Рішення

від 19.10.2017 по справі 925/1158/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2017 р.                                                  Справа № 925/1158/17

          Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради до Громадської організації "Черкаська ОСОБА_2" про розірвання договорів оренди та стягнення 16 820,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

          Заявлено позов про розірвання договорів об'єкта нерухомості № 2012 від 01.02.2017 та № 2013 від 01.02.2017, укладених між сторонами по справі та про стягнення 16 820,26 грн., з яких 15 999,32 грн. основного боргу по орендних платежах та 820,94 грн. пені за прострочення розрахунків за цими договорами.

          В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просить суд їх задовольнити повністю.

          Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, не направив свого представника у жодне судове засідання, заперечень проти позову суду не надіслав. Ухвали про призначення судових засідань, направлені відповідачу за місцем його державної реєстрації (м. Черкаси, вул. Надпільна, 204) повернуті суду без вручення.

          Суд вважає можливим розглядати справу за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами, відповідно до статті 75 ГПК України, з огляду на таке:

Відповідно до пункту 20.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" місцезнаходження юридичної особи або фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

В пункті 3.9.1. постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. До повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Неявка відповідача у судове засідання не перешкоджає розгляду справи, а направляти свого представника у судове засідання чи заперечувати проти позову є правом сторони, а не обов’язком.

Одночасно, застосовуючи положення ГПК України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain).

          У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.           

          Дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає до повного задоволення, виходячи з такого:

          З матеріалів справи вбачається наступне:           

           01.02.2017 між Департаментом економіки та розвитку Черкастої міської ради (далі - Орендодавець, позивач по справі) та громадською організацією "Черкаська студентська рада" (далі - Орендар, відповідач по справі) були укладені договори № 2012 ( а.с. 10-13) та № 2013 (а.с. 17-20), у відповідності до яких у порядку та на умовах, визначених договорами, Орендодавець зобов'язався передати Орендареві, а Орендар зобов'язався прийняти у строкове платне користування нежитлове приміщення, що належить до міської комунальної власності на підставі рішення Черкаської міської ради від 26.06.2003 № 3-531 "Про перелік об'єктів права міської комунальної власності та уповноважених органів, яким вони передаються в оперативне управління" (п. 1 договорів).

          За договором № 2012 в оренду передано частину підвалу дев'ятиповерхового житлового будинку за адресою: м. Черкаси, вул. Олени Теліги, 1, загальною площею 251,20 кв.м. , вартість об'єкта станом на 23.01.2017 становить 308 972,93 грн., а за договором № 2013 в оренду передано частину четвертого поверху чотириповерхової адміністративної будівлі , що знаходиться за адресою: м. Черкаси, бул. Шевченка, 307, загальною площею 76,40 кв.м., вартість об'єкта станом на 23.01.2017 становить 244 976,91 грн. (п. 1. договорів).

          Обидва договори оренди укладено на термін з 01 лютого 2017 року по 31 грудня 2019 року ( 4.1. договорів).

          Об'єкти передаються Орендарю для здійснення статутної діяльності (п. 2.1. договорів).

          При передачі об'єкта складається Акт прийому-передачі, який підписується обома Сторонами. В акті відображається санітарно-технічний стан об'єкта ( п. 3.1. договорів).

          Об'єкт вважається переданим в оренду з моменту підписання Акту (п. 3.2. договорів).

           01.02.2017 між сторонами у справі підписано акти приймання-передачі нерухомості по договору № 2012 за адресою м. Черкаси, вул. Олени Теліги, 1 (а.с. 15) та по договору № 2013 за адресою: м. Черкаси, бул. Шевченка, 307 (а.с. 22). Сторонами в актах зазначено, що приміщення передаються у задовільному санітарно-технічному стані.

          Згідно п. 3.2. обох договорів об'єкт вважається переданим в оренду з моменту підписання акту прийому-передачі.

          Розмір орендної плати встановлюється згідно розрахунку, що додається до договору та є його невід'ємною частиною (додаток 3 до договорів) (п. 5.1. договорів).

          Орендна плата встановлюється з розрахунку на один місяць (п. 5.2. договорів).

          Додатком № 3 до договорів визначено, що орендна плата за місяць по договору № 2012 становить 1 261,48 грн.(а.с.14), а по договору № 2013 - 917,06 грн. (а.с. 21).

          Також встановлено договорами, що орендна палата підлягає індексації відповідно до індексу інфляції, який щомісячно визначається Державною службою статистики України.

          У випадках, передбачених п. 2 ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін (п. 5.3. договорів).

          Встановлена орендна плата перераховується щомісячно до 20 числа місяця, за який проводиться розрахунок, у платіжних документах чітко вказується період, за який проводиться плата та номер договору (п. 5.5. договорів).

          Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

          До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

          Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

           06.04.17 та 05.05.2017 на адресу відповідача направлялись листи-пропозиції про сплату заборгованості за договорами № 2012 та № 2013 (а.с. 27-28), яка виникла станом на травень 2017 з попередженням про нарахування пені та можливість дострокового розірвання договору оренди № 2012 та № 2013 від 01.02.2017 у зв'язку з порушенням Орендарем істотних умов Договору.

          Листи - пропозиції позивача залишилась без відповіді та задоволення, з чого і виник спір.

          Згідно з частиною 1 статті 173 ГК України зобов’язання, що виникає між суб’єктами господарювання, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку, є господарським зобов’язанням.

          Відповідно до частини 1 статті 174 ГК України, господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

          До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

          Відносини сторін по укладених між сторонами договорів оренди об’єкта нерухомості № 2012 та 2013 в силу специфіки об'єкта оренди врегульовуються спеціальною нормою -- Законом України "Про оренду державного та комунального майна" . За змістом даного Закону він врегульовує майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває у комунальній власності (ст. 1).

          У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений договором строк.

          Відповідно до ч. 1 ст. 19, ст. 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна "Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

          У відповідності до п. 7.1.2. договорів між сторонами, орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений і частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного і комунального майна".

          З доводів та розрахунків позивача вбачається, що в порушення вказаних вимог закону та положень Договорів № 2012 та 2013 відповідач не виконував умови Договорів належним чином і за період з лютого 2017 року по серпень 2017 року включно по договору № 2012 рахується заборгованість по орендній платі в сумі 9 264,37 грн. (розрахунок а.с. 29), а по договору № 2013 - 6 734,95 грн. (розрахунок а.с. 31). Позивач також 19.10.2017 подав в засіданні розрахунок заборгованих помісячних орендних платежів за обома договорами з урахування зміни платежів внаслідок корегування їх на індекс інфляції.

          Доказів проведення розрахунку за орендними платежами по обох договорах відповідач суду не надав, проти існування боргу не заперечив. Строк виконання цих зобов'язань вже є таким, що настав.

          Суд вважає, що до примусового стягнення з відповідача на користь позивача за період з лютого 2017 року по серпень 2017 року включно належить в загальній сумі 15 999,32 грн. З них по договору № 2012 борг складає 9264,37 грн., а по договору № 2013 - 6 734,95 грн.

          Доказів проведення розрахунку за позовними вимогами в частині сплати орендних платежів відповідач суду не надав.

          Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в загальній сумі 820,94 грн. З них по договору № 2012 - 457,37 грн. ( розрахунок а.с. 29) та по договору № 2013 - 345,57 грн. (розрахунок а.с. 31) за прострочення розрахунків по орендній платі.

          Згідно п. 9.2. договорів, за порушення строків внесення орендної плати, встановлених в п. 5.5. договору, відповідачем сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день несплати, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Пеня сплачується в 10тиденний термін від дня нарахування.

Оскільки відповідачем було порушено строки оплати орендних платежів за період з лютого 2017 року по серпень 2017 року, визначених п. 5.5. договору, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 820,94 грн. з них по договору № 2012 - 475,37 грн. та по договору № 2013 - 345,57 грн. за прострочення розрахунків по орендній платі (а.с. 29,31).

          Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Судом перевірено розрахунок пені в сумі 820,94 грн. за обома договорами і встановлено, що цей розрахунок підтверджується лише на суму 142,88 грн. по договору оренди № 2012 та на суму 111,61 грн. по договору оренди № 2013, що в загальній сумі складає 254,49 грн. пені.

          У відповідності до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому згідно положень ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені встановлюється договором між сторонами, а при її сплаті пеня не повинна перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла в період її нарахування.

За загальним правилом, викладеним у ч. 6 ст. 232 ГК, нарахування пені припиняється через шість місяців з моменту виникнення права на її нарахування.

Доказів про проведення розрахунку за пенею у справу не подано.

Отже, до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить лише 254,49 грн. пені. В решті вимог у цій частині позивачу слід відмовити через необґрунтовані розрахунки.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договорів оренди об'єкта нерухомості позивач просить задовольнити позов також і в частині вимог про розірвання обох договорів оренди № 2012 та 2013 від 01.02.2017.

          Заслухавши доводи представника позивача, в цій частині судом було встановлено наступне:

          У відповідності до умов п. 10.5 та 10.6. договорів оренди між сторонами, договір припиняється у разі розірвання його за згодою сторін чи за рішенням суду. Доказів про досягнення добровільної згоди сторін у питанні розірвання договору оренди сторонами у справу не надано.

          Позивач просить розірвати договори за рішенням суду на підставі ст. 651 ЦК України та ст. 26,27 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна".

          Згідно із ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

          Позивач вказує, що відповідач допустив істотне порушення умов договорів оренди між сторонами, оскільки допустив прирощування боргу по орендній платі за період лютого-серпня 2017 року, борг не погасив, що є підставою для розірвання договору.

          Інформаційним листом ВГСУ від 13.07.2012 р. N 01-06/908/2012 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" увагу судів було звернуто на таке:

          - визначена статтею 782 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця. Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору. Якщо орендоване майно є комунальним, то на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з частиною третьою статті 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань. При цьому названа норма застосовується з урахуванням загальних положень Господарського кодексу України та ЦК України. Істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю). Норми статті 188 ГК України та статті 11 Господарського процесуального кодексу України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору (постанова від 08.05.2012 N 5021/966/2011);

          Таким чином саме ст. 26 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна" в силу того, що об'єктом оренди між сторонами є комунальне майно, є спеціальною нормою, яка врегулювала питання про підстави для розірвання договору оренди і її зміст слід трактувати так, що цією підставою може бути будь-яке порушення умов договору.

          У відповідності до п. 10.6. обох договорів, на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань по договору та з інших підстав, передбачених чинним законодавством України.

          Таким чином, неповна сплата орендних платежів є достатньою підставою для розірвання договору оренди між сторонами за рішенням суду.

          При цьому відповідач не заперечив проти доводів та розрахунків позивача, ніяк не пояснив причини несплати боргу по орендній платі за обома договорами, не вказав на наявність свого наміру продовжувати орендні стосунки із позивачем і врегулювати спір.

          Суд приходить до висновку, що в частині вимог про розірвання договорів позов також підлягає до задоволення, оскільки відповідачем допущено істотне порушення умов обох договорів в частині несплати орендної плати і таке порушення завдає позивачу істотних втрат в законних сподіваннях отримувати щомісячні орендні платежі. Датою розірвання договорів № 2012 та 2013 від 01.02.2017 слід вважати дату набрання рішенням законної сили у відповідності до загальної норми ч. 3 ст. 653 ЦК України, оскільки іншої дати розірвання договору позивач суду не обґрунтував.

          У відповідності до ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

          З урахуванням викладеного, позов підлягає до часткового задоволення - слід розірвати укладені між Департаментом економіки та розвитку Черкаської міської ради та Громадською організацією "Черкаська ОСОБА_2" договори оренди об'єкта нерухомості № 2012 від 01.02.2017 та № 2013 від 01.02.2017 та примусово стягнути з відповідача на корить позивача 15 999,32 грн. боргу по орендній платі, 254,49 грн. пені за договорами оренди об'єкта нерухомості № 2012 від 01.02.2017 та № 2013 від 01.02.2017.

          В решті вимог про стягнення боргу по пені у позові слід відмовити через необґрунтовані розрахунки.

          На підставі ст. 49 ГПК України, враховуючи вину відповідача у виникненні спору, з відповідача на користь позивача слід стягнути 3 200,00 грн. на відшкодування сплаченого позивачем судового збору повністю.

          При подачі позову позивачем не було сплачено 1600,00 грн. судового збору за розгляд вимоги про визнання недійсним одного із договорів оренди. За результатами вирішення спору цей судовий збір слід стягнути з відповідача у дохід Державного бюджету України.                                         

          Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України -

ВИРІШИВ:

          1. Позов задовольнити частково.

           2. Стягнути з Громадської організації "Черкаська ОСОБА_2" (ідентифікаційний код 40993385, м. Черкаси, вул. Надпільна, 204) на користь Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради (ідентифікаційний код 33457208, м. Черкаси, вул. Б. Вишневецького. 36) -- 15 999,32 грн. боргу по орендній платі, 254,49 грн. пені за договорами оренди об'єкта нерухомості № 2012 від 01.02.2017 та № 2013 від 01.02.2017 та 3200,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

          В решті вимог про стягнення пені у позові відмовити.

           3. Розірвати укладені між Департаментом економіки та розвитку Черкаської міської ради та Громадською організацією "Черкаська ОСОБА_2" договори оренди об'єкта нерухомості № 2012 від 01.02.2017 та № 2013 від 01.02.2017.

           4. Стягнути з Громадської організації "Черкаська ОСОБА_2" на користь Державного бюджету України 1600,00 грн. за розгляд немайнової вимоги про визнання недійсним договору.

          Наказ видати.

          Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

          Повне рішення складено 24 жовтня 2017

Суддя                                                                                           Н.М. Спаських