Постанова

від 19.10.2017 по справі 813/2882/17

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2017 року справа № 813/2882/17

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді - Гулкевич І.З.,

секретар судового засідання Іванес Х.О.

за участю: представників позивачів Пендерецького В.І.,Гаврилюка Б.М., представника відповідача Темника Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства Агрофірма Лугове до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Агрофірма Лугове звернулося до Львівського адміністративного окружного суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0013941419 від 04.08.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі Акта перевірки №925/13-01-14-19/35263487 від 06.07.2017 року.

У вищенаведеному Акті контролюючий орган вказав на те, що позивачем безпідставно сформовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість, що виникли по виписаних податкових накладних в господарських операціях, в яких відсутня реалізація товарно-матеріальних цінностей. Позивач з такими висновками фіскального органу не погоджується та вказує, що Акт перевірки №925/13-01-14-19/35263487 від 06.07.2017 року складено неправомірно, оскільки відсутні належні докази щодо нереальності, фіктивності вчинених позивачем господарських операцій, а вчинення таких підтверджено правомірно оформленими первинними документами. А тому прийняте податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню. Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив такі задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, вказав, що винесене податкове повідомлення-рішення повністю відповідає вимогам діючого законодавства, а тому є законним та обґрунтованим, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Приватне підприємство Агрофірма Лугове є юридичною особою; код ЄДРПОУ 35263487; місцезнаходження: 80631, Львівська область, Бродівський район, с. Лугове, основним видом діяльності є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у Львівській області (надалі - ГУ ДФС у Львівській області) проведено позапланову виїзну перевірку ПП Агрофірма Лугове з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період діяльності з 01.04.2014 року по 30.04.2017 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт № 925/13-01-14-19/35263487 від 06.07.2017 року (надалі - Акт). У висновках Акту перевірки відповідач зазначив про порушення ПП Агрофірма Лугове положень п.185.1 ст.185, п.188.1 ст. 188, п. 187.1 ст.187, п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) та п.5 Розділу V Порядок заповнення податкової декларації та Розділ VI Порядок заповнення уточненого розрахунку Наказу Міністерства фінансів України Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість .

Як встановлено з матеріалів справи, податковим органом зафіксовано в акті перевірки завищення податкових зобов'язань податку на додану вартість за період з 01.04.2014 року по 31.12.2016 року в сумі 2 295 013 грн., а саме безпідставне формування задекларованих ПП Агрофірма Лугове показників Декларацій операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20% імпорту товарів у відносинах постачання позивачем товарів для контрагентів - покупців: ТОВ Реденс , ТОВ Джаст Груп , ТОВ Сафінг Груп , ТОВ Мартикорс , по виписаних податкових накладних на адресу ТОВ Джаст Груп за серпень 2015 року в сумі 420 249,50 грн., ТОВ Реденс - за серпень 2015 р. в сумі 711 430,50 грн., ТОВ Сафінг Груп за листопад 2015 р. в сумі 580 000,00 грн., ТОВ Мартикорс за грудень 2015 р. в сумі 583 333,33 грн.

На виконання вищевказаного Акту винесено податкове повідомлення-рішення №001394/419 від 04.08.2017 року, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання щодо податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму 2 972 038 грн., з яких сума податкового зобов'язання 2 377 071 грн. та штрафні фінансові санкції 594 967,25 грн.

Не погодившись з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Судом встановлено, що ТОВ Джаст Груп (ЄДРПОУ 39618849) перебуває на податковому обліку в ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві, платник податків за основним місцем обліку, основний вид діяльності - _46.90- неспеціалізована оптова торгівля. Дата державної реєстрації 04.02.2015 року. Платник ПДВ з 01.03.2015 року.

Відповідно до Договору купівлі-продажу №21/08-15 від 21.08.2015 року Продавець ПП Агрофірма Лугове передало ТОВ Джаст Груп товар Ячмінь в кількості 764,09 тон на суму 2 521 497,00 грн., в тому числі ПДВ 420 249,50 грн. (Специфікація №1 від 31.08.2015 року до Договору купівлі-продажу №21/08-15 від 21.08.2015 року). Про вказане свідчить видаткова накладна №256 від 31.08.2015 року.

ТОВ Реденс (ЄДРПОУ 39615481) перебуває на податковому обліку в ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві, 01.03.2015 року, платник податків за основним місцем обліку, основний вид діяльності - _46.90- неспеціалізована оптова торгiвля. Дата державної реєстрації 03.02.2015 року. Платник ПДВ з 01.03.2015 року.

Відповідно до Договору купівлі-продажу №20/08-15 від 20.08.2015 року Продавець ПП Агрофірма Лугове передало ТОВ Реденс товар Ячмінь в кількості 1060,6 тон на суму 3 499 980,00 грн., в тому числі ПДВ 583 330,00 грн. (Специфікація №1 від 31.08.2015 року до Договору купівлі-продажу №20/08-15 від 20.08.2015 року) та товар Ячмінь в кількості 232,91 тон на суму 768 603,00 грн. в тому числі ПДВ 128 100,50 грн. (Специфікація №2 від 31.08.2015 року до Договору купівлі-продажу №20/08-15 від 20.08.2015 року). Про вказане свідчать видаткові накладні №255 від 31.08.2015 року та №268 від 31.08.2015 року.

ТОВ Сафінг Груп (ЄДРПОУ 39981434) перебуває на податковому обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, платник податків за основним місцем обліку, основний вид діяльності _71.20- Технiчнi випробування та дослiдження. Дата державної реєстрації 01.09.2015 року. Платник ПДВ з 01.11.2015 року.

Відповідно до Договору купівлі-продажу №30/11-15 від 30.11.2015 року Продавець ПП Агрофірма Лугове передало ТОВ Сафінг Груп товар Соя в кількості 435,0 тон на суму 3 480 000,00 грн., в тому числі ПДВ 580 000,00 грн. (Специфікація №1 від 30.11.2015 року до Договору купівлі-продажу № 30/11-15 від 30.11.2015 року). Про вказане свідчить видаткова накладна №411 від 30.11.2015 року.

ТОВ Мартикорс (ЄДРПОУ 40075548) перебуває на податковому обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, платник податків за основним місцем обліку, основний вид діяльності - _46.31- Оптова торгiвля фруктами й овочами. Дата державної реєстрації 21.10.2015 року. Платник ПДВ з 01.12.2015 року.

Відповідно до Договору купівлі-продажу №28/12-15 від 28.12.2015 року Продавець ПП Агрофірма Лугове передало ТОВ Мартикорс товар Гречка в кількості 250,0 тон на суму 3 500 000,00 грн., в тому числі ПДВ 583 333,33 грн. (Специфікація №1 від 28.12.2015 року до Договору купівлі-продажу № 28/12-15 від 28.12.2015 року). Про вказане свідчить видаткова накладна №414 від 28.12.2015 року.

Надаючи оцінку спірним рішенням, суд врахував, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється ПК України.

Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункт 14.1 статті 14 ПК України).

Пункт 44.1 статті 44 ПК України передбачає, зокрема, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, а відповідно до пункту 44.2 вказаної статті для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з нормою п.198.5 Податкового кодексу платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:

придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;

придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно пункту 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Пункт 201.8 вказаної статті передбачає, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до першого та другого абзаців пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

З аналізу наведених положень суд приходить до висновку, що відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Згідно з правовою позицією Вищого адміністративного суду України у справі К/800/30610/13 від 13 березня 2014 року обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і щодо сплати ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Водночас, в статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону №996-ХIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Суд врахував ст.9 Закону України №996, згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас ст.4 Закону України №996-XIV встановлений принцип превалювання сутності над формою, тобто, операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Обов'язковими реквізитами первинних документів відповідно до п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пунктами 2.15-2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні бухгалтерські документи на операції, що суперечать законодавчим актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів на підтвердження здійснення господарської операції.

Аналіз норм Положення №88 Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається із наданих позивачем письмових доказів, у періоді, що перевірявся, позивач мав взаємовідносини з переліченими вище контрагентами, які відображені у належних первинних документах.

Зроблено висновок про те, що, укладаючи угоду, у підприємства не виникає обов'язків і повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентом вимог законодавства у частині здійснення господарської діяльності тощо, і підприємство не повинно надалі зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати внаслідок порушень, допущених контрагентом.

В Ухвалі від 18.11.2014 №К/800/41442/14 ВАС України, встановивши відсутність доказів обізнаності позивача про несумлінний характер діяльності контрагента, стверджував про можливість скасування податкових повідомлень рішень, оскільки в силу ст. ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду про адміністративний проступок, які набрали чинності, є обов'язковими для адміністративного суду, який розглядає справу саме про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду, і лише в питанні, чи мало місце діяння, та здійснено чи воно цією особою.

Якщо не встановлено умисел у добросовісного платника податків на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то наявність вироку суду про притягнення посадових осіб контрагента сумлінного платника податків до кримінальної відповідальності за статтею 205 КК України не є підставою для визнання недійсними всіх угод, як таких, що суперечать інтересам держави і суспільства.

З цього приводу суд зазначає, що згідно з ч.1 статті 55-1 Господарського кодексу України єдиним передбаченим законом наслідком фіктивності суб'єкта господарювання є припинення юридичної особи та визнання недійсними її установчих документів. Питання про недійсність інших юридичних дій, учинених таким суб'єктом господарювання, в законі не ставиться. Так само законом не передбачено, що діяльність суб'єкта господарювання з ознаками фіктивності, не породжує будь-яких наслідків його діяльності, а всі вчинені від імені такого суб'єкта юридичні дії є нікчемними.

Відповідно до вимог частини 4 статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Відповідно до частини 2 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для висновку про нереальність господарської операції. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також допустимих доказах.

Окрім того, за змістом акту перевірки підтверджується відсутність жодних вад в правосуб'єктності зазначених в ньому суб'єктів господарювання, які є зареєстрованими юридичними особами і зареєстрованими платниками податку на додану вартість, тобто згідно з приписами підпунктів 198.1, 198.2 статті 198, пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України мали право на нарахування податку та складання податкових накладних.

На час здійснення господарських операцій позивача з вищевказаними контрагентами відомості про їх місцезнаходження та їх керівників, які зазначені в первинних документах, відповідали даним Єдиного (державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а тому, в силу приписів статті 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достовірними.

Одночасно, Податковий кодекс України не покладає на платника податку обов'язок (також не надано йому право) та контрольні функції щодо перевірки обставин здійснення господарської діяльності іншими платниками податків, перевірки дотримання ними правил оподаткування і перевірки показників їх податкової звітності, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, а відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, який виконав усі передбачені законом умови щодо отримання відшкодування податку на додану вартість та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, що в повній мірі кореспондується з приписами статті 19 Конституції України, згідно яких правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Платник податку не повинен зазнавати негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу поставок, якщо судом не встановлено обставин, що свідчать про його обізнаність стосовно неправомірної податкової поведінки контрагента або про злагодженість його дій з цими контрагентами з метою незаконної податкової мінімізації.

Суд зазначає, що вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника, а зазначена презумпція передбачає покладення на контролюючий орган тягаря доказування наявності складу податкового правопорушення у діях (бездіяльності) платника, який у протилежному випадку вважається добросовісним.

Вищезазначене повністю спростовує твердження відповідача щодо покладення на позивача при здійсненні вибору постачальників обов'язку здійснення оцінки не лише умов угоди та їх комерційної привабливості, а також і ділової репутації, платоспроможності контрагентів, ризиків невиконання ними зобов'язань та надання гарантій їх виконання, перевірки у них необхідних ресурсів та досвіду, та, як наслідок, покладення на нього несприятливих наслідків недостатньої обережності у підприємницькій діяльності.

Разом з тим, акт перевірки не містить будь-яких належних і допустимих доказів, які б підтверджували факти узгодженості дій позивача з вищевказаними контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями своїх контрагентів, чи свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, чи про відсутність у них ділової мети, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджували б недобросовісність позивача і його контрагентів, як платників податків, та виключали б право останнього на формування податкового кредиту.

Вказана позиція узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік. заява № 6689/03), яка в силу приписів статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами як джерело права, де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, оскільки такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Крім того, Європейський суд зазначає, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі Інтерсплав проти України).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів.

Враховуючи все вищевикладене, а також надані позивачем на розгляд суду договори, видаткові та податкові накладні розрахункові документи, суд приходить до висновку про правомірність відображення в бухгалтерському обліку здійснених господарських операцій, оскільки такі підтверджені належним чином складеними та оформленими первинними документами, які не були визнані недійсними або дефектними у встановленому законодавством порядку.

Перевіривши надані позивачем копії первинної документації, суд вважає, що позивачем підтверджено документально факти руху товару між сторонами спірних правочинів.

Суд зауважує, що податковим органом перевищено юридичне значення ТТН в аспекті оподаткування господарських операцій платника податків, та зазначає, що відсутність таких документів не є безумовним доказом неправомірності вчиненої господарської операції, а окремі недоліки документів не можуть бути підставою для невизнання фактів придбання товару. Отже такі посилання не ґрунтуються на приписах податкового законодавства, тому безпідставно покладені в основу заперечень відповідача.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач не заключав договорів про перевезення вантажів. Згідно погоджених сторонами умов поставки доставку товару здійснювали або самі контрагенти або найняті ними перевізники. А відтак, на позивача не покладено обов'язок згідно Наказу зберігати ТТН, вказані зобов'язання поширюються лише на перевізників та замовників транспортних послуг. Угода поставки товару не є договором про перевезення вантажу, а тому її реальне виконання не повинно підтверджуватись товарно-транспортними накладними.

ТТН не є первинний документ, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення для договорів поставки.

Така позиція узгоджується з практикою ВАС України. Зокрема, в Ухвалі ВАС України від 19.02.2013 року по справі №К/9991/64514/11 зазначається, що вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей .

Суд також зазначає, складення акту перевірки є службовою діяльністю посадової особи чи посадових осіб на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації стосовно об'єкта перевірки. Посадова особа чи посадові особи відповідача при складанні акта перевірки, викладає чи викладають свою суб'єктивну оцінку результатів перевірки платника податків. Інформація про контрагента не створює будь-яких правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав чи обов'язків в даному випадку позивача, оскільки обставини зазначені у такій інформації про контрагента мають бути встановлені за результатами перевірки саме позивача, та в акті мають бути викладені всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності позивача, як платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" визначив, що "... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Відповідні положення про податкові штрафи передбачають певні засоби захисту, які ґрунтуються на суб'єктивних ознаках, що вимагає від суду враховувати нюанси і не бути занадто рестриктивним в оцінці кожної конкретної справи щодо наявності в ній підстав для скасування податкового штрафу чи звільнення від його сплати.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно із частиною першою статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно присудити за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 44580,59 грн., сплачений платіжним дорученням № 310 від 09.084.2017, та який згідно із випискою був зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області №0013941419 від 04.08.2017 року.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 39462700) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Лугове" (с. Лугове, Бродівський район, Львівська область, ЄДРПОУ 35263487) - 44 580,59 (сорок чотири тисячі п'ятсот вісімдесят гривень 59 коп) судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Гулкевич І.З.