Ухвала

від 05.10.2017 по справі 465/2027/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 465/2027/17 Головуючий у 1 інстанції: Марків Ю.С.

Провадження № 22-ц/783/5433/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Т. І.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Приколоти Т.І.

суддів Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.

з участю секретаря Іванової О.О.

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 29 червня 2017 року, по справі за позовом Об єднання співвласників багатоквартирного будинку Наукова 96Б до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 29 червня 2017 року частково задоволено позов ОСББ Наукова 96Б до ОСОБА_4, про стягнення заборгованості.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСББ Наукова 96Б заборгованість за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року за надані житлово-комунальні послуги в сумі 12 360,32 грн.

Вирішено питання судових витрат.

Позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСББ Наукова 96 Б заборгованості за надані житлово-комунальні послуги за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2017 року залишено без розгляду.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи. Просить рішення суду в частині задоволення позову скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, в решті рішення залишити без змін. Зазначає, що судом не враховано рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 листопада 2012 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 квітня 2013 року , про усунення перешкод в користуванні автономною системою опалення його квартири, шляхом визнання недійсним рішення загальних зборів членів ОСББ Наукова 96Б від 30 березня 2010 року в частині відмови у наданні йому згоди на влаштування автономної системи теплопостачання у квартирі АДРЕСА_1 та зобов язання ОСББ Науколва 96-Б надати погодження на відключення його квартири від мережі ЦО і ГВП та Встановлення індивідуального опалення. Вказує, що на підставі зазначеного рішення він звертався до ОСББ із заявою про припинення послуг теплопостачання та постачання гарячої води.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Відповідно до вимог ст.ст. 3, 4 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у визначений законом спосіб.

Згідно з ч.1 та ч.3 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. На підставі ст.ст.10, 58, 59, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін, та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрований та є власником квартири АДРЕСА_2.

Власниками квартир будинку №96Б на вулиці Наукова у м.Львові на підставі Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку створено ОСББ Наукова 96Б , статут якого зареєстрованого 1 жовтня 2007 року.

Утримання будинку здійснює ОСББ та згідно рішення загальних зборів членів ОСББ Наукова 96Б від 1 жовтня 2008 року затверджено проект договору про надання послуг з опалення та гарячого водопостачання у зв'язку із будівництвом дахової котельні.

Рішенням загальних зборів членів ОСББ від 30 березня 2010 року, ОСОБА_4 відмовлено у наданні згоди на влаштування автономної системи теплопостачання у квартиру АДРЕСА_3 та відключення її від системи центрального опалення.

З розрахунків наданих ОСББ Наукова 96Б вбачається, що за період з 1 січня 2013 року по 28 лютого 2017 року заборгованість відповідача за надані житлово-комунальні послуги становить 30 963,60 гривень.

Відповідно до ст.68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Згідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації.

Відповідно до ст.ст. 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Згідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться й одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про житлово-комунальні послуги залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Статтями 20,21 цього Закону визначені права та обов'язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а обов'язком оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов'язком виконавця надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

ЖК України та Законом України Про житлово-комунальні послуги не передбачено, що виконавець повинен надавати акти виконаних робіт щомісячно щодо фактично наданих послуг споживачу.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 18 наведеного Закону у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складання та підписання акту-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо, акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами.

Частиною 4 ст. 18 Закону передбачений обов'язок виконавця вирішити питання про перерахунок платежів.

Укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору.

Обов'язок сплатити за надані й спожиті послуги передбачений також з положення ч. 1 ст. 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов'язки випливають із дій осіб, які передбачені актом цивільного законодавства. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги .

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року № 6-110 цс12 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідач не сплачує за користування наданими йому комунальними послугами, заборгованість по яких підлягає стягненню в судовому порядку.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об'єднання, належне утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам об'єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання (Закон України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ).

Судом встановлено, що в березні 2016 року позивач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_4 заборгованості за житлово-комунальні послуги. Такий наказ виданий.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2016 року - скасовано судовий наказ Франківського районного суду м. Львова, виданий 22 березня 2016 року, про стягнення з ОСОБА_4 12 360,32 грн. заборгованості.

Встановлено, що у своїй заяві про видачу судового наказу ОСББ Наукова, 96Б просило стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року у розмірі 12360,32 грн.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСББ Наукова, 96Б просило суд стягнути з ОСОБА_4 заборгованість з січня 2013 року по 28.02.2017 року у розмірі 30 963,60 гривень.

Згідно наданого позивачем розрахунку у відповідності до житлової площі квартири заборгованість у період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року становить 12 360,32 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2017 року підлягають залишенню без розгляду, оскільки позивачем не було долучено відповідно до ст.119 ЦПК України копію ухвали про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або ухвали про скасування судового наказу про стягнення з відповідачів заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2017 року.

У цій частині рішення не оскаржується і не переглядається.

Згідно ч.2 ст. 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Враховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності. У зв язку з цим суд першої інстанції прийшов до висновку, що у задоволенні заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності належить відмовити.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року №6-214цс14.

Згідно із ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до вимог ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ немає для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі аналізу наявних у справі доказів, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що з відповідача на користь позивача належить стягнути 12 360,32 грн. заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року.

З такими висновками суду належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313, п.1 ч.1 ст.314, ст. ст.315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 29 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді