Рішення

від 06.10.2017 по справі 564/382/16-ц

КОСТОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ



РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/382/16-ц

06 жовтня 2017 року

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючої судді Грипіч Л. А.

з участю секретаря Федас І. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з приміщень, звільнення приміщень та зобов’язання не чинити перешкод у користуванні та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з приміщень, звільнення приміщень та зобов’язання не чинити перешкод у користуванні.

В обґрунтування заявлених вимог покликається на те, що їй належить на праві власності житловий будинок по вул.Єсеніна,11 в м.Костопіль.

Проте відповідачі ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_2 JI.В. самовільно, без належних правових підстав зайняли належні їй житлові приміщення, вчиняючи перешкоди у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном, виганяють із помешкання.

Позовні вимоги мотивовані також тим, що статтею 41 Конституції України гарантовано право володіти і користуватися своєю власністю, а також вказує на те, що право приватної власності є непорушним. Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. За ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право.

Пославшись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила виселити відповідачів із належного їй будинковолодіння № 11 по вул. Єсеніна у м. Костопіль Рівненської області, зобов’язавши ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити від належних їм речей та майна будинковолодіння № 11 по вул. Єсеніна у м. Костопіль Рівненської області.

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно, а саме на 33/100 частини спірного будинковолодіння за адресою:вул. Єсеніна,11, м. Костопіль.

Обгрунтовуючи вимоги за зустрічним позовом покликається, що рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 24.11.1993 року розірвано шлюб між його батьками - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 Одночасно судом вирішено питання розподілу сумісно нажитого майна, виділивши матері ОСОБА_1 частину будинковолодіння, розташованого за адресою: вул.Єсеніна, 11 у м.Костопіль Рівненської області, а саме: веранду 1, кухню 1-1, жилу кімнату 1-3, жилу кімнату 1-4, східці, погріб, літню кухню Б-ІІ, 1A частину забору і туалету, 1A частину колодязя, що становить 67/100 від усього будинковолодіння. Решту будинковолодіння залишено у власності батька ОСОБА_4

18 квітня 2008 року батько помер і після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшло 33/100 будинковолодіння, розташованого за адресою: вул.Єсеніна, 11 у м.Костопіль Рівненської області. За життя батько заповіту не залишив, а тому спадкування відбувається по закону. Оскільки він з 1980 року і до дня смерті батька проживав і надалі проживає у спірному будинку із своєю сім‘єю, то в силу ч.3 ст.1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину.

Незважаючи на наявність судового рішення від 24.11.1993 року, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 на підставі поданої у грудні 2015 року Декларації про готовність об‘єкта до експлуатації зареєструвала право приватної власності на цілу частку на житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 87,1 кв.м., житловою площею 43,2 кв.м. на себе на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 280054190 від 30.01.2016 року, винесеного державним нотаріусом Костопільської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_5

Оскільки позивачем по первісному позову заперечується його право власності на 33/100 будинковолодіння як спадкоємця після смерті батька, то в силу ст. 392 ЦК України просив визнати за ним право власності на 33/100 частини спірного будинковолодіння та з врахуванням заяви від 15 грудня 2016 року скасувати рішення державного нотаріуса Костопільської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_5 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28005190 від 30.01.2016 в частині реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 права власності на даний житловий будинок з надвірними будівлями.

Ухвалою суду від 19 квітня 2016 року вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно об'єднано в одне провадження та прийняти до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з приміщень, звільнення приміщень та зобов’язання не чинити перешкод у користуванні.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_6 позов підтримали повністю та з аналогічних підстав просили його задовольнити.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення зустрічного позову та пояснила суду, що після розлучення з покійним чоловіком останній не зареєстрував у встановленому порядку право власності на 33/100 частини на житловий будинок з надвірними будівлями, який повністю був збудований, як зазначила позивач за її гроші, а земельна ділянка також була оформлена на неї.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечив проти позову ОСОБА_1, покликаючись на те, що він та його дружина ОСОБА_3 не можуть бути виселені із будинку, розташованого у м.Костопіль по вул.Єсеніна, 11, оскільки йому належить частка у цьому будинку як спадкоємцю за законом після смерті батька. Поданий в порядку ст. 123 ЦПК України зустрічний позов підтримав повністю та просив його задовольнити.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_7 позов не визнав, вказуючи на те, що даний спір відноситься до категорії житлових спорів і регулюються спеціальними нормами Житлового кодексу. Заявлений зустрічний позов ОСОБА_2 підтримав повністю.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - державний нотаріус Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_5 заперечувала проти позовних вимог за зустрічним позовом, подала письмові пояснення вказавши, що за відсутністю підстав для відмови у вчиненні реєстраційної дії щодо реєстрації права власності на спірний житловий будинок з надвірними будівлями, нею дотримано всі вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому підстави для скасування такого рішення відсутні.

Суд, заслухавши пояснення сторін, з’ясувавши обставини та дослідивши докази по справі, вважає, що позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з приміщень, звільнення приміщень та зобов’язання не чинити перешкод у користуванні та зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно не підлягають до задоволення.

Судом встановлено такі факти та відповідні правовідносини.

Встановлено, що рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 24.11.1993 у справі №2-27 розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та розділено сумісно нажите майно подружжя, виділивши на долю ОСОБА_1 частину домоволодіння, розташованого по вул.Єсеніна, 11 в м.Костопіль, а саме: веранду - 1, кухню 1-1, жилу кімнату 1-4 та жилу кімнату 1-3, а також східці та погріб, літню кухню Б-ІІ, частину забору і туалету, частину колодязя, що становить 67/100 від усього домоволодіння, а решту домоволодіння, або 33/100, залишено у власності ОСОБА_4 Вказане рішення суду набрало законної сили 06.12.1993.

18 квітня 2008 року ОСОБА_4 помер, про що в Книзі реєстрації смертей 19.04.2008 зроблено відповідний актовий запис за №121 та видано свідоцтво про смерть (повторне) 02.06.2011 серії І-ГЮ № 113273.

28 січня 2016 року державним нотаріусом Костопільської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_5 було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.01.2016 №28005190, яким зареєстровано право приватної власності на цілу частку житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: вул.Єсеніна,11 вм.Костопіль за ОСОБА_1

У спірному будинку проживають: позивач ОСОБА_1, її син ОСОБА_2, невістка ОСОБА_3 та двоє онуків.

  Позивач просила захистити її право як власника будинку шляхом виселення з будинку сина та невістки покликаючись на норми цивільного законодавства.

Оскільки, об’єкт власності — жиле приміщення, тому режим проживання в ньому регулюється нормами Житлового кодексу і до спірних правовідносин застосовуються спеціальні правові норми житлового законодавства.

Так, згідно частини 1 статті 156 ЖК України, члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житлом нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За змістом статті 116 ЖК України, виселення члена сім'ї наймача (власника) будинку і інших осіб, що проживають разом з ним, можливо у тому випадку, якщо вони систематично руйнують або псують житло, або використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила спільного проживання і роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачі постійно проживають в спірному будинку як члени сім'ї позивача ОСОБА_1 і з її згоди, порушення ними умов проживання у будинку і користування ним, передбачених статтею 116 ЖК України, судом не встановлено, і на цих підставах позов не заявлений.

Суд рахує, що позивач по первісному позову не навела переконливих доводів на обґрунтування обставин та ненадала належних доказів, які б стали підставою для виселення відповідачів, однак за наявності підстав, передбачених статтею 116 ЖК України або статтею 162 ЖК України, позивач не позбавлена можливості захистити свої права в майбутньому.

Посилання позивача на те, що вона є власником житлового будинку, а отже, має охоронюване законом право володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй майном, саме по собі не може бути підставою для виселення відповідачів, які там правомірно проживають, оскільки їх право користування жилим приміщенням врегульоване житловим законодавством за яким ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у користуванні ним інакше як із підстав і в порядку, передбачених законом, що передбачено ч. 3 ст. 9 ЖК України .

Відповідно до ст.8 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 02 грудня 2010 року "Справа Кривіцька і Кривіцький проти України", у контексті Конвенції поняття "житло" не обмежується приміщеннями, в яких проживають на законних підставах або які були у законному порядку встановлені, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв’язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є самою крайньою формою втручання у права на житло.

Суд вважає, що виселення відповідачів з спірного будинку порушить їх права, гарантовані ст.8 Конвенцією про захист прав людини і основних свобод та ст.47 Конституції України. 

Що ж до вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 33/100 частини спірного будинковолодіння та скасування рішення державного нотаріуса Костопільської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_5 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28005190 від 30.01.2016 в частині реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 права власності на даний житловий будинок з надвірними будівлями, то суд рахує їх також необґрунтованими.

Судом встановлено, що у березні 2016 року позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого 18.04.2008 року батька ОСОБА_4 на 33/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: вул.Єсеніна,11 в м.Костопіль, про що зареєстровано спадкову справу у спадковому реєстрі 29.03.2016 за №58774754 .

Постановою від 29.03.2016 приватним нотаріусом відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на 33/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: вул.Єсеніна,11 в м.Костопіль.

В обґрунтування постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину приватний нотаріус вказав про те, що відповідно до п.4.15 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року №295/5, свідоцтво про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання спадкоємцем правовстановлювального документа щодо належності цього майна спадкодавцеві (перелік документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності на нерухоме майно, міститься в ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), який подано не було у зв'язку з відсутністю.

В обгрунтування позовних вимог за зустрічним позовом, ОСОБА_2 зазначив, що із поданого ОСОБА_1 до Костопільського районного суду Рівненської області позову про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з приміщень, звільнення приміщень та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні, позивачу стало відомо, що на підставі рішення державного нотаріуса Костопільської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_5 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.01.2016 №28005190 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на цілу частку житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: вул.Єсеніна,11 в м.Костопіль, що є порушенням його прав як спадкоємця за законом після смерті батька ОСОБА_4 та вважає рішення державного нотаріуса ОСОБА_5 про реєстрацію права власності на цілу частку у вказаному будинковолодінні за ОСОБА_1 таким, що перешкоджає в оформленні права на 33/100 частки в означеному будинковолодінні

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

За змістом статті 1217 ЦК України, який діяв на час смерті батька позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4, спадкування здійснюється за заповітом або за законом .

Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців), стаття 1216 ЦК України.

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належили спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внваслідок його смерті.

Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обов’язки. До майнових прав належить, зокрема, право власності.

Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР та статті 317 ЦК України право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності на нерухоме майно(житловий будинок) набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

Судом встановлено, що спірний житловий будинок був збудований в період 1979-1980 рр, та був розділений між подружжям ОСОБА_4, відповідно до рішення Костопільського районного суду від 24.11.1993 року.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Нормативні акти того періоду передбачали обов'язкову реєстрацію всіх будинків і домоволодінь у межах міст і селищ міського типу, яка здійснювалася на підставі саме Інструкції про порядок реєстрації будинків і домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства 31 січня 1966 р.

Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).

Зокрема, за пунктом 10 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.

Серед правовстановлюючих документів, зокрема, зазначалися і рішення суду, яке набрало законної сили або виконавчий лист, на підставі цього рішення.

Як встановлено в судовому засіданні, на момент смерті ОСОБА_4 спірний будинок, після завершення його будівництва, не був прийнятий в експлуатацію, не був зареєстрований в установленому порядку, а також після його поділу між подружжям не було здійснено відповідних дій по державній реєстрації права власності на частки в житловому будинку, тобто спадкодавець ОСОБА_4 за життя зазначеного права на виділену частку встановленому законодавством України порядку не набув, що дає підстави вважати, що спірний житловий будинок не набув статусу об’єкта права власності та не входить до спадкового майна .

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання права власності на 33/100 частини даного будинку за спадкоємцем ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом на підставі статтей 1261,1268 ЦК України.

Щодо вимоги про скасувати рішення державного нотаріуса Костопільської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_5 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28005190 від 30.01.2016 в частині реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 права власності на даний житловий будинок з надвірними будівлями, то суд враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, яке розміщене на території України, та обтяжень таких прав здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ч.1 ст.1 цього Закону.

Згідно ч.1 ст.2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п.1).

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено процедуру проведення державної реєстрації прав.

 Частиною 2 цієї ж статті Закону передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Статтею 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обумовлено особливості державної реєстрації прав на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках та збудовані до 5 серпня 1992 року.

Так, для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад та закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, щодо яких раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:

1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;

2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об'єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Вказані норми закріплені у п.42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127.

Крім того, відповідно до п.44 цього ж Порядку для державної реєстрації права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна (в тому числі в результаті переведення об'єкта нерухомого майна із житлового у нежитловий або навпаки) подається:

1) документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);

2) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;

3) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;

4) письмова заява співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що перебуває у спільній частковій власності та у результаті проведення реконструкції змінився розмір часток у такому праві);

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, реконструкція якого здійснювалась у результаті спільної діяльності).

Як стверджується матеріалами справи, згідно технічного паспорта, виданого КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації Рівненської обласної ради» 28 серпня 2015 року, житловий будинок по вул.Єсеніна,11 в м.Костопіль та щодо якого 28.01.2016 ОСОБА_1 подано заяву про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна житловий будинок, збудований до 05 серпня 1992 року . З травня 2002 року по січень 2011 року було проведено реконструкцію житлового будинку, а саме прибудову до житлового будинку (літери а2, а4, а5), яка введена в експлуатацію, що підтверджується Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованою управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області 07.12.2015 року №РВ182153411109 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого реєстраційною службою Костопільського районного управління юстиції у Рівненській області 03.02.2015 року, індексний номер 33074606, право власності на цілу земельну ділянку, кадастровий номер - 5623410100:01:002:0874, загальна площа 0,0633 га, для будівництва і обслуговування вказаного вище житлового будинку зареєстровано за ОСОБА_1

Суд приходить до висновку, що на підставі належним чином оформлених документів, наданих позивачем по первісному позову ОСОБА_1, інформації отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановивши відсутність заборон для реєстрації права власності на житловий будинок по вул.Єсеніна,11 в м.Костопіль за ОСОБА_1, що не було підстав для відмови в такій реєстрації, а тому державним нотаріусом ОСОБА_5 при прийнятті оскаржуваного рішення було витримано вимоги щодо вчинення реєстраційної дії в частині проведення державної реєстрації права власності відповідно до поданих у встановленому порядку та обсязі документів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що під час реєстрації права власності на спірне будинковолодіння нотаріус дотримався всіх вимог відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», перевірив наявність чи відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей, які можуть перешкоджати такій реєстрації та переконався у відсутності підстав для відмови у реєстрації, тому підстав для скасування такої державної реєстрації немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.10.11,60,209,212,214-215 ЦПК України, ст.19,47 Конституції України, ст.8 Конвенції з прав людини і основоположних свобод, ч.3 ст.9, ст.119, ч.1 ст.156 ЖК, ст.86 ЦК УРСР, ст. 317, абз.3 ч.2 ст.331, ст.1216-1218 ЦК України, ч.1 ст.1, ч.1 ст.2, ч.3,ч.4 ст. 3, ст.18,31 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" , суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з приміщень, звільнення приміщень та зобов’язання не чинити перешкод у користуванні - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Костопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя

ОСОБА_8