Постанова

від 17.10.2017 по справі 902/137/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2017 року Справа № 902/137/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуУправління праці та соціального захисту населення Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 у справі№ 902/137/17 Господарського суду Вінницької області за позовомПублічного акціонерного товариства "Укртелеком" доУправління праці та соціального захисту населення Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Калинівська районна рада; - Департамент фінансів Вінницької обласної державної адміністрації; - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області

простягнення 87809,61 грн. позивачане з'явився відповідачане з'явився третіх осібне з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області про стягнення 87809,61 грн. боргу з компенсації витрат на надання послуг зв'язку на пільговій основі. Позовні вимоги мотивовані тим, що у період з лютого 2015 року по грудень 2015 року позивач надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям споживачів, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Закону України "Про охорону дитинства", проте відповідач не відшкодував позивачу витрати, понесені внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за спірний період у повному обсязі; частково розрахунки з витрат позивача на надання послуг зв'язку на пільговій основі були здійснені на підставі спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за електроенергію за рахунок коштів державного бюджету шляхом проведення зарахування зустрічних вимог; несплачена Управлінням праці та соціального захисту населення Калинівської районної державної адміністрації сума відшкодування компенсації витрат позивача на надання послуг зв'язку пільговим категоріям споживачів за вказаний період становить 87809,61 грн.

Департамент фінансів Вінницької обласної державної адміністрації проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи, що причиною виникнення кредиторської бюджетної заборгованості по Калинівському району за надані пільги з послуг зв'язку є недофінансування субвенції з державного бюджету та реєстрація бюджетних зобов'язань понад планові призначення за надані пільги з послуг зв'язку.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.04.2017 у справі (суддя Банаська О.О.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 (судді: Тимошенко О.М. - головуючий, Дужич С.П., Саврій В.А.) рішення Господарського суду Вінницької області скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" 87809,61 грн. боргу по компенсації витрат на надання послуг зв'язку на пільговій основі та 3360,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції, Управління праці та соціального захисту населення Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову у справі скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає про неврахуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 2.11 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 309 від 02.03.2012, і також буде погашатись лише при наявності відповідного бюджетного фінансування, передбаченого на вказані цілі; у місцевому бюджеті відсутні кошти для відшкодування пільг з послуг зв'язку, а, відтак, відсутні підстави для відшкодування позивачу спірних витрат за його рахунок; відсутній укладений сторонами договір щодо сплати компенсаційних витрат за пільгами з оплати послуг зв'язку.

Також від скаржника надійшло клопотання про заміну відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Калинівської районної державної адміністрації на належного - Державу, так як субвенція на компенсаційні витрати на надання послуг зв'язку на пільговій основі фінансувалась виключно з державного бюджету.

Сторони правом на участь у судовому засіданні не скористались, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач у період з лютого 2015 по грудень 2015 року (включно) надавав пільговим категоріям споживачів телекомунікаційні послуги на пільговій основі, вартість яких підлягає відшкодуванню за рахунок субвенції з бюджету на суму 177529,25 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаним з наданням пільг за період з лютого 2015 по грудень 2015 року (включно).

Також встановлено, що Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (сторона 1), Департамент фінансів Вінницької обласної державної адміністрації (сторона 2), Вінницька філія Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (сторона 3), Публічне акціонерне товариство "Вінницяобленерго" (сторона 4) та Державне підприємство "Енергоринок" (остання сторона) підписували спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, якими визначено порядок взаєморозрахунку між сторонами; в рахунок компенсації послуг на пільговій основі шляхом проведення зарахування зустрічних вимог зараховано суму 115300,00 грн, з яких: 25580,36 грн - зараховані в рахунок погашення залишку боргу, що утворився станом на 01.02.2015, та 89719,64 грн - в рахунок погашення залишку боргу, що утворився за період лютий-грудень 2015 року.

Позивач щомісячно направляв відповідачу звіти для розрахунку за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям споживачів, а також надсилав акти звіряння розрахунків за надані населенню пільги за послуги зв'язку. Відповідно до акта звіряння розрахунків, підписаного сторонами, заборгованість на початок звітного періоду (01.01.2015) становить 26341,68 грн, позивачем надано послуги зв'язку пільговим категоріям населення за 2015 рік (з 01.01.2015 по 31.12.2015) на суму 194767,93 грн, а проведено оплату на загальну суму 133300,00 грн, заборгованість складає 87809,61 грн.

Несплата відповідачем компенсації витрат на надання послуг зв'язку на пільговій основі слугувало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський зазначав про те, що фінансування витрат, пов'язаних з виконанням зазначеного законодавства, в тому числі витрати, які понесені підприємством зв'язку в результаті надання послуг на пільгових умовах, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; загальний обсяг виплат з місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати по пільгам з оплати за послуги зв'язку окремих категорій споживачів, не може перевищувати розміру затверджених субвенцій; факт обліку зобов'язань з оплати за своєю суттю не свідчить про наявність зазначених коштів у відповідача, а, відтак, і виникнення у нього обов'язку щодо виплати компенсації щодо відшкодування витрат позивача по пільгам з оплати за послуги зв'язку окремих категорій споживачів; виконання зобов'язання відповідачем за відсутності відповідних бюджетних призначень та надходження на рахунок відповідача цільових коштів державних субвенцій є неможливим.

Переглядаючи справу за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, натомість, вказав, що Управління праці та соціального захисту населення Калинівської районної державної адміністрації є головним розпорядником коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення; неналежне фінансування заходів соціального захисту окремих категорій громадян не є підставою для позбавлення позивача права на відшкодування вказаних вище витрат, понесених позивачем; послався також на практику Європейського суду з прав людини, за змістом якої невиправдане посилання на відсутність належного фінансування заходів соціального захисту або відсутність бюджетних коштів не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності боржника або для виправдання бездіяльності відповідного органу.

Колегія суддів відзначає, що за змістом пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії". Статтею 19 цього Закону визначено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Норми цих Законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікація надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Статтями 89, 102 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) визначено, що видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету". Відповідно до пункту 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Отже, як вірно встановив апеляційний господарський суд, розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг у місті Калинівка є Управління праці та соціального захисту населення Калинівської районної державної адміністрації, а відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Згідно з частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин першої-четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України унормовує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина друга статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, згідно з приписами частини другої статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

В свою чергу позивач зобов'язаний дотримуватися положень законодавства про соціальний захист, здійснюючи при цьому підприємницьку діяльність з надання послуг зв'язку, які мають оплатний характер. Покладення на позивача витрат, пов'язаних з наданням послуг пільговим верствам населення, без їх відшкодування відповідним органом суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності, встановленим статтею 3 Цивільного кодексу України

Таким чином, встановивши, що телекомунікаційні послуги на пільгових умовах позивачем надавались на виконання імперативних законодавчих приписів і те, що відповідач (як уповноважений державою орган) в силу закону має відшкодувати спірні витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 15.05.2012 у справі № 11/446, від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16.

Доводи, викладені заявником в касаційній скарзі, вказаних висновків не спростовують.

Стосовно доводів скаржника про те, що між сторонами не виникло договірних зобов'язань, колегія суддів відзначає, що чинне законодавство України (зокрема в силу приписів пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" № 256 від 04.03.2002) не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, адже зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх волевиявлення.

Доводи скаржника, викладені у клопотанні від 08.08.2017 про те, що він не є належним відповідачем у справі, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки у спірних правовідносинах саме Управління праці та соціального захисту населення Калинівської районної державної адміністрації (як розпорядник коштів) виступає як зобов'язана сторона і є належним відповідачем.

Інші доводи касаційної скарги повторюють доводи апеляційної скарги, які були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, та спростовані висновками суду, викладеними в постанові апеляційного господарського суду.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарський суд вирішив спір відповідно до вимог статей 4 2 , 4 3 , 33, 34, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надав оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, відповідно відобразивши це в постанові.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 у справі №902/137/17 Господарського суду Вінницької області у даній справі залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т.Дроботова