Рішення

від 25.10.2017 по справі 907/654/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.10.2017 Справа № 907/654/17

За позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» , м. Ужгород

ДО фермерського господарства «Тізеш» , с. Ботар Виноградівського району

ПРО стягнення суми 40102,85грн., у тому числі 7502,26грн. три відсотки річних, 32600,59грн. інфляційних втрат,

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_1 - представник за довіреністю №Др-8-1216 від 26.12.16 р.;

від відповідача - не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» , м. Ужгород звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до фермерського господарства «Тізеш» , с. Ботар Виноградівського району про стягнення суми 40102,85грн., у тому числі 7502,26грн. три відсотки річних, 32600,59грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.09.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 19.09.2017р.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2017р. розгляд справи було відкладено на 09.10.2017 року.

Ухвалою суду від 09.10.2017 року розгляд справи було відкладено на 25.10.2017 року з підстав, наведених у ній.

Позивач просить заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Зокрема, вказує на невиконання відповідачем рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.12.2015 у справі №5008/1129/2012, яким було присуджено до стягнення з відповідача суму 141002,54грн. збитків, а також суму 2825,35грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору, та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2016, якою скасовано рішення першої інстанції в частині відмови в стягненні 108 596, 69 грн. збитків та прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто вказану суму. В частині стягнення 141 002, 54 грн збитків рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.12.15 залишено без змін.

Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, на виконання вимог суду письмового відзиву на позов не подав, свого повноважного представника у судове засідання не направив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Матеріали справи містять відомості стосовно отримання відповідачем ухвал суду, в тому числі ухвали про порушення провадження у справі, однак, повноважного представника в судове засідання не направлено, поважних причин невиконання вимог суду не наведено.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 25.10.2017, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані позивачем матеріали, заслухавши повноважного представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.12.2015 у справі №907/843/15 було частково задоволено позовні вимоги публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз» , м. Ужгород до фермерського господарства „Тізеш» , с. Ботар Виноградівського району про стягнення суми 250 075,28 грн. збитків, заподіяних порушенням на ринку природного газу, та стягнуто з фермерського господарства „Тізеш» (90365, с. Ботар, вул. Петефі, 2 Виноградівського району, ідент. код 33536724) на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз» (88015, м. Ужгород, вул. Погорєлова, 2, код ЄДРПОУ 05448610) суму 141002,54грн. збитків, а також суму 2825,35грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог судом відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2016, рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.12.15 скасовано в частині відмови в стягненні 108 596, 69 грн. збитків та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з фермерського господарства Тізеш на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Закарпатгаз - 108 596, 69 грн збитків. Стягнуто з фермерського господарства Тізеш на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Закарпатгаз , - 5 001, 51 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції. В частині стягнення 141 002, 54 грн збитків рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.12.15 залишено без змін. Стягнуто з фермерського господарства „Тізеш на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз - 5 501, 67 грн. судового збору за перегляд в апеляційному порядку

На виконання вищенаведених рішення господарського суду Закарпатської області від 15.12.15 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.16, господарським судом 08.04.2016 було видано накази.

Боржник добровільно не виконав рішення суду, у зв'язку із чим позивач звернувся з наказами господарського суду Закарпатської області на примусове виконання до відділу Державної виконавчої служби Виноградівського районного управління юстиції.

Позивач стверджує, що боржник рішення суду в строк добровільного його виконання не виконав, а виконав тільки 15.03.2017.

Відтак, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача суми 40102,85грн. інфляційних втрат та три відсотки річних за період з 16.03.2016 по 15.03.2017р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності до ст. 4-5 ГПК України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" у ст. 13 встановлює, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. У цьому аспекті преюдиційність судових рішень для господарських судів установлено ст. 35 ГПК України.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної норми неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Положення статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Із матеріалів справи вбачається, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.16 по справі №907/843/15, яка набрала законної сили, стягнуто з відповідача суму заборгованості.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно з пунктом 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом статей 598-609 ЦК України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору за весь період невиконання грошового зобов'язання.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що нарахування інфляційних нарахувань на суму заборгованості може здійснюватися на суму основної заборгованості до повного виконання рішення в цій частині.

Враховуючи викладене, судом здійснено перевірку розрахунку позивача за рішенням господарського суду від 15.12.15 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.16 у справі №907/843/15 інфляційних нарахувань на суму заборгованості в розмірі 32600,59грн. та 3% річних у сумі 7502,26грн. за період з 16.03.2016 по 15.03.2017. Суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача зазначених сум підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку ст. 38 ГПК України, сторонами доказів.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з фермерського господарства „Тізеш» (90365, с. Ботар, вул. Петефі, 2 Виноградівського району, ідент. код 33536724 ) на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз» (88015, м. Ужгород, вул. Погорєлова, 2, код ЄДРПОУ 05448610) суму 40102,85 грн. (Сорок тисяч сто дві грн. 85 коп.), у тому числі 32600,59грн. інфляційних втрат та 7502,26грн. три відсотків річних, а також суму 1600,00грн. (Одна тисяча шістсот грн. 00 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено 26.10.2017 року

Суддя О.Ф. Ремецькі