Рішення

від 09.10.2017 по справі 910/12017/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2017Справа №910/12017/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слух"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кордіал"

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2

про визнання договору продовженим та визнання права власності

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Карлін О.В. - представник за довіреністю № 73 від 30.01.2017;

від відповідача: Мельник Т.Б. - представник за довіреністю б/н від 14.06.2017;

від третьої особи 1: ОСОБА_5 - представник за довіреністю б/н від 04.08.2017;

від третьої особи 2: ОСОБА_6 - представник на підставі договору про надання правової допомоги № 06/10-2017 від 06.10.2017;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

24.07.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Слух" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кордіал" про визнання договору продовженим та визнання права власності (з урахуванням поданої позивачем 27.07.2017 заяви про зміну предмету позову).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що між сторонами (позивач - орендар, відповідач - орендодавець) було укладено договір оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014 зі строком дії до 01.08.2017, однак відповідач у листі від 15.06.2017 зазначив, що має намір використовувати приміщення, що є об'єктом оренди за договором, для власних потреб. Проте, позивач наголошує на тому, що основним видом діяльності відповідача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (відповідно до інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), а 16.06.2017 відповідач змінив своє місцезнаходження (44114, Волинська обл., Ратнівський р-н, с. Язавні, вул. Центральна, буд. 10А), що свідчить про відсутність наміру використовувати приміщення для власних потреб.

Окрім наведеного, позивач вважає, що підписання відповідачем надісланого позивачем договору оренди є обов'язком відповідача відповідно до п. 6.1.4 договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014, однак листом від 15.06.2017 відповідач повідомив позивача про відмову у продовженні договору оренди та вимагав позивача звільнити приміщення до 01.08.2017, попередивши про вжиття заходів щодо виселення позивача з приміщення після 01.08.2017.

Наведені дії, на думку позивача, свідчать про невиконання відповідачем умов господарського договору (договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014), невизнання права позивача на продовження договору оренди, ухилення від підписання основного договору на підставі попереднього договору, а також про створення відповідачем позивачу перешкод у користуванні орендованим приміщенням.

За таких обставин, позивач просить суд (з урахуванням заяви про зміну предмету позову, що подана 27.07.2017): 1) визнати продовженим на 35 календарних місяців, починаючи з 01.08.2017, договір оренди з правом викупу між Товариством з обмеженою відповідальністю "Слух" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кордіал" щодо групи приміщень АДРЕСА_1, загальною площею 347,1 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 43048180000 на умовах, викладених позивачем у прохальній частині позовної заяви; 2) визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Слух" право власності на приміщення № 101, площею 2,5 кв.м. групи приміщень АДРЕСА_1.

25.07.2017 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про надіслання справи за територіальною підсудністю до Господарського суду Волинської області за місцезнаходженням відповідача.

26.07.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Слух" про вжиття заходів до забезпечення позову, в якій позивач просить суд заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Кордіал" та іншим особам здійснювати виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Слух" з нежилого приміщення, група приміщень АДРЕСА_1, загальною площею 347,1 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 43048180000, а також вчиняти дії щодо відключення вказаного приміщення від електромереж, водопостачання та/або щодо припинення електропостачання та водопостачання у вказане приміщення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 порушено провадження у справі № 910/12017/17; розгляд справи призначено на 11.08.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 задоволено повністю заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Слух" про вжиття заходів до забезпечення позову: заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю "Кордіал" та іншим особам здійснювати виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Слух" з нежилого приміщення, групи приміщень АДРЕСА_1, загальною площею 347,1 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 43048180000, а також вчиняти дії щодо відключення вказаного приміщення від електромереж, водопостачання та/або щодо припинення електропостачання та водопостачання у вказане приміщення.

02.08.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із неможливістю представника взяти участь у судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 15.09.2017.

14.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

14.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та письмові пояснення щодо визначення розміру судового збору, відповідно до яких позивач зазначає, що розмір судового збору за подання позову в частині вимог про визнання права власності на приміщення №101 площею 2,5 кв.м., яке є частиною об'єкту нерухомого майна (групи приміщень №92 літера А), слід вираховувати від вартості всієї площі приміщення з урахуванням норм ст. 4 Закону України Про судовий збір .

У судовому засіданні 15.09.2017 представник відповідача подав заяву про відвід судді.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2017 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Кордіал" про відвід судді Отрош І.М.

У судовому засіданні 15.09.2017 представник відповідача подав суду відзив на позов, згідно з яким відповідач зазначає, що укладення договору оренди на новий строк з позивачем не є обов'язковим для відповідача, оскільки договір оренди №01/10/14 від 01.10.2014 та законодавство України передбачає лише обов'язок відповідача за умови наявності у нього бажання здавати в оренду майно, перш за все надати позивачу можливість на умовах, що пропонуються іншим претендентам, укласти договір оренди на новий строк; відповідач не розміщував в мережі Інтернет жодних оголошень про передачу в оренду спірного нерухомого майна; у позові відсутнє будь-яке обґрунтування підстав виникнення у позивача права власності на приміщення №101 площею 2,5 кв.м., яке є частиною об'єкту нерухомого майна (групи приміщень №92 літера А).

У відповідності до статті 77 Господарського суду міста Києва у судовому засіданні 15.09.2017 оголошено перерву у розгляді справи до 25.09.2017.

18.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Обґрунтовуючи необхідність залучення до участі у справі третіх осіб представник відповідача зазначив, що відповідно до п. 3.3 Договору оренди № 01/10/14 від 01.10.2014 орендодавець (відповідач) повідомляє про обтяження приміщення у вигляді іпотеки, відповідно до договору іпотеки серія № 1505 від 18.07.2014, обтяжувачем (іпотекодержателя) є ОСОБА_7 Згідно договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 01.06.2017, відповідно до умов якого первісний іпотекодержатель - ОСОБА_7 відступає, а новий іпотекодержатель - ОСОБА_1 набуває права та обов'язки первісного іпотекодержателя, належних йому згідно з іпотечним договором, посвідченим 18.07.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстраційним номером № 1505, укладеним між ОСОБА_7 та ТОВ "Кордіал". Предметом договору іпотеки є нежитлове приміщення - групи приміщень АДРЕСА_1, загальною площею 347,1 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 43048180000. Без погодження іпотекодержателя (ОСОБА_1) договір оренди на новий строк є недійсним; згоди на укладення договору оренди чи його продовження або інших угод про відчуження майна іпотекодержатель (ОСОБА_1) не надавала.

25.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи та пояснення, згідно з якими позивач вказує, що він за умовами договору оренди вправі здійснити викуп приміщення, відтак вважає, що вимога про визнання права власності на частину приміщення є належним способом захисту порушеного права.

У судовому засіданні 25.09.2017 судом відкладено вирішення питання про зупинення провадження у справі до наступного судового засідання.

Представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2017 залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, продовжено строк розгляду спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 09.10.2017.

У судове засідання 09.10.2017 з'явились представники позивача, відповідача та третіх осіб 1 та 2. Представник позивача підтримав позов, представник відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві. Представник третьої особи 1 подав суду пояснення, згідно з якими зазначено, що ОСОБА_1 не надавала згоди на укладання договору оренди чи купівлі-продажу групи приміщень АДРЕСА_1 загальною площею 347,1 кв.м.; рішення суду про визнання права власності не може породжувати таке право, оскільки позивач станом на подання позову вже повинен набути право власності на відповідний об'єкт.

Представником третьої особи 2 було подано письмові пояснення, згідно з якими зазначено, що умови виникнення переважного права орендаря відсутні, оскільки позивач неналежно виконував свої обов'язки наймача за договором та відповідач не має наміру здавати спірне приміщення в оренду.

Розглянувши у судовому засіданні 09.10.2017 клопотання про зупинення провадження у справі, подане 14.09.2017, суд відмовляє в його задоволенні з таких підстав.

В обґрунтування вказаного клопотання позивач зазначає, що у Господарському суді міста Києва розглядається справа №910/12017/17 за позовом ТОВ Слух до ТОВ Кордіал про визнання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень укладеним, визнання права власності на майно та стягнення коштів, предметом розгляду якої є в тому числі вимога про визнання укладеним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень та визнання за позивачем права власності на нежиле приміщення група приміщень АДРЕСА_1, загальною площею 347,1 кв.м, а тому, у разі задоволення позову та визнання за позивачем права власності на приміщення, це призведе до неможливості одночасного існування орендних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Зупинення провадження у справі - тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Як зазначено у п. 3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним. Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі. Надіслання господарським судом у передбачених законом випадках матеріалів справ до судів вищих інстанцій підпадає під дію частини першої статті 79 ГПК, оскільки відсутність у суді зазначених матеріалів унеможливлює розгляд ним справи. Водночас необхідно мати на увазі, що подання як апеляційних, так і касаційних скарг на ухвали, зазначені в пунктах 1, 5, 10 - 21 частини першої статті 106 ГПК, не перешкоджає продовженню розгляду справ, у яких винесено такі ухвали. Приписи частини третьої статті 106 ГПК стосуються й подання касаційних скарг на відповідні ухвали апеляційних господарських судів. Якщо на час надіслання місцевим господарським судом до суду вищої інстанції матеріалів справи не завершений розгляд заяви про відстрочку або розстрочку виконання судового рішення, зміну способу та порядку його виконання, скарги на дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби тощо, то провадження за ними зупиняється на підставі статті 79 ГПК до повернення зазначених матеріалів до суду першої інстанції. У разі ж якщо відповідна заява чи скарга або зустрічна позовна заява надійшла до місцевого господарського суду під час перебування матеріалів справи у суді вищої інстанції, то місцевий господарський суд виносить ухвалу про відкладення вирішення питання про прийняття відповідної заяви (скарги) так само до повернення відповідних матеріалів із суду вищої інстанції.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: а) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; б) чим зумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: а) непідвідомчості; б) обмеженості предметом позову; в) неможливості розгляду тотожної справи; г) певної черговості розгляду вимог.

Так, суд зазначає, що позивачем не обґрунтовано, чим викликана саме неможливість розгляду судом даного спору до вирішення спору у справі №910/12017/17 за позовом ТОВ Слух до ТОВ Кордіал про визнання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень укладеним, визнання права власності на майно та стягнення коштів та не доведено, що ті обставини, які входять до предмету доказування у даній справі, не можуть бути судом встановлені самостійно, у зв'язку з чим відсутні передбачені приписами ст. 79 Господарського процесуального кодексу України підстави для зупинення провадження у даній справі.

Розглянувши клопотання про надіслання справи за територіальною підсудністю до Господарського суду Волинської області за місцезнаходженням відповідача, суд відмовляє в її задоволенні з огляду на наступне.

27.07.2017 відділом діловодства суду отримано від позивача заява про зміну предмету позову, з урахуванням якої було порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду.

Так, позивач з урахуванням даної заяви просить суд визнати продовженим договір та визнати право власності на нежиле приміщення група приміщень АДРЕСА_1, загальною площею 347,1 кв.м.

За змістом ст. 16 Господарського суду України (Виключна підсудність справ), справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

За наведених обставин, оскільки на момент прийняття позову до розгляду та порушення провадження у даній справі (27.07.2017) позивачем були заявлені вимоги (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) в тому числі про визнання права власності на нерухоме майно, що знаходиться у м. Києві, даний спір підлягає розгляду у Господарському суді міста Києва за правилами виключної підсудності.

У судовому засіданні 09.10.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Слух" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кордіал" (орендодавець) укладено договір оренди № 01/10/14 з правом викупу, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати орендареві у строкове платне користування нежиле приміщення, група приміщень АДРЕСА_1, загальною площею 347,1 кв. м, на умовах, визначених договором.

Згідно з п. 1.4 договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014 призначення приміщення - використання для потреб клініки (медичного центру).

Відповідно до п. 2.1 договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014 цей договір укладається сторонами строком на 35 місяців. Строк дії цього договору починає свій перебіг з дати його підписання сторонами та підписання акту приймання-передачі приміщення згідно з п. 4. 1 цього договору і закінчується 01.08.2017.

Сторони встановили, що орендар має переважне право на продовження строку дії цього договору, яке реалізується в порядку, передбаченому п.п. 6.1.4, 7.1.4 цього договору (п. 2.2 договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014).

Відповідно до п. 5.6 договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014 у разі необхідності орендар може здійснювати оплату майбутніх орендних платежів за будь-який період з подальшим письмовим повідомленням орендодавця про здійснення таких авансових платежів. Уразі підвищення орендної плати у період, що був оплачений орендарем, оплаті підлягає різниця між сумою підвищеної та фактично сплаченої орендної плати.

Згідно з п. 6.1.4 договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014 орендодавець зобов'язаний укласти договір оренди приміщення з орендарем на новий строк після отримання повідомлення орендаря про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк (п. 7.1.4 договору).

Відповідно до п. 7.1.4 договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014 з метою реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди приміщення на новий строк у випадку закінчення строку дії цього договору, повідомити письмово орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення цього договору на новий строк не пізніше 45 календарних днів до дати закінчення строку дії цього договору.

Судом встановлено, що 01.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Слух" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кордіал" (орендодавець) укладено додаткову угоду до договору оренди з правом викупу №01/10/14 від 01.10.2014, згідно з якою орендодавець в порядку та на умовах, визначених цією додатковою угодою, надає право орендарю на викуп нежилого приміщення, групи приміщень АДРЕСА_1 загальною площею 347,1 кв.м. у орендодавця; приміщення, яке викуповується орендарем в орендодавця, знаходиться в користуванні орендаря відповідно до договору оренди з правом викупу №01/10/14 від 01.10.2014; оплата за приміщення здійснюється орендарем в гривнях на поточний рахунок орендодавця відповідно до курсу долара США, встановленого Національним Банком України на день здійснення платежу; після повної оплати орендарем загальної вартості приміщення сторони зобов'язуються укласти договір купівлі-продажу приміщення, яке підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації відповідно до вимог чинного законодавства України.

Дослідивши зміст укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Слух" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кордіал" (орендодавець) договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014 з урахуванням додаткової угоди від 01.10.2014, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди з правом викупу.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди (ст. 289 Господарського кодексу України).

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Судом встановлено, що 01.10.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю "Слух" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кордіал" (орендодавець) складено акт прийому-передачі нежитлового приміщення за договором оренди з правом викупу №01/10/14 від 01.10.2014, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 347,1 кв.м.

Судом встановлено, що 31.05.2017 позивач звернувся до відповідача із листом (вих. № 31/05/17 від 31.05.2017), в якому, керуючись п.п. 2.2, 6.1.4, 7.1.4 Договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014 повідомив відповідача про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк та разом із вказаним листом надіслав відповідачу два примірники договору для підписання відповідачем (копія листа з додатками долучена позивачем до позовної заяви).

Судом встановлено, що у відповідь на вказаний лист, відповідач своїм листом б/н від 15.06.2017 повідомив позивача про те, що умови запропонованого позивачем договору оренди, зокрема умови щодо розміру орендної плати, відповідача не влаштовують, що відповідно до ст. 777 Цивільного кодексу України, свідчить про недосягнення між сторонами домовленості щодо плати, у зв'язку з чим переважне право наймача на укладення договору припиняється. Також відповідач у вказаному листі зазначив, що строк дії укладеного між сторонами договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014 припиняється 01.08.2017, у зв'язку з чим просив позивача в строк до 01.08.2017 покинути орендоване приміщення та вивезти з нього все майно позивача, після чого передати приміщення відповідачу за актом приймання-передачі приміщення. Крім того, відповідач повідомив позивача про те, він має намір використовувати вказане приміщення для власних потреб, та зазначив, що з метою запобігання будь-яких конфліктних ситуацій позивачу слід завчасно вжити заходів щодо уникнення можливих збитків, в тому числі упущеної вигоди, у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди та виселення з орендованого приміщення.

Як вказує позивач у позові, вказаний лист було надіслано відповідачем на адресу позивача 15.06.2017, даний факт відповідачем не заперечувався.

Судом встановлено, що відповідно до повторного листа про звільнення приміщення від 20.07.2017 відповідач просив позивача у строк до 01.08.2017 покинути орендоване за договором оренди від 01.10.2014 №01/10/2014 приміщення (копія листа долучена до відзиву відповідача).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між сторонами (позивач - орендар, відповідач - орендодавець) було укладено договір оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014 зі строком дії до 01.08.2017, однак відповідач у листі від 15.06.2017 зазначив, що має намір використовувати приміщення, що є об'єктом оренди за договором, для власних потреб. Проте, позивач наголошує на тому, що основним видом діяльності відповідача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (відповідно до інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), а 16.06.2017 відповідач змінив своє місцезнаходження (44114, Волинська обл., Ратнівський р-н, с. Язавні, вул. Центральна, буд. 10А), що свідчить про відсутність наміру використовувати приміщення для власних потреб.

Окрім наведеного, позивач вважає, що підписання відповідачем надісланого позивачем договору оренди є обов'язком відповідача відповідно до п. 6.1.4 договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014, однак листом від 15.06.2017 відповідач повідомив позивача про відмову у продовженні договору оренди та вимагав позивача звільнити приміщення до 01.08.2017, попередивши про вжиття заходів щодо виселення позивача з приміщення після 01.08.2017.

Наведені дії, на думку позивача, свідчать про невиконання відповідачем умов господарського договору (договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014), невизнання права позивача на продовження договору оренди, ухилення від підписання основного договору на підставі попереднього договору, а також про створення відповідачем позивачу перешкод у користуванні орендованим приміщенням.

За таких обставин, позивач просить суд (з урахуванням заяви про зміну предмету позову, що подана 27.07.2017): 1) визнати продовженим на 35 календарних місяців, починаючи з 01.08.2017, договір оренди з правом викупу між Товариством з обмеженою відповідальністю "Слух" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кордіал" щодо групи приміщень АДРЕСА_1, загальною площею 347,1 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 43048180000 на умовах, викладених позивачем у прохальній частині позовної заяви; 2) визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Слух" право власності на приміщення № 101, площею 2,5 кв.м. групи приміщень АДРЕСА_1.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Нормами частини 2 статті 291 Господарського кодексу України встановлено, що договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації (викупу) об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Зі змісту статей 759, 763 і 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 291 Господарського кодексу України вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк і на тих самих умовах, на яких цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує сторона договору - орендодавець/балансоутритмувач.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Як встановлено судом, відповідно до п. 2.1 договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014 цей договір укладається сторонами строком на 35 місяців. Строк дії цього договору починає свій перебіг з дати його підписання сторонами та підписання акту приймання-передачі приміщення згідно з п. 4.1 цього договору і закінчується 01.08.2017.

Як встановлено судом, 01.10.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю "Слух" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кордіал" (орендодавець) складено акт прийому-передачі нежитлового приміщення за договором оренди з правом викупу №01/10/14 від 01.10.2014, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 347,1 кв.м.

Як встановлено судом, 31.05.2017 позивач звернувся до відповідача із листом (вих. № 31/05/17 від 31.05.2017), в якому, керуючись п.п. 2.2, 6.1.4, 7.1.4 Договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014 повідомив відповідача про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк та разом із вказаним листом надіслав відповідачу два примірники договору для підписання відповідачем (копія листа з додатками долучена позивачем до позовної заяви).

Як встановлено судом, у відповідь на вказаний лист, відповідач своїм листом б/н від 15.06.2017 повідомив позивача про те, що умови запропонованого позивачем договору оренди, зокрема умови щодо розміру орендної плати, відповідача не влаштовують, що відповідно до ст. 777 Цивільного кодексу України, свідчить про недосягнення між сторонами домовленості щодо плати, у зв'язку з чим переважне право наймача на укладення договору припиняється. Також відповідач у вказаному листі зазначив, що строк дії укладеного між сторонами договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014 припиняється 01.08.2017, у зв'язку з чим просив позивача в строк до 01.08.2017 покинути орендоване приміщення та вивезти з нього все майно позивача, після чого передати приміщення відповідачу за актом приймання-передачі приміщення. Крім того, відповідач повідомив позивача про те, він має намір використовувати вказане приміщення для власних потреб, та зазначив, що з метою запобігання будь-яких конфліктних ситуацій позивачу слід завчасно вжити заходів щодо уникнення можливих збитків, в тому числі упущеної вигоди, у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди та виселення з орендованого приміщення.

Як вказує позивач у позові, вказаний лист було надіслано відповідачем на адресу позивача 15.06.2017, вказаний факт не заперечувався відповідачем.

Як встановлено судом, відповідно до повторного листа про звільнення приміщення від 20.07.2017 відповідач просив позивача забезпечити у строк до 01.08.2017 покинути орендоване за договором оренди від 01.10.2014 №01/10/2014 приміщення (копія листа долучена до відзиву відповідача).

З огляду на наведені обставини, у зв'язку з направленням відповідачем листа №б/н від 15.06.2017 на адресу позивача, який містить заперечення щодо продовження дії договору, суд вважає, що орендодавець таким діями виразив своє волевиявлення на припинення дії договору оренди від 01.10.2014 №01/10/14. Судом враховано, що такий лист було надіслано в період строку дії договору, тобто в межах визначеного ст. 764 Цивільного кодексу України строку для подання орендодавцем заперечень щодо продовження строку дії договору.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Суд зазначає, що заперечення щодо продовження строку дії договору оренди, викладені у листі від 15.06.2017, за своєю правовою природою є одностороннім правочином, оскільки є дією особи, яка спрямована на припинення цивільних (господарських) прав і обов'язків за договором оренди.

Таким чином, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами договір оренди від 01.10.2014 №01/10/2014 припинився у зв'язку із закінченням строку його дії та наявністю заперечень орендодавця щодо продовження строку його дії, у зв'язку з чим у позивача відсутні правові підстави для подальшого користування об'єктом оренди.

Так, розглянуті судом положення Цивільного кодексу України стосуються поновлення договору оренди у разі відсутності заперечень орендодавця та наявності волевиявлення орендаря на подальше користування об'єктом оренди.

В той же час, Цивільний кодекс України розрізняє поняття поновлення договору оренди між сторонами договору оренди на тих же умовах між тими ж сторонами та поняття переважного права на укладання договору оренди, тобто на укладання нового договору оренди на нових умовах.

Так, за змістом ст. 777 Цивільного кодексу України, наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється. Наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Так, передбачене ст. 777 Цивільного кодексу України переважне право орендаря включає в себе два елементи: на укладення договору оренди на новий строк та на придбання об'єкта оренди (у разі його продажу).

Як встановлено судом, сторони встановили, що орендар має переважне право на продовження строку дії цього договору, яке реалізується в порядку, передбаченому п.п. 6.1.4, 7.1.4 цього договору (п. 2.2 договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014).

Згідно з п. 6.1.4 договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014 орендодавець зобов'язаний укласти договір оренди приміщення з орендарем на новий строк після отримання повідомлення орендаря про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк (п. 7.1.4 договору).

Відповідно до п. 7.1.4 договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014 з метою реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди приміщення на новий строк у випадку закінчення строку дії цього договору, повідомити письмово орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення цього договору на новий строк не пізніше 45 календарних днів до дати закінчення строку дії цього договору.

Так, викладене у п. 2.2. договору формулювання, що орендар має переважне право на продовження строку дії цього договору слід тлумачити з урахуванням правової природи законодавчих понять поновлення договору оренди , переважне право на укладення договору оренди та виходити з сукупного аналізу умов п.п. 2.2., 6.1.4., 7.1.4. договору оренди. Такі умови, власне, передбачають саме порядок реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк, а не пролонгації на тих же умовах.

Так, для поновлення договору оренди в порядку ст. 764 Цивільного кодексу України жодної переваги (в контексті пріоритету перед іншими особами) орендареві не потрібно, оскільки він є єдиною особою з якою орендодавець вправі саме поновити договір оренди на тих же умовах (у зв'язку з продовженням користування орендарем приміщенням та відсутності заперечень орендодавця проти цього відповідно до визначених ст. 764 Цивільного кодексу України строків - тобто коли мовчазна згода сторін зобов'язання свідчить про намір продовжити їх договірні відносини оренди на тих умовах, що вже погоджені), тоді-як в порядку ст. 777 Цивільного кодексу України своє переважне право на укладення договору орендар може реалізовувати виключно за наявності таких обставин: закінчення строку дії договору оренди (та заперечення орендодавця щодо поновлення договору оренди на тих же умовах); наявність волевиявлення орендодавця на передання об'єкту оренди, що знаходився в користуванні орендаря за договором, строк дії якого закінчився, в подальшу оренду; належне виконання попереднім орендарем обов'язків за договором оренди; наявність волевиявлення попереднього орендаря на укладення нового договору оренди; повідомлення орендаря про намір скористатися переважним правом на укладення договору найму. При цьому, переважне право орендаря на укладення нового договору оренди може бути реалізовано виключно у разі досягнення сторонами домовленості щодо усіх умов договору.

Так, як передбачено ст. 777 Цивільного кодексу України, у разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Власне, закон розрізняє поняття продовження договору оренди (на тих же умовах) та поняття переважне право на укладення договору оренди (новий договір оренди) з підстав свободи вибору орендодавця умов передання свого майна в оренду після спливу погодженого у договорі оренди строку такого договору (періоду, на який поширюються правовідносини оренди): на тих же умовах тій же особі чи на інших умовах, зокрема, щодо ціни, строку дії договору, або без наміру передавати майно в оренду будь-кому (тобто для використання для власних потреб/продажу/тощо).

Як встановлено судом, 31.05.2017 позивач звернувся до відповідача із листом (вих. № 31/05/17 від 31.05.2017), в якому, керуючись п.п. 2.2, 6.1.4, 7.1.4 Договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014 повідомив відповідача про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк та разом із вказаним листом надіслав відповідачу два примірники договору для підписання відповідачем (копія листа з додатками долучена позивачем до позовної заяви).

Як встановлено судом, у відповідь на вказаний лист, відповідач своїм листом б/н від 15.06.2017 повідомив позивача про те, що умови запропонованого позивачем договору оренди, зокрема умови щодо розміру орендної плати, відповідача не влаштовують, що відповідно до ст. 777 Цивільного кодексу України, свідчить про недосягнення між сторонами домовленості щодо плати, у зв'язку з чим переважне право наймача на укладення договору припиняється. Також відповідач у вказаному листі зазначив, що строк дії укладеного між сторонами договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014 припиняється 01.08.2017, у зв'язку з чим просив позивача в строк до 01.08.2017 покинути орендоване приміщення та вивезти з нього все майно позивача, після чого передати приміщення відповідачу за актом приймання-передачі приміщення. Крім того, відповідач повідомив позивача про те, він має намір використовувати вказане приміщення для власних потреб, та зазначив, що з метою запобігання будь-яких конфліктних ситуацій позивачу слід завчасно вжити заходів щодо уникнення можливих збитків, в тому числі упущеної вигоди, у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди та виселення з орендованого приміщення.

Відтак, наведеним листом від 15.06.2017 відповідач як орендодавець заперечив як щодо поновлення договору оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014 на новий строк (на тих же умовах), так і щодо укладення нового договору оренди з позивачем як орендарем, у якого є переважне право на укладення такого договору, що свідчить про припинення переважного права позивача на укладення договору оренди в силу ст. 777 Цивільного кодексу України.

При цьому, позивач у позові не обґрунтовує позовні вимоги тими обставинами, що відповідач має намір та фактично здійснює дії по переданню спірного майна в оренду третім особам, порушуючи при цьому права позивача як особи, що має переважне право на укладення договору оренди з відповідачем щодо нежилого приміщення, група приміщень АДРЕСА_1, загальною площею 347,1 кв. м., а зазначає, що основним видом діяльності відповідача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 16.06.2017 відповідач змінив своє місцезнаходження (44114, Волинська обл., Ратнівський р-н, с. Язавні, вул. Центральна, буд. 10А), що, на думку позивача, свідчить про відсутність наміру відповідача використовувати приміщення для власних потреб.

Так, відповідно до відзиву на позов, відповідач зазначає, що він не розміщував в мережі Інтернет жодних оголошень про передачу в оренду спірного нерухомого майна.

Суд зазначає, що мотиви відмови від укладення нового договору оренди (заперечень щодо поновлення договору на тих же умовах без укладення договору) в даному разі не мають значення, оскільки орендодавець як власник в силу ст. 319 Цивільного кодексу України володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, відтак у разі відсутності бажання власника на передання в оренду належного йому на праві власності майна (що, власне, є видом розпорядження майном), таке волевиявлення не може не визнаватись судом з підстав недоведеності, на думку позивача, обставин, які повідомлені відповідачем у листі від 15.06.2017.

Так, відповідач не може нести тягар доведення тих обставин, що він має намір використовувати майно для власних потреб, оскільки саме позивач повинен довести, що відповідач має намір передати або передав в оренду майно іншим особам, порушуючи при цьому переважне право позивача на укладення договору оренди.

При цьому, суд зазначає, що умови п.п. 2.2., 6.1.4., 7.1.4. договору оренди, які визначають обов'язок орендодавця укласти з орендарем договору оренди на новий строк, не встановлюють іншого механізму реалізації переважного права укладення договору оренди, ніж той, що встановлений імперативними нормами Цивільного кодексу України, тобто ці умови договору, по суті, підтверджують наявність обов'язку орендодавця, який відповідає переважному праву орендаря на укладення договору оренди, що реалізовується шляхом повідомлення орендодавця про такий намір, у зв'язку з чим у разі досягнення згоди щодо умов нового договору оренди у орендодавця виникає обов'язок укласти такий договір з орендарем. Так обов'язок орендодавця укласти договір оренди в порядку реалізації переважного права з попереднім орендарем встановлений законом, так само законом передбачено обов'язок орендаря повідомити орендодавця про намір скористатися таким правом.

Однак, Цивільний кодекс передбачає необхідність наявності також інших передумов для реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди, зокрема, наявність волевиявлення орендодавця на передання об'єкту оренди, що знаходився в користуванні орендаря за договором, строк дії якого закінчився, в подальшу оренду; належне виконання попереднім орендарем обов'язків за договором оренди, погодження сторонами усіх умов нового договору оренди.

Крім того, сторони договору не можуть відступати від імперативних приписів закону щодо врегулювання порядку реалізації переважного права орендаря на укладення нового договору оренди.

Таким чином, суд визнає необґрунтованими доводи позивача, що повідомлення орендарем орендодавця про намір укласти договір на новий строк є достатньою та єдиною підставою для реалізації переважного права на укладення договору оренди на новий строк та на тих же умовах.

При цьому, щодо доводів позивача, що викладені у п.п. 2.2., 6.1.4., 7.1.4. договору оренди умови за своїм змістом є попереднім договором, судом не приймаються з огляду на наступне.

За змістом ст. 635 Цивільного кодексу України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Суд зазначає, що умови п.п. 2.2., 6.1.4., 7.1.4. договору оренди №01/10/14 від 01.10.2014, виходячи з правової природи правовідносин сторін, які виникли із зобов'язання оренди, є такими, що регулюють саме порядок реалізації визначеного законом переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк, відтак, виходячи зі специфіки правовідносин оренди, у суду відсутні підстави вважати, що зазначені умови договору є попереднім договором в розумінні ст. 635 Цивільного кодексу України, оскільки визначений у вказаних пунктах договору обов'язок орендодавця обумовлюється існуванням ряду інших обставин, що визначені спеціальними нормами ст. 777 Цивільного кодексу України.

В той же час, у позові позивач просить суд, зокрема, визнати продовженим на 35 календарних місяців, починаючи з 01.08.2017, договір оренди з правом викупу між позивачем та відповідачем на умовах, які ідентичні тим, що викладені у договорі оренди № 01/10/14 з правом викупу від 01.10.2014 з урахуванням додаткової угоди від 01.10.2014, тобто з урахуванням визначеного ст. 764 Цивільного кодексу України порядку, позивач фактично просить суд визнати договір оренди з правом викупу № 01/10/14 поновленим на тих же умовах.

Разом з тим, як встановлено судом, поновлення договору оренди, як і укладення нового договору оренди (за умов дотримання визначеного законом порядку повідомлення орендаря про існування заперечень щодо поновлення договору оренди), є виключно правом орендодавця, а не його обов'язком, відтак, враховуючи, що орендодавцем було дотримано порядку повідомлення орендаря про відсутність наміру на поновлення договору оренди та укладання нового договору оренди, суд не вправі зобов'язувати особу до вчинення дій, які не є обов'язковими для неї (ст. 14 Цивільного кодексу України), які до того ж можуть одночасно обмежувати її правомочності власника щодо володіння, користування та розпорядження своєю власністю, що не допускається.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Слух" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кордіал" в частині вимог про визнання договору продовженим не підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Слух" права власності на приміщення № 101, площею 2,5 кв.м. групи приміщень АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником.

У разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв'язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб'єктивне право власності іншими особами не порушується, у зв'язку з чим у судів виникає питання, хто при цьому має виступати як відповідач, а також щодо можливості розгляду справи без відповідача або в окремому провадженні. З цього приводу суди мають враховувати, що: відповідно до ЦПК сторонами в цивільному процесі з розгляду справ позовного провадження є позивач і відповідач і можливість звернення до суду з позовом, де відсутній конкретний відповідач, діючим законодавством не передбачено; закон прямо вказує на те, що вимоги про визнання права власності розглядаються в позовному провадженні; відповідачами у таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв'язку з відсутністю у нього відповідного документа. Вимога про визнання права власності може бути поєднана з іншими вимогами (про витребування майна з чужого незаконного володіння, про виключення майна з акта опису та ін.). (Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ від 01.07.2013, проведений Верховним Судом України).

Разом з тим, позивачем у даній справі не обґрунтовано жодним чином вимоги про визнання права власності на майно, зокрема, не зазначено, які саме обставини стали підставами для набуття позивачем права власності на відповідну частину приміщення та ким оспорюється даний факт.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Слух" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кордіал" в частині вимог про визнання права власності не підлягає задоволенню з огляду на необґрунтованість вимог.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову, покладаються на позивача з огляду на відмову у позові.

Крім того, суд зазначає наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 задоволено повністю заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Слух" про вжиття заходів до забезпечення: заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю "Кордіал" та іншим особам здійснювати виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Слух" з нежилого приміщення, групи приміщень АДРЕСА_1, загальною площею 347,1 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 43048180000, а також вчиняти дії щодо відключення вказаного приміщення від електромереж, водопостачання та/або щодо припинення електропостачання та водопостачання у вказане приміщення.

Відповідно до ст. 68 Господарського процесуального кодексу України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

За таких обставин, у зв'язку з висновками суду щодо відсутності підстав для задоволення позову у даній справі, заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі №910/12017/17, підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 68, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити.

2. Скасувати заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі №910/12017/17.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання повного рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 20.10.2017

Суддя І.М. Отрош