Рішення

від 05.10.2017 по справі 185/5163/17

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 185/5163/17

Провадження № 2/185/3072/17

ЗАОЧНЕ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2017 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Бондаренко В.М.,

за участю секретаря: Данильченко Ю.О.,

розглянув у відкритому заочному судовому засіданні в м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Авто Лайф про захист прав споживача та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Авто Лайф про захист прав споживача фінансових послуг та стягнення коштів, в якій просив суд визнати договір фінансового лізингу №1770 від 29 листопада 2016 року недійсним, стягнути з відповідача на його користь сплачені кошти в розмірі 40 550,00 грн.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що 29 листопада 2016 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Авто Лайф було укладено договір фінансового лізингу № 1770 з метою придбання автомобіля марки Chevrolet Cruze Station Wagon . В Інтернеті він знайшов вищевказаний транспортний засіб та зателефонував до продавця, йому роз'яснили, що дійсно такий транспортний засіб є в наявності. Він приїхав до офісу компанії де менеджер компанії йому пояснила, що він повинен спочатку сплатити за транспортний засіб 40 050,00 грн., шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого з ним було укладено договір лізингу. В той же день ним було сплачено рахунок на суму 40 050,00 грн. Пізніше він зателефонував до менеджера компанії, яка йому пояснила, що необхідно доплатити ще 500,00 грн., що він і зробив. Однак, пізніше, ознайомившись більш детально з договором він зрозумів, що представником не було роз'яснено призначення платежу в сумі 40 050,00 грн., який виявився комісією за організацію, тобто винагородою лізінгодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, розглядом та укладанням договору. Він вважав, що це оплата вартості транспортного засобу (зі слів представника компанії та з інформації, зазначеної на рахунку для сплати). В договорі це передбачено, але у нього не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача не надавши достовірної інформації, завірила в тому, що всі істотні умови договору вона пояснила та спонукала його підписати договір швидше, мотивуючи тим, що на неї чекають інші особи, які бажають укласти договір лізингу. Крім цього, протягом обіцяних днів предмет лізингу так і не був переданий. Він неодноразово дзвонив до компанії, але вирішити питання так і не вдалося. Таким чином, під час попередніх переговорів представником компанії введено його в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Після підписання і вивчення змісту договору стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, та можливості розірвати договір немає, оскільки договір зовсім не передбачає можливості розірвання з ініціативи лізингоодержувача без втрати грошових коштів, що є порушенням прав позивача як споживача. Також, вважає, що умови укладеного договору фінансового лізингу обмежують його права як споживача, передбачені Законом України "Про захист прав споживачів", Законом України "Про фінансовий лізинг", ЦК України, не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін у договорі. У зазначеному Договорі звужені обов'язки постачальника, передбачені діючим законодавством.

Позивачу судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити на підставах, зазначених у позові.

Представник відповідачав судове засідання не з'явився, не повідомив суд про причини не явки, хоча був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, заяв про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

Відомостей про неможливість з'явитися в судове засідання відповідач суду не надав. Суд, на підставі ст. 225 ЦПК України, ухвалив розглядати справу заочно.

Суд, вивчивши матеріали цивільної справи, встановив наступне.

29 листопада 2016 року між сторонами по справі було укладено договір фінансового лізингу №1770. Згідно п. 3.1., п.п.3.1.1., п.п. 3.1.2. Договору відповідач зобов'язався придбати та передати позивачу придбаний предмет лізингу, в порядку та на умовах даного договору та інших письмових домовленостей між сторонами.

Згідно із п.1.1. ст.1 та п.8.2. ст.8 Договору відповідач мав поставити позивачу автомобіль Chevrolet Cruze Station Wagon ; комплектація/модифікація - LeKozak; об'єм/тип двигуна - 1.6; тип КПП - МКПП; привід - передній, вартість якого складає 115000,00 доларів США, що за курсом НБУ, на час укладення Договору в еквіваленті складає 400000,00 грн.

В рахунок виконання умов договору позивачем 29 листопада 2016 року сплачено платіж у розмірі 40 050,00 грн., 15 грудня 2016 року- 500,00 грн. що підтверджується копіями квитанцій /а.с. 19/.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналізуючи вищезазначені положення законодавства, атакожзміст спірного договору фінансового лізингу від 29 листопада 2016 року, укладеного між сторонами,суд приходить до висновку, що він за своєю правовою природою є договором лізингу, є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму), купівлі-продажу транспортного засобу та поставки, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

При цьому, найменування договору укладеного між сторонами в якості "Договору фінансового лізингу" не змінює його змісту, який включає умови лізингу, найму, купівлі-продажу, поставки.

Спірний договір фінансового лізингу укладався позивачем з метою набуття права власності на автомобіль для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, тому на правовідносини між сторонами поширюються вимоги Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності йога наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" суд приходить до висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п.п.2.4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (п.11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (п.п. 10.14).

У спірному договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України Про фінансовий лізинг , положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Так, пунктом п.1.5. ст.1 Договору передбачено, що лізингодавець разом із продавцем солідарно відповідають перед лізингоодержувачем виключно за зобов'язаннями щодо продажу якісного предмету лізингу. Умови гарантійного обслуговування можуть бути передбачені договором купівлі - продажу та/або окремим договором.

Отже, даний пункт договору не містить солідарної відповідальності лізингодавця за комплектність автомобіля, а також відсутня відповідальність лізингодавця за постачання товару неналежної якості та передачу його лізингоодержувачу.

Крім цього, вказаний договір не містить вказівки, яка саме особа є продавцем та де знаходиться, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

А отже, зазначені умови спірного договору суперечать вимогам частини першої статті 808 ЦК України, яка передбачає, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Зі змісту спірного Договору вбачається, що несправедливими є зокрема такі умови договору:

- п.3.2.6,згідно якого лізенгодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем умов даного договору. При цьому лізингодавець не зобов'язаний завчасно повідомляти лізингоодержувача про розірвання даного договору.

Тобто, лізингодавець надав собі право розірвати договір на власний розсуд, н попередивши лізингоодержувача, без з'ясування причин та обставин, не надавши можливості надати пояснення.

- п.5.4, згідно якого лізингоодержувач погоджується взяти на себе та нести всю відповідальність в межах, встановлених цим договором та чинним законодавством України стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти лізингодавця, як власника предмета лізингу, щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним або фізичним особам або майну, що виникли прямо або опосередковано внаслідок володіння, експлуатації, транспортування , або стану предмета лізингу протягом строку лізингу або протягом терміну володіння лізингоодержувачем предметом лізингу.

В той же час на підставі п. 7.3 договору, страхування предмета лізингу, здійснюється за рахунок споживача, але на користь лізингодавця.

- п. 5.5. Договору - будь-які поліпшення, модифікації або зміни предмета лізингу або його з'єднання з будь-якими нерухомими або рухомими об'єктами дозволяються лише на підставі попереднього письмового погодження з лізингодавцем. При наявності відповідної письмової вимоги лізингодаця перед поверненням предмета лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний за власний рахунок відновити його початковий стан з урахуванням нормального зносу. У будь-якому випадку усі невід'ємні поліпшення, модифікації або зміни предмета лізингу, які були зроблені без письмової згоди лізингодавця, стають власністю лізингодавця та підпорядковуватися даному договору, при цьому лізингодавець не зобов'язаний виплачувати лізингоодержувачу жодних компенсацій, а останній не має право на відшкодування цих виплат за рахунок лізингових платежів.

У той же час, п. 5.6 передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний за власний рахунок забезпечити відповідність предмета лізингу всім нормативним вимогам та вносити такі зміни, модифікації та доповнення до предмета лізингу, які можуть час від часу вимагатися будь-яким законом, правилом, розпорядженням нормативним актом або наказом державного органу, виданим в межах його компетенції.

Тобто, лізингоодержувач у разі неповідомлення лізингодавця не має права робити зміни, і в той же час зобов'язаний це робити. Це є несправедливим відносно лізингоодержувача, адже він не має змоги відшкодувати витрати, зроблені у зв'язку зі змінами предмета лізингу згідно законодавства і це іде на користь лізингодавця.

- п. 5.7., згідно якого на чинність Договору не впливають будь-які обмеження або неможливість користування предметом лізингу внаслідок його часткового пошкодження, або внаслідок юридичних чи технічних або економічних причин, випадків надзвичайних подій чи форс-мажору. В таких випадках зобов'язання лізингоодержувача, в тому числі платіжні зобов'язання, залишаються чинними в повному обсязі.

Ця умова договору є несправедливою відносно лізингоодержувача, адже якщо він не має можливості виконати свої зобов'язання за договором з незалежних від нього причин, компанія односторонньо розриває договір, не повертаючи при цьому кошти та вилучаючи предмет лізингу (п.п. 3.2.3, 3.2.4, 3.2.6).В той же час компанія не обмежила себе таким же зобов'язанням.

Пунктами 8.3 та 10.14. передбачено, що лізингодавець має право змінити розмір лізингових платежів або про індексувати їх від різних факторів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни.

Підписуючи даний договір, лізингоодержувач погодився на певний розмір лізингових платежів. Однак, лізингодавець залишив за собою право в односторонньому порядку збільшувати розмір лізингового платежу, не надаючи право лізингоодержувачу відмовитися. Передбачений лише імперативний порядок прийняти ці зміни. Ця умова договору є несправедливою відносно позивача та суперечить законодавству.

- п. 10.9., згідно якого лізингоодержувач не може вимагати від лізингодавця жодного відшкодування або зменшення суми платежів за даним договором, у випадку перерви в експлуатації предмета лізингу, незалежно від причин виникнення такої перерви. Лізингоодержувач не має права затримувати платежі за даним договором, строк сплати яких настав, навіть з причин пошкодження предмету лізингу.

Цей пункт також є несправедливим, адже лізингодавець може збільшувати розмір лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний погоджуватись. В той час, лізингоодержувач ніяк не може вплинути на розмір лізингових платежів. Якщо предмет лізингу буде відсутній з вини лізингодавця, лізингоодержувач все одно зобов'язаний сплачувати рахунки.

- п.12.1. ст.12 зазначено, що лізингоотримувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7. та п.4.1., та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60% (шістдесят відсотків) від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% (сорок відсотків) лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію угоди в такому випадку не повертається.

- п.12.2. ст.12 зазначено, що лізингодавець має право розірвати даний договір в односторонньому порядку з лізингоотримувачем, який не сплатив авансовий платіж в повному обсязі протягом строку, що встановлено п.9.3. даного договору, про що повідомляє лізингоодержувача у письмовій формі. В такому випадку, лізингодавець повертає лізингоодержувачу сплачений ним авансовий платіж за вирахуванням 20% (двадцяти відсотків) від суми сплаченого авансового платежу, комісія за організацію Угоди в такому випадку не повертається.

- п.10.11. ст. 10 Договору передбачено, що дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акту приймання-передачі предмету лізингу між лізингодавцем та лізингоотримувачем. При цьому сторони зобов'язані укласти відповідну додаткову угоду до договору, якою буде закріплено наступний порядок такого дострокового закриття.

Наведене свідчить про те, що за умовами спірного Договору у випадку розірвання договору лізингодавець повертає лізингоотримувачу сплачені кошти з вирахуванням штрафу 40% і 20% від сплаченої суми авансового внеску, та не повертає комісію за організацію договору.

Отже, вказані умови фінансового лізингу №1770 від 29.11.2016 року є несправедливими, оскільки порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Правові позиції щодо несправедливості названих умов договору висловлені у Постановах Верховного Суду України у справах № 6-65цс16; № 6-330цс16; № 6-2766цс15, які в силу ст.360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9№ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Спірний договір фінансового лізингу, з огляду на поширення на відносини, які виникають з його умов положень договорів найму та лізингу підлягав нотаріальному посвідченню.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Про нікчемність вказаної категорії договорів, у разі недотримання вимоги закону про його нотаріальне посвідчення, зазначено і у правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-2766цс15.

Однак, всупереч вимог чинного законодавства, укладений між сторонами договір фінансового лізингу не посвідчений нотаріально.

На підставі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги позивача доведені матеріалами справи, обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Керуючись ст. ст. 10,60, 81,88, 130, 214, 215, 81, 88, 224-228 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Авто Лайф про захист прав споживача та стягнення коштів - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 1770, укладений 29 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Авто Лайф .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Авто Лайф (код ЄДРПОУ 40352937) на користь ОСОБА_1 (ідент. номер НОМЕР_1) 40 550 (сорок тисяч п'ятсот п'ятдесят) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Авто Лайф (код ЄДРПОУ 22698515) на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок ) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційного порядку.

Суддя В.М. Бондаренко