Рішення

від 17.10.2017 по справі 914/1678/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2017р.                                                             Справа № 914/1678/17

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Могунція-Україна» (м. Київ)

до відповідача: Приватного підприємства «СМІО» (м. Стрий, Львівська область)

про: стягнення суми основного боргу у розмірі 120 955,90 грн., штрафу у розмірі 12 095,59 грн., пені у розмірі 33 508,28 грн., інфляційних витрат у розмірі 18 964,37 грн., 3% річних у розмірі 3 633,48 грн. та судовий збір у розмірі 2837,36 грн.

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Вашкевич Н.І.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватного акціонерного товариства «Могунція-Україна» до Приватного підприємства «СМІО» про стягнення суми основного боргу у розмірі 120 955,90 грн., штрафу у розмірі 12 095,59 грн., пені у розмірі 33 508,28 грн., інфляційних витрат у розмірі 18 964,37 грн., 3% річних у розмірі 3 633,48 грн. та судовий збір у розмірі 2837,36 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.08.2017 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 22.08.2017 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.08.2017 року відкладено розгляд справи на 28.08.2017 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.08.2017 року відкладено розгляд справи на 04.09.2017 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.09.2017 року відкладено розгляд справи на 02.10.2017 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.10.2017 року відкладено розгляд справи на 09.10.2017 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.10.2017 року відкладено розгляд справи на 17.10.2017 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача.

09.10.2017 року за вх. №34003/17 представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі.

09.10.2017 року за вх. №34051/17 представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 15.08.2017 року, про відкладення розгляду справи від 22.08.2017 року, від 28.08.2017 року, 04.09.2017 року, 02.10.2017 року, 09.10.2017 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, повернуте на адресу суду за терміном зберігання за № 7901411488287, що знаходяться у матеріалах справи, а явка якого була визнана судом обов'язковою.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 15.08.2017 року, про відкладення розгляду справи від 22.08.2017 року, від 28.08.2017 року, 04.09.2017 року, 02.10.2017 року, 09.10.2017 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 8240300273505 із відповідною відміткою про отримання, наявне у матеріалах справи.

Відповідно до ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представника учасника процесу бути присутніми у судовому засіданні не перешкоджає реалізації його права щодо можливості скористатися правами, що зазначені у ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За наведених обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника за наявними в матеріалах справи документами, запобігаючи одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

При цьому, судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950 р., ратифікованої Україною 17.07.1997 р. (набрала чинності для України 11.09.1997 р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст. 32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Буланов та Купчик проти України” заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., “Чуйкіна проти України” № 28924/04 від 13.01.2011р.).

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 17.10.2017 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначає позивач у позовній заяві, на протязі 2004-2017 років між Приватним акціонерним товариством «Могунція-Україна» (далі - позивач або Продавець) та Приватним підприємством «СМІО» (далі -відповідач або Покупець), (разом іменуються в подальшому Сторони) існують договірні відносини купівлі-продажу та поставки товару.

Позивач зазначає, що 01.01.2009 року Сторони уклали Договір купівлі-продажу № 327 (далі - Договір). Згідно Договору, Продавець зобов'язувався передавати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язувався приймати та оплачувати його в строк, визначеним Договором та додатковими угодами до Договору. Згідно пункту 5 Договору, приймання-передача здійснюється згідно накладної, підписаної уповноваженими представниками обох сторін. Пунктом 8 Договору передбачалась відповідальність сторін за збитки, які можуть бути стягнені в повній сумі понад неустойку, а також зобов'язання Покупця визначеного п.п. 6.2. Договору, а саме: сплачувати пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

03.01.2009 року сторони уклали Угоду до Договору купівлі-продажу № 327 (далі -Угода), яка змінювала п.п. 6.2. Договору. Дана угода передбачала відпуск товару Продавцем на умовах відстрочки оплати (60 днів від моменту поставки товару) та встановлювала максимальну суму, на яку Покупець може отримати товар за умовами відстрочки платежу (700 000,00 грн.). Також даною Угодою передбачалась сплата штрафу на користь Продавця у розмірі 10% за несвоєчасно оплачений товар. Штраф сплачується обов'язково.

30 грудня 2010 року Сторони уклали Додаткову Угоду № 1 до Договору купівлі-продажу № 327, якою продовжили строк його дії до 31 грудня 2013 року. Відповідно до п. 11.2 Договору, якщо за 30 днів до закінчення терміну дії Договору жодна із Сторін письмово не попередить іншу сторону про припинення його дії, Договір вважається пролонгованим та той самий строк і на тих самих умовах. Тобто, на день подання позову, між Приватним акціонерним товариством «Могунція-Україна» та Приватним підприємством «СМІО» існують договірні відносини купівлі-продажу, відповідно до Договору № 327 від 01.01.2009 р., із визначенням взаємних прав та обов'язків між сторонами.

16.06.2016 р. ПрАТ «Могунція-Україна» поставила, а ПП «СМІО» отримало товар на загальну суму 143 955,90 грн., що підтверджується видатковою накладною № 2212 від 16.06.2016 р. В свою чергу, відповідачем частково сплачено за поставлений товар банківськими переказами № 256 від 04.08.2016 р. на суму 10 000,00 грн., № 157 від 07.10.2016 р. на суму 10 000,00 грн., № 375 від 02.11.2016 р. на суму 3 000,00 грн. Тому, на момент звернення до суду, Приватне підприємство «СМІО» має прострочену заборгованість за основним зобов'язанням на суму 120 955,89 грн.

Як зазначає позивач, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 230 ГК України вказує, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Договором № 327 та додатковими Угодами до договору передбачена відповідальність сторін, у випадку неналежного виконання своїх обов'язків. Так, згідно п.п. 8.2. Договору, Покупець сплачує, на користь Продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення. Угода до Договору № 327 від 03.01.2009 р. покладає на Покупця обов'язок сплати штрафу у розмірі 10 % від вартості отриманої партії товару, але своєчасно неоплаченої. Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

З урахуванням положень ЦК України та ГК України, за неналежне виконання своїх обов'язків ПП «СМІО» зобов'язане сплатити також 3% річних. Аналіз правових норм, зокрема, ст. 230 ГК України, ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена. Судова практика однозначна в таких питаннях. Пункт 8-1 Договору купівлі-продажу - винна Сторона несе відповідальність за збитки, заподіяні іншій Стороні. За даним договором збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку, а тому у відповідності до чинного законодавства разом із основною сумою боргу, ПП «СМІО» зобов'язане сплатити на користь Приватного акціонерного товариства «Могунція-Україна» 12 095,59 грн. штрафу, 33 508,28 грн. пені, 18 964.37 грн. інфляційних витрат, 3 633,48 грн. трьох відсотків річних.

Відповідач наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання, в силу якого один суб'єкт (боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), а інший суб'єкт (кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 692 ЦК України визначає, що Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Частина 7 ст. 193 ЦК визначає, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Згідно ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Тому, на підставі вищевказаного, Приватне підприємство «СМІО» зобов'язане відшкодувати на користь ПрАТ «Могунція-Україна» суму основного боргу, штраф та пеню за прострочення виконання, інфляційні витрати. 3% річних за неналежне виконання умов Договору.

Так, на основі вищенаведеного, позивач просить: стягнути з Приватного підприємства «СМІО» (82400, Львівська обл., м. Стрий, вул. 22 січня, буд. 10; код ЄДРПОУ 22423095) на користь Приватного акціонерного товариства «Могунція-Україна» (01033. м. Київ. вул. Володимирська, 97/37; код ЄДРПОУ 21667547) суму заборгованості в розмірі 189 157,62 грн., в тому числі суму основного боргу в розмірі 120 955,90 грн., 12 095,59 грн. штрафу, 33 508,28 грн. пені, 18 964,37 грн. інфляційних витрат та 3633,48 грн. трьох відсотків річних, а також стягнути з Приватного підприємства «СМІО» (82400, Львівська обл., м. Стрий, вул. 22 січня, буд. 10; код ЄДРПОУ 22423095) на користь Приватного акціонерного товариства «Могунція-Україна» (01033. м. Київ. вул. Володимирська 97/37; код ЄДРПОУ 21667547) суму сплаченого судового збору у розмірі 2837,36 грн.

Відповідач, всупереч вимогам суду, позовні вимоги у встановленому чинним законодавством України порядку не спростував, належних та допустимих доказів виконання своїх господарських зобов'язань не подав, явку повноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. В силу статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 01.01.2009 року між Приватним акціонерним товариством «Могунція-Україна» (далі - позивач або Продавець) та Приватним підприємством «СМІО» (далі -відповідач або Покупець), (разом іменуються в подальшому Сторони) було укладено договір купівлі-продажу № 327 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 2.4. Договору, оплата за кожну окрему партію Товару, що поставляється за Договором, здійснюється Покупцем протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту постачання партії Товару.

Згідно Договору, Продавець зобов'язувався передавати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язувався приймати та оплачувати його в строк, визначеним Договором та додатковими угодами до Договору.

Згідно пункту 5 Договору, приймання-передача здійснюється згідно накладної, підписаної уповноваженими представниками обох сторін.

Пунктом 8 Договору передбачалась відповідальність сторін за збитки, які можуть бути стягнені в повній сумі понад неустойку, а також зобов'язання Покупця, визначеного п.п. 6.2. Договору, сплачувати пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

03.01.2009 року сторони уклали Угоду до Договору купівлі-продажу № 327 (далі -Угода), яка змінювала п.п. 6.2. Договору. Дана угода передбачала відпуск товару Продавцем на умовах відстрочки оплати (60 днів від моменту поставки товару) та встановлювала максимальну суму, на яку Покупець може отримати товар за умовами відстрочки платежу (700 000,00 грн.). Також, даною Угодою передбачалась сплата штрафу на користь Продавця у розмірі 10% за несвоєчасно оплачений товар. Інші пункти Договору купівлі-продажу № 327 від 03.01.2019 р. визначені незмінними та обов'язковими до виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений Договором або Законом.

Суд встановив, що 16.06.2016 р. ПрАТ «Могунція-Україна» поставила, а ПП «СМІО» отримала товар на загальну суму 143 955,90 грн., що підтверджується видатковою накладною № 2212 від 16.06.2016 р. В свою чергу, відповідачем частково сплачено за поставлений товар банківськими переказами № 256 від 04.08.2016 р. на суму 10 000,00 грн. № 157 від 07.10.2016 р. на суму 10 000,00 грн., № 375 від 02.11.2016 р. на суму 3 000,00 грн. Тому, на момент звернення до суду Приватне підприємство «СМІО» має прострочену заборгованість за основним зобов'язанням на суму 120 955,89 грн.

Додатково, згідно позовних вимог, що підтвердженні позивачем, та не спростовані відповідачем, відповідно до умов Договору з урахуванням змін та доповнень, та законодавства України, ПП «СМІО» зобов'язане сплатити на користь Приватного акціонерного товариства «Могунція-Україна» 12 095,59 грн. штрафу, 33 508, 28 грн. пені, 18 964,37 грн. інфляційних витрат, 3 633,48 грн. трьох відсотків річних

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не заперечив та не спростував, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Могунція-Україна» (м. Київ) до Приватного підприємства «СМІО» (м. Стрий, Львівська область) про стягнення суми основного боргу у розмірі 120 955,90 грн., штрафу у розмірі 12 095,59 грн., пені у розмірі 33 508,28 грн., інфляційних витрат у розмірі 18 964,37 грн., 3% річних у розмірі 3 633,48 грн. та судовий збір у розмірі 2837,36 грн. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру – 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат на загальну суму 2837,37 грн., позивач подав платіжне доручення № 717 від 04.08.2017 року на суму 1814,34 грн. та платіжне доручення № 726 від 09.08.2017 року на суму 1023,03 грн. про сплату судового збору.

Оскільки спір виник через неправомірні дії відповідача, суд, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладає судові витрати на відповідача в розмірі 2837,37 грн.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Приватного підприємства «СМІО» (82400, Львівська обл., м. Стрий, вул. 22 січня, буд. 10, код ЄДРПОУ 22423095) на користь Приватного акціонерного товариства «Могунція-Україна» (01033, м.Київ, вул. Володимирська, 97/37, код ЄДРПОУ 21667547) суму основного боргу у розмірі 120 955 (сто двадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 90 коп., штраф у розмірі 12 095 (дванадцять тисяч дев'яносто п'ять) грн. 59 коп., пеню у розмірі 33 508 (тридцять три тисячі п'ятсот вісім) грн. 28 коп., інфляційні витрати у розмірі 18 964 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят чотири) грн. 37 коп., 3% річних у розмірі 3 633( три тисячі шістсот тридцять три) грн. 48 коп. та судовий збір у розмірі 2837 (дві тисячі вісімсот тридцять сім) грн. 36 коп.

3. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено 20.10.2017 року.