Постанова

від 24.10.2017 по справі 910/2551/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2017 р. Справа№ 910/2551/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Разіної Т.І.

Корсакової Г.В.

при секретарі судового засідання: Пугачовій А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 24.10.2017 року по справі №910/2551/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ескає"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2017

у справі №910/2551/17 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ц-Л Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ескає"

про стягнення 435 968,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ц-Л Україна" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ескає" (далі - відповідач) заборгованість по договору поставки №6002 від 12.07.2016 в сумі 435 968,52 грн., з яких: 376 032,33 грн. сума основного боргу, 10 570,37 грн. пеня, 11 325,41 грн. 30% річних, 437,18 грн. інфляційні втрати, 37 603,23 грн. штраф.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2017 №910/2551/17 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ескає" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ц-Л Україна" заборгованість у розмірі 376 032 (триста сімдесят шість тисяч тридцять дві) грн. 33 коп., 10 570 (десять тисяч п'ятсот сімдесят) грн. 37 коп. пені, 11 325 (одинадцять тисяч триста двадцять п'ять) грн. 41 коп. 30% річних, 437 (чотириста тридцять сім) грн. 18 коп. інфляційних втрат, 37 603 (тридцять сім тисяч шістсот три) грн. 23 коп. штрафу.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції від 30.05.2017, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись, при цьому на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а тому не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

До судового засідання від 24.10.2017 представник відповідача не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

За пунктом 3.9.2 постанови пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку не з'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1. підпункту 3.9. названої постанови пленуму ВГСУ.

Враховуючи, що присутній представник позивача не заперечував проти розгляду апеляційної скарги у відсутності представника відповідача, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ескає" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2017 по даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 12.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ц-Л Україна" (надалі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ескає" (надалі - Відповідач) було укладено договір поставки №6002 (надалі - Договір).

Пункт 1.1 Договору передбачає, що постачальник (Позивач) зобов'язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Згідно з п. 1.2 Договору асортимент, найменування, кількість та ціна товару зазначається у накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 прийом-передача товару оформляється накладною. Всі накладні, які виписані для Покупця Продавцем вважаються поставками в межах даного договору. Підтвердженням передачі Товару є накладна на відвантаження Товару, засвідчена Постачальником та Покупцем. В накладній Постачальник зобов'язаний вказати повне й точне найменування, кількість та вартість Товару, що постачається. Покупець повинен надати довіреність на отримання товару.

Порядок розрахунків визначений розділом 2 Договору.

Так, відповідно до п. 2.1 Договору Покупець повинен оплатити вартість отриманого Товару на протязі 21 (двадцяти одного) календарного дня після поставки товару. Момент поставки товару вважається підписання Сторонами видаткової накладної.

Розрахунок проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника (п. 2.2 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вищенаведеного договору позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи а/с 30-45, а саме: від 28.11.2016 №2003 на суму 48 576,00 грн., від 12.12.2016 №2082 на суму 76 988,45 грн., від 13.12.2016 №2092 на суму 47 160,48 грн., від 15.12.2016 №2115 на суму 2 637,36 грн., від 15.12.2016 №2116 на суму 10 528,09 грн., від 20.12.2016 №2138 на суму 80 076,13 грн., від 20.12.2016 №2139 на суму 32 998,61 грн., від 21.12.2016 №2148 на суму 6 000,00 грн., від 27.12.2016 №2185 на суму 42 374,81 грн., від 27.12.2016 №2186 на суму 67 983,60 грн., від 28.12.2016 №2197 на суму 517,68 грн..

Вищевказані накладні підписані обома сторонами та скріплені печатками підприємств.

Загалом позивачем було поставлено товар на суму 415 841,21 грн., з яких, за ствердженням позивача, відповідачем ще до подачі позову було сплачено 39 808,88 грн., а саме було частково оплачено видаткову накладну №2003.

Таким чином, позивач наголосив, що за відповідачем рахується заборгованість за поставлений товар в сумі 376 032,33 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно до п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч. 1 та ч. 2 ст. 692 ЦК України).

Враховуючи вищенаведені норми закону та договору, строк оплати за вищепереліченими видатковими накладними є таким, що настав.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 376 032,33 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, доказів сплати боргу не надано.

За викладених обставин, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у сумі 376 032,33 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Ствердження відповідача про здійснення часткової оплати за договором за поставлений товар на загальну суму 153 500,00 грн. згідно платіжних доручень від 26.12.2016 № 187 на суму 140 000,00 грн., від 20.01.2017 № 5 на суму 6500,00 грн., від 03.02.2017 №215 на суму 7000,00 грн. колегія суддів визнає необґрунтованими та безпідставними, оскільки зазначені платіжні доручення на які посилається скаржник не містять відмітки банку про проведення розрахункової операції, не містять підпису уповноваженої особи банку, до того ж не є належним чином завіреними, оригіналу таких платіжних доручень також не пред'явлено, а тому останні не можуть слугувати належними доказами часткової сплати боргу. Будь-яких інших доказів, які б слугували належним доказом часткової сплати боргу, зокрема банківських виписок, тощо, відповідачем до матеріалів справи також не додано.

Оскільки позивач виконав свої зобов'язання за договором поставки товару у повному обсязі, а відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з повної оплати товару, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості у сумі 376 032,33 грн. за договором поставки №6002 від 12.07.2016, що не спростовано належними та допустимими доказами відповідачем.

Окрім основного боргу позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 10 570,37 грн. пені, 37 603,23 грн. штрафу, 30% річних в сумі 11 325,41 грн. та інфляційні втрати в сумі 437,18 грн.

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що у випадку невиконання свого обов'язку сплати за товар покупцем, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов'язання, також сплачує штраф у розмірі 10% від вартості поставки, інфляційні втрати та 30% річних.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або Законом.

Суд першої інстанції, перевіривши наведений у позові розрахунок позивача, дійшов висновку про стягнення з відповідача 10 570 (десять тисяч п'ятсот сімдесят) грн. 37 коп. пені, 11 325 (одинадцять тисяч триста двадцять п'ять) грн. 41 коп. 30% річних, 437 (чотириста тридцять сім) грн. 18 коп. інфляційних втрат, 37 603 (тридцять сім тисяч шістсот три) грн. 23 коп. штрафу.

Колегія суддів, здійснивши перевірку розрахунку позивача стосовно правильності визначення періодів нарахування похідних вимог зазначає, що позивачем допущено помилку, що стосується початку обрахування похідних вимог.

Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку із порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому, за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи вищенаведені вимоги, колегією суддів здійснено перевірку розрахунку похідних вимог, наведеного позивачем, та встановлено наступне.

Так, згідно видаткової накладної № 2082 від 12.12.2016 похідні вимоги обраховано за період з 06.01.2017 по 10.02.2017, видаткової накладної № 2092 від 13.12.2016 похідні вимоги обраховано за період з 04.01.2017 по 10.02.2017, видаткової накладної № 2148 від 21.12.2016 похідні вимоги обраховано за період з 12.01.2017 по 10.02.2017, тобто зі спливом 21 (двадцять одного) календарного дня після поставки товару. (відлік бере початок з наступного дня після поставки товару)

Згідно видаткових накладних № 2115 від 15.12.2016 та № 2116 від 15.12.2016 похідні вимоги обраховано за період з 05.01.2017 по 10.02.2017. Однак, колегія суддів перевіривши наведений розрахунок позивача, вважає його помилковим, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду обрахування похідних вимог, вірним є період з - 06.01.2017. (наступний календарний день після спливу 21 дня)

Згідно видаткової накладної № 2138, № 2139 від 20.12.2016 похідні вимоги обраховано за період з 10.01.2017 по 10.02.2017. Разом з тим, колегія суддів перевіривши наведений розрахунок позивача, вважає його помилковим, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду обрахування похідних вимог, вірним є період з - 11.01.2017. (наступний календарний день після спливу 21 дня)

Згідно видаткової накладної № 2185, № 2186 від 27.12.2016 похідні вимоги обраховано за період з 17.01.2017 по 10.02.2017. Колегія суддів перевіривши наведений розрахунок позивача, вважає його помилковим, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду обрахування похідних вимог, вірним є період з - 18.01.2017. (наступний календарний день після спливу 21 дня)

Згідно видаткової накладної № 2197 від 28.12.2016 похідні вимоги обраховано за період з 18.01.2017 по 10.02.2017. Однак, колегія суддів перевіривши наведений розрахунок позивача, вважає його помилковим, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду обрахування похідних вимог, вірним є період з - 19.01.2017. (наступний календарний день після спливу 21 дня)

Враховуючи те, що позивач по вищезазначеним семи видатковим накладним визначив невірний початок нарахування похідних вимог, колегія суддів здійснила власний перерахунок.

За результатом здійсненого згідно програмного забезпечення Ліга:закон перерахунку похідних вимог колегією суддів встановлено, що попри неправильне визначення початку періоду нарахування похідних вимог за названими видатковими накладними, розмір заборгованості, що стосується нарахування 30 % річних та пені відповідає заявленій позивачем та задоволеній сумі за рішенням суду.

Розмір інфляційних втрат, за розрахунком колегії суддів, є значно більшим по кожній видатковій накладній, ніж заявлено позивачем, однак, в даному випадку враховано межі позовних вимог і зазначений позивачем максимальний розмір відповідних нарахувань.

Стосовно заявленої до стягнення суми штрафу у розмірі 37 603,23 грн. на підставі п. 4.4 договору у вигляді 10% від суми вартості поставки, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача штрафу у сумі 37 603,23 грн., виходячи з наступного.

У відповідності до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Виходячи з системного аналізу змісту положень ч.ч.2,3 ст.549 Цивільного кодексу України та ч.ч.4,6 ст.231, ч.2 ст.343 Господарського кодексу України, законодавцем розмежовуються штраф та пеня, як різні види неустойки. Зокрема, штраф є господарською санкцією (неустойкою), яка носить разовий характер, тобто встановлюється у твердій сумі (фіксованій або у відсотковому відношенні до суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов'язання) та сплачується (стягується) однократно. Водночас, на відміну від штрафу, пеня є господарською санкцією (неустойкою), яка носить триваючий характер, тобто нараховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012р. у справі № 3-24гс12.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 10 570 (десять тисяч п'ятсот сімдесят) грн. 37 коп. пені, 11 325 (одинадцять тисяч триста двадцять п'ять) грн. 41 коп. 30% річних, 437 (чотириста тридцять сім) грн. 18 коп. інфляційних втрат, 37 603 (тридцять сім тисяч шістсот три) грн. 23 коп. штрафу.

Посилання скаржника на те, що позовна заява по даній справі підлягала залишенню без розгляду, оскільки підписана представником позивача, але не скріплена печаткою підприємства, та зауваження стосовно того, що матеріали справи не містять статуту позивача колегія суддів не приймає до уваги, визнає їх такими, що у даному випадку не слугують підставою для скасування судового рішення по справі.

Слід зазначити, що Господарський процесуальний кодекс України не містить імперативної норми про те, що позовна заява обов'язково має бути скріплена печаткою підприємства. Зокрема, статтею 54 ГПК України встановлено форму та зміст позовної заяви, де серед іншого, зазначено, що позовна заява підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником.

До позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ц-Л Україна" додано оригінал довіреності від 10.02.2017, якою директором ОСОБА_2 уповноважено адвоката Наумовича Ю.С. представляти інтереси товариства в т.ч. з правом подання до суду позовної заяви. Під час апеляційного перегляду даної справи, на вимогу колегії суддів позивачем приєднано до матеріалів справи статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Ц-Л Україна", що спростовує вищенаведені зауваження скаржника стосовно повноважень підписанта скарги.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування судового рішення по даній справі відповідачем не наведено.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини другої ст. 129 Конституції України та статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ескає" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 49 ГПК України та судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ескає" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2017 №910/2551/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/2551/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.І. Разіна

Г.В. Корсакова