Рішення

від 12.10.2017 по справі 910/13920/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2017Справа №910/13920/17

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській О.С.

розглянувши справу № 910/13920/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ

"ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІМЕР-ПЛЮС"

про стягнення 727 766,44 грн.

Представники сторін:

від позивача: Левенчук О.Б., довіреність № 16/08/17 від 16.08.2017р.;

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ" (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІМЕР-ПЛЮС" (надалі - відповідач) про стягнення 727 766,44 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки № 2502/16-1ТД від 25.02.2016р. у визначений строк не розрахувався за одержаний товар на суму 550 932,51 грн., за прострочення оплати якого нараховані пеня в сумі 85 510,04 грн., штраф - 55 093,25 грн. та 36 230,64 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2017р. порушено провадження у справі № 910/13920/17 та призначено її розгляд на 12.10.2017р.

Присутнім у судовому засіданні 12.10.2017р. представником позивача підтримано заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 21.08.2017р. не виконав, письмовий відзив на позов не подав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 21.08.2017р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, та отримана останнім.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.02.2016р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено договір поставки № 2502/16-1ТД, за умовами п.1.1 якого Постачальник зобов'язується передати, а Покупець прийняти та оплатити на умовах, передбачених даним Договором, товар (партію товару) в кількості, асортименті та по цінах вказаних в Специфікаціях (далі - Специфікація), які є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п.2.1. Договору, підставою для поставки кожної партії Товару є замовлення Покупця, узгоджене з Постачальником, шляхом підписання Сторонами відповідної Специфікації, в якій Сторони зазначають найменування товару, його кількість, вартість, умови оплати та поставки товару Покупцеві.

Право власності на товар (партію товару), який постачається за даним Договором переходить від Постачальника до Покупця в момент передачі Товару (партії товару), що підтверджується підписом у видатковій накладній (п.1.3 Договору).

Згідно з п.3.2 Договору, сума Договору складається з суми всіх Специфікацій.

За умовами пп. 3.4.1. Договору, термін відстрочення оплати товару визначається Сторонами у Специфікації.

Так, 20.01.2017р. сторонами було підписано Специфікацію № 17, за умовами якої позивач зобов'язався передати у власність відповідачу, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар, вартість якого становить 415 080,00 грн. з ПДВ.

14.02.2017р. сторонами було підписано Специфікацію № 18, за умовами якої позивач зобов'язався передати у власність відповідачу, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар, вартість якого становить 134 901,00 грн. з ПДВ.

17.02.2017р. сторонами було підписано Специфікацію № 19, за умовами якої позивач зобов'язався передати у власність відповідачу, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар, вартість якого становить 124 524,00 грн. з ПДВ.

10.03.2017р. сторонами було підписано Специфікацію № 20, за умовами якої позивач зобов'язався передати у власність відповідачу, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар, вартість якого становить 290 556,00 грн. з ПДВ.

Як встановлено судом, на виконання умов договору та Специфікацій №№ 17-20 до Договору, позивачем за видатковими накладними 41 від 20.01.2017р., № 103 від 07.02.2017р., № 126 від 14.02.2017р., № 125 від 14.02.2017р., № 146 від 17.02.2017р., № 217 від 14.03.2017р., копії яких залучені до матеріалів справи, а оригінали оглянуто в судовому засіданні, поставив відповідачу товар на загальну суму 965 061 грн.

Відповідно до п.4 вищезазначених Специфікацій, сторони встановили, що товар має бути оплачений відповідачем протягом 14 календарних днів з моменту підписання сторонами Специфікацій.

Проте, відповідач здійснив лише часткову оплату отриманого товару за Специфікаціями №№ 17-20, загалом на суму 414 128,49 грн.

Оскільки отриманий товар відповідач не оплатив у повному обсязі, позивач 15.08.2017р., цінним листом, направив відповідачу претензію за вих. № 168 від 15.08.2017р. з вимогою про сплату боргу в сумі 550 932,51 грн. Проте, відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.

Станом на 30.06.2017р. актом звірки взаєморозрахунків сторонами визначено заборгованість відповідача перед позивачем за поставлені товари у сумі 600 932,51 грн.

Враховуючи, що відповідач повну вартість отриманого товару на суму 550 932,51 грн. позивачу не оплатив, останній звернувся з даним позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 550 932,51 в судовому порядку.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дослідивши умови дилерського договору № 80/D від 01.01.2014р., судом встановлено, що даний договір має цивільно-правову природу договору поставки.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору в господарському суді відповідачем не надано доказів повної оплати або повернення позивачу товару на суму 550 932,51 грн., відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 550 932,51 грн. підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 85 510,04 грн. - пені, штраф у сумі 55 093,25 грн. та 36 230,64 грн. - інфляційних втрат, що нараховані з урахуванням здійснених часткових оплат за кожною видатковою накладною окремо.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6.2. Договору, в разі невиконання або неналежного виконання Покупцем зобов'язань по оплаті отриманого Товару за даним Договором, Покупець несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати. В разі прострочення Покупцем оплати вартості Товару більше 30 (тридцяти) календарних днів, Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від суми простроченого платежу.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення пункту 6.2. договору не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на суму неоплаченої у встановлений термін вартості продукції, і є правовим наслідком прострочення оплати продукції з вини відповідача, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов'язання, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення штрафу є обґрунтованою.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 06/5026/1052/2011.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені та штрафу, визнав його обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу підлягають задоволенню повністю.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат є обґрунтованими та доведеними, та підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача, який є арифметично вірним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІМЕР-ПЛЮС" (01103, м. Київ, бульв. Дружби Народів, 10, к. 47; код ЄДРПОУ 38377159) на користь товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ" (01135, м. Київ, вул. Жилянська, 101; код ЄДРПОУ 39506700) основний борг у сумі 550 932 грн. 51 коп., 85 510 грн. 04 коп. - пені, 55 093 грн. 25 коп. - штрафу, 36 230 грн. 64 коп. - інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 10 916 грн. 50 коп. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 17.10.2017р.

Суддя А.І. Привалов