Рішення

від 05.10.2017 по справі 185/5364/17

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 185/5364/17

Провадження № 2/185/3128/17

ЗАОЧНЕ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2017 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Бондаренко В.М.,

за участю секретаря: Данильченко Ю.О.,

розглянув у відкритому заочному судовому засіданні в м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Авто Лайф про захист прав споживача,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Авто Лайф про захист прав споживача, в подальшому уточнивши свої позовні вимоги, в якій просив суд визнати договір фінансового лізингу №2067 від 23.12.2016 року недійсним, стягнути з відповідача на його користь сплачені кошти в розмірі 241 000,00 грн.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що 23.12.2016 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Авто Лайф було укладено договір фінансового лізингу № 2067 з метою придбання автомобіля марки Renault Duster . В рахунок виконання умов договору ним було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 241 000,00 грн. У лютому місяці 2017 року представники відповідача усно повідомили його про те, що ТОВ Лізингова компанія Авто Лайф не має можливості придбати погоджену модель транспортного засобу та запропонували вибрати іншу. Погодившись з їх пропозицією, він подав відповідну заяву про заміну моделі транспортного засобу. У березні місяці 2017 року представники відповідача повідомили про те, що ТОВ Лізингова компанія Авто Лайф не має можливості придбати і замінену модель транспортного засобу та запропонували розірвати Договір та повернути йому грошові кошти. Погодившись з їх пропозицією, позивач подав відповідну заяву про розірвання Договору. У квітні місяці 2017 року від відповідача він отримав листа №836 від 07.04.2017 року, яким його повідомили про те, що Договір вважається розірваним з 27.03.2017 року, а сплачені ним авансові платежі будуть повернуті у розмірі 111 600,00 грн. Однак, протягом всього часу відповідач так і не повернув йому грошові кошти, що були сплачені ним відповідно до умов Договору. Вважає, що укладений договір фінансового лізингу №2067 від 23 грудня 2016 року підлягає визнанню недійсним. Також, вважає, що умови укладеного договору фінансового лізингу обмежують його права як споживача, передбачені Законом України "Про захист прав споживачів", Законом України "Про фінансовий лізинг", ЦК України, не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін у договорі. У зазначеному Договорі звужені обов'язки постачальника, передбачені діючим законодавством, п.1.5. ст. 1 Договору передбачено, що лізингодавець разом із продавцем солідарно відповідають перед лізингоодержувачем виключно за зобов'язаннями щодо продажу якісного предмету лізингу. Умови гарантійного обслуговування можуть бути передбачені договором купівлі - продажу та/або окремим Договором. Отже, даний пункт Договору не містить солідарної відповідальності лізингодавця за комплектність автомобіля, а також відсутня відповідальність лізингодавця за постачання товару неналежної якості та передачу його лізингоодержувачу. Крім того, у спірному Договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, п. 1.5 ст. 1 Договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та іншого суперечить положенням ст. 808 Цивільного кодексу України. Також, при укладанні Договору відповідач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності (ліцензії) на надання фінансових послуг. Так, ч. 1, 2 ст. 7 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. Станом на дату укладання між сторонами Договору, відповідач не мав статусу фінансової установи, та не мав ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг. Крім того, спірний Договір є нікчемним, оскільки нотаріально не посвідчений. У зв'язку з зазначеним, він змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Позивач у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, уточнені позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити на підставах, зазначених у позові.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, не повідомив суд про причини не явки, хоча був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, заяв про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

Відомостей про неможливість з'явитися в судове засідання відповідач суду не надав. Суд, на підставі ст. 225 ЦПК України, ухвалив розглядати справу заочно.

Суд, вивчивши матеріали цивільної справи, встановив наступне.

23 грудня 2016 року між сторонами по справі було укладено договір фінансового лізингу №2067. Згідно п. 3.1. Договору відповідач зобов'язався придбати та передати позивачу придбаний предмет лізингу, в порядку та на умовах даного договору та інших письмових домовленостей між сторонами.

Згідно із п.1.1. ст.1 та п.8.2. ст.8 Договору відповідач мав поставити позивачу автомобіль Renault Duster ; комплектація/модифікація - LeKozak; об'єм/тип двигуна - 1.5D; тип КПП - МТ; привід - 4x4, вартість якого складає 20 295,20 доларів США, що за курсом НБУ, на час укладення Договору в еквіваленті складає 550 000,00 грн.

В рахунок виконання умов договору позивачем 23 грудня 2016року сплачено платіж у розмірі 55 000,00 грн., 28 грудня 2016 року - 135 000,00 грн., 16 січня 2017 року - 51 000,00 грн., що підтверджується копією договору та копіями квитанцій /а.с.21-22/.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналізуючи вищезазначені положення законодавства, а також зміст спірного договору фінансового лізингу від 23 грудня 2016 року, укладеного між сторонами, суд приходить до висновку, що він за своєю правовою природою є договором лізингу, є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму), купівлі-продажу транспортного засобу та поставки, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

При цьому, найменування договору укладеного між сторонами в якості "Договору фінансового лізингу" не змінює його змісту, який включає умови лізингу, найму, купівлі-продажу, поставки.

Спірний договір фінансового лізингу укладався позивачем з метою набуття права власності на автомобіль для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, тому на правовідносини між сторонами поширюються вимоги Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності йога наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" суд приходить до висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п.п.2.4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (п.11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (п.п.10.14).

У спірному договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України Про фінансовий лізинг , положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Так, пунктом п.1.5. ст.1 Договору передбачено, що лізингодавець разом із продавцем солідарно відповідають перед лізингоодержувачем виключно за зобов'язаннями щодо продажу якісного предмету лізингу. Умови гарантійного обслуговування можуть бути передбачені договором купівлі - продажу та/або окремим договором.

Отже, даний пункт договору не містить солідарної відповідальності лізингодавця за комплектність автомобіля, а також відсутня відповідальність лізингодавця за постачання товару неналежної якості та передачу його лізингоодержувачу.

Крім цього, вказаний договір не містить вказівки, яка саме особа є продавцем та де знаходиться, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

А отже, зазначені умови спірного договору суперечать вимогам частини першої статті 808 ЦК України, яка передбачає, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Зі змісту спірного Договору вбачається, що несправедливими є зокрема такі умови договору:

- п.12.1. ст.12 зазначено, що лізингоотримувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7. та п.4.1., та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60% (шістдесят відсотків) від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% (сорок відсотків) лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію угоди в такому випадку не повертається.

- п.12.2. ст.12 зазначено, що лізингодавець має право розірвати даний договір в односторонньому порядку з лізингоотримувачем, який не сплатив авансовий платіж в повному обсязі протягом строку, що встановлено п.9.3. даного договору, про що повідомляє лізингоодержувача у письмовій формі. В такому випадку, лізингодавець повертає лізингоодержувачу сплачений ним авансовий платіж за вирахуванням 20% (двадцяти відсотків) від суми сплаченого авансового платежу, комісія за організацію Угоди в такому випадку не повертається.

- п.10.11. ст. 10 Договору передбачено, що дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акту приймання-передачі предмету лізингу між лізингодавцем та лізингоотримувачем. При цьому сторони зобов'язані укласти відповідну додаткову угоду до договору, якою буде закріплено наступний порядок такого дострокового закриття.

Наведене свідчить про те, що за умовами спірного Договору у випадку розірвання договору лізингодавець повертає лізингоотримувачу сплачені кошти з вирахуванням штрафу 40% і 20% від сплаченої суми авансового внеску, та не повертає комісію за організацію договору.

Окрім того, за умовами спірного Договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень зі стягненням з останнього певних штрафних санкцій, однак таке право у лізингоодержувача умовами договору не передбачено.

Тобто, в Договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом.

Отже, вказані умови фінансового лізингу №2067 від 23.06.2016 року є несправедливими, оскільки порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Правові позиції щодо несправедливості названих умов договору висловлені у Постановах Верховного Суду України у справах № 6-65цс16; № 6-330цс16; № 6-2766цс15, які в силу ст.360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9№ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Спірний договір фінансового лізингу, з огляду на поширення на відносини, які виникають з його умов положень договорів найму та лізингу підлягав нотаріальному посвідченню.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Про нікчемність вказаної категорії договорів, у разі недотримання вимоги закону про його нотаріальне посвідчення, зазначено і у правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-2766цс15.

Однак, всупереч вимог чинного законодавства, укладений між сторонами договір фінансового лізингу не посвідчений нотаріально.

На підставі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги позивача доведені матеріалами справи, обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Керуючись ст.ст.10,60, 81,88, 130, 214, 215, 81, 88,224 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Авто Лайф про захист прав споживача фінансових послуг - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 2067, укладений 23 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Авто Лайф .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Авто Лайф (код ЄДРПОУ 40352937) на користь ОСОБА_1 (ідент. номер НОМЕР_1) 241 000 (двісті сорок одна тисяча) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Авто Лайф (код ЄДРПОУ 22698515) на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 2 410 (дві тисячі чотириста десять) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційного порядку.

Суддя В.М. Бондаренко