Рішення

від 10.10.2017 по справі 910/13959/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2017Справа №910/13959/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма

Континент

до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської

державної адміністрації) Київреклама

про визнання недійсним договору № 68/12 від 23.06.2012 та стягнення 4.848,43 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Самчишина Н.М., довіреність № 1003/17 від 10.03.2017

від відповідача Борисюк О.В., довіреність № 196-3740/КР від 14.08.2017

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Континент до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київреклама про:

- визнання недійсним договору на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва № 68/12 від 23.06.2012;

- стягнення 4.848,43 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2017 порушено провадження у справі № 910/13959/17 та призначено справу до розгляду на 26.09.2017.

Відповідач у поданому 22.09.2017 до відділу діловодства суду відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечує посилаючись на наступне. Укладений між сторонами договір є договором оренди. Істотними умовами даного виду договорів є: об'єкт оренди, строк дії договору, ціна договору, умови повернення майна. Так, об'єкт оренди визначено в адресних програмах; строк дії договору визначено п. 8.1. договору. Ціною договору є плата за право тимчасового користування, що визначена у адресних програмах. Отже, договір містить всі обов'язкові умови, передбачені для договорів оренди і не може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України. Зазначає, що укладення договору на право тимчасового користування місцем при розміщенні об'єктів зовнішньої реклами є обов'язковою процедурою, необхідність якої прямо встановлена, так як і необхідність отримання дозволу. Позивач на дату укладення договору із заявою та необхідними документами до КП Київреклама , що визначені п. 4.12 Прядку не звертався. Вважає, що недосягнення сторонами всіх істотних умов договору, що в даному випадку не встановлено, може свідчити про неукладеність договору, що виключає можливістю визнання договору недійсним. Позивач своїми діями (підписавши додаткові угоди до договору, сплачуючи рахунки за договором) схвалив договір. Зазначає, що на дату укладення договору згідно рішення Київської міської ради № 284/5096 від 02.12.2010 будинки за адресою: вул. Уборевича, 23 та вул. Я.Коласа, 10 належали до комунальної власності. Із зазначених коштів в розмірі 4.848,43 грн. на підставі умов договору позивачем було сплачено лише 2.948,21 грн. Вважає, що за договором оренди реституція в разі визнання такого договору недійсним неможлива, а тому підстави для стягнення коштів відсутні.

Позивачем 26.09.2017 до відділу діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/13959/17 від 26.09.2017, у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представника позивача та невиконанням позивачем вимог ухвали про порушення провадження у справі від 21.08.2017, розгляд справи було відкладено на 10.10.2017.

Позивачем 02.10.2017 до відділу діловодства суду подано клопотання про надання матеріалів справи для ознайомлення. Представник позивача 04.10.2017 ознайомився з матеріалами справи № 910/13959/17 що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою останнього.

Відповідачем 10.10.2017 до відділу діловодства суду подано витребувані судом документи.

Позивачем в судовому засіданні 10.10.2017 подано власне письмове підтвердження відсутності аналогічного спору.

Позивачем в судовому засіданні 10.10.2017 подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 3.668,21 грн. Інші вимоги залишено незмінні.

Судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог.

Позивач в судовому засіданні 10.10.2017 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 10.10.2017 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

В судовому засіданні 10.10.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Київською міською радою прийнято рішення № 284/5096 від 02.12.2010 Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва , зокрема згідно з п. 52, п. 99 таблиці 7 додатку № 8 до вказаного рішення, нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Я.Коласа, 10, загальною площею 2450,42 кв. м., у тому числі нежилі приміщення площею, 229,40 кв. м.; нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Київ, вул. К. Уборевича, 23, загальною площею 1539,60 кв. м., у тому числі нежилі приміщення площею, 156,60 віднесено до об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Святошинському районі.

23.06.2012 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київреклама (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю Бейкер Тіллі Україна (розповсюджувач) було укладено договір № 68/12 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору за цим договором на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) (далі - РЗ), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - Право тимчасового користування), за умов повного дотримання розповсюджувачем цього договору та Порядку розміщення реклами в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 37/6253, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок), а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому Правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за Право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Згідно п. 3.1. договору адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачем встановлено пріоритет. Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які встановлено пріоритет, дату та строк дії пріоритету, відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць.

Відповідно до п.п. 6.1-6.3 договору сторони домовились, що ціною цього договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог Порядку, цього договору згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах. Розмір плати за тимчасове користування встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та нараховується підприємством відповідно до вимог Порядку та умов цього договору. Підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями та внесення розповсюджувачем відповідної плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений договір на право тимчасового користування місцями.

Згідно з п.п. 3.1, 3.2, 3.6 договору адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачем встановлено пріоритет. Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які встановлено пріоритет, дату та строк дії пріоритету, відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць. Адресні програми на право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ. Адресна програма на право тимчасового користування має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ, вид РЗ, дату початку та закінчення строку дії договору на розміщення зовнішньої реклами, а також відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць, що відповідає виду РЗ та визначається згідно відповідного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Адресні програми є невід'ємною частиною цього договору.

З адресних програм на пріоритет № 2 від 22.06.2012, № 4 від 22.06.2012 та № 4/1 від 22.06.2012 до договору вбачається, що за розповсюджувачем ЗР установлено пріоритет на місце розташування РЗ за адресами:

Святошинський район, вул. Якуба Коласа, 10 (рекламна вивіска на будинку (будівлі), споруді, розміри 6.600х0.600 заг. пл. 3.9600 кв. м., кількість 1 № 29044-11; строк дії пріоритету 21.08.2012;

Святошинський район, вул. Якуба Коласа, 10 (рекламна вивіска на будинку (будівлі), споруді, розміри 6.600х0.600 заг. пл. 3.9600 кв. м., кількість 1 № 29045-11; строк дії пріоритету 21.05.2017;

Святошинський район, вул. Командарма Уборевича, 23 (рекламна вивіска на будинку (будівлі), споруді, розміри 2.940х1.360 заг. пл. 3.9984 кв. м., кількість 1 № 28966-11; строк дії пріоритету 21.05.2017;

Святошинський район, вул. Якуба Коласа, 10 (рекламна вивіска на будинку (будівлі), споруді, розміри 4.500х0.400 заг. пл. 1.8000 кв. м., кількість 1 № 30163-12; строк дії пріоритету 21.05.2017.

Спір виник в зв'язку з тим, що будівлі за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 10 та м. Київ, вул. К.Уборевича, 23, де розміщено рекламні засоби позивача не відносяться до комунальної власності територіальної громади та є спільною частковою власністю співвласників, а отже правових підстав для укладення з відповідачем і сплати відповідних платежів за розміщення зовнішньої реклами не було.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Засади рекламної діяльності в Україні визначає Закон України Про рекламу , який регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.

Згідно зі ст. 1 названого Закону зовнішньою рекламою є реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб) (ст. 16 Закону України Про рекламу ).

Відповідно до Законів України Про місцеве самоврядування в Україні , Про столицю України - місто-герой Київ , Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності , Про рекламу , Про автомобільні дороги , Про прискорений перегляд регуляторних актів, прийнятих органами та посадовими особами місцевого самоврядування", Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 (із змінами і доповненнями), Київською міською радою було прийнято рішення № 37/6253 від 22.09.2011 Про затвердження Порядку розміщення реклами в м. Києві (далі - Порядок).

Згідно з п.п.1.3, 3.1.1 Порядку розміщення реклами в м. Києві Комунальне підприємство Київреклама - це комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковане Головному управлінню з питань реклами та уповноважене виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виконувати функції з укладення договорів, нарахування та отримання плати за право тимчасового користування місцями (для розміщення РЗ), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, здійснювати контроль за надходженням плати за договорами, організовувати або здійснювати власними силами та засобами демонтаж самовільно встановлених рекламних засобів, надавати платні послуги та виконувати інші повноваження, передбачені цим Порядком та статутом підприємства. Комунальне підприємство Київреклама укладає з розповсюджувачем реклами договір на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами (далі - Правила).

Відповідно до п. 2 Правил місцем розташування рекламного засобу є площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надаються розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою).

Таким чином, до компетенції відповідача віднесено укладення договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями, які перебувають у комунальній власності, а надання місць для розміщення зовнішньої реклами у користування розповсюджувачами зовнішньої реклами є правом власників (або уповноважених ними органів) таких місць (будинків, споруд, об'єктів благоустрою тощо).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2014 у справі № 826/14527/14, яка набрала законної сили, позивач відповідно до договорів купівлі-продажу від 03.03.1998, від 05.05.1998, від 03.07.2002, від 14.02.2006 придбав нежитлові приміщення в будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 10, загальною площею 2718,2 кв. м. Відповідно до договорів купівлі-продажу від 09.07.1996 та від 13.05.2003 позивач придбав нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Уборевича, 23, загальною площею 1379,26 кв. м.

Згідно з п. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Право власності на приміщення зареєстровано у Київському міському бюро технічної інвентаризації згідно реєстраційних посвідчень № 830-п від 23.07.1996, № 2440-п від 01.06.1998, № 2440-п від 01.06.1998, № 2440-п від 11.07.2002, № 830-п від 19.06.2003.

В подальшому право власності на зазначені приміщення було оформлено свідоцтвами про право власності на нерухоме майно індексний № 20217817 серії САМ № 040944, виданого 09.04.2014 та № 23836575 серії САМ № 128043, виданого 04.07.2014.

З наведеного вбачається, що позивачем право власності на вищевказані нежилі приміщення перейшло до позивача до прийняття рішення Київською міською радою рішення № 284/5096 від 02.12.2010.

Отже не відповідають дійсності твердження відповідача про те, що на дату укладення договору згідно рішення Київської міської ради № 284/5096 від 02.12.2010 будинки за адресою: вул. Уборевича, 23 та вул. Я.Коласа, 10 належали до комунальної власності.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2014 у справі № 826/14527/14 визнати не чинними п. 52 в частині нежилої будівлі площею 2718,2 кв. м., п. 99 в частині нежилої будівлі площею 1379,26 кв. м. таблиці 7 додатка № 8 рішення Київської міської ради № 284/5096 від 02.12.2010 Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва ; зобов'язано Київську міську раду виключити п. 52 в частині нежилої будівлі площею 2718,2 кв. м., п. 99 в частині нежилої будівлі площею 1379,26 кв. м. таблиці 7 додатка № 8 до рішення Київської міської ради № 284/5096 від 02.12.2010 Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва .

Згідно листа Святошинської районної і місті Києві державної адміністрації № 107-1106/30 від 29.02.2016 нежитлові будинки на вулицях Якуба Коласа, 10 та Уборевича Командарма, 23 не відносяться до комунальної власності територіальної громади міста Києва та є спільною власністю його співвласників. Із загальної площі вказаних будинків до комунальної власності територіальної громади міста Києва належать нежитлові приміщення площею 140,Ю3 кв. м. - на вул. Якуба Коласа, 10 та 156,6 кв. м. на вул. Уборевича Командарма, 23.

Відповідно до ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Докази, які б свідчили про те, що станом на дату укладення між сторонами спірного договору (23.06.2012) будівлі за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 10 та м. Київ, вул. Уборевича Командарма, 23 належали до комунальної власності територіальної громади м. Києва відсутні.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настанням відповідних наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки відповідачу надано повноваження на укладення договорів на право тимчасового користування лише місцями (для розміщення РЗ), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, а вказані вище будівлі не належить до такої комунальної власності, відповідач не мав право на укладення спірного договору.

Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про визнання договору недійсним договору на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва № 68/12 від 23.06.2012 недійсним.

З приводу посилань відповідача на те, що в укладеному між сторонами договорі наявні істотні умови щодо погодження цивільних прав та обов'язків сторін, що виключає можливість визнання договору недійсним, слід зазначити що вказані доводи відповідача стосуються питання укладеності правочину, що не є предметом розгляду даної справи.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача 3.668,21 грн. слід зазначити наступне

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, кошти в розмірі 3.668,21 грн. були сплачені позивачем на підставі договору наступним чином:

платіжним дорученням № 414 від 09.07.2012 на суму 37,80 грн.,

платіжним дорученням № 415 від 09.07.2012 на суму 49,99 грн.,

платіжним дорученням № 599 від 26.09.2012 на суму 1.430,21 грн.,

платіжним дорученням № 690 від 08.11.2012 на суму 1.430,21 грн.,

платіжним дорученням № 689 від 08.11.2012 на суму 720,00 грн.

Проте, як свідчить подана відповідачем банківська виписка від 12.11.2012 відповідачем було повернуто позивачу кошти в розмірі 720,00 грн., як зайво перераховані, що надійшли 08.11.2012 згідно платіжного доручення № 689.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

Згідно ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Так, частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України та частини другої статті 208 Господарського кодексу України.

Разом з тим, якщо за правочином, визнаним недійсним, права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, то наслідки у вигляді реституції застосовані бути не можуть, але згідно з частиною другою статті 236 Цивільного кодексу України можливість настання таких прав та обов'язків у майбутньому припиняються (п. 2.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ).

Виходячи з правової природи договору на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва № 68/12 від 23.06.2012 року зобов'язання за ним можуть бути припинені лише на майбутнє, як за договором оренди (найму).

Так, зобов'язання за даним договором припиняються лише на майбутнє, у зв'язку з тим, що неможливо повернути усе одержане за вказаним договором (вже здійснене користування місцем розміщення реклами за ним).

Враховуючи, що зобов'язання за визнаним судом недійсним договором припиняються лише на майбутнє, наслідки у вигляді реституції не можуть бути застосовані, оскільки неможливо повернути усе одержане за вказаним договором, у зв'язку зі здійсненням користування місцем розміщення реклами за ним.

Отже, в задоволенні вимог позивача про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення 3.668,21 грн. слід відмовити.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Континент обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва № 68/12 від 23.06.2012, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Континент та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київреклама .

3. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київреклама (04070, м. Київ, Боричів узвіз, 8, код ЄДРПОУ 26199714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Континент (03148, м. Київ, вул. Якуба Коласа, 15, код ЄДРПОУ 21533829) 1.600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 18.10.2017.

Суддя В.В.Сівакова