Рішення

від 18.10.2017 по справі 910/15992/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2017Справа №910/15992/17 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В. , при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТАРІС ПВР-БУД" до про Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБГ ЄВРОТРАНС" стягнення заборгованості у розмірі 21 434,65 грн Представники:

від Позивача: Кривенко О.О. (представник за Довіреністю);

від Відповідача: не з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю АНТАРІС ПВР-БУД (надалі також - Позивач ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ПБГ ЄВРОТРАНС (надалі також - Відповідач ) про стягнення заборгованості у розмірі 21434 грн. 65 коп.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 30.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю АНТАРІС ПВР-БУД (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ПБГ ЄВРОТРАНС (постачальник) було укладено Договір поставки №101, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти та оплатити його в повному обсязі. Як зазначає Позивач, на виконання умов Договору він перерахував грошові кошти у загальному розмірі 11 912,40 грн, проте Відповідачем всупереч умовам Договору не було поставлено товар. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість перед Позивачем в розмірі 11 912,40 грн. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Відповідача пеню у розмірі 1 540,40 грн., штраф у розмірі 5 956,20 грн. 3% річних у розмірі 346,00 грн та інфляційні у розмірі 1 679,65 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 року порушено провадження у справі № 910/15992/17, судове засідання призначено на 02.10.2017 року.

02.10.2017 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив. Представники сторін вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 20.09.2017 року не виконали.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати:

1) Позивача надати докази на підтвердження направлення заявки на поставку відповідно до п. 2.4 Договору №101 від 30.08.2016 року;

2) Відповідача надати докази на підтвердження поставки товару відповідно до умов Договору №101 від 30.08.2016 року або докази повернення сплачених грошових коштів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.10.2017 відкладено розгляд справи на 18.10.2017 у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

В судовому засіданні 18.10.2017 представник Позивача надав документи на виконання вимог суду, підтримав доводи та вимоги позовної заяви, просив Суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою про відправлення на Ухвалі Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі № 910/15992/17, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав.

За змістом пункту 32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України , якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю ПБГ ЄВРОТРАНС є 03164, м.Київ, вул. Академіка Булаховського, 30-А.

Суд зазначає, що Ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/15992/17 направлялись на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю ПБГ ЄВРОТРАНС , зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Згідно з абзацом 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 18.10.2017, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

30.08.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю АНТАРІС ПВР-БУД (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ПБГ ЄВРОТРАНС (Постачальник) було укладено Договір поставки №101, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти та оплатити його в повному обсязі.

Відповідно до п. 2.4 Договору, поставка товару здійснюється за попередньою письмовою заявкою покупця. Відповідно до заявки покупця оформляється та направляється на його адресу рахунок-фактура, яка є підтвердженням взяття заявки до виконання.

Згідно з п. 3.3 Договору товар постачається на протязі 10 робочих днів з моменту належного зарахування коштів, вказаних в п. 4.3 цього договору на рахунок постачальника.

За приписами п. 4.3 Договору, оплата за цим договором здійснюється покупцем в національній валюті України - гривні та у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника в розмірі: оплата за партію товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у розмірі 100% попередньої оплати за товар, якщо сторони в кожному окремому випадку не домовились про інше. Платежі за цим договором є здійсненими з моменту надходження повної суми платежу по кожній партії товару на поточний рахунок постачальника.

У п. 6.3 Договору визначено, що у випадку, якщо постачальник порушує умови договору щодо поставки/заміни/до поставки товару або строків усунення недоліків/дефектів або повернення покупцю грошових коштів у випадках, передбачених цим договором, постачальник сплачує неустойку у розмірі 0,5% від вартості непоставленого/неякісного товару за кожен прострочений день (починаючи з дати порушення строку) але не більше ніж 50% такої вартості.

Згідно з п. 6.9 Договору, у випадку дострокового припинення договору та/або неможливості постачальника поставити товар в рахунок здійсненого постачальнику авансованого платежу (платежів) за поставку товару, постачальник зобов'язується повернути покупцю сплачений постачальнику аванс за товар, який не був поставлений, протягом 15 календарних днів після отримання від покупця письмової вимоги про повернення сплаченого авансу. В разі прострочення повернення авансу більше як на 10 днів або відмови від повернення сплаченого авансу, або ненадання відповіді на письмову вимогу про повернення сплаченого авансу продавець має додатково сплатити штраф у розмірі 30% від вартості непоставленого товару/неповернутих коштів.

Договір набирає чинності з дати підписання його сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2017 включно, а в частині невиконання будь-яких взаємних зобов'язань Договір продовжує дію до виконання сторонами всіх взаємних зобов'язань (п.10.1 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №101 від 30.08.2016 Відповідачем був виставлений Позивачу рахунок на оплату № 240 від 30.08.2016 на суму 11 912,40 грн, а останнім в свою чергу був сплачений вказаний рахунок шляхом перерахування Відповідачу грошових коштів у розмірі 11 912,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1478 від 08.09.2016 із зазначенням призначення платежу: оплата за пісок зг. рах. № 240 від 30.08.2016 .

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідачем всупереч умовам Договору не було поставлено товар. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість перед Позивачем в розмірі 11 912,40 грн. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Відповідача пеню у розмірі 1 540,40 грн., штраф у розмірі 5 956,20 грн. 3% річних у розмірі 346,00 грн та інфляційні у розмірі 1 679,65 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю АНТАРІС ПВР-БУД підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору поставки №101 від 30.08.2016 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №101 від 30.08.2016 Відповідачем був виставлений Позивачу рахунок на оплату № 240 від 30.08.2016 на суму 11 912,40 грн, а останнім в свою чергу був сплачений вказаний рахунок шляхом перерахування Відповідачу грошових коштів у розмірі 11 912,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1478 від 08.09.2016 із зазначенням призначення платежу: оплата за пісок зг. рах. № 240 від 30.08.2016 .

Згідно з п. 3.3 Договору товар постачається на протязі 10 робочих днів з моменту належного зарахування коштів, вказаних в п. 4.3 цього договору на рахунок постачальника.

Проте, як встановлено Судом, Відповідачем всупереч умовам Договору не був поставлений Позивачу товар на суму в розмірі 11 912,40 грн протягом 10 робочих днів з дня зарахування коштів на рахунок Позивача, тобто у строк по 22.09.2017.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Доводи Позивача про звернення до Відповідача з вимогами 18/11-16 від 18.11.2016 та № 22/03-17 від 22.03.2017 про повернення авансу не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки належних доказів направлення указаних вимог на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю ПБГ ЄВРОТРАНС (03164, м.Київ, вул. Академіка Булаховського, 30-А) у матеріалах справи немає.

Відповідно до частини другої статті 693 ЦК України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Вказану правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 року по справі № 5011-42/13539-2012|3-30гс13.

Однак, Суд звертає уваги, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю АНТАРІС ПВР-БУД в розмірі 11 912,40 грн.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не поставив товар та не здійснив повернення грошових коштів в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 11 912,40 грн - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних у розмірі 346,00 грн. та інфляційні у розмірі 1 679,65 грн за загальний період прострочки з 01.10.2016 по 19.09.2017.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року)

Суд зазначає, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Таким чином, до даних правовідносин не підлягають застосуванню положення ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року по справі №3-90гс14.

За таких підстав, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю АНТАРІС ПВР-БУД (Покупець) до Товариства з обмеженою відповідальністю ПБГ ЄВРОТРАНС про стягнення 3% річних у розмірі 346,00 грн. та інфляційних у розмірі 1 679,65 грн за загальний період прострочки з 01.10.2016 по 19.09.2017 задоволенню не підлягають.

Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 19.03.2017 по 19.09.2017 у розмірі 1 540,40 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно норми ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому Суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.

У п. 6.3 Договору визначено, що у випадку, якщо постачальник порушує умови договору щодо поставки/заміни/до поставки товару або строків усунення недоліків/дефектів або повернення покупцю грошових коштів у випадках, передбачених цим договором, постачальник сплачує неустойку у розмірі 0,5% від вартості непоставленого/неякісного товару за кожен прострочений день (починаючи з дати порушення строку) але не більше ніж 50% такої вартості.

Виходячи з системного аналізу вказаних вище норм, Суд приходить до висновку, що сторонами в укладеному договорі було погоджено пеню, так як остання визначається у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, Суд відзначає, що відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за Договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 27.09.2005 у справі № 35/475-04.

Суд, перевіривши розрахунок пені у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання за загальний період прострочки з 19.03.2017 по 19.09.2017 у розмірі 1 540,40 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача, оскільки граничний строк повернення є 22.09.2016, а тому прострочка Відповідача почалась з 23.03.2016, а також розрахунком пені, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що не застосовується без погодження її застосування сторонами договору. Отже, виходячи із встановленої у Договорі неустойки, стягненню з відповідача на користь Позивача підлягає пеня у розмірі 297,81 грн, обчислена Судом самостійно за період з 19.03.2017 по 23.03.2017.

Також Позивачем заявлена вимога про стягнення з Відповідача штрафу на підставі п. 6.3 Договору у розмірі 5 956,20 грн.

Відповідно до п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду України у постановах від 27.04.2012р. № 06/5026/1052/2011, Суд вважає правомірним застосування до відповідача одночасно штрафу та пені.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України пеня та штраф є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У зв'язку з чим, у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що не суперечить положенням ст. 61 Конституції України і відповідає встановленій статтею 627 Цивільного кодексу України свободі договору, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Перевіривши розрахунок штрафу, Суд вказує про відсутність підстав для його стягнення у заявленому розмірі, оскільки Позивач невірно визначив правову природу штрафу та помилково здійснив його розрахунок на підставі п. 6.3 Договору, яким передбачено порядок стягнення пені.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю ПБГ ЄВРОТРАНС на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АНТАРІС ПВР-БУД підлягає стягненню заборгованість у розмірі 11 912,40 грн та пеня у розмірі 297,81 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49,75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю АНТАРІС ПВР-БУД задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПБГ ЄВРОТРАНС (03164, м.Київ, вул. Академіка Булаховського, будинок 30-А, ідентифікаційний код 39397679) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АНТАРІС ПВР-БУД (03134, м.Київ, вулиця Симиренка, будинок 36, корпус А, офіс 104, ідентифікаційний код 35619566) заборгованість у розмірі 11 912 (одинадцять тисяч дев'ятсот дванадцять) грн. 40 коп., пеню у розмірі 297 (двісті дев'яносто сім) грн. 81 коп. та судовий збір у розмірі 911 (дев'ятсот одинадцять) грн. 44 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 23 жовтня 2017 року.

Суддя О.В. Чинчин