Постанова

від 24.10.2017 по справі 815/4634/17

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/4634/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.,

при секретарі: Казарян С.Б.

сторін:

позивач: ОСОБА_1 (представник за довіреністю)

відповідач: ОСОБА_2 (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Цегельний завод Кучургани до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 01.08.2017 р., -

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 19 жовтня 2017 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Цегельний завод Кучургани до Головного управління ДФС в Одеській області, в якому позивач просить: визнати незаконним та скаcувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 01.08.2017 р. щодо нарахування товариству з обмеженою відповідальністю Цегельний завод Кучургани (код ЄДРПОУ 20971800) грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб за податковими зобов'язаннями - 295851,60 грн. та штрафними санкціями 73962 грн.; стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що донарахування позивачу орендної плати з юридичних осіб згідно податкового повідомлення-рішення контролюючого органу № НОМЕР_1 від 01.08.2017 р. є протиправним та безпідставним. Позивач, посилаючись на ст.ст. 288, 269, 270 ПК України, зазначив, що з урахуванням відсутності будь-яких договорів та угод з 01.01.2014р. щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: с.Лучинське Роздільнянського району Одеської області, останній не є належним користувачем земельної ділянки, а відповідно не має зобов'язань подавати до ДПІ декларації та збільшення суми грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб є протиправним.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням ДФС в Одеській області відповідно до пп.20.1.4 п. 20.1 ст.20, п. 75.1 ст. 75, п.78.1.7 п. 78.1 ст.78 ПК України, відомостей державного реєстратора щодо припинення юридичної особи, на підставі наказу Головного управління ДФС в Одеській області №2198 від 15.06.2017р., направлень на перевірку проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю Цегельний завод Кучургани (код ЄДРПОУ 20971800) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2014р. по 29.06.2017р., правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 01.01.2011 по 29.06.2017рр.

За наслідками перевірки складено акт № 323/15-32-14-09/2097180 від 13.07.2017р. (а.с. 8-44), відповідно до висновків якого встановлено, зокрема, порушення: п.286.2 ст. 286, п. 287.1 ст. 287, п. 288.1, п. 288.2, п. 288.3, п. 288.4 ст. 288 ПК України, не задекларовано (занижено) орендну плату за землю у сумі 295851,6 грн., в тому числі по періодах: за 2014р. на суму 54756 грн., за 2015р. на суму 91186,99 грн., за 2016р. на суму 130670,96 грн., за 2017 (5 місяців) на суму 19237,65 грн.

За результатами перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 01.08.2017 р., яким товариству з обмеженою відповідальністю Цегельний завод Кучургани (код ЄДРПОУ 20971800) нараховано грошове зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб у розмірі 369814,50 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями 295851,60 грн. та штрафними санкціями 73962,90 грн. (а.с. 45).

Позивач, не погоджуючись з зазначеним рішенням контролюючого органу, звернувся з позовом до суду, в якому просить його скасувати.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Відповідно до пп.75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно п.78.1.7 п. 78.1 ст.78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності, зокрема, такої підстави: розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків

Відповідно до пп.20.1.4 п. 20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Судом встановлено, що копії наказу Головного управління ДФС в Одеській області №2198 від 15.06.2017р., направлень на перевірку щодо проведення позапланової виїзної документальної перевірки 30.06.2017 р. вручено під розписку голові ліквідаційної комісії ОСОБА_3.

З акту перевірки вбачається, що позивачем порушено пп. 16.1.3 п.16 ст.16, п. 49.1, п.285.1, п.285.2 ст.285 глави 2 розділу ІІ ПК України, не подано податкові декларації з плати на землю (орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2014, 2015, 2016, 2017 рр.; п.286.2 ст. 286, п. 287.1 ст. 287, п. 288.1, п. 288.2, п. 288.3, п.288.4 ст. 288 ПК України, не задекларовано (занижено) орендну плату за землю у сумі 295851,6 грн.

На підставі акту № 323/15-32-14-09/2097180 від 13.07.2017р. прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 01.08.2017 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на суму 369814,50 грн.

Відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами в зв'язку із передачею її у користування та володіння, врегульовані Законом України Про оренду землі від 06.10.1998р. № 161-XIV. Цей закон розповсюджується в тому числі і на відносини стосовно оренди земель, що знаходяться у державній та комунальній власності.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, до перевірки було надано регістри бухгалтерського обліку, згідно яких контролюючим органом встановлено використання основних засобів в господарській діяльності платника, а також земельної ділянки, на якій розташований комплекс цегельного заводу, який зареєстрований в реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 27815018, яке складене на підставі свідоцтва про право власності САС № 291971 від 17.07.2009р. (а.с. 13).

Як встановлено контролюючим органом під час перевірки та не заперечувалось позивачем, TOB "Цегельний завод "Кучургани" до Роздільнянської ОДПІ з 2004р. по 2013р. включно надавались податкові декларації з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на підставі договорів оренди земельної ділянки, а саме:

- від 05.01.2004р. з терміном до 31.12.2009р., земельна ділянка в межах населеного пункту с. Лучинське, Роздільнянського району, площею 4 га, розмір орендної плати 2500 грн. за І квартал, вартість орендної плати 7500 грн. в рік, оренда плата вноситься з урахуванням індексу інфляції.

- від 01.03.2010р. з терміном до 31.12.2010р., земельна ділянка в межах населеного пункту с. Лучинське, Роздільнянського району, площею 4 га, розмір орендної плати 500 грн. за один місяць, вартість орендної плати 6000 грн. в рік.

- від 01.03.2011р. з терміном до 01.03.2012р., земельна ділянка в межах населеного пункту с. Лучинське, Роздільнянського району, площею 4 га, розмір орендної плати 500 грн. за один місяць, вартість орендної плати 6000 грн. в рік.

- №19 від 01.03.2012р. (тимчасова угода оренди землі) з терміном до 01.03.2013р., земельна ділянка в межах населеного пункту с. Лучинське, Роздільнянського району, площею 4 га, розмір орендної плати 4000 грн. в рік.

- №23 від 01.03.2013р. (тимчасова угода оренди землі) з терміном до 01.01.2014р., земельна ділянка в межах населеного пункту с. Лучинське, Роздільнянського району, площею 4 га, розмір орендної плати 2500 грн. на період дії.

Зазначені обставини визнаються сторонами та не потребують доказування, враховуючи, приписи ч.3 ст. 72 КАС України.

Тимчасову угоду оренди землі від 01.03.2013р. укладено TOB "Цегельний завод "Кучургани" з Гаївською сільською радою та зареєстровано Гаївською сільською радою 01.03.2013 р. за №23, згідно якої TOB "Цегельний завод "Кучургани" приймає в строкове (терміном на 10 місяців) платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення під об'єктом нерухомого майна (господарські будівлі та двори), яка знаходиться у с. Лучинське, Роздільнянського району, загальною площею 4 га, згідно рішення XVII сесії VI скликання Гаївської сільської ради. Термін дії договору - 10 місяців, після закінчення строку тимчасової угоди орендар має переважне право поновлення його на новий строк. Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 2433600 грн. Відповідно до п. 9 угоди орендна плата вноситься у грошовій формі в розмірі 2500 грн . за період дії договору, обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексу інфляції. Відповідно до п.16 угоди цільове призначення - забудовані землі. Згідно п.20 угоди передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий термін після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі. Відповідно до п. 21 угоди після припинення дії тимчасової угоди орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку (а.с. 46).

Згідно акту прийому-передачі об'єкта оренди - земельної ділянки за тимчасовою угодою оренди землі від 01.03.2013р., зареєстрованої у Гаївській сільській раді 01.03.2013р. за № 23, орендодавець (Гаївська сільська рада) передає земельну ділянку площею 4,0 га із земель населеного пункту с. Лучинське Гаївської сільської ради, а орендар (TOB Цегельний завод Кучургани ) приймає вищевказану земельну ділянку в оренду (а.с. 50).

Під час перевірки контролюючий орган встановив, що TOB "Цегельний завод "Кучургани" до Роздільнянської ОСОБА_4 в Одеській областіподаткові декларації плати за землю (орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) на 2014р. (термін подання до 20.02.2014р.), на 2015р. (термін подання до 20.02.2015р.), на 2016р. (термін подання до 20.02.2016р.) та на 2017р. (термін подання до 20.02.2017р.) не подавались та суми орендної плати не декларувались.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні даного позову слід відмовити, з огляду на наступне.

Платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (пп.16.1.3 п. 16.1 ст. 16 ПК України).

Згідно п.49.1 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до п.54.1 ст.54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до п.п.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України плата за землю:

- загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (в редакції норми, чинної до 01.01.2015р.);

- обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (в редакції норми, чинної після 01.01.2015р.).

Згідно ст. 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Відповідно до п.286.2 ст. 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

За приписами п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до ст.1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Стаття 13 Закону України Про оренду землі визначає договір оренди землі - як договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст.21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Відповідно до п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п. 288.2 ст. 288 ПК України).

Згідно п. 288.3 ст. 288 ПК України об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п. 288.4 ст. 288 ПК України).

Відповідно до приписів п.288.5 ст. 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (в редакції норми, чинної до 01.01.2017р.).;

не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території (в редакції норми, чинної після 01.01.2017р.).

Отже, плата за землю та орендна плата за земельну ділянку підлягає нарахуванню тільки у випадку виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. При цьому обов'язок щодо нарахування плати за землю виникає у платника податків з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою, а орендної плати за землю - з дня укладання договору оренди.

З однієї сторони, згідно з п. 288.1 ст. 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Тобто, ПК України передбачено, що якщо дія договору оренди земельної ділянки буде припинена, підстави для нарахування орендної плати за земельну ділянку для попереднього власника об'єкта нерухомого майна не буде.

З іншої сторони, у п.287.1 ст. 287 ПК України зазначено, що в разі припинення права користування земельною ділянкою, плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у користуванні в поточному році.

Таким чином, для правильності визначення строку сплати орендної плати, значення має не момент припинення договору оренди земельної ділянки, а момент фактичного припинення використання земельної ділянки. Саме тому, власник об'єкта нерухомого майна, розташованого на орендованій ним земельній ділянці, зобов'язаний сплачувати орендну плату за земельну ділянку до фактичного припинення користування.

За змістом статті 577 Цивільного кодексу України, статей 120, 123, 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній до 01.01.2010), статті 16 Закону України Про оренду землі з виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку у користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення у строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган державної влади або місцевого самоврядування (рішення Верховного Суду України від 06.12.2010р. по справі №3-51гс10) .

Крім того, відповідно до ст. 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Відповідно до п. е ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Суд враховує, що згідно ч. 3 ст.7 Закону України Про оренду землі , в якій зазначено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, датованої 08.06.2017р., номер інформаційної довідки 89072630, 27.07.2009р. до Державного реєстру прав внесено запис про державну реєстрацію об'єкта нерухомого майна (реєстраційний номер майна 27815018): комплексу, Цегельного заводу, розташованого за адресою: Одеська область, Роздільнянський район, с. Лучинське, вулиця Шевченка; власник - товариство з обмеженою відповідальністю Цегельний завод Кучургани (код ЄДРПОУ 20971800). Підставою виникнення права власності зазначено свідоцтво про право власності, САС№291971, видане 17.07.2009р. виконкомом Гаївської сільської ради (а.с 97-98).

Сторонами визнається той факт, що між TOB "Цегельний завод "Кучургани" та Гаївською сільською радою укладались договори оренди земельної ділянки площею 4 га, розташованої за адресою: Одеська область, Роздільнянський район, с. Лучинське, вулиця Шевченка, на якій розмішене нерухоме майно (комплекс, Цегельний завод), що на праві власності належить товариству з обмеженою відповідальністю Цегельний завод Кучургани , а саме: договорів оренди земельної ділянки від 05.01.2004р. з терміном дії до 31.12.2009р.; від 01.03.2010р. з терміном дії до 31.12.2010р.; від 01.03.2011р. з терміном дії до 01.03.2012р.; №23 від 01.03.2013р. з терміном дії до 01.01.2014р.

Проте, позивач наполягає на тому, що строк дії договору оренди землі №23 від 01.03.2013р. закінчився 01.01.2014р., відтак з 01.01.2014р. у TOB "Цегельний завод "Кучургани" відсутній обов'язок нараховувати та сплачувати орендну плату по вказаній ділянці та відповідно подавати декларації до контролюючого органу.

Водночас представником позивача в судовому засіданні зазначено про відсутність документів, які б підтверджували факт повернення орендарем (товариством з обмеженою відповідальністю Цегельний завод Кучургани ) вищезазначеної земельної ділянки після припинення дії тимчасової угоди №23 від 01.03.2013 р. орендодавцю (Гаївській сільській раді).

Під час судового розгляду представник позивача також зазначив, що наразі комплекс, Цегельний завод, розташований за адресою: Одеська область, Роздільнянський район, с. Лучинське, вулиця Шевченка, перебуває у власності товариства з обмеженою відповідальністю Цегельний завод Кучургани (код ЄДРПОУ 20971800), інформації щодо його відчуження/ надання в інше право користування іншим особам сторонами не надавалось та таких обставин судом не встановлено.

Тобто фактичне користування земельною ділянкою за адресою: Одеська область, Роздільнянський район, с. Лучинське, вулиця Шевченка здійснюється товариством з обмеженою відповідальністю Цегельний завод Кучургани .

Згідно з п.287.7 ст. 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

При цьому наведені норми податкового законодавства не деталізують вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, не встановлюють будь-яких кваліфікуючих вимог щодо порядку укладення (оформлення) права користування земельною ділянкою для визнання за особою прав та обов'язків землекористувача у сфері податкових правовідносин.

Принцип економічної обґрунтованості справляння плати за землю як майнового податку полягає у покладенні обов'язку з його сплати на особу, яка має юридичну можливість отримувати економічний ефект від використання землі. А відтак обов'язок зі сплати орендної плати за землю пов'язується саме з фактичним користування землею та існує й за відсутності державної реєстрації відповідного права, що здійснюється за бажанням правоволодільця.

Таким чином, об'єктом оподаткування є ті земельні ділянки, земельні ділянки (паї), що перебувають у власності або в користуванні платника податку на будь-яких умовах, включаючи, але не обмежуючись, орендою.

Таким чином, відсутність належного оформлення земельних ділянок, зокрема, відсутність державної реєстрації відповідних договорів оренди, не є підставою для звільнення платника земельного податку від нарахування плати за землю з площі всіх ділянок, що перебувають у його користуванні.

Отже, плата за землю сплачується з усіх земель, що фактично використовуються платником цього податку для здійснення своєї господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У відповідності з ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Аналогічне положення також містить і ч. 3 ст. 7 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент правовідносин), який є спеціальним нормативно - правовим актом, що врегульовує відносини у сфері оренди землі. Так, зазначеною нормою встановлено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Оскільки користування будівлею (спорудою) неможливо без користування земельною ділянкою, на якій вона розташована, а плата за землю справляється саме за користування земельною ділянкою, обов'язок щодо сплати сум податкових зобов'язань із плати за землю у нового власника будівлі (споруди) виникає не з дати оформлення права землекористування, а з дати фактичного користування земельною ділянкою. Це підтверджується розвитком правового регулювання цього питання, зокрема наведеними вище правовими нормами.

Аналогічну позицію висловив також Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 22.04.2010 у справі № К-13021/07 (А27/132) (номер у ЄДРСР № 9484733) за позовом ВАТ Завод Дніпропрес до Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про скасування податкових повідомлень - рішень та в постанові від 16.08.2011 по справі № К-5891/09 (номер у ЄДРСР №18260111) за позовом ВАТ Облдорремонт до Красноармійської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення.

Верховний Суд України у своїй постанові від 24.12.2010 у справі № 21-59а10 (номер у ЄДРСР № 13485871) по справі за позовом ТОВ Європа - вікно до Калуської ОДПІ Івано-Франківської області про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення зазначає, що залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, касаційний суд виходив із того, що право власності чи право користування земельною ділянкою виникає лише після державної реєстрації документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, а також державної реєстрації договору оренди. Цей висновок є наслідком порушення правил застосування норм права: перевагу було надано положенням Закону України Про плату за землю та Земельному кодексу України (ст. ст. 125, 126), які регулюють випадки набуття права власності чи права користування земельною ділянкою, як окремий об'єкт, та які щодо спірних відносин є загальними. У той же час перевагу мають спеціальні норми, що регулюють випадки набуття права власності на землю чи права користування нею внаслідок придбання споруди, розміщеної на земельній ділянці, за наведених обставин, - стаття 120 Земельного кодексу України та стаття 377 Цивільного кодексу України.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 06.11.2012 по справі № 21-335а12, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. У випадку, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, при цьому документами, які посвідчують право на землю, є відповідні документи, які видавалися при її наданні.

Згідно ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, з моменту набуття товариством з обмеженою відповідальністю Цегельний завод Кучургани права власності на об'єкти нерухомого майна, які знаходяться на земельній ділянці, котрі позивач орендував на підставі договорів оренди земельної ділянки від 05.01.2004р. з терміном до 31.12.2009р.; від 01.03.2010р. з терміном до 31.12.2010р.; від 01.03.2011р. з терміном до 01.03.2012р.; №23 від 01.03.2013р. з терміном до 01.01.2014р., в останнього виникає обов'язок щодо сплати сум податкових зобов'язань із орендної плати не з дати оформлення права землекористування, а з дати фактичного користування земельною ділянкою, оскільки використання землі державної та комунальної власності в Україні є платним.

У постанові Верховного Суду України 2 грудня 2014 року № 21-274а14Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України висловлено правову позицію, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 0 7 квітня 2015 року у справі № 21-117а15.

Згідно пп.54.3.1, пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об'єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу та наявності діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством; дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до п.120.1 ст. 120 ПК України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом.

Враховуючи наведене, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд погоджується з висновком контролюючого органу про порушення товариством з обмеженою відповідальністю Цегельний завод Кучургани п.286.2 ст. 286, п. 287.1 ст. 287, п. 288.1, п. 288.2, п. 288.3, п.288.4 ст. 288 ПК України, з огляду на те, що останнім не задекларовано (занижено) орендну плату за землю у сумі 295851,6 грн., відтак суд вважає, що відповідачем правомірно визначено позивачу грошове зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб у розмірі 369814,50 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями 295851,60 грн. та штрафними санкціями 73962,90 грн.

Відповідно до ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відтак, приймаючи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши докази наявні в матеріалах справи та приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку, що, відповідач діяв на підставі та в межах наданих чинним законодавством повноважень, а отже, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Цегельний завод Кучургани є необґрунтованими, недоведеними та безпідставними, що свідчить про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 01.08.2017 р. суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову, судові витрати з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 71, 86, 94, 159-164, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю Цегельний завод Кучургани до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 01.08.2017 р.,- відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 24.10.2017 р.

Суддя: Г.П. Самойлюк

24 жовтня 2017 року.