про визнання недійсними актів, з підстав, зазначених у законодавстві, при цьому, не можуть оспорюватись в господарському суді акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки ці акти не мають обов'язкового характеру (п. 6.2 Роз'яснення від 26.01.2000р. №02-5/35 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів”).

За таких обставин суд зазначає, що позовна вимога про визнання нечинним акта перевірки  не підлягає розгляду в господарському суді за правилами передбаченими ГПК України.

А враховуючи правові норми, що містяться у п.2.ст.2, ст.ст.17, 18, Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд констатує, що позовну вимогу про визнання нечинним акту перевірки платника податків, яка проведена   контролюючим органом не належить розглядати і в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що в частині позовної вимоги про визнання нечинним акту перевірки Кременецької МДПІ від 29.06.2006р. за №19/23-0/14049783  провадження у справі слід закрити, відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.157 КАС України.

2.  16.04.2007 року позивачем подана суду письмова заява про відмову від позовних вимог в частині скасування податкових повідомлень - рішень суб'єкта владних повноважень від 03.07.2006 року №0000251700/0, №0000192300/0, №0000212300/0, яка підтримана і усно в судовому засіданні повноважними представниками платника податків.

При вирішенні вказаної заяви по суті судом враховано, що відповідно до  статті 51 КАС України позивач має право відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду.

Зважаючи на те що такі дії не суперечать закону, не порушують чиїх небудь прав, свобод та інтересів, суд, в порядку ст.112 КАС України приймає відмову від позову щодо частини позовних вимог, що в свою чергу є підставою для закриття провадження у справі в цій частині за правилами ч.2 абз.1 ст.157 КАС України.

3. При вирішенні спору щодо відповідності вимогам Закону податкового повідомлення - рішення  №0000202300/0, суд враховує, що останнім визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість, зважаючи на висновки посадових осіб контролюючого органу, які викладені у розділі 3.1.5 акту перевірки.

За даними вказаного акту, долучених до матеріалів справи учасниками спору письмових  доказів та пояснень представників сторін слідує, що у перевіреному періоді приватне мале підприємство провадило господарську діяльність, пов'язану із заготівлею та забоєм ВРХ,  а відтак належало  до категорії переробних підприємств, які  користуються спеціальним режимом оподаткування податком на додану вартість  згідно із п.11.21.ст.11 Закону .

Пунктом 11.21 статті 11 Закону визначено, що до 1 січня 2004 року (згідно із Законами  України від 23.12.2004 р. № 2287-IV та від 18.10.2005 р. № 2987-IV дію пункту 11.21 продовжено до  1 січня 2006 року та 01.01 2007 року)  сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними м'ясо та м'ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі.

Порядок нарахування і використання зазначених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України

На виконанням вказаної норми, зазначеним вище уповноваженим органом  12.05.1999 року прийнято постанову № 805, якою затверджено Порядок нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі (в редакції чинній на час існування спірних правовідносин, далі - Порядок).

Як слідує із акту перевірки підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань із податку на додану вартість слугувало недотримання останнім положень зазначених вище нормативно - правових актів, а саме :

- відсутність у ПМП "Вербена" власних переробних потужностей (абз. 1 стор.13 акту - переробні потужності передані до іншого підприємства);

- здійснення заготівлі приватним підприємством ВРХ через посередників (абз.2 стор.13 акту перевірки).

Оцінюючи доводи контролюючого органу, щодо відсутності у позивача власних переробних потужностей, суд враховує, що законодавчі акти, які регламентують спірні правовідносини не наводять взагалі переліку переробних потужностей, які мали б бути у наявності у суб'єкта господарювання, котрий здійснює діяльність пов'язану із забоєм ВРХ, придбаної ним у  сільськогосподарських товаровиробників в живій вазі.

Як слідує із результатів проведеної в процесі перевірки інвентаризації (копія акту в матеріалах справи) та сторінки 7 акту перевірки станом на 01.06.2006 року у підприємства знаходились основні засоби 1 - 4 груп (реконструйована під забійний цех котельня, котельня, вантажний автомобіль, кутер, холодильний агрегат, тельфера, столи з нержавіючої сталі ), що безпосередньо використовувались, як слідує із пояснень представників позивача у діяльності, що пов'язана із заготівлею та переробкою ВРХ, яка придбавалась у с/г товаровиробників.

Крім того, суд констатує, що чинне законодавство України не відносить до власних переробних (виробничих) потужностей виключно основні засоби, як помилково вважає контролюючий орган. На переконання суду вказане поняття включає в себе весь комплекс  засобів  праці,  що використовуються в ході виробничого  процесу  підприємства, в тому числі і обладнання та інструменти, вартість яких не перевищує 1000 грн., а відтак до основних фондів не відноситься.

Суд зважає також на те, що процес виробництва,  заготівлі, та реалізації продукції тваринного походження, в тому числі і введення в експлуатацію м'ясопереробних підприємств, в силу Закону України „Про ветеринарну медицину” перебуває під державним ветиринарно  –санітарним контролем.

За таких обставин, суд як доказ того, що позивач з 15.09.2003 р. по 15.09.2005 р. переробним підприємством, що мав власні переробні потужності приймає до уваги дозвіл на початок роботи № 09 - 006 виданий позивачу Управлінням ветеринарної медицини в Тернопільській області, згідно якого суб'єкту господарювання дозволено проводити забій та заготівлю сільськогосподарських тварин.

При цьому слід зазначити, що згідно до законодавства у сфері ветеринарної медицини,  вказаний документ дозвільного характеру може бути виданий виключно після проведеної перевірки відповідності переробних потужностей ветеринарно-санітарним нормам та технічним регламентам.

Посилання контролюючого органу на те, що на час видачі позивачу відповідного дозволу у нього на балансі знаходилось обладнання забійного цеху, яке у січні 2005 року було реалізоване, а відтак у перевіреному періоді не могло використовуватись у процесі переробки ВРХ судом оцінюється критично з послідуючих міркувань.

На сторінці 9 акту перевірки, контролюючим органом зазначено що "іншим дебіторам" позивачем у січні 2005 року було відчужено основних засобів на суму 17209,28 грн.

Як слідує із наданих позивачем первинних документів (копія акту від 19.01.2005 року в матеріалах справи) у січні 2005 року позивачем як внесок до статутного фонду передано іншому суб'єкту господарювання технологічну лінію по виготовленню м'ясних консервів і ковбасних виробів вартістю 17209 грн., яка з огляду на функціональне призначення у забої ВРХ використовуватись не могла, а відтак не могла являтись і обладнанням забійного цеху.

В свою чергу посилання контролюючого органу на акт перевірки від 03.05.2005 року, у якому вказані ТМЦ визначені саме як обладнання забійного цеху оцінюються судом критично з огляду на приписи пункту 15 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" яким визначено, що проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей та коштів здійснюється  в ході планових та позапланових виїзних перевірок на вимогу ДПІ самим платником податків, а не посадовою особою контролюючого органу. В той же час, як слідує із пояснень представників суб'єкта владних повноважень у засіданні,  документ підписаний платником податків за результатами проведеної ним інвентаризації станом на 01.01.2005 року  у контролюючого органу відсутній.

За таких обставин, на переконання суду податковим органом необґрунтовано  взяті до уваги відомості акту перевірки від 03.05.2005 року з даного приводу, і як наслідок, помилково використані при формуванні висновку про заниження платником податків належних до сплати платежів.

Стосовно доводів контролюючого органу про порушення суб'єктом господарювання вимог Закону внаслідок здійснення заготівлі ним ВРХ через посередників суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Порядком визначено, що під час приймання закуплених молока та м'яса в живій вазі від сільськогосподарських підприємств (господарств) переробні підприємства виписують квитанції за формами ПК-1 і ПК-3, а від особистих селянських господарств - за формами ПК-2 і ПК-За (оригінали первинних документів, оформлених за результатами придбання у с/г товаровиробників ВРХ за спірний період, в т.ч. приймальні квитанції, довідки органів місцевого самоврядування досліджені судом та учасниками спору у судовому засіданні в  повному обсязі).

З матеріалів справи слідує, що на протязі спірного періоду заготівлю ВРХ в живій вазі у населення (особистих селянських господарствах) від імені та за рахунок підприємства проводили і приватні підприємці на підстав договорів доручень (копії в матеріалах справи). Зазначені правовідносини регулюються гл. 68 Цивільного Кодексу України (надалі ЦКУ), якою обумовлено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Оплата особистим селянським господарствам вартості проданих ними переробному підприємству м'яса в живій вазі і виплата дотацій проводились приватними підприємцями - особами, уповноваженими за договорами доручення від імені та за рахунок коштів підприємства приймати у населення (особистих селянських господарствах) м'ясо у живій вазі. Згідно укладених договорів доручення "підприємство доручає Повіреному (приватному підприємцю) закупівлю худоби від сільськогосподарських товаровиробників всіх форм власності, включаючи населення, для переробки у підприємства. При цьому Повірений не набуває права власності на здану худобу і на кошти, видані для розрахунку з Товаровиробником, він лише вчиняє певні дії, пов'язані із придбанням для підприємства та за його рахунок худоби. За вказані дії Заготівельник одержує від підприємства винагороду. Слід зазначити, що згідно укладених договорів доручення право власності на придбане у Товаровиробників м'ясо у живій вазі переходить від останніх безпосередньо до підприємства-переробника. Свідченням цьому є те, що в приймальних квитанціях типової форми № ПК-2 (копії в справі) зазначене підприємство - переробник стоїть штамп та печатка підприємства - переробника та підписи осіб - приватних підприємців, уповноважених за договорами доручення на заготівлю м'яса у живій вазі для підприємства.

Розрахунки із населенням (особистими селянськими господарствами) за продане  ними переробному підприємству м'ясо в живій вазі і виплата дотацій проводились підприємством готівкою із каси позивача через приватних підприємців-осіб, уповноважених за договорами доручення від імені та за рахунок коштів підприємства приймати у населення (особистих селянських господарствах) м'ясо у живій вазі, що підтверджується і матеріалами акту перевірки.

При цьому слід зазначити, що жоден нормативний документ не позбавляє права підприємство - переробника на застосування спеціального режиму оподаткування ПДВ лише на тій підставі, що переробник проводить оплату населенню (особистим селянським господарствам) за продане ними м'ясо в живій вазі через приватних підприємців за договорами доручення.

За таких обставин в сукупності, суд прийшов до висновку, що матеріалами справи не підтверджуються порушення приватним підприємством вимог п.11.21 статті 11 Закону, а отже у відповідача не було правових підстав для  збільшення бази оподаткування по податку на додану вартість та донарахування суб'єкту господарювання цього податку згідно із оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

При цьому, судом враховано і положення статті 71 КАС України, згідно із якою в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч вказаної норми, належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність дій контролюючого органу у спірних правовідносинах суду не представлено, факт невиконання позивачем вимог Закону зібраними у справі доказами не підтверджується, а відтак позовні вимоги, як обґрунтовані та належним чином доведені, слід в цій частині задовольнити.

У відповідності до ст. 94, 95, 97, 98 КАС України судові витрати по справі підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.  6, 7, 86, 89, 94 - 98, 156, 162, 163  Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Скасувати податкове повідомлення рішення Кременецької МР ДПІ від 03.07.2006 р. № 0000202300/0.

3.В частині позовних вимог про скасування податкових повідомлень - рішень  № 0000251700/0, № 0000192300/0, № 0000212300/0 від 03.07.2006 р. провадження у справі закрити згідно із ч. 2 ст. 157 КАС України.

4.В частині позовних вимог про скасування акту перевірки № 19/23-0/14049783 провадження у справі закрити згідно із ч. 1 ст. 157 КАС України.

5.Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного малого підприємства "Вербена" (вул.Дубенська,98, м. Кременець, Тернопільська область, р/р 26001006045001 в ВАТ КБ "Надра", МФО 338705) - 17 (сімнадцять) грн. судового збору пропорційно до задоволених вимог.

Постанова суду першої інстанції  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.

Суддя                                                            О.В. Руденко