Рішення

від 10.10.2017 по справі 914/1560/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2017р. Справа № 914/1560/17

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: до відповідача:Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» , м.Київ Товариства з обмеженою відповідальністю «Під Вежею» , м.Львів про: стягнення заборгованості. Ціна позову 22787,55 грн. Суддя Кітаєва С.Б.

Секретар: Зарицька О.Р.

Представники

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність в матеріалах справи)

від відповідача: не з'явився

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України представнику позивача роз'яснено; заяв про відвід судді, клопотань про проведення технічної фіксації судового процесу не поступало.

Суть спору:

На розгляді господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» , м.Київ, до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Під Вежею» , м.Львів про стягнення заборгованості. Ціна позову 22787,55 грн., з яких: 13230,00 грн. основного боргу, 6756,80 грн. інфляційних втрат, 794,81 грн. 3% річних, 2005,94 грн. пені.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем не виконано зобов'язання за договором № КБР-66/01/13 від 10.01.2013р. по сплаті позивачу авторської винагороди (роялті) за надання останнім права (невиключної ліцензії) на публічне виконання творів, які відносяться до репертуару позивача, на території ТзОВ Під Вежею (кафе "Під Вежею ), м. Львів, вул. Братів Рогатинців,32, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 13230,00 грн. Крім основної заборгованості в наведеній сумі, позивач просить суд стягнути з відповідача за невиконання умов ліцензійного договору пеню відповідно до п. 2.6 цього договору, а також три відсотка річних та інфляційні нарахування відповідно до ст. 625 ЦК України.

Ухвалою суду від 28.07.2017р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 20.09.2017р.

Подальший хід розгляду справи викладено у відповідних ухвалах суду .

09.10.2017р. за вх..№28067/17 позивач подав підтвердження суми заборгованості.

В судове засідання, призначене на 10.10.2017р., представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 28.07.2017 року та ухвали про відкладення розгляду справи від 21.09.2017 року. не виконав, відзиву на позов не подав, явку повноважного представника в жодне судове засідання не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи за адресою вказаною у позовній заяві: 79008, м.Львів, вул.Братів Рогатинців, 32, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, які наявні в матеріалах справи.

У відповідності до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За умовами ст.33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на сторони покладається обов'язок доводити їх вимоги чи заперечення.

Згідно до вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявлені клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. За умовами ст.59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову, однак відповідач своїм правом не скористався.

У статті 22 ГПК України викладено процесуальні права та обов'язки сторін, серед яких, зокрема, право сторони знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, тощо.

Викладені в ст.22 ГПК України права та обов'язки виникають з моменту набуття стороною відповідного процесуального статусу. Права позивача виникають з моменту подання позову до господарського суду, права відповідача - з моменту передявлення до нього позову.

Відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України господарським судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Із врахуванням наведеного, матеріалів у справі, господарським судом дотримано встановлених ст.129 Конституції України, ст.ст.4-2,4-3 ГПК України засад здійснення судочинства та забезпечено відповідачу можливість реалізації передбачених ст.22 ГПК України прав сторони в процесі, а тому суд в межах процесуального Закону (ст.ст.43,69,75 ГПК України) вбачає за можливе розглянути спір за відсутності представника відповідача та відзиву відповідача на позовну заяву, за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

10.01.2013 року між Приватною організацією Українська ліга авторських і суміжних прав (надалі також - Позивач ) та ТОВ ПІД ВЕЖЕЮ (надалі також - Відповідач ) було укладено Договір № КБР-66/01/13 (копія Договору наведена у Додатку №5 до цієї Позовної заяви).

Відповідно до п. 2.1. Договору № КБР-66/01/13 від 10.01.2013 р. (надалі - Договір) Відповідач визнає, що він здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів. Позивач, в свою чергу, надав Відповідачу згідно з цим Договором невиключне право на таке виконання. За надане невиключне право Відповідач відповідно до пункту 2.3. Договору зобов'язаний перераховувати на поточний рахунок Позивача винагороду (роялті) узгоджену Сторонами у відповідних Додатках до Договору не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця за який здійснюється платіж. Строк дії Договору визначено в п. 5.1. Договору: він набрав чинності з моменту його підписання, тобто з 10.01.2013р. і мав діяти до 31.12.2013р. При цьому у пункті 5.2. Договору зазначено, що у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 5.1. дати припинення дії Договору, дія договору вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах. Враховуючи те, що жодна із Сторін не повідомляла іншу Сторону про припинення дії Договору, на поточний момент строк дії Договору визначається періодом: з 10.01.2013 р. по 31.12.2017 р..

Відповідно до п.2.1 Договору Користувач здійснює використання в комерційній діяльності музичних творів (далі - Твори), а УЛАСП надає Користувачу, на умовах, визначених цим Договором, дозвіл (невиключне право) на таке використання, в тому числі, усіх необхідних майнових прав для використання Творів, а також здійснює збір винагороди (роялті). Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП, відповідно до даного Договору та Закону

Згідно п.2.3 Договору Користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену Сторонами у відповідних Додатках до цього Договору, пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця за який здійснюється платіж, після чого надати УЛАСП Акт про виплату роялті згідно з п. 2.5. даного Договору. Не зважаючи на дату укладання Договору, Користувач здійснює виплату винагороди за весь місяць (календарний період), в якому було укладено Договір. Платіж здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання цього Договору.

Відповідно до п.2.4. Договору Користувач зобов'язується не пізніше 20-ого числа місяця наступного за звітним кварталом, надавати УЛАСП звіт про використані Твори за формою наведеною у Додатку № 3 до даного Договору, якщо інше не встановлено в Додатках до цього Договору.

У відповідності до п.2.5 Договору Сторони підтверджують сплату та збір винагороди (роялті) шляхом підписання щоквартального Акту про виплату роялті. У разі необхідності підтвердження виплати винагороди (роялті) щомісячно, обов'язок щодо складання відповідного Акту покладається на Користувача.

Згідно п.3.3. Договору Користувач зобов'язується протягом п'яти днів письмово повідомити УЛАСП про припинення використання Творів в закладах Користувача, зазначених у відповідних Додатках до цього Договору.. В разі несвоєчасного повідомлення про настання таких обставин Користувач зобов'язується сплатити винагороду,

Згідно п. 1.2. Додатку № 2 до Договору загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності Договором (тобто з 10.01.2013 р.) складає 270 гривень.

Відповідно до п. 5.1 Договору встановлено, що останній набирає чинності з моменту його підписання і діє по 31.12.2013 року.

Згідно п.5.2. Договору у випадку, якщо жодна з Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в п.5.1. дати припиненим дії Договору, дія договору вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах. Таке повідомлення має бути - засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому є належним доказом повідомлення квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів Сторони на адресу якої направлено листа.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначив, що відповідач лише частково сплатив авторську винагороду за публічне виконання творів на підставі Договору у розмірі 1620,00 грн.

Також, з огляду на невиконання відповідачем умов Договору, позивач вказав на наявність підстав для нарахування відповідачу 2005,94 грн. пені відповідно до п. 2.6 Договору та 6756,80 грн. інфляційних нарахувань, 794,81 грн. 3% річних, відповідно до ст. 625 ЦК України.

Враховуючи наведене, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 13230,00 грн. основного боргу, 2005,94 грн. пені, 6756,80 грн. інфляційних нарахувань, 794,81 грн. 3% річних.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим Законом (ч. 2 ст. 418 ЦК України).

Перелік об'єктів права інтелектуальної власності визначений приписами ч. 1 ст. 420 ЦК України. Зокрема, об'єктами права інтелектуальної власності є літературні та художні твори, які в свою чергу є об'єктами авторського права (ч. 1 ст. 433 ЦК України), до складу яких входять музичні твори (з текстом або без тексту) (п. 1 ч. 1 ст. 433 ЦК України), а також виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, які в свою чергу є об'єктами суміжних прав (ч. 1 ст. 449 ЦК України).

Відповідно до статті 422 ЦК України право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ч. 1 ст. 440 ЦК України відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

До майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав, відповідно до ч. 1 ст. 452 ЦК України, відносяться: право на використання об'єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Як передбачено ст. 1 Закону України Про авторське право і суміжні права , виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Згідно частини другої ст. 426 ЦК України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб.

Частиною третьою ст. 426 ЦК України встановлено, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 32 Закону України Про авторське право і суміжні права , за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Частиною другою ст. 33 Закону України Про авторське право і суміжні права передбачено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: а) особисто; б) через свого повіреного; в) через організацію колективного управління (ст. 45, ч. 1 ст. 47 Закону України Про авторське право і суміжні права ).

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Закону України Про авторське право і суміжні права встановлено, що повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.

Згідно ч. 5 ст. 48 Закону України Про авторське право і суміжні права визначено, що на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що між позивачем та відповідачем укладено Договір № КБР-66/01/13 від 10.01.2013р.

З матеріалів справи вбачається, що договір був чинним, недійсним не визнавався, а тому був обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання в силу припису статті 525 ЦК України не допускається.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Підпунктами 1.1, 1.2 пункту 1 Додатку № 2 до Договору за здійснення використання Творів шляхом їх публічного виконання відповідач був зобов'язаний виплачувати позивачу щомісячну винагороду (роялті) в сумі 270 грн.

Відповідно до пункту 3.3 Договору відповідач був зобов'язаний перераховувати на поточний рахунок позивача узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього Договору винагороду (роялті) не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який здійснюється платіж.

Відповідач в спірний період дії Договору не виконав належним чином зобов'язання щодо виплати винагороди (роялті) відповідно умов Договору.

Так, по матеріалам справи судом встановлено, що неоплаченим періодом, за який позивач заявляє позовні вимоги згідно з Договором, є період з 26.06.2013р. по 26.06.2017р., заборгованість за який складає 12320,00 грн. (основний борг).

Докази здійснення відповідачем оплати винагороди (роялті) за вказаний період в матеріалах справи відсутні та відповідачем до матеріалів справи не залучені.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку суми основного боргу за період з 26.06.2013р. по 26.06.2017р., суд дійшов висновку, що вказані позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 6756,80 грн. інфляційних нарахувань, 794,81 грн. 3% річних , а також 2005,94 грн. пені за Договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Провівши перерахунок за допомогою програми «ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА» , ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН» , 2017» , суми 3% річних (визначений Позивачем у розрахунку позовних вимог), суд встановив що до задоволення підлягає вимога про стягнення 3% річних частково у розмірі 794,01 грн. В задоволенні решти вимог про стягнення 3% річних відмовити за безпідставністю.

Щодо нарахування інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 р., № 265 «Про затвердження ОСОБА_1 розрахунку базового індексу споживчих цін» ).

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Аналогічно суд, провівши перерахунок, за допомогою програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2017 , інфляційних втрат нарахованих позивачем (визначений Позивачем у розрахунку позовних вимог), суд встановив, що сума інфляційних втрат, яка підлягає до стягнення є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення, однак, оскільки в порядку ч.4 ст.22 ГПК України позивач із заявою про збільшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань не звертався, то суд приходить до висновку, що до стягнення підлягають інфляційні втрати в сумі 6756,80 грн.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

У відповідності до ч.1, 3 п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що пеня нараховується в розмірі, встановленому умовами договору, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період за який стягується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до п.2.6 договору від 13.02.2013 за невиконання Користувачем взятих на себе зобов'язань в частині дотримання строків оплати роялті, останній сплачує УЛАСП пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у відповідний період, за кожен день прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 2005,94 грн., нараховану на кожний прострочений щомісячний платіж в розмірі 270 грн.

Оцінюючи доводи позивача, наведені в обґрунтування позовних вимог в частині нарахованої неустойки (пені), та перевіривши поданий розрахунок пені, здійснений окремо на кожну суму простроченого платежу, судом встановлено, що позивачем нараховано суму пені (по кожному щомісячному платежу) без перевищення піврічного строку її нарахування від дати прострочення. Тому, здійснивши власний перерахунок за допомогою програми «ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА» , ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН» , 2017» , суми пені (визначений Позивачем у розрахунку позовних вимог), суд встановив, що сума пені становить 2004,09 грн.

Відтак, суд дійшов висновку що до задоволення підлягає вимога про стягнення пені підлягає до задоволення частково у розмірі 2004,09 грн. В задоволенні решти вимог про стягнення пені відмовити за безпідставністю.

При цьому судом враховується наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Згідно ч.2. ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ст.261 ЦК України перебіг позовної давності, за загальним правилом, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Таким чином, оскільки в даному випадку відповідачем не заявлено вимоги про застосування строку позовної давності щодо грошових вимог, строк позовної давності за якими сплив, у суду немає правових підстав для застосування ст.257 ЦК України в частині стягнення пені.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частково, на суму 22784,90 грн., з яких: 13230,00 основного боргу, 6756,80 грн. інфляційних втрат, 794,01 грн. 3% річних, 2004,09 грн. пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на задоволення позовних вимог частково, судовий збір в сумі 1599,81 грн. покладається на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст, 1, 2, 4-3, 12, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Під Вежею (79008, м.Львів, вул..Братів Рогатинців, 32, ідентифікаційний код 19337370) на користь Приватної організації Українська ліга авторських і суміжних прав (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 23, офіс 1016; ідентифікаційний код 37396233) 13230,00 основного боргу, 6756,80 грн. інфляційних втрат, 794,01 грн. 3% річних, 2004,09 грн. пені, 1599,81 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

4. Наказ видати у відповідності до ст..116 ГПК України.

Повне рішення складено 19.10.2017

Суддя Кітаєва С.Б.