Постанова

від 26.10.2017 по справі 816/1699/17

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2017 року м.ПолтаваСправа № 816/1699/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Удовіченка С.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про зобов"язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

02 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, жителю АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1 на розробку проекту відведення земельної ділянки, яка розташована на території Постав-Муківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області згідно сертифікату на право власності на земельну частку (пай) серія НОМЕР_2, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 1,6 умовних кадастрових одиниць.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, з тих підстав, що начебто спірна земельна ділянка відноситься до земель колективної власності, оскільки колективні сільськогосподарські підприємства на території Постав-Муківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області та їх правонаступники ліквідовані та виключені з Державного реєстру юридичних осіб.

Позивач у судове засідання не з'явився, в матеріалах справи наявне клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, вказуючи, що не має права розпоряджатися земельною ділянкою, щодо проекту відведення якої звернувся позивач. Наполягав на тому, що не наділений повноваженнями щодо видачі державних актів або сертифікатів на спірну земельну ділянку.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надав суду клопотання про розгляд справи без їх участі.

Згідно з частиною першою статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За приписами частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка або експерта, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 29 грудня 1996 року Чорнухинською районною державною адміністрацією видано ОСОБА_2 Сертифікат на земельну частку (пай) серії НОМЕР_2, земель КСП "Україна" с.Постав-Мука, Чорнухинського району Полтавської області, розміром 1,66 в умовних кадастрових гектарах без визначенням меж цієї частки в натурі (а.с. 14).

11 січня 2017 року рішенням Чорнухинського районного суду Полтавської області по справі №549/532/16-ц визнано за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності на земельну частку (пай) розміром 1,66 в умовних кадастрових гектарах із земель колективного сільськогосподарського підприємства "Україна", вартістю 39239 грн. станом на 2016 рік, розташовану на території Постав-Муківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області, в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_2, посвідченим секретарем Постав-Муківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області 17 липня 2012 року за №09 (а.с. 23).

02 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 1,66 умовних кадастрових гектар земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Постав-Муківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області за межами населеного пункту (а.с. 40).

За результатами розгляду вищевказаної заяви Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, листом від 30 березня 2017 року №3391/6-17, повідомило ОСОБА_1, що за інформацією відділу у Чорнухинському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області земельна ділянка відноситься до земель колективної власності. Відповідно до пункту - є) статті 15-1 Земельного кодексу України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для потреб. Враховуючи вищевикладене, Головне управління не має повноважень щодо розпорядження землями колективної власності (а.с. 43).

Позивач не погоджуючись із фактичною відмовою у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, звернувся до суду з вимогами зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надати відповідний дозвіл.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Згідно частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

В силу положень статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" встановлено, що до осіб, що мають право на земельну частку (пай), віднесено громадян - спадкоємців права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Згідно статті 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Відповідно до пункту 17 розділу X "Перехідних положень" Земельного Кодексу України, сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

За змістом статті 5 "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) приймають сільські, селищні, міські ради у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Разом з тим, згідно з пунктом а) статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

01 січня 2013 року набрав чинності Закон України №5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

Відповідно до частини третьої статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 4 і 8 цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

При цьому частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

Відповідач обгрунтовує відмову викладену у листі №3391/6-17 від 30 березня 2017 року віднесенням земель до колективної власності та відсутності права розпоряджатися такими землями.

На підтвердження своєї позиції ГУ Держеокадастру у Полтавській області надано суду копію Державного Акта на право колективної власності на землю виданого КСП "Україна", с.Постав-Мука, Чорнухинський район, Полтавська область (а.с. 46-49).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів а, б, статті 1 вищевказаного указу Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міськім державним адміністраціям здійснити організаційні заходи щодо:

а) реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом: забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності (далі - приватні формування). Це право, гарантоване частиною другою статті 14 Конституції України, не може бути обмежено рішеннями загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рішеннями; сприяння керівникам і спеціалістам колективних сільськогосподарських підприємств, що реформуються, у реорганізації зазначених підприємств і створенні на їх базі приватних формувань; запровадження обов'язкового укладання підприємствами, установами, організаціями, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток, паїв з виплатою орендної плати у натуральній або грошовій формах; забезпечення встановлення сторонами договору оренди земельної частки (паю) розміру плати за її оренду на рівні не менше одного відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості орендованої земельної частки (паю); збереження по можливості, цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств на основі оренди земельних часток (паїв) і майнових паїв у групи власників цих часток, паїв; запровадження спрощеного порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) та майнового паю органами місцевого самоврядування; виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв), яка звернулася із заявами про відведення земельних ділянок в натурі, з метою спільного використання або надання в оренду цих ділянок; забезпечення суворого додержання встановленого порядку відведення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у разі їх виходу з колективних сільськогосподарських підприємств; зменшення вартості виготовлення документів, необхідних для одержання державного акта на право приватної власності на землю, для осіб, що виявили бажання одержати такий акт за плату, до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; передачі окремих будівель, споруд, техніки, робочої і продуктивної худоби, птиці, знарядь праці тощо членам колективних сільськогосподарських підприємств - власникам земельних часток земельної ділянки в натурі, у рахунок погашення належних їм майнових паїв;

б) підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян та селянських (фермерських) господарств шляхом: надання громадянам, яким у встановленому порядку із земель колективного сільськогосподарського підприємства відведено земельні ділянки в натурі на основі земельної частки (паю), можливості розширювати особисті підсобні господарства без створення юридичної особи за рахунок цих ділянок, а також одержаних при виході з зазначених підприємств майнових паїв; реалізації громадянами та селянськими (фермерськими) господарствами права вільного викупу земельних ділянок, що надані їм у користування (понад норму, яка приватизується безкоштовно), за ціною не нижче визначеної в установленому порядку грошової оцінки землі; створення поблизу населених пунктів із земель запасу та резервного фонду громадських пасовищ для випасання худоби; створення селянами та суб'єктами господарювання обслуговуючих кооперативів як неприбуткових організацій;

в) забезпечення протягом 2000 - 2002 років видачі в установленому порядку державних актів на право приватної власності на землю усім бажаючим власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай).

Отже, з вищевикладеного вбачається, що процес розпаювання земель колишніх колгоспів відбувався ще у 2000-2002 роках, а тому Державний акт на право колективної власності виданого КСП "Україна" не може вважатись належним доказом права колективної власності на спірну земельну ділянку.

Окрім того, суд звертає увагу відповідача, що відповідно до архівної довідки Чорнухинської районної державної адміністрації від 05 травня 2017 року №04-03/14 рішенням виконавчого комітету Чорнухинської районної ради народних депутатів Полтавської області від 10 квітня 1990 року №63 "Про затвердження рішення зборів уповноважених колгоспників колгоспу "Більшовик" вирішено погодитися з рішенням зборів уповноважених членів колгоспу "Більшовик" від 05 квітня 1990 року про розукруплення колгоспу "Більшовик" на два окремих господарства: Колгосп "Більшовик" (з центром у селі Сухоносівка) загальною земельною площею 2241,50 га та новоутворений колгосп "Україна" (з центром у с.Поставмуки) загальною земельною площею 3180,40 га. Розпорядженням представника Президента України Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області від 05 липня 1993 року №219 "Про реєстрацію колективних сільськогосподарських підприємств "Україна" та "Колос" значиться: "Керуючись Законом України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", постановою Верховної Ради від 14 лютого 1992 року та розглянувши заяви правлінь колективних сільськогосподарських підприємств "Україна" та "Колос" про реєстрацію їх статуту: зареєстровано колективне сільськогосподарське підприємство "Україна" з юридичною адресою с.Поставмуки, колективне сільськогосподарське підприємство "Колос" з юридичною адресою с.Білоусівка". Розпорядженням голови державної адміністрації від 18 лютого 200 року №53 "Про реєстрацію колективних сільськогосподарських підприємств" значиться "У відповідності з Законом України "Про підприємство", постановою Кабінету Міністрів України №740 від 25 лютого 1998 року, указу Президента України від 03 грудня 1999 року за №1529/99 та висновків питань видачі ліцензій на право здійснення торговельної діяльності в сфері роздрібної торгівлі перереєстровано колективне сільськогосподарське підприємство "Україна" в Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" с.Поставмуки (а.с. 11).

Так, частиною четвертою статті 91 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі припинення юридичної особи чи смерті власника.

Положення частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України у взаємозв'язку із положенням пункту 11 частини першої статті 346 Цивільного кодексу України необхідно розуміти таким чином, що з моменту внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи припиняється і право власності.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 27 грудня 2005 року до Державного реєстру внесено запис про припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна ", код ЄДРПО 21048442, номер запису 15811170002000080 та правонаступники відсутні (а.с.65-73).

Таким чином, оскільки до Єдиного державного реєстру внесено запис про припинення юридичної особи ТОВ "Україна", правонаступника КСП "Україна", припиняється і право колективної власності на земельну ділянку згідно Державного акту на право колективної власності виданого КСП "Дружба".

Крім того, судом зобов'язано ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надати витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, яка розташована на території Постав-Муківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області, згідно сертифікату на право власності на земельну частку (пай) серія НОМЕР_2 від 29 грудня 1996 року, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 1,6 умовних кадастрових одиниць.

Так, відповідачем надано інформацію щодо земельної ділянки, яка розташована в межах НОМЕР_3, що надається Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня територіальному органу (а.с. 42), з якої слідує, що земельна ділянка площею, 1,6600 га, відповідно даних згідно форми 6-зем, відноситься до земель сільськогосподарського призначення, форма власності - державна.

Аргументуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області приймаючи 03 березня 2017 року рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, викладене в листі №3391/6-17, прийшло до помилкових висновків, що спірна земельна ділянка відноситься до земель колективної власності та що в останнього відсутні повноваження розпоряджатися даними землями.

Що стосується позовних вимог в частині зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, жителю АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1 на розробку проекту відведення земельної ділянки, яка розташована на території Постав-Муківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області згідно сертифікату на право власності на земельну частку (пай) серія НОМЕР_2, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 1,6 умовних кадастрових одиниць, то суд доходить висновку, що вони не підлягають задоволенню, з огляду на слідуюче.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Також Постановою ВАСУ від 21 жовтня 2010 року №П-278/10 встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, жителю АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1 на розробку проекту відведення земельної ділянки, яка розташована на території Постав-Муківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області згідно сертифікату на право власності на земельну частку (пай) серія НОМЕР_2, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 1,6 умовних кадастрових одиниць, то суд доходить висновку, що вони не підлягають задоволенню, з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідача, виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають.

Однак, враховуючи те, що в ході розгляду справи суд дійшов висновків, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області приймаючи 03 березня 2017 року рішення, викладене в листі №3391/6-17, прийшло до помилкових висновків, що спірна земельна ділянка відноситься до земель колективної власності та що в останнього відсутні повноваження розпоряджатися даними землями, суд з метою повного та належного захисту прав позивача, вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати відмову викладену в листі від 03 березня 2017 року №3391/6-17 та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, яка розташована на території Постав-Муківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області згідно сертифікату на право власності на земельну частку (пай) серія НОМЕР_2, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 1,6 умовних кадастрових одиниць.

Зазначене узгоджується з положеннями пункту 2 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області викладену в листі від 30 березня 2017 року №3391/6-17.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, яка розташована на території Постав-Муківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області згідно сертифікату на право власності на земельну частку (пай) серія НОМЕР_2, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 1,6 умовних кадастрових одиниць.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 320 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя С.О. Удовіченко