Рішення
від 18.10.2017 по справі 910/14237/17
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2017Справа №910/14237/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейське бюро реструктуризації

До Товариства з обмеженою відповідальністю Віталюкс

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю Фрам Ко

Про стягнення 621 224,59 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Чайка О.В.

Від відповідача: Григораш К.М.

Від третьої особи: Лабатюк Я.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейське бюро реструктуризації звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Віталюкс про стягнення 621 224,59 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.17. порушено провадження у справі № 910/14237/17, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Фрам Ко , розгляд справи призначено на 26.09.17.

25.09.17. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.

25.09.17. третьою особою через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 26.09.17. було оголошено перерву до 11.10.17.

10.10.17. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

11.10.17. третьою особою через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 11.10.17. відповідачем було підтримано подане ним 26.09.17. через відділ діловодства суду клопотання про витребування від позивача доказів, а саме: рекомендованих повідомлень про вручення відповідачу відправлень з визначеними відповідачем ідентифікаторами, документа, який підтверджує дійсне передання позивачу права вимоги на підставі Договору фартингу № Ф180417 від 18.04.17. з боку ТОВ Фрам Ко .

Позивач та третя особа проти витребування доказів в судовому засіданні 11.10.17. заперечували.

Розглянувши в судовому засіданні 11.10.17. клопотання відповідача про витребування доказів, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Разом з тим, документ, який підтверджує дійсне передання позивачу права вимоги на підставі Договору фартингу № Ф180417 від 18.04.17. з боку ТОВ Фрам Ко наявний в матеріалах справи. Крім того, суд не вбачає необхідності у витребуванні рекомендованих повідомлень про вручення відповідачу відправлень з визначеними відповідачем ідентифікаторами, оскільки матеріали справи містять відповідні описи вкладення в цінні листи з відбитками календарних штемпелів відділень зв'язку.

В судовому засіданні 11.10.17. було оголошено перерву до 18.10.17.

В судовому засіданні 18.10.17. позивачем підтримано свої позовні вимоги, відповідач проти позову заперечував, третьою особою на стороні позивача підтримано позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейське бюро реструктуризації .

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/14237/17.

В судовому засіданні 18.10.17. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 01.12.14. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір № 142/12/14, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця товари, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Згідно з п. 2.4 договору № 142/12/14 від 01.12.14. загальна сума даного договору обумовлюється сумами, зазначеними у накладних на кожну партію товару.

Даний договір є безстроковим, діє на весь період взаємовідносин і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 10. договору № 142/12/14 від 01.12.14.).

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 142/12/14 від 01.12.14. як належну підставу у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України для виникнення у відповідача та третьої особи на стороні позивача взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.

За приписами зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

За умовами п. 3.2 договору № 142/12/14 від 01.12.14. датою поставки вважається дата передачі товару постачальником покупцю.

До здійснення першої поставки товару постачальник повинен передати покупцеві наступні документи: ліцензію направо оптової реалізації лікарських засобів, свідоцтво про державну реєстрацію підприємства, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, довідку з статистики, а при поставці кожної нової партії: сертифікат якості виробника, висновок щодо якості, висновки санітарно-гігієнічної експертизи, податкову накладну, видаткову накладну на товар, підписану уповноваженою особою постачальника та скріплену його печаткою (п. 3.3 договору № 142/12/14 від 01.12.14.).

Наразі, за твердженнями позивача та третьої особи, на виконання умов договору № 142/12/14 від 01.12.14. Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" було поставлено, а відповідачем прийнято у період з лютого 2017 року по березень 2017 року товар, на загальну суму 621 224,59 грн., на підтвердження чого до матеріалів представлено відповідні товарно-транспортні накладні.

Факт поставки товару на вказану суму 621 224,59 грн. за договором № 142/12/14 від 01.12.14. відповідачем не заперечується.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За умовами п. 4.1 договору № 142/12/14 від 01.12.14. покупець здійснює оплату поставки на умовах відстрочення платежу 30 календарних днів з моменту здійснення поставки, згідно умов цього договору. У разі, якщо день оплати є неробочим або вихідним днем, покупець зобов'язаний здійснити оплату поставки у наступний робочий день, що настає за неробочим або вихідним днем.

Пунктом 4.3 вказаного правочину визначено, що днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, списана з поточного рахунку покупця.

Отже, виходячи з умов договору № 142/12/14 від 01.12.14.., товарно-транспортних накладних, та вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку, що строк виконання покупцем свого обов'язку з оплати отриманого у період з лютого 2017 року по березень 2017 року товару на загальну суму 621 224,59 грн. є таким, що настав.

Проте, за твердженнями третьої особи на стороні позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, відповідачем належним чином свої грошові обов'язки за договором № 142/12/14 від 01.12.14. виконано не було, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" в сумі 621 224,59 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує, що право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю Віталюкс на суму 621 224,59 грн. виникло у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" на підставі договору № Ф180417 від 18.04.17. надання послуги факторингу.

Як вказувалось судом, за змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Частиною 3 ст. 1079 Цивільного кодексу України встановлено, що фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовою послугою є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальності вартості фінансових активів.

За своєю природою договір факторингу є оплатним, тобто договором, в якому обов'язку однієї сторони вчинити певну дію з надання певного блага кореспондує такий самий зустрічний обов'язок іншої сторони. Оплатність договору факторингу має імперативний характер, що зумовлюється змістом глави 73 Цивільного кодексу України. Отже, фактор за надання фінансової послуги завжди має отримувати від клієнта плату.

Судом встановлено, що 18.04.17. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (клієнт) було укладено договір № Ф180417 про надання послуги факторингу, відповідно до п. 1.1 якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в сумі 621 224,59 грн. у розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові своє право вимоги за договором поставки № 142/12/14 від 01.12.14. до ТОВ Віталюкс в розмірі 621 224,59 грн.

За умовами п. 2.1 договору № Ф180417 від 18.04.17. (в редакції додаткової угоди № 1 від 30.06.17.) винагорода фактора дорівнює 5% від суми відступленої грошової вимоги, визначеної у п. 1.1 договору. Фактор сплачує клієнтові у строк до 01.12.17. шляхом перерахування на його банківський рахунок грошові кошти в сумі 590163,36 грн.

Договір № Ф180417 від 18.04.17. вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (у разі наявності). Строк цього договору складає 1 рік на починає свій перебіг з моменту, визначеного у п. 6.1 договору, та закінчується 18.04.18. (п. п. 6.1, 6.2 договору № Ф180417 від 18.04.17.).

У додатку № 1 до договору № Ф180417 від 18.04.17. контрагентами (позивачем та третьою особою) було погоджено перелік вимог, які передаються фактору за договором № Ф180417 від 18.04.17.

У додатку № 2 до договору № Ф180417 від 18.04.17. сторонами визначено, що вимоги передаються у строк в три робочі дні з дати підписання договору № Ф180417 від 18.04.17.

Наразі, судом прийнято до уваги, що станом на момент укладання договору № Ф180417 від 18.04.17. позивач мав свідоцтво ФК № 568 від 07.05.15. про реєстрацію як фінансової установи, що вказує на наявність у останнього права на надання послуг факторингу згідно приписів ст. 1079 Цивільного кодексу України.

Отже, з огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № Ф180417 від 18.04.17. в якості належної підстави у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України для виникнення у позивача права вимоги до відповідача в розмірі 621 224,59 грн.

Як вбачається з опису вкладення у цінний лист № 0100148979310 від 03.05.17., 03.05.17. позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення від 03.05.17. № 18/04 про відступлення права вимоги за договором № 142/12/14 від 01.12.14., яке містило вимогу про сплату заборгованості в сумі 621 224,59 грн. у триденний строк з дати отримання вказаного повідомлення.

Далі, в обґрунтування заперечень проти позову відповідачем на тому, що 26.05.17. між відповідачем, як новим кредитором, та ТОВ Фармюніон БСВ Девелопмент , як первісним кредитором. Було укладено договір відступлення права вимоги № 26-05/В, за яким первісний кредитор передав, а новий кредитор набув право грошової вимоги до ТОВ Фрам Ко щодо стягнення грошової заборгованості останнього на суму 619 030,22 грн. за договором поставки № 34 від 26.01.17.

З огляду на вказане відповідачем було направлено третій особі на стороні позивача заяву № 59 від 02.06.17. про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 619 030,22 грн., а тому, за твердженням відповідача відсутні підстави для задоволення позову.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а заперечення відповідача та третьої особи на стороні відповідача - юридично неспроможними, виходячи з наступних підстав.

Окремим способом припинення правовідношення є зарахування (ст. ст. 603, 604, 605 ЦК України).

Відповідно до ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтею 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 203 ГК України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання.

Таким чином, за змістом статей 203 ГК України, 601 ЦК України зарахування являє собою спосіб припинення зобов'язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням. В силу цього для зарахування достатньо ініціативи однієї сторони. Поряд з цим припущення про можливість зарахування підлягає спростуванню у тому чи іншому випадку стороною, яка отримала заяву про зарахування. Предметом доказування такого спростування буде достатньо обґрунтоване посилання на обставину, яка робить вимогу непридатною до зарахування.

Зарахування є односторонньою угодою, для нього достатньо заяви однієї сторони.

Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом (п. 31 інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 р. № 01-8/211 Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України ).

Умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання. Якщо ж одна зі сторін звернулась із заявою про зарахування, а інша сторона зобов'язання звернулась до суду з позовом про стягнення тієї суми, на яку проводиться зарахування зустрічної вимоги, тобто фактично наявним є протиставлення цій вимозі заперечення відносно характеру, терміну, розміру виконання тощо, то в такому випадку спір підлягає судовому розгляду (вказана правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 14.03.06. у справі № 8/600).

При цьому, судом враховано, що між сторонами існує спір щодо наявності обов'язку сплатити заборгованість за поставлений товар, а направлення відповідачем заяви про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не припиняє відповідно до закону його обов'язку щодо своєчасного перерахування грошових коштів за отриманий за договором № 142/12/14 від 01.12.14. товар. (аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 12.06.13. у справі № 5011-30/15848-2012).

З огляду на викладене, відсутні підстави для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 619 030,22 грн.

За таких обставин, виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку, що висловлені відповідачем заперечення, не спростовують висновків суду стосовно виникнення у позивача на підставі договору № Ф180417 від 18.04.17. права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю Віталюкс згідно договору поставки товару № 142/12/14 від 01.12.14. на суму 621 224,59 грн.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, за висновками суду позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" до Товариства з обмеженою відповідальністю Віталюкс про стягнення 621 224,59 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Віталюкс (01023, м. Київ, вул. Леоніда Первомайського, б. 11; ідентифікаційний код 32248361) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейське бюро реструктуризації (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, б. 4А, офіс 139; ідентифікаційний код 39704618) 621 224 (шістсот двадцять одну тисячу двісті двадцять чотири) грн. 59 коп. заборгованості та 9 318 (дев'ять тисяч триста вісімнадцять) грн. 37 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.10.17.

Суддя Т.М. Ващенко

Дата ухвалення рішення18.10.2017
Оприлюднено30.10.2017

Судовий реєстр по справі —910/14237/17

Постанова від 16.01.2018

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Чорногуз М.Г.

Ухвала від 16.11.2017

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Чорногуз М.Г.

Рішення від 18.10.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ващенко Т.М.

Ухвала від 28.08.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ващенко Т.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні